Найдавніші чергування голосних.

Історичними називаються такі звукові чергування, які викликані фонетичними закономірностями, що діяли в минулому, тобто чергування, зумовлені причинами, відсутніми в сучасній мові. деякі з них виникли ще в спільнослов’янській мові-основі, від якої успадковані давньоруською мовою і від неї українською. Інші ж чергування розвинулися в давньоруській мові, а деякі і тоді, коли вже формувалася фонетична система сучасної української мови. Отже, чергування голосних, властиві сучасній українській мові, відкладалися в її фонетичній системі протягом багатовікового мовного розвитку. Найдавнішими вважаємо такі звукові чергування, які виникли ще в період спільнослов’янської мовної єдності або успадковані спільнослов’янською мовою-основою від попереднього періоду мовного розвитку. Найпоширеніші з них: 1. Чергування е з о: брести – бродити, везти – возити, нести-носити. Це чергування дуже давнє, воно відоме не тільки всім сучасним слов’янським мовам, а й деяким іншим індоєвропейським. Припускають, зв’язку з диференціацією наголосу, а саме: в наголошеній позиції зберігається звук е, а в ненаголошеній на його місці розвивався о. В окремих індоєвропейських мовах простежується залежність чергування е – о від наголосу, наприклад, у грецькій і латинській. Хоч виникнення цього чергування зв’язане з певними фонетичними умовами, воно ще в спільнослов’янській мові набуло граматичного значення – за його допомогою почали розрізняти граматичні категорії. Звук е вживається в первинній основі дієслова, що означало одноразову дію, а звук о – відповідно до нього в іменниковій основі та в основі дієслова, що означало тривалу або многократну дію. Через давньоруську мову це чергування е-о успадковане сучасною українською мовою, як і іншими слов’янськими: нести – носити - ноша, веліти - воля, беру -збори. Якщо чергування е-о в спільнослов’янській мові відбувалося в сполученні з наступним плавним р, то в сучасній українській мові воно відбилося в повноголоссі –ере- - -оро-: стерегти – сторож; веретено – ворочати, ворота, поворот. 1.Чергування і з а: сідати – садити, лізти – лазити. У давній період розвитку індоєвропейських мов розрізнялися короткі й довгі голосні е та о. сучасне чергування е – о, що диференціює граматичні значення слів (везти – вози), розвинулося з колишніх коротких е й о. довгі голосні е та о в спільнослов’янській мові не збереглися: довгий е змінився на ь, а довгий о на а, внаслідок чого утворилося чергування ь – а, успадковане і давньоруською мовою: льзти – лазити, сьдати – садити, садь. Пізніше, коли в українській мові дифтонг ь розвинувся в монофтонг і, це чергування закономірно відбилося в ній як чергування і з а: лізти – лазити, сісти – сідати. 2. Чергування [е] з [і]: летіти – літати, плести – заплітати. Воно відбиває колишнє чергування короткого голосного [е] з довгим [е] (е – е). У спільнослов’янській мові короткий [е] поступово змінився на голосний [е] нормальної довготи, а довгий на [ь]. У зв’язку із зміною в українській мові [ь] на [і] це чергування відклалося в ній як чергування [е] з [і]. 4. Чергування [о] з [а]: гонити – ганяти, котити – катати, кроїти – краяти, горіти – згарище, ломити – ламати, злам. Воно є наслідком колишнього чергування коротких [о] й [а] з довгими [о] й [а]. У спільнослов’янській мові короткі [о] й [а] злилися в один голосний [о], а довгі – в один голосний [а]. Отже, звук [о], що виник з коротких [о] та [а], став відповідати звуку [а], який розвинувся з довгих [о] й [а]: гонити – ганяти, стояти – стати. Це чергування, відбуваючись в основі дієслів, змінює їх значення. Однак у сучасній українській мові є ряд і таких дієслів, які в аналогічній позиції мають [о], не чергуються з [а]: мовити – вимовляти, топити – потопати, простити – прощати. Лише з голосним [о] в основі вживаються: викосити – викошу, виносити – виношувати. 5. Чергування [у] - [а]: звук, звучати - [дзв а]кнути. Воно виникло тоді, коли в спільнослов’янській мові чергувалися голосні [е] й [о] у сполученні з наступними носовими приголосними [н] і [м]: [ен]-[он], [ем]- [ом]. Якщо ці приголосні стояли на початку складу, то чергування [е]-[о] в сполученні з ними збереглося: дзвеніти – дзвонити. Якщо ж вони стояли перед іншими приголосними, то в зв’язку з діянням тоді закону відкритого складу, за яким кожен склад закінчувався на складотворчий звук, сполучення [ем] і [ен] перетворилися на носовий голосний [е] (е), а сполучення [он] і [ом] – в носовий голосний [о] (о), що й дало чергування [е] з [о]: трести – тросіті (із тренсті – тронсіті). У давньоруській мові носовий [е] (е) змінився на [а], носовий [о] (о) – на [у], внаслідок чого й утворилося чергування [а] з [у], успадковане й українською мовою. 6. сучасна українська мова, як і російська та білоруська, зберігає багато й інших чергувань у системі голосних, які становлять у ній спадщину спільнослов’янських фонетичних процесів. Наприклад: [и]-[іj] (сито –сіяти), [и] – нуль звука (запинати – запнути), [у]-[и]-[о]-нуль звука – (сухий-висихати-сохнути-висхлий, дух-дихати-дохлий-тхнути), [і]-[и]-[оj]-нуль звука (вінок-вити-сув[оjі]), [и]-[оj]-нуль звука (бити – б[оji]), [и]-[ов], [и]-[ав], [у]-[ов] (рити–рови, збиток-збавити, плинути-плавати, кузня-коваль) та ін.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: