Фонетика як наука про звукову будову мови. Зв’язок фонетики з іншими науками.

Фонетика як наука про звукову будову мови. Зв’язок фонетики з іншими науками.

Фонетика (від. гр. Fonetikos — звуковий, голосний) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, його фонетичну систему. Фонетика вивчає звуки людської мови, їх фізичні властивості, способи творення звуків і їх функціонування, звукові зміни в мові й закономірності цих змін. Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують. Послідовне розміщення звуків передає конкретні лексичні значення. При порушенні звичайної послідовності розміщення звуків, створюється беззмістовне звучання. Зв'язок фонетики з не мовознавчими дисциплінами: Фізика (акустика); Анатомія, фізіологія (творення звуків, будова мовленнєвого апарату);Психологією.

Зв’язок фонетики з іншими лінгвістичними дисциплінами.

Зв'язок фонетики з іншими дисциплінами: Орфоепія (правила вимови звуків); Лексикою (звук є будівельним матеріалом для слова); Графіки (написання); Морфеміка і словотвір (будова слова); Орфографія (написання слова); Морфологія (частини мови); Синтаксис.

Лінійні (сегментні) й нелінійні (надсегментні) звукові одиниці.

Лінійні, або сегментні, звукові одиниці – це звуки й склади. Лінійними вони звуться тому, що ідуть один за одним, сегмент за сегментом, у мовному потоці. Так, звукова форма кожного слова становить один звук або послідовність кількох звуків чи складів. До нелінійних (суперсегментних, надсегментних) звукових одиниць належать наголос та інтонація. Нелінійні звукові одиниці характеризуються тим, що їх не можна вимовити ізольовано, як звуки або склади, вони ніби нашаровуються на звукові послідовності. Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну (конститутивну) та ідентифікаційну (розпізнавальну), які одночасно виявляються в процесі комунікації. Коли мовець перетворює (кодує) предмет своєї думки в звукові послідовності, організовані певним чином, то цим самим створюється звукова форма слів і речень, тобто звукові одиниці виконують твірну (конститутивну) функцію. Коли слухач, сприйнявши звуковий сигнал, співвідносить його з певним значенням, то в цьому процесі за звуковими одиницями ідентифікуються (розпізнаються) лінгвістичні одиниці, тобто звукові одиниці виконують ідентифікаційну (розпізнавальну) функцію. Крім того, звукові одиниці виконують ще й розрізнювальну (диференційну) функцію, тобто вони служать не тільки для ідентифікації, а й для розрізнення лінгвістичних одиниць. Проте розрізнювальна (або диференційна) функція є похідною від ідентифікаційної (розпізнавальної).

Будова мовного апарату.

ДИХАЛЬНИЙ АПАРАТ: легені. З трахеї повітря потрапляє в гортань. дихання складається з вдиху і видиху, що поперемінно чергуються між собою. Вдих відбувається так: міжреберні м’язи, скорочуючись, піднімають угору і розсувають ребра, які, в свою чергу, розтягують легені; крім того, діафрагма, скорочуючись, тисне на черевну порожнину. Таким чином збільшується обсяг грудної порожнини, і повітря наповнює легені. При зворотному процесі – видиху – міжреберні м’язи ослаблюються, ребра спадають і тиснуть на легені, діафрагма повертається в своє напружене куполоподібне положення – і грудна клітка стискується, виштовхуючи частину повітря назовні через дихальне горло. ГОРТАНЬ. Нижнім своїм краєм гортань примикає до верхнього хряща трахеї. Стінки гортані складаються з хрящів, укритих слизовою оболонкою. безпосередньо на трахеї зверху розміщений персневидний хрящ, який нагадує своєю формою перстень з печаткою. Широка частини цього хряща утворює собою задню стінку гортані, вузька повернута вперед. Над персневидним хрящем міститься щитовидний хрящ, з’єднаний з під’язиковою кісткою. Щитовидний хрящ складається з двох плоских стінок, розташований над кутом. Цим кутом хрящ повернутий уперед і легко прощупується. Його називають ще “адамовим яблуком”. Звернуті назад кінці стінок щитовидного хряща закінчуються чотирма виступами: два верхні приєднуються до під’язикової кістки, два нижні лежать на персневидному хрящі. На широкій частині персневидного хряща розташовані два пірамідальні хрящі, з’єднані м’язами, які допомагають їм частково повертатися навколо своєї осі. Крім того, від кожного з пірамідальних хрящів у внутрішній кут щитовидного хряща тягнуться два м’язи – голосові зв’язки. краї зв’язок покриті слизовими оболонками, вони легко вібрують і відіграють вирішальну роль в утворенні голосу. Отвір між голосовими зв’язками називається голосовою щілиною. Над кожною справжньою голосовою зв’язкою міститься м’язовий виступ, який нагадує собою зв’язку, але участі в голосоутворенні вони не беруть і тому називаються несправжніми голосовими зв’язками. НАДГОРТАННІ ПОРОЖНИНИ. До надгортанних порожнин належать: порожнини глотки, порожнини рота, порожнини носа. Глотка розміщена над гортанню. У ній виділяють три частини: нижню, або гортанну, середню, або ротову, і верхню, або носоглотку. З середньої частини відкривається прохід у ротову порожнину – зів. З носоглотки в носову порожнину ведуть два отвори, так звані хоани. Найістотнішою для звукоутворення є ротова порожнина. Зверху вона обмежена піднебінням, яке відокремлює її від носової порожнини. Передня і середня частини її тверді, нерухомі. Вони називаються твердим піднебінням. Задня частина піднебіння – м’яка, рухома. Вона називається м’яким піднебінням, або піднебінною завісою, а виступ на краю піднебіння утворює ящичок, язик, який міститься в основі порожнини рота, над під’язиковою кісткою. Твердою межею ротової порожнини є верхні і нижні зуби, вміщені в особливих гніздах – альвеолах. Ряд альвеол над зубами утворює утворює твердий пружок, який у фонетиці теж називають алвеолами. Далі за ним починається піднебіння. Над ротовою порожниною, відділена твердим піднебінням, розташована носова порожнина.

М’які - д т з с дз ц л н р

Мякість в різних її виявах (мякість пом’якшення напівпом’якшення..) є наслідком наближення спинки язика, опуклої в передній і сер її частинах, до твердого піднебіння. Взірцем м’якості є й.

Твердість пов’язана з предорсальністю, для якої типовою є плоска або ввігнута спинка язика (увесь язик при цьому просунутий вперед), або з задньою дорсальністю

 16.Науково-лінгвістична транскрипція.

Завдання фонетичної транскрипції — по змозі якнайточніше передати всі відтінки вимови звуків у записуваному тексті. Але з появою та розвитком фонології як науки про функціональні одиниці звукової системи мови виникла потреба також у новому типі наукової транскрипції, який виражав би лише фонемний склад слів чи морфем, не позначаючи варіантів вимови фонем у різних позиціях.

При побудові цієї системи потрібно прагнути до того, щоб вона була практична, легка для запам'ятання і зручна при писанні та друкуванні транскрибованих текстів. Беручи за основу українську графіку, додержуємося таких принципів:

1) використовувати знаки українського алфавіту в їх звичному значенні;

2) застосовувати позначення, вживані до цього часу українськими й російськими мовознавцями, якщо ці позначення задовольняють потрібні вимоги;

3) наблизити українську транскрипцію до системи МФА, застосовуючи його позначення в тих випадках, де це можливо, без порушення специфіки української мови;

4) по змозі зменшувати кількість надрядкових знаків і всього того, що викликає технічні труднощі при друкуванні транскрибованих текстів.

При складанні системи транскрипції, потрібно розв'язати такі питання: 1) як відрізняти звичайний орфографічний спосіб запису тексту від транскрипції, а фонетичну транскрипцію від фонематичної;

2) як позначати наголос, довготу звуків, різні ступені пом'якшення приголосних, різні відтінки вимови голосних у так званих слабких позиціях тощо.

 

Протиставлення фонем.

Фонеми - це мінімальні одиниці звукового ладу мови, що служать для складання й розрізнення значущих одиниць мови: морфем, слів. Для виконання цієї ролі - складання й розрізнення значущих одиниць мови - фонеми повинні бути протиставлені один одному у системі мови. Такі протиставлення фонем називаються опозиції (опозиція - від лат. Oppositio - "протилежність")

Перш за все кожна фонема протиставлена нулю, тобто відсутності даної фонеми, Ср такі пари слів, де розрізнення досягається саме цим способом: худоба - кіт, вовк - віл, волок - вовк, довгий - борг, убір - бор, стільці - стілець, дару - дар, пара - пар і т. п. Перші п'ять прикладів розрізняють різні слова наявністю або відсутністю приголосної або голосною; шостий і сьомий приклади також розрізняють форми одного слова (або словоформи), а восьмий приклад - в одному протиставленні розрізняють слова (пара гнідих і гаряча пара), а в іншому протиставленні - форми одного слова ( бачу пар і не бачу пара). На протиставленні наявності фонем і їх відсутність в парадигмі словоформ засновані так звані нульові форми у граматиці (ходив-в порівнянні сходила, ніс у порівнянні з носа, носі ... і т. п., див. нижче, гол. IV, § 45 )

Тому слід спочатку розглянути структуру фонеми, а вже потім перейти до розгляду тих опозицій, до яких вони входять.

тобто на послідовно вимовні у мовній ланцюгу більш дрібні одиниці, - не можна.

Але фонема проте не просте, а складне явище, так як вона складається з низки ознак, що не існують самостійно, поза фонем, а співіснують одночасно в єдності фонеми; так, наприклад, в фонем [д] в російській мові ми можемо виділити ознаки дзвінкості (на відміну від глухість [т]: Не всі ознаки в складі фонем грають однакову роль, одні з них є розпізнавальних (або диференціальними), коли тільки за цією ознакою будь-яка фонема відрізняється від іншої (такими є всі ознаки російської [д] , розібрані вище); інші ознаки-невиразний-т е л ь н и е, а лише "для наповнення" склад фонеми (інтегральні), тому що немає іншої фонеми, прямо і однозначно протиставлене за цією ознакою (наприклад, ознака взривності у російського [ р] зважаючи на відсутність фрікатівних і носових приголосних того ж місця освіти в російській фонетиці), тому [горет] і [убрати] ми розуміємо як те саме слово місто, хоча [р] і [у] такі ж різні звуки, як [д] і [з].

 24.Фонема і алофони. Типи алофонів.

Фонема як найменша одиниця мови реалізується в алофонах — варіаціях, варіантах і головному вияві. Фонема – найменша одиниця звукової системи мови, функція якої полягає у розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць морфем, а через них і слів. Фонеми є єдиним матеріалом для побудови слів і морфем. Одна фонема у мовленні представлена сукупністю звуків, тобто фонемним рядом, до нього входять варіації та варіанти фонем. Варіації притаманні лише одній фонемі, а варіанти можуть втілювати в собі дві чи більше фонем. Усі звуки, з яких складаються українські слова хата, вода, зірка, сонце, рід, являють собою варіації відповідних фонем. Варіації в мові є нормою, а варіанти фонем — винятком. Позиція фонем, у якій можлива нейтралізація їх протиставлення, є слабкою (для голосних — не під наголосом, для приголосних — наприкінці слова чи складу), а позиція фонем, у якій їх протиставлення зберігається, є сильною (для голосних — під наголосом, для приголосних — перед голосним). Алофони — звукові різновиди фонеми, які реалізуються у варіаціях і варіантах. Головним виявом фонеми є алофон, який уживається найчастіше. Коли необхідно назвати фонему, вимовити її окремо, використовують саме її головний вияв. Алоф пов*язані з місцем у слові ( початок, кінець), а також положення щодо наголосу ( для голосних) – позиційні; а ті що зумовлені впливом фонем – комбінаторні, основний – чистий, факультативний – зумовлені або різними стилями вимови, або діалектними, або індивід особливостями мовців. Сукупність цих положень називають дистрибуцією.

 25.Поняття позиції (сильна і слабка позиції фонем).

Фонетична позиція — лінгвістичний термін, введений Московською фонологічною школою.

Сильна позиція — позиція, в якій протиставлення і розрізнення фонем досягають найбільшої сили.

Слабка позиція — позиція, в якій протиставлення фонем неповне або зникає зовсім, тобто нейтралізується.

Для голосних сильна позиція — наголошена, слабка — ненаголошена. Наприклад, у слові се́ла фонема /е/ знаходиться у сильній позиції, оскільки на неї падає наголос, але у слові село́ ця сама фонема перебуває у слабкій позиції і звучить як звук наближений до [и]. У сильній позиції також можуть бути і сонорні приголосні звуки у деяких мовах світу.

 26.Щербівська та Московська фонологічні школи.

Московська фонологічна школа розглядає фонему як сукупність диференційних ознак — на основі протиставлення звука фонемі (Реформатський, Винокур, Кузнєцов). Петербурзька фонетична школа вивчає фонему у єдності зі звуком (Щерба). Українська фонологія розвивалася у руслі ідей Л.Щерби. Так, сучасна укр. фонетика фонему розглядає у єдності зі звуком, який вивчається в трьох аспектах: фізичному, анатомо-фізіологічному та функціональному (лінгвістичному). Фонема є предметом вивчення функціонального аспекту. Питаннями фонематики займалися: П.Коструба, Л.Булаховський, М.Жовтобрюх та ін.

 

В основі теорій Московської фонологічної школи — наука про фонему. Головне твердження цієї школи — необхідність послідовного вживання морфемного критерію при визначенні фонемного складу мови. Відповідно до цього вводяться поняття функції фонеми (перцептивна і сигніфікатівна), фонетичної позиції, позиційного чергування, розподілу (дистрибуції), диференціальних і інтегральних ознак фонеми, чергувань, гіпер-фонеми.

Найважливішою характеристикою фонеми, згідно з МФШ, є позиція, тобто умови вживання і реалізації фонем в мові. Наприклад, явні фонеми російської мови можуть уживатися в наголошеній позиції, у позиції першого переднаголошеного, інших переднаголошених, а також післянаголошених складів; важливі також позиції сусідства з тими або іншими фонемами.

 27.Методи встановлення системи фонем. Фонологічна система української мови. Загальна характеристика.

Система фонем у будь-якій мові встановлюється на основі фонологічних опозицій — методом протиставлення фонем у рядах чи парах слів. Існують й інші концепції фонем — фізико-акустична, математично-статистична тощо, які проте вважаються другорядними. Опозиції бувають релевантні й нерелевантні.

Релевантні опозиції встановлюються на основі диференційних ознак фонем.

Нерелевантні опозиції встановлюються на основі інтегральних ознак фонеми.

Диференційні ознаки фонеми — ознаки, за якими розрізняють значення слів, морфем (твердість/м'якість, дзвінкість/глухість, шумний/фонаційний, губність/передньоязиковість/середньоязиковість/задньоязиковість/глотковість, проривність/фрикативність/африкативність/зімкнено-прохідність тощо). Інтегральні ознаки фонеми — ті, які не розрізняють значення слів, морфем.

 30.Артикуляційно-акустичні та функціональні характеристики голосних фонем.

Голосних фонем в УМ 6. Голосні фонеми творяться лише тоном. Струмінь повітря на своєму шляху не зустрічає перешкод. Активним мовним органом є язик. За положенням язика в горизонтальному положенні розрізняємо місце творення (переднього |і и е|, середнього, заднього ряду |у о а|), за вертикальним положенням – спосіб творення (високе |і и у|, середнє |е о|, низьке |а| піднесення). За участю губ розрізняються лабіалізовані |о у|і нелабіалізовані |і и е а| голосні. Щодо напруження мовних органів є сильнонапружені |і|, слабконапружені |у| і ненапружені голосні|и е о а|.Практичні вміння щодо фонетики: 1) розрізняти на слух кількість звуків, голосні, приголосні та їх класифікувати.Виділяти будь-який звук в слові і правильно його вимовлятиЧленувати на склади і правильно ставити наголосПорівнювати звуковий склад паронімічних слів і пояснювати співвідношення звуків і букв.Проводити звуко-буквенний аналіз.Методи і прийоми вивчення фонетики: 1) загальнодидактичні принципи залишаються.Методичні принципи (за Текучовим): а) опора на мовний слух учня; б) опора на живу вимовну сторону учнів;в) опора на мовну і слухову память;г) зіставлення і протиставленя звукової і писемної мови;д) чітке розмежування звуків і букв.

Приголосні

Губні