Поняття фонеми. Диференційні і не диференційні ознаки фонеми.

Фонема – найменша структурна одиниця звукової будови мови, функція якої полягає у будові, розрізненні, ідентифікації значущих одиниць (морфем, слів). Фонема виявляється лише у певному звукові, який є матеріальним вираженням фонеми.

Фонеми є єдиним матеріалом для побудови слів і морфем. Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови. Щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім іншим. Отже, кількість фонем у певній мові залежить від здатності фонем творити фонологічні опозиції. Так, в українській мові нараховуємо 38 фонем:

6 голосних: а о у е и і та 32 приголосних.

Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) та недиференційні (нерозрізнювальні) ознаки.

Диференційні ознаки – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем (бік – пік – тік – сік – лік). Диференційними ознаками можуть бути:

-ознаки за участю голосу і шуму

-ознаки за місцем творення

-ознаки за способом творення

-твердість/м якість

-короткість-довгота

-назальність-неназальність

-відкритість-закритість

Недиференційні, або інтегральні, ознаки – ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем. Наприклад, довгота / короткість є інтегральними ознаками в українській мові, оскільки вони не розрізняють значень слів, а для англійської – диференційними (sit [s i t] – сидіти, seat [s i: t] – місце для сидіння.

 

Протиставлення фонем.

Фонеми - це мінімальні одиниці звукового ладу мови, що служать для складання й розрізнення значущих одиниць мови: морфем, слів. Для виконання цієї ролі - складання й розрізнення значущих одиниць мови - фонеми повинні бути протиставлені один одному у системі мови. Такі протиставлення фонем називаються опозиції (опозиція - від лат. Oppositio - "протилежність")

Перш за все кожна фонема протиставлена нулю, тобто відсутності даної фонеми, Ср такі пари слів, де розрізнення досягається саме цим способом: худоба - кіт, вовк - віл, волок - вовк, довгий - борг, убір - бор, стільці - стілець, дару - дар, пара - пар і т. п. Перші п'ять прикладів розрізняють різні слова наявністю або відсутністю приголосної або голосною; шостий і сьомий приклади також розрізняють форми одного слова (або словоформи), а восьмий приклад - в одному протиставленні розрізняють слова (пара гнідих і гаряча пара), а в іншому протиставленні - форми одного слова ( бачу пар і не бачу пара). На протиставленні наявності фонем і їх відсутність в парадигмі словоформ засновані так звані нульові форми у граматиці (ходив-в порівнянні сходила, ніс у порівнянні з носа, носі ... і т. п., див. нижче, гол. IV, § 45 )

Тому слід спочатку розглянути структуру фонеми, а вже потім перейти до розгляду тих опозицій, до яких вони входять.

тобто на послідовно вимовні у мовній ланцюгу більш дрібні одиниці, - не можна.

Але фонема проте не просте, а складне явище, так як вона складається з низки ознак, що не існують самостійно, поза фонем, а співіснують одночасно в єдності фонеми; так, наприклад, в фонем [д] в російській мові ми можемо виділити ознаки дзвінкості (на відміну від глухість [т]: Не всі ознаки в складі фонем грають однакову роль, одні з них є розпізнавальних (або диференціальними), коли тільки за цією ознакою будь-яка фонема відрізняється від іншої (такими є всі ознаки російської [д] , розібрані вище); інші ознаки-невиразний-т е л ь н и е, а лише "для наповнення" склад фонеми (інтегральні), тому що немає іншої фонеми, прямо і однозначно протиставлене за цією ознакою (наприклад, ознака взривності у російського [ р] зважаючи на відсутність фрікатівних і носових приголосних того ж місця освіти в російській фонетиці), тому [горет] і [убрати] ми розуміємо як те саме слово місто, хоча [р] і [у] такі ж різні звуки, як [д] і [з].

 24.Фонема і алофони. Типи алофонів.

Фонема як найменша одиниця мови реалізується в алофонах — варіаціях, варіантах і головному вияві. Фонема – найменша одиниця звукової системи мови, функція якої полягає у розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць морфем, а через них і слів. Фонеми є єдиним матеріалом для побудови слів і морфем. Одна фонема у мовленні представлена сукупністю звуків, тобто фонемним рядом, до нього входять варіації та варіанти фонем. Варіації притаманні лише одній фонемі, а варіанти можуть втілювати в собі дві чи більше фонем. Усі звуки, з яких складаються українські слова хата, вода, зірка, сонце, рід, являють собою варіації відповідних фонем. Варіації в мові є нормою, а варіанти фонем — винятком. Позиція фонем, у якій можлива нейтралізація їх протиставлення, є слабкою (для голосних — не під наголосом, для приголосних — наприкінці слова чи складу), а позиція фонем, у якій їх протиставлення зберігається, є сильною (для голосних — під наголосом, для приголосних — перед голосним). Алофони — звукові різновиди фонеми, які реалізуються у варіаціях і варіантах. Головним виявом фонеми є алофон, який уживається найчастіше. Коли необхідно назвати фонему, вимовити її окремо, використовують саме її головний вияв. Алоф пов*язані з місцем у слові ( початок, кінець), а також положення щодо наголосу ( для голосних) – позиційні; а ті що зумовлені впливом фонем – комбінаторні, основний – чистий, факультативний – зумовлені або різними стилями вимови, або діалектними, або індивід особливостями мовців. Сукупність цих положень називають дистрибуцією.

 25.Поняття позиції (сильна і слабка позиції фонем).

Фонетична позиція — лінгвістичний термін, введений Московською фонологічною школою.

Сильна позиція — позиція, в якій протиставлення і розрізнення фонем досягають найбільшої сили.

Слабка позиція — позиція, в якій протиставлення фонем неповне або зникає зовсім, тобто нейтралізується.

Для голосних сильна позиція — наголошена, слабка — ненаголошена. Наприклад, у слові се́ла фонема /е/ знаходиться у сильній позиції, оскільки на неї падає наголос, але у слові село́ ця сама фонема перебуває у слабкій позиції і звучить як звук наближений до [и]. У сильній позиції також можуть бути і сонорні приголосні звуки у деяких мовах світу.

 26.Щербівська та Московська фонологічні школи.

Московська фонологічна школа розглядає фонему як сукупність диференційних ознак — на основі протиставлення звука фонемі (Реформатський, Винокур, Кузнєцов). Петербурзька фонетична школа вивчає фонему у єдності зі звуком (Щерба). Українська фонологія розвивалася у руслі ідей Л.Щерби. Так, сучасна укр. фонетика фонему розглядає у єдності зі звуком, який вивчається в трьох аспектах: фізичному, анатомо-фізіологічному та функціональному (лінгвістичному). Фонема є предметом вивчення функціонального аспекту. Питаннями фонематики займалися: П.Коструба, Л.Булаховський, М.Жовтобрюх та ін.

 

В основі теорій Московської фонологічної школи — наука про фонему. Головне твердження цієї школи — необхідність послідовного вживання морфемного критерію при визначенні фонемного складу мови. Відповідно до цього вводяться поняття функції фонеми (перцептивна і сигніфікатівна), фонетичної позиції, позиційного чергування, розподілу (дистрибуції), диференціальних і інтегральних ознак фонеми, чергувань, гіпер-фонеми.

Найважливішою характеристикою фонеми, згідно з МФШ, є позиція, тобто умови вживання і реалізації фонем в мові. Наприклад, явні фонеми російської мови можуть уживатися в наголошеній позиції, у позиції першого переднаголошеного, інших переднаголошених, а також післянаголошених складів; важливі також позиції сусідства з тими або іншими фонемами.

 27.Методи встановлення системи фонем. Фонологічна система української мови. Загальна характеристика.

Система фонем у будь-якій мові встановлюється на основі фонологічних опозицій — методом протиставлення фонем у рядах чи парах слів. Існують й інші концепції фонем — фізико-акустична, математично-статистична тощо, які проте вважаються другорядними. Опозиції бувають релевантні й нерелевантні.

Релевантні опозиції встановлюються на основі диференційних ознак фонем.

Нерелевантні опозиції встановлюються на основі інтегральних ознак фонеми.

Диференційні ознаки фонеми — ознаки, за якими розрізняють значення слів, морфем (твердість/м'якість, дзвінкість/глухість, шумний/фонаційний, губність/передньоязиковість/середньоязиковість/задньоязиковість/глотковість, проривність/фрикативність/африкативність/зімкнено-прохідність тощо). Інтегральні ознаки фонеми — ті, які не розрізняють значення слів, морфем.

 30.Артикуляційно-акустичні та функціональні характеристики голосних фонем.

Голосних фонем в УМ 6. Голосні фонеми творяться лише тоном. Струмінь повітря на своєму шляху не зустрічає перешкод. Активним мовним органом є язик. За положенням язика в горизонтальному положенні розрізняємо місце творення (переднього |і и е|, середнього, заднього ряду |у о а|), за вертикальним положенням – спосіб творення (високе |і и у|, середнє |е о|, низьке |а| піднесення). За участю губ розрізняються лабіалізовані |о у|і нелабіалізовані |і и е а| голосні. Щодо напруження мовних органів є сильнонапружені |і|, слабконапружені |у| і ненапружені голосні|и е о а|.Практичні вміння щодо фонетики: 1) розрізняти на слух кількість звуків, голосні, приголосні та їх класифікувати.Виділяти будь-який звук в слові і правильно його вимовлятиЧленувати на склади і правильно ставити наголосПорівнювати звуковий склад паронімічних слів і пояснювати співвідношення звуків і букв.Проводити звуко-буквенний аналіз.Методи і прийоми вивчення фонетики: 1) загальнодидактичні принципи залишаються.Методичні принципи (за Текучовим): а) опора на мовний слух учня; б) опора на живу вимовну сторону учнів;в) опора на мовну і слухову память;г) зіставлення і протиставленя звукової і писемної мови;д) чітке розмежування звуків і букв.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: