Типи наголосу в українській мові. Функції наголосу.

Звуки, склади, фонетичні слова, синтагми, фрази, називають лінійними одиницями мовлення: вони розташовуються одна за одною, утворюючи ряд, ланцюг, звуковий потік і становлять собою сегменти, тобто відрізки мовного потоку. Наголос та інтонація належать до нелінійних фонетичних одиниць. Вони не мають власних матеріальних засобів свого вираження, не існують ізольовано, не можуть вимовлятися окремо, виділятися із складу лінійних одиниць. Наголос та інтонація є суперсегментними одиницями, які характеризують матеріально виражені одиниці мовлення і виконують важливу об’єднуючу функцію: словесний наголос - обов’язкова ознака фонетичного слова; інтонація оформлює різноманітні синтаксичні конструкції та речення, за допомогою інтонації мовлення членується на інтонаційно-смислові відрізки - синтагми; інтонація бере участь у вираженні думок, почуттів, волевиявлення мовця. Без наголосу немає слова, без інтонації неможливе мовлення, спілкування. У слові один склад наголошений, а решта – ні.

Словесний наголос – це виділення у слові одного із складів за допомогою фонетичних засобів. В українській мові наголошений склад відрізняється від ненаголошеного більшою тривалістю і силою звуків, що належать до нього і передусім, голосного. Голосні звуки в українській мові є звуками повного творення. Вони вимовляються повнозвучно не тільки під наголосом, але і в ненаголошеній позиції. В українській мові відсутня повна редукція ненаголошених складів, тобто немає значного послаблення, стягування, скорочення, зневиразнення ненаголошеного голосного. Він не різко виділяється з-поміж ненаголошених складів, мало зосереджує на собі вибухової енергії, тому її вистачає для повнозвучного вимовлення голосних і в ненаголошених позиціях. При такому досить рівномірному розподілі вибухової енергії в уповільненому темпі мовлення по обидва боки від наголошеного складу, але не ближче, ніж через склад, з’являються побічно наголошені склади. Здебільшого вони припадають на початок і кінець слова (о\бгов/орюємо\). Голосний під побічним наголосом також вимовляється чітко й виразно. Український наголос за його фонетичною природою визначається як: якісни; кількісни; силови, несильноконцентрован.

Кожне самостійне слово має наголос, а більшість службових – ні. Тому вони приєднуються до повнозначної частини мови, утворюючи фонетичні слова (і лісі, над берегом, день і ніч).               

Проклітика – це ненаголошене слово, яке у вимові тісно змикається з наступним, як правило, самостійним, що має словесний наголос. Проклітиками можуть бути прийменники, частки, артиклі (чи в хаті).

Енклітика – ненаголошене слово, яке фонетично змикається з попереднім самостійним (куди ж , знайшла б, зроби ж).

Складні слова, що пишуться через дефіс, тобто частини такого слова, вимовляються більш самостійно, ніж у тому складному слові, яке пишеться разом, і можуть мати 2 основних наголоси. (блі/до-роже/вий, істо/рико-філологі/чний).

Наголос в українській мові вільний, тобто не закріплений за якимось місцем у слові постійно, як в інших мовах. Він може бути на будь-якому складі і при формотворенні змінювати своє місце, тобто, наголос ще й рухомий (рука/ – ру/ки – рука/ми). Часто наголос є єдиним показником граматичного значення (мо/ря – моря/, бра/тів – браті/в). За допомогою наголосу розрізняємо й лексичні значення (соро/ка – сорока/, доро/га- дорога/, а/тлас – атла/с, бра/ти – брати/ ).

Норми наголошування складалися в процесі нормування, усталення, української літературної мови. На сьогодні ці норми можна вважати усталеними, лише окремі слова, не змінюючи семантики, можуть мати варіантне наголошування: до/гові/р, за/вжди/, ката/ло/г, алфа/ві/т, ба/йду/же.

Різноманітне поєднання ненаголошених і наголошених складів, а також ненаголошених між собою є базою, на основі якої формується ритмічна будова слова.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: