Психолого-педагогічна характеристика дітей підліткового віку

   Підлітковий вік — це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля[75, с. 122].

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях — зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході — змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини[68, с. 12].

Ще на початку століття Л.С. Виготський у широко відомій на той час книзі "Педологія підлітка" запропонував об'ємне розуміння підліткового віку, яке зберігає свою значущість і в сучасний період. Суть його полягала в наявності трьох точок дозрівання, які не співпадають одна з одною. Статеве дозрівання, на думку вченого, починається і закінчується раніше, ніж наступає кінець загальноорганічного розвитку підлітка, і раніше, ніж підліток досягне завершення свого соціально-культурного становлення. Графічно Л.С. Виготський зобразив це у вигляді трикутника, вершинами якого слугували визначені точки дозрівання: статевого загально-органічного і соціального .

Взагалі життєві етапи розвитку людини включають три часові модальності: хронологічний, соціальний та історичний вік. Перший відображає розвиток когнітивного, соціального, статевого та інших планів у онтогенезі. Другий — систему норм, соціальних вимог і правил поведінки, що засвоюються у певному віці конкретного суспільства. Третій — положення людини в тих чи інших вікових групах, які послідовно розвиваються в ході історії[27, с. 172].

В сучасних умовах стало очевидним, що життєвий досвід підліткового віку, його домінуючі цінності і норми поведінки набули історичних змін. За короткий історичний період в нашому суспільстві відбулися глибинні зміни в різних сферах життя, які вплинули на процес становлення підростаючої особистості. В результаті на очах сучасного покоління відбулася суттєва перебудова загальної спрямованості особистості підлітка[19, с. 98].

У наукових дослідженнях психологів установлені цікаві факти, що стосуються меж підліткового віку. Якщо в 50-х роках перехідний момент в уявленнях про майбутнє, вибір майбутньої професії спостерігався і був актуальним для підлітків 15 років (Л.І. Божович), в 60-х — 17 років (Н.І. Крилов), то в 80-х і 90-х — це рубіж 13 років (Н.Н. Толстих). Таку розбіжність результатів можна пояснити зміною соціальної ситуації розвитку поколінь підлітків. Це підтверджує як історичну, так і соціальну обумовленість розвитку особистості підлітка і вказує на відсутність стабільних меж даного віку. В розвинутих країнах світу останнім часом спостерігається тенденція до поступового збільшення тривалості цього періоду життя. За сучасними даними він охоплює майже десятиліття — від 11 до 20 років. Але суб'єктивна середня тривалість підліткового віку в різних країнах коливається в діапазоні, від 4 до 7 років і залежить від соціального становища молодої людини і тривалості її освіти.

Основна проблема встановлення тривалості підліткового віку в процесі індивідуального розвитку полягає у визначенні своєї межі. Більшість вчених прийшла до думки, що його початок пов'язаний з появою перших статевих ознак. Закінчується підлітковий вік з входженням людини в світ дорослих [65, с. 176].Однак загальноприйнятих критеріїв досягнення дорослого статусу не існує. Вчений-дослідник даного віку М. Кле у зв'язку з цим зазначає, що підлітковість — спосіб існування, який виникає з початком пубертату і закінчується тоді, коли індивід досягає незалежності у своїх вчинках, тобто коли він дозрів емоційно, соціально і володіє мотивацією до виконання ролі дорослого.

В традиційній класифікації підлітковим прийнято вважати період розвитку індивіда від 10—11 до 14—15 років. У психологічній літературі навколо даного віку існує широка термінологія, яка має цілий синонімічний ряд: "критичний вік", "критичний період", "зламний вік", "перехідний вік"[46, с. 154].Вчені, які займалися вивченням підліткового віку, схиляються до думки, що лише останній термін адекватно визначає суть тих явищ, які протікають у цей період. "Перехідний вік" характеризується якісними змінами, що виникають у психіці дитини на стику двох віків і визначається зміною новоутворень. У перехідний від дитинства до дорослості період індивід проходить великий шлях у своєму психічному розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні сходження до "придбання" почуття особистості.

"Підйоми" і "падіння" в цьому віці обумовлені якісними змінами, які, з одного боку, супроводжуються появою у самого підлітка значущих суб'єктивних труднощів різного порядку, а з іншого — виникненням об'єктивних перешкод при його взаємодії з довкіллям. Така варіативність змін пов'язана з протиріччями підліткового віку[49, с. 227]. У двотомній книзі Ст. Холла, якого вважають засновником психології перехідного віку, таких протиріч нараховується біля дванадцяти. У підлітків висока активність може призвести до раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, пристрасть до спілкування — замкнутістю в собі, тонка чутливість переходить в апатію, жива зацікавленість — у розумову байдужість, прагнення до читання — в зневагу до нього, устремління до нового, до реформувань — в любов до стандартів, шаблонів, захоплення спостереженнями — в безконечні розмірковування. Л.С. Виготський підкреслював те, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять разів більше.

Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості визначення одного протиріччя. З одного боку, підлітковість — це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та суспільних цінностей, а з другого — це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного Я[65, с. 32].

На полярних полюсах даного протиріччя, як на гойдалці, розгойдуються всі підлітки, хоч у кожного з них ці полюси мають різний ступінь виразності. Більше того, в різні історичні часи саме суспільство по-різному "розгойдує гойдалку", піднімаючи вгору то цінність індивідуальності, то цінність суспільства. А підлітки найбільш чутливо схоплюють ці коливання, відбиваючи все у своїй свідомості, поведінці, спілкуванні, діяльності.

Підлітковий вік, як суперечливий вік, є часом досягнень і часом певних втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким нарощуванням знань, умінь, становленням моральності і відкриттям "Я", опануванням нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях, з пошуками правди у собі та в інших людях. Крім того, досягнувши періоду статевого дозрівання, підліток потрапляє в суперечливе становище: він вже не дитина, але ще не ствердився в культурі дорослих.

Дитина може зіткнутися з насильницькими діями в будь-який час і в будь-якій ситуації: у школі, на відпочинку, у громадському місці. Винятком не є і сім'я, не дивлячись на те, що даний соціальний інститут покликаний забезпечувати безпеку, яка є необхідним фактором для нормального розвитку дитини. Насильство як соціально - педагогічна проблема є в даний час дуже актуальною і значущою[58, с. 43].

Підлітковий вік часто наділяють епітетом «важкий». Можна стверджувати, що цей вік важкий, перш за все, для дорослого, який стикається з несподівано швидким дорослішанням людини[40, с. 37]. Для підлітка ж цей вік постає скоріше як час нових відкриттів у собі й навколишньому світі і основне його відчуття - це відчуття захоплюючої новизни життя, її різноманіття і своїх можливостей знайти в цьому житті своє неповторне Я. Найважливіший момент у характеристиці підлітка, його нової соціальної позиції - усвідомлення свого «Я». Це усвідомлення здійснюється і в самооцінці, і у відносинах з однолітками і дорослими. З'являється моральна потреба проаналізувати свої переваги і недоліки, прагнення зрозуміти, що у власних вчинках і цілях є правильним або неправильним і т.д. У підлітковому віці починається остаточне подолання залежності від дорослих та затвердження самостійності особистості. Психологічний зміст життя підлітка пов'язаний з закладенням самосвідомості, формуванням моральної свідомості, світогляду. У міжособистісних відносинах формується значення індивідуальних контактів і вподобань[38, с.97]..

У підлітковий період відбувається віддалення дитини від батьківської сім'ї, збільшення числа конфліктів з батьками, іншими дорослими, а так само з однолітками. У підлітковому віці закладаються основи свідомого поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних установок.

Всі підлітки цього віку перебувають на утриманні батьків, їх провідна діяльність - навчання.Водночас психологічно цей вік вкрай суперечливим. Для нього характерні диспропорції у формуванні та темпах розвитку, що обумовлено більше біологічними факторами. Найважливіше психічне новоутворення - почуття дорослості - являє собою переважно новий рівень домагань, передбачає майбутнє становище, яке підліток фактично ще не досяг. У неповнолітніх рівень інтелектуального і вольового розвитку нижчі, ніж у дорослих. Їх життєвий досвід значніше біднішими, а багато вчинків внаслідок вікових особливостей психіки мають «специфічну» дитячу мотивацію. Саме в цей період активно формується особистість, створюється моральне обличчя індивіда[16, с.65]..

У підлітковому віці серйозно змінюються умови життя і діяльності підлітка, що, у свою чергу, призводить до перебудови психіки, появи нових форм взаємодії між однолітками. У підлітка змінюється суспільний статус, позиція, положення в колективі, йому починають пред'являтися більш серйозні вимоги з боку дорослих.

Особливості підлітків виділяють такі вчені, як М.А. Галагузова, Х. Ремшмидт . Анатомо-фізіологічні особливості підлітка характеризують нерівномірністю його фізичного розвитку, вдосконаленням м'язового апарату, процесу окостеніння. У підлітків яскраво виражена нестійкість нервової системи, яка не завжди здатна витримувати сильні чи тривалі подразники, що викликає стан крайнього збудження або гальмування, веде до гарячковість, апатії і т. д. Активне статеве дозрівання підлітка відбувається при помітному відставанні в соціальному становленні підлітка, що тягне за собою соціально-психологічні проблеми статевого виховання[42, с. 79]..

У підлітковому віці у дитини проявляється потреба в пізнанні самого себе. Відповідь на питання «хто я?» Часто мучить підлітка. Він виявляє інтерес до самого себе, у нього формуються власні погляди і судження; з'являються власні оцінки на ті чи інші події і факти, він намагається оцінити свої можливості і вчинки, зіставляючи себе з однолітками та їх діям.

У цьому віці відбувається тимчасове психологічне відділення підлітка від сім'ї і школи, їх значення у становлення особистості підлітка знижуються, тоді як вплив однолітків посилюється. Найчастіше він стоїть перед вибором між офіційним колективом і неформальною групою спілкування. Перевагу підліток віддає тому середовищі, групі, в якій він відчуває себе комфортно, де ставляться до нього з повагою. Це може бути і спортивна секція, і технічний гурток, але може бути і підвал будинку, де збираються підлітки, спілкуються, палять, випивають і т.д[16, с. 39]..

Як правило, в цьому віці в підлітків виникають проблеми з дорослими, зокрема з батьками. Батьки продовжують дивитися на свою дитину як на маленького, а він намагається вирватися з цієї опіки. Тому взаємини з дорослими зазвичай характеризуються підвищеною конфліктністю, посилюється критичність по відношенню до думок дорослих, але при цьому стає більш значущим думка однолітків. Змінюється характер відносин зі старшими  з позиції підпорядкування підліток намагається перейти в позицію рівності. Одночасно змінюється і характер взаємин з однолітками, з'являється потреба у спілкуванні з метою самоствердження, що в несприятливих умовах може призвести до різних форм поведінки, що відхиляється підвищений інтерес до питань інтимного життя людини, що може призводити до асоціальних порушень сексуального життя підлітка[16, с. 89]..

У підлітка формується почуття дорослості, яке проявляється через прагнення до незалежності і самостійності, протест проти бажання дорослих «повчити» його. Підліток в цьому віці нерідко вибирає для себе кумира (герой фільму, сильний дорослий, герой передачі, видатний спортсмен і т.д.), якого він намагається наслідувати: його зовнішній вигляд, поведінку. Зовнішність для підлітка має дуже велике значення. Незвичайна зачіска, сережка, по дві і три у вухах, рвані джинси, яскрава косметика та інші атрибути дають підлітку можливість відокремити себе від інших, утвердитися в групі дітей.

Все це відбувається на стороні зміни емоційно - вольової сфери. У підлітка виявляється емоційно виражене прагнення пізнання навколишньої дійсності, прагнення до спілкування з однолітками, потреба в дружбі на основі спільних інтересів і захоплень. У підлітка формується вміння самовладання, самоврядування своїми думками і вчинками, розвиваються наполегливість, завзятість, витримка, терпіння, витривалість та інші вольові якості.

Значно змінюються інтереси підлітка. Поряд з допитливістю і прагненням до творчої діяльності, для нього характерна розкиданість і нестійкість інтересів [38; 59].

Підліток - це ще недостатньо зріла і соціально змужніла людина, це особистість, яка перебуває на особливій стадії формування її найважливіших рис і якостей[38, с. 29].. Стадія ця прикордонна між дитинством і дорослістю. Особистість ще недостатньо розвинена, щоб вважатися дорослою, і в той же час настільки розвинена, що в змозі свідомо вступити у відносини з оточуючими і слідувати у своїх вчинках і діях вимогам суспільних норм і правил.

Підліток здатний приймати продумані рішення, робити розумні вчинки і нести за них моральну і правову відповідальність. Слід особливо виділити, що підліток - особа, яка вступила в період правової відповідальності за свої дії і вчинки. І хоча закон, враховуючи особливості соціально-психологічного розвитку неповнолітніх, встановлює для нього обмежену відповідальність, можна вважати, що старший, підлітковий і юнацький вік характеризується особистісною відповідальністю.

Як зазначає Д.Я. Ягофаров, найбільш уразливий вік, коли діти потрапляють в різні важкі життєві ситуації - підлітки. Це той вік, коли за відсутності значного життєвого досвіду підліток повинен вирішувати дуже різні задачі: звільнення від опіки дорослих, взаємини з особами протилежної статі, однолітками, до певного часу виникає проблема вибору професії. Саме в цей період найбільш активно формується особистість, створюється моральне обличчя індивіда [29, с. 87].

Індивідуальна віктимна схильність у підлітковому віці, на думку Д.А. Ягофарова, визначається ступенем вираженості особистісних якостей неповнолітніх. О.О. Андронникова до специфічних чинників виникнення віктимної поведінки підлітків відносить: індивідуальний досвід переживання чи спостереження факту насильства, раніше сформований комплекс психологічних якостей (емоційна нестійкість, тривожність, неадекватна самооцінка), відсутність відчуття соціальної підтримки і певні стратегії сімейного виховання батька і матері. Причому не один з перерахованих вище факторів сам по собі не призводить до віктимної поведінки, для реалізації необхідно поєднання комплексу чинників, складових модель віктимної поведінки [26, с. 39].

  1.3 ОСОБЛИВОСТІ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ

     ПІДЛІТКІВ

Віктимністю конкретного індивіда є його потенційна здатність виявитися в ролі жертви злочину в результаті негативної взаємодії його особистих якостей із зовнішніми чинниками. В основі феноменології віктимної поведінки знаходиться сукупність особистісних рис, що характеризуються загальною психічною нестійкістю індивіда, яка обумовлює провокацію агресії по відношенню до себе та в основі якої лежить несвідоме бажання в покаранні або опосередкованому задоволенні власних агресивних прагнень. [7, с.47]

Через швидкість процесів дорослішання і прагнення молодих людей порівнювати себе з однолітками у них спостерігається значне зниження самооцінки і відчуття власної значущості. Для них характерна індивідуальна нестабільність та лабільність емоційної поведінки, в якій можна виділити три основні типи реагування: емоційну нестійкість, агресію або відчуження, ідеалізм. Важливою також є роль інших дорослих, що служать зразком суспільного досягнення, конституціональних і особових особливостей, що визначають розвиток “Я” за допомогою ідентифікації.

Існує загальна віктимність, залежна від віку, статі, роду діяльності, соціального статусу підлітка. Разом з цим виділяється індивідуальна віктимність, залежна від психічної, психологічної і емоційної нестійкості підлітка. [10, с.57]

У переважній більшості випадків поведінка віктимного підлітка є провокацією агресора, в основі якої знаходяться такі психологічні складові як несвідоме відчуття провини; бажання бути покараним способом, який неусвідомлено обирає потерпілий; проекція власних агресивних імпульсів на агресора, взаємодія з яким задовольняє неусвідомлювані агресивні прагнення жертви.

За основні детермінанти, що призводять до віктимності (провокують нанесення травми), виступають поєднання тривожності, агресивності і навіюваності. Віктимізуючий вплив агресії полягає в активній провокації насильства. Віктимізуючий вплив тривожності полягає в сприйнятті навколишнього середовища як невизначеного і ворожого, від якого підліток захищається способами, що не завжди мають конструктивний характер. Віктимізуючий вплив навіюваності підлітка пов'язаний з інтелектуальною недостатністю, з негативним відношенням до себе і провокативною невпевненістю. [23, с. 88].

Підвищена віктимність неповнолітніх визначається їх соціальним положенням, де визначальною детермінантою схильності до віктимної поведінки є роль підлітка в сім'ї. Існує два типи порушень дитячо-батьківських стосунків – це емоційне відчуження дитини батьками або надмірний контроль з їхнього боку. Батьківське емоційне відчуження перетворюється за допомогою захисного реактивного утворення у формі певного "виховного стилю" – авторитаризму, надконтролю, гіперопіклування або гіперпротекції. Ці стилі у цілому характеризуються тотальною невдоволеністю дитиною, прагненням "переробити" її, великою кількістю обмежень, заборон і покарань. [18,с. 45]. Дорослий, таким чином, дістає можливість висловити свою агресію по відношенню до дитини, при чому агресія виглядає та інтерпретується як підвищена турбота і увага. Дитина виступає як "зручний" об'єкт заміщення агресії, їй приписуються неіснуючі недоліки або нав'язується певний "успішний" життєвий сценарій. Останнє позначається як делегування або зверхсоціалізація і є компенсацією батьківського відчуття своєї незначності, сприйняття себе як неповноцінного. Емоційний симбіоз є екстремальною батьківською установкою, що фруструє онтогенетично пізніші потреби дитини у відділенні, визначенні меж "Я", самостійному пізнанні світу. Страх матері раціоналізується і виявляється у вигляді виховного стилю, що описується в літературі як егоцентрична інфантилізація, потураюча гиперопіка, знецінення.

Ми вважаємо, що основою найточнішої класифікації, яка вивчає феноменологію віктимної поведінки підлітків, буде та, що описує агресивні, активні, ініціативні, пасивні, некритичні і нейтральні групи потерпілих.

В основі таких саморуйнівних вчинків як самогубство (крайня форма), схильність потрапляти в ситуації, пов'язані з ризиком для життя, імпульсний вибір хірургічного втручання там, де його можна було б уникнути і ін. (компромісна форма), лежать елементи агресивності, покарання (аутоагресії) і спокутування провини (з'єднання еротики і деструктивних імпульсів). [7, с.49]

Принцип жертовності реалізується підсвідомим прагненням особи стати жертвою нещасного випадку і при цьому забезпечити собі шанс на виживання, оскільки більшість підсвідомих страхів існує тільки в її уяві. За допомогою цього відбувається часткова нейтралізація деструктивних імпульсів. Вид травмуючої дії у меншій мірі впливає на оформлення її як травми, ніж її суб'єктивне переживання і оцінка потерпілим. [9, с.62]

Ми виділяємо такі види травматичних переживань, отриманих в результаті психологічного насильства: безпорадність, що виявляється в страху бути слабким; безпорадність як некомпетентність і переживання сорому за неї; наявність відчуття провини за те, що відбулося; знецінення власної особистості, що породжує страх бути знедоленим; переживання своєї “жертовності” як обранності або частини індивідуальності; тривога як страх повторення травмуючої ситуації; страх вторгнення у внутрішній світ як міметична копія насильства; страх бути використаним. Травматичні переживання запускають роботу захисних механізмів, які, при їх адекватному використовуванні, знижують ступінь тривоги щодо отриманої травми, але при частому їх використанні травматичне переживання посилюється виникненням дезадаптивної поведінки відносно травми. Форму травматичним переживанням додає дія захисних механізмів, що лежать в основі типів особистісної організації і відповідальні за властиві особі патерни поведінки.

Підлітковий вік є сензитивним періодом для формування патологічних психологічних новоутворень, в основі яких лежить особова тривожність, інтелектуальна недостатність як основа навіюваності, що приводить до неможливості переробки травмуючої інформації, і агресія як активна спроба захиститься від тривоги. Родинна система детермінує, в якій формі буде опредмечена тривога підлітка і яким способом підліток з нею впорається. Отже, віктимна активність як форма дезадаптативної поведінки підлітка, за допомогою якої він намагається опанувати тривогу, формується, виникає, розвивається і закріплюється саме в родинній системі, де підліток виконує певну специфічну роль. Ця роль завжди направлена на збереження засад і нормативів цієї системи, а також на продовження її існування. [11; 17]

Віктимні підлітки - це діти, що жертвують своїм “Я” для того, щоб бути прийнятими родинною системою або такою, що її може замінити. Таким чином, на процес дезадаптації і формування віктимності впливають особливості психологічних захисних механізмів батьків, причому існують відмінності у впливі захисних механізмів батьків і матерів або людей, які їх замінюють і виконують відповідні функції. Захисні механізми батьківської психіки вкупі з обраним виховним стилем формують наявність тривожності, навіюваності і агресивності як базових особових рис підлітка, його захисні механізми і – тим самим – тип особистісної організації підлітка і поведінкові форми його боротьби з тривогою.

Віктимна поведінка - це будь-яка форма поведінки, якщо її можна визначити як провокативну.Вчені виділяють такі форми віктимності відповідно формам провокації можливого агресора – агресивна поведінка з вербальними і невербальними компонентами, провокуюче пасивна поведінка і випадково провокуюча поведінка, що базується на інтелектуальній недостатності підлітка. [25, с.166]

Загальні особливості прояву віктимності: віктимність в поведінці більшою мірою визначається не стільки зовнішніми провокативними проявами агресії, які швидше відштовхують потенційного агресора, скільки провокативною демонстрацією власної безпорадності або залежності. [4, с.32] Агресивний і підбурюючий типи віктимності відрізняються тільки формою і ступенем появу агресивності, що може привести до травматизації. Ситуативна віктимність визначається інфантильністю і частим використовуванням витиснення і регресії, які виключають адекватне усвідомлення наслідків тих дій, у тому числі і проявів агресивності, що властиві підлітку і можуть привести до травматизації. Прихований тип віктимності пов'язаний з тим, що підліток ситуацію з мінімальним ризиком травматизації перетворює на травматичну через існування внутрішнього протесту проти обмежень його потреб. Цей тип віктимності пояснюється дією протифобічного відігрування, дисоціації, проективної ідентифікації, витіснення, сексуалізації і регресії, які приводять до психологічної готовності стати жертвою як єдиного засобу реалізувати несвідоме прагнення і відповідати при цьому вимогам Супер-Его.

Загальна віктимність, прихований тип віктимності і ситуативний тип віктимності є першорядними у формуванні і реалізації віктимної активності підлітка, а агресивний і підбурюючий типи можна розглядати як окремі випадки ситуативного типу активності, оскільки підліток не замислюється, як на інших людей діє його поведінка, тобто у нього відсутній зворотний зв'язок, і це робить неможливим самокорегування його поведінки і адекватну реакцію на загрозу. [9; 35; 6]

Патологічні родинні ролі впливають на формування віктимності так: “родинний герой” реалізує очікування батьків щодо ідеальної дитини і стає їх нарцисичним розширенням, задовольняє потребу в схваленні і турботі. Цим самим вона перекреслює власне “Я”, у зв'язку з чим позбавляється можливості реалізовувати свої справжні бажання і потреби, тому їх задоволення можливе тільки при знятті відповідальності шляхом отримання статусу жертви. У підлітка присутній протест проти нав'язаних норм і правил, який витісняється, але він дотримується культурних вимог і заборон Супер-Его на демонстрацію агресії, і таким чином в нього формується схильність бути жертвою як компроміс між бажанням і забороною.     [34, с. 85].

“Занедбана дитина” прагне виглядати цінною і гідною любові, менш інфантильна, ніж підлітки з попередньою роллю, більшою мірою віддає звіт у власних діях, більшою мірою вільна в реалізації своїх потреб і здатна до самозахисту. Але її потреба отримати схвалення і позитивну оцінку від людей з високим соціальним статусом може виступати як передумова формування віктимності, з тією обмовкою, що залежність підлітка від людей з високим соціальним статусом (батьків, вчителів, старших товаришів) приводить до ситуації травматизації тільки за умов навмисної експлуатації підлітка з їхньої сторони.

“Цап-відбувайло” є окремим випадком ролі “занедбана дитина”, а також результатом інвертованих дитячо-батьківських стосунків, при котрих відповідальність за неприємності покладається на дитину, яка прагне довести, що вона гідна любові і уваги. Вона перебільшує свої недоліки і ступінь відповідальності, що само по собі може переживатися як травма. [11, с.254]

Частка кожного типу віктимної поведінки і представленості патологічної родинної ролі в загальній вибірці всіх травмованих склала: 1) родинний герой: для 48% вибірки травмованих підлітків властива інверсія дитячо-батьківських відносин, завищення своїх можливостей, страх виявитися знеціненим; 2) цап-відбувайло: 35% вибірки травмованих підлітків виконують функцію громовідводу для реалізації агресивних і тривожних прагнень батьків і використовуються як стабілізатор родинної системи; 3) занедбана дитина: 14% вибірки травмованих підлітків шукають аналог сім'ї поза родинною системою і таким чином схильні до згубного впливу вулиці, але вони більш адаптовані в порівнянні з двома вищенаведеними типами; 4) родинний блазень: 3% вибірки травмованих підлітків зазнають необхідність підтримувати типаж неповноцінного, що великою мірою закріплює інфантильні реакції на ситуацію, яка несе ризик травматизації.

Типи віктимної поведінки: 1) загальна віктимність в поведінці: 20% вибірки травмованих підлітків переживають небезпечну ситуацію як емоційно привабливу і ідеалізують агресора; 2) агресивний тип: 17% вибірки травмованих підлітків долає фрустрацію за допомогою фізичної сили; 3) підбурюючий тип: 17% вибірки травмованих підлітків долає фрустрацію за допомогою демонстрації здатності “вкусити” суперника; 4) прихований тип: 17% вибірки травмованих підлітків мають внутрішньо-особову проблему, яка дестабілізує адекватні поведінкові реакції на ситуації, пов'язані з ризиком для психологічного і фізичного благополуччя підлітка; 5) ситуативний тип: 8% вибірки травмованих підлітків нездатні переробити отриману травму через постійну дію захисних механізмів витіснення і дисоціації, що запускаються автоматично і приводять до неадекватних поведінкових реакцій на ситуації, пов'язані з ризиком для психологічного і фізичного благополуччя підлітка. [18, с.45]

Віктимна профілактика серед підлітків може здійснюватися шляхом реалізації таких заходів:

-пропаганда правових знань через ознайомлення читацької та глядацької аудиторії з основними правами та обов’язками громадян, роз’яснення кримінально-правових понять (крайня необхідність, необхідна оборона, затримання злочинця) тощо;

-привернення уваги до питань,пов’язаних із винністю самого потерпілого, тобто такої поведінки жертви, коли вона створює умови, що сприяють злочинові;

-виступи через ЗМІ спеціалістів – юристів, психологів, педагогів з практичними рекомендаціями, як уберегти себе від злочинних посягань;

-оперативне інформування населення про кримінальну ситуацію у регіоні з метою упередження можливих злочинних зазіхань;

-висвітлення в ЗМІ антигромадської діяльності неформальних підліткових угрупувань та пропаганда альтернативних їм організацій;

-роз’яснення батькам, що їхня поведінка є взірцем для дитини і найкраща профілактика – це їх особистий приклад правильного поводження.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: