ГЕНДЕРНІ РОЛІ ТА СТЕРЕОТИПИ

 

3.1 сОЦІАЛЬНІ РОЛІ – ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ

 

Незалежно від рівня розвитку суспільства (чи воно є примітивним, чи розвинутим), незалежно від способу життя населення (чи кочове, чи осіле) – усі суспільства характеризуються фактом наявності в їхній соціальній структурі двох найбільших категорій – чоловіків і жінок. При цьому в культурі будь-якого суспільства є сукупність ідей, ставлень, норм, моделей поведінки, традицій, ціннісних уявлень про те, якими повинні бути чоловіки та жінки, які соціальні статуси мають посідати, які соціальні ролі відігравати. Ці уявлення про гендерні ролі передаються від покоління до покоління.

Гендерно-ролева поведінка людини має свою історію. Гендерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються залежно від багатьох умов і чинників протягом життя. Цей розвиток має свої закономірності та суперечності. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя та стратегії поведінки у різноманітних життєвих ситуаціях.

Поняття «соціальна роль» запропонували Р. Лінтон та Дж. Мід незалежно один від одного у 1930 р.. При цьому перший описував соціальну роль як одиницю суспільної структури, другий – у контексті процесу взаємодії людей, коли людина, приймаючи роль іншої людини, засвоює певні соціальні норми.

Соціальна роль у соціології визначається як соціальна функція, модель поведінки, об’єктивно задана позицією особи в системі суспільних відносин та міжособистісних стосунків. Виконання соціальної ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Від народження кожна людина отримує приписаний статус відповідно до статі, тобто статус жінки чи чоловіка з відповідними очікуваннями щодо їхньої поведінки. Проте гендерні соціальні ролі не слід розуміти як поділ усіх соціальних статусів, а відповідно, й ролей, на такі, що їх можуть виконувати лише чоловіки або жінки.

Гендерні ролі зумовлені диференціацією всіх членів суспільства на дві категорії – чоловіків і жінок – та передбачають очікувану від них ціннісно й нормативно визначену поведінку. Гендерна роль – диференціація діяльності, статусів, прав і обов’язків індивідів у залежності від їхньої статевої приналежності; є нормативною, виражає певні соціальні очікування, проявляється у поведінці. На рівні культури гендерні ролі існують у контексті певної системи статевої символіки й стереотипів маскулінності-фемінності.

Біологічно зумовленими, а отже, унеможливленими до виконання представником протилежної статі є лише кілька ролей: вагітної жінки, матері, годувальниці груддю, дочки, дружини, бабусі тощо – для жінок та генетичного батька, чоловіка, сина тощо – для чоловіків. Усі інші соціальні ролі, які мають гендерне маркування, тобто очікування щодо виконання представниками однієї з двох статей, зумовлені соціально-культурними, а не біологічними чинниками. Іншими словами, доглядати й навчати дітей, прати, прибирати, куховарити, вишивати, виконувати секретарську роботу, забивати цвяхи, ремонтувати, видобувати вугілля, здійснювати наукові відкриття, керувати, підіймати штангу може будь-хто, незалежно від біологічної статі.

За даними І. Клєциної індивід, дістаючи від оточення реакції-відповіді на свою поведінку, навчається поводитися згідно (або й, навпаки, незгідно) з очікуваннями щодо своєї статі, засвоює позитивні та негативні оцінки своєї статевовідповідної або невідповідної поведінки. У такий спосіб його психологічна сутність, початково зумовлена біологічною статтю, дістає належну оцінку оточення і знову засвоюється ним як щось його власне, притаманне йому, як те, що й називається психологічною статтю і визначає його гендер.

Виконуючи певні ролі в залежності від статі, людина несвідомо ототожнює свою поведінку з гендерними стереотипами і стає носієм гендерних ролей. На думку І. Кона, гендерні ролі завжди пов’язані з певною нормативною системою, яку особистість засвоює й переломлює у своїй свідомості й поведінці.

Таким чином, гендерні ролі можна розглядати як зовнішні прояви моделей поведінки й відносин, які дозволяють іншим людям оцінювати належність індивіда до жіночої чи чоловічої статі. Іншими словами, це соціальний прояв гендерної ідентичності індивіда.

Навряд чи доцільно говорити про єдину гендерну (статеву) чоловічу чи жіночу роль як таку. Більшість соціальних ролей у суспільстві містить гендерний складник у вигляді стереотипних уявлень та очікувань щодо статі виконавця певної ролі, яку, по суті, за набором вербальних і невербальних операцій може виконувати людина будь-якої статі. Немає й не може бути однієї раз і назавжди визначеної ролі, характерної для окремої статі, тобто «маскулінної» чи «фемінної». Існують лише очікування, які склалися історично і мають частково біологічне, але значною мірою соціально-культурне підґрунтя щодо відповідності між соціальною роллю та статтю людини. Навіть якщо соціальна роль вважається однаково прийнятною для людини будь-якої статі, у ній завжди міститься гендерна варіація щодо припустимих відмінностей виконання цієї ролі чоловіком чи жінкою. Такий підхід дає змогу порушити питання про причини й наслідки наявного розподілу соціальних ролей між чоловіками та жінками; про гендерні ролі, сформовані не лише за принципом взаємодоповнюваності, а й внаслідок владних відносин і домінування в суспільстві.

 

У роботах представника структурно-функціонального аналізу Т. Парсонса обґрунтовується диференціація статевих ролей (на той час поняття гендеру ще не вживали в науці), зважаючи на потреби самого суспільства в успішному функціонуванні й стабільному відтворенні. Цей підхід кілька десятиліть поспіль панував у західній суспільно-науковій думці й дістав назву статево-ролевого.

Концепція «природної» взаємодоповненості ролей Т. Парсонса і Р. Бейлза. Т. Парсонс з колегами стверджували, що, оскільки суспільство потребує виконання двох типів функцій – продуктивних і репродуктивних, здійснюваних у межах різних інституційних систем – професійної й родинної, то цілком логічним є розподіл соціальних ролей. Згідно з їх точкою зору, в сучасній сім’ї подружжя повинно виконувати дві різнотипові ролі.

Виконання інструментальних ролей вимагає від особи наявності таких рис, як самостійність, раціональність, змагальність, витривалість тощо, і передбачає діяльність, пов’язану з професійною зайнятістю поза домом, матеріальним забезпеченням сім’ї, підтримкою зв’язку між сім’єю та зовнішнім соціальним середовищем. Натомість виконання експресивних ролей вимагає від особи терпіння, чутливості до потреб інших, комунікативних і виховних здібностей, уміння налагоджувати контакт з іншими, регулювати взаємини всередині сім’ї, емоційно підтримувати її членів, доглядати за дітьми та представниками старших поколінь.

Як відбувається розподіл? Відповідь Т. Парсонса – визначається біологією. Здатність жінки до дітонародження та догляду за дітьми автоматично визначає її експресивну роль. Чоловік, який не може виконувати цих біологічних функцій, змушений брати на себе інструментальну роль. Такий розподіл ролей є універсальним, функціональним, якнайбільше задовольняє потреби суспільства, сприяє його стабільності, оскільки заснований на природній взаємодоповнюваності статей. Порушення такого розподілу ролей, їх заміна може призвести до появи багатьох соціально непристосованих індивідів. Звідси – настанови щодо соціалізації нових поколінь. Функціональний підхід переважав до середини 1960-х рр., обґрунтовуючи неминучість саме такого розподілу гендерних ролей у суспільстві, оскільки вони визначаються природою, а це змінити неможливо. Як би не залучали жінок до праці поза межами сім’ї, ролі не змінюються. Культура тільки наслідує або виконує вимоги природи.

Певною мірою підтверджували функціональну теорію взаємодоповнюваності гендерних ролей численні соціологічні й антропологічні дослідження. Проаналізувавши з боку інструментальної та експресивної функцій етнографічні описи 56 суспільств, один з дослідників дійшов висновку, що жіноча роль є експресивною в 48, інструментальною – в 3 і змішаною – в 5. Чоловіча роль виявилася інструментальною в 35, експресивною – в 1 і змішаною – в 19. Проте висновки таких досліджень не є однозначними. Якби соціальні ролі між чоловіками й жінками дійсно визначалися лише природними, біологічними ознаками, котрих не можна змінити, то жодні міжкультурні відмінності взагалі були б неможливими. Таким чином можна ствердити, що антропологічні дослідження першої половини ХХ ст. вперше поставили під сумнів біологічну детермінованість розподілу гендерних ролей.

Порівняння очікуваних від чоловіків і жінок ролей у різних суспільствах відкрило велике розмаїття моделей диференціації гендерних ролей навіть у межах одного типу суспільства. Доречно згадати хоча б визначну дослідницю-антрополога М. Мід, яка суттєво похитнула засади біологічного детермінізму, опублікувавши за результатами своїх досліджень на островах Нової Гвінеї монографію «Стать і темперамент» (1935 р.).

М. Мід продемонструвала на прикладі кількох досліджених племен (арапеші, мундугумори, тчамбулі), що перебували на однаковому рівні суспільного розвитку, існування відмінних форм гендерного розподілу соціальних ролей, навіть цілком протилежних до т.зв. традиційної моделі. Вона спростувала думку про те, що у всіх народів є така ж ролева диференціація статі, як і в західній культурі. Так, у ході досліджень на острові Ману в Новій Гвінеї вона виявила, що діти не знають, що таке ляльки. Проте коли їм вперше дали декілька дерев’яних статуеток, то як ляльки їх прийняли хлопчики, а не дівчатка. Хлопчики стали наспівувати статуеткам колискові пісеньки, проявляти по відношенню до них типову батьківську поведінку. Це відповідало моделі поведінки дорослих на цьому острові. Чоловіки, маючи в своєму розпорядженні достатньо вільного часу в проміжках між полюванням і ловлею риби, приділяють більше уваги дітям і грають з ними. М. Мід описала також емоційні характеристики чоловіків і жінок у цих трьох первісних племенах у Новій Гвінеї. У двох племенах відмінностей не було, причому в одному племені жінки і чоловіки демонстрували особливості, які в розвиненому суспільстві вважалися жіночими, а в іншому – чоловічими. У третьому ж племені чоловіки володіли «жіночими» рисами (граціозністю, артистичністю, сором’язливістю, емоційною чутливістю), тоді як жінки описувалися нею як знеособлені, практичні й умілі.

Суттєві відмінності у визначенні соціально прийнятної поведінки чоловіків і жінок виявив інший відомий антрополог Дж. Мердок, який здійснив порівняльний аналіз 224 суспільств.

Тим самим дослідники довели, що немає загальноприйнятих понять фемінності та маскулінності, по суті, єдиної біологічно зумовленої моделі гендерного розподілу соціальних ролей. Чоловічих і жіночих ролей навчаються в процесі соціалізації, і ці ролі суттєво різняться в різних культурах та історичних періодах. Якби соціальні відмінності між статями були наслідком лише біологічної диференціації чоловіків і жінок, крос-культурних відмінностей, описаних антропологами, не існувало б взагалі.

 

 

3.2 Соціально-конструкЦІОНІстський підхід до аналізу гендерних ролей

 

Сучасні дослідження гендерних ролей і стереотипів переважно ґрунтуються на ідеях соціально-конструкціоністської парадигми, в межах якої гендер розглядається як результат соціально сконструйованих відносин за ознакою статі, насамперед відносин нерівності. Соціально-конструкціоністський підхід до аналізу гендерно-ролевих стереотипів заснований на переконанні, що в соціальному розумінні жінки та чоловіки створюються самим суспільством, а не народжуються, не існує «жіночого» та «чоловічого» як природного та незмінного, гендерні ролі формуються внаслідок тривалої, постійно відтворюваної взаємодії між людьми. Статусно-ролеві характеристики жінки й чоловіка, а також відмінності між тим, що в суспільстві вважається маскулінним і фемінним, не мають біологічного походження.

На формування соціального конструкціонізму зробили визначальний вплив такі теорії:

1) структурно-конструкціоністська теорія П. Бергера та Т. Лукмана;

2) етнометодологія Г. Гарфінкеля;

3) драматургічна теорія Е. Гофмана.

Ключовим поняттям концепції соціального конструювання гендеру є поняття «duing gender» – створення або побудова гендеру, яке розуміється як процес взаємодії, в ході якого індивіди привласнюють гендерну ідентичність собі та приписують її іншим. Головними детермінантами побудови гендеру слугують соціальні очікування, ролі та вимоги статевої адекватності поведінки. Отже, вивчення продуктивних стратегій і тактик поведінки чоловіків та жінок, окреслення умов подолання традиційних гендерних стереотипів, а також з’ясування причин низької продуктивності цих стратегій виявляються важливою соціальною і науковою проблемою.

З погляду соціального конструкціонізму не існує універсальної чоловічої чи жіночої ролі. Гендерні ролі, виконання яких очікується від жінок чи чоловіків, суттєво диференціюються класовою, расово-етнічною, віковою, регіональною приналежністю людини. Гендерні відносини, статусно-ролева взаємодія між індивідами мають об’єктивно-суб’єктивний характер. Кожна людина народжується й соціалізується у суспільстві, де вже до неї і без неї сформувалися соціальні цінності й норми, що містять приписи та заборони щодо гендерно-диференційованої поведінки, визначають зміст гендерних ролей і стереотипів. Тому характер гендерно-ролевих відносин сприймається як об’єктивна зовнішня даність. Проте ці стосунки повсякчасно відтворюються, створюються і конструюються у процесі безпосередньої взаємодії між індивідами як наділеними свідомістю суб’єктами такої взаємодії, здатними не лише механічно відтворювати до них створені цінності та норми, а й свідомо змінювати ціннісно-нормативний характер взаємовідносин, зміст соціальних очікувань і стереотипів.

Отже, теорія соціального конструювання перебуває в опозиції біологічному детермінізму, який відстоює позицію есенціалізму – сутнісної незмінності поділу на чоловіче та жіноче. Для прихильників цього напрямку стать бачиться незмінною сутністю людини. Основою формування гендерних ролей виступає розподіл праці за статевою ознакою, критерієм якого історично була й досі великою мірою залишається біологічна здатність жінок до дітонародження, хоча в сучасних суспільствах давно відпала потреба розподіляти працю на такій підставі. Багато жінок не мають дітей, інші мають, але водночас працюють поза домом, чоловіки давно вже не мисливці й воїни, як і не єдині годувальники в сім’ї. Але традиційна гендерна ідеологія та ролі й надалі відтворюються, що має низку негативних наслідків та обмежень на індивідуальному, міжособистісному та загальносуспільному рівнях.

На індивідуальному рівні традиційні гендерно-ролеві стереотипи обмежують розвиток особистості, можливості самореалізації, вибору моделей та способів поведінки, видів професійної діяльності, кар’єрного просування; звужують або розширюють економічні, політичні та соціальні можливості людини. У крайніх випадках невідповідність людини очікуванням щодо неї як представника конкретної статі може позначитися на її психічному та фізичному станах, суттєво вплинути на самопочуття, спричинити розгубленість, пригніченість, навіть призвести до самогубства. Стрес, дискомфорт, депресія, занижена самооцінка, відчуття провини, рольовий конфлікт можуть супроводжувати людину, що через певні причини не відповідає стереотипним гендерно-ролевим очікуванням.

На рівні міжособистісних відносин стереотипні уявлення обмежують прояви тих соціально-психологічних рис, що їх вважають непритаманними цій статі. Внаслідок цього, наприклад, чоловіки мають набагато менш близькі й емоційні зв’язки з дітьми, батьками, друзями, адже діє традиційне гендерне табу на чоловічу емоційність. Натомість жінку, котра стосовно інших проявляє принциповість, твердість, непохитність, незворушність тощо, сприймають як відхилення від норми, як жінку, що втрачає жіночність.

На суспільному рівні декларовані права та можливості особистості, незалежно від статі, реально не дотримуються; упереджене ставлення й гендерна дискримінація продовжують відтворюватися; жінки та чоловіки загалом мають неоднаковий доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади. Суспільство втрачає значний потенціал для власного розвитку, обмежуючи можливості для самореалізації людей за статевою ознакою та обмежуючи їхню участь у прийнятті суспільно важливих рішень.

 

 

3.3 Соціальні уявлення про призначення чоловіка і жінки

в суспільстві

 

Соціальні уявлення про призначення чоловіка і жінки в суспільстві формуються історично. Малоймовірно, що гендерні ролі зміняться раніше, ніж зміниться розподіл обов’язків у сім’ї. Традиційний розподіл робіт по дому, як правило, сприяє підтримці низького статусу жінок у суспільстві. Дитині очевидно, що людина, що працює весь день на роботі й зобов’язана, повернувшись додому, готувати і прибирати, має більш низький статус, ніж той, хто працює весь день, але, кому не доводиться виконувати перераховані вище обов’язки після повернення додому. Діти можуть тоді зробити висновок, що жінки дійсно знаходяться у підлеглому становищі, інакше вони б не мали цього більш низького статусу.

Традиційний розподіл домашніх обов’язків призводить до того, що у дітей з’являються гендерні стереотипи і вони оволодівають різними навичками, заснованими на гендерній приналежності. Коли діти бачать жінок і чоловіків, які виконують різні ролі, вони починають думати, що чоловіки і жінки володіють різними якостями. Потім ці гендерні стереотипи діють у якості соціальних норм поведінки. Діти прагнуть оволодіти різними навичками, залежно від їх гендеру, і, як наслідок, можуть виявитися погано підготовленими до різноманітних ролей, які їм, можливо, доведеться виконувати у майбутньому. Хоча чоловіки і жінки часто погоджуються, що, коли працюють обидва партнера, повинен мати місце більш рівноправний розподіл обов’язків по дому, дослідження виявили відносно небагато прикладів поведінкових змін у цьому напрямку.

Е. Росс з колегами у 1983 р. встановили, що чим вище заробіток чоловіка, тим менш він бере участь у домашній роботі та догляді за дітьми, а чим вищий заробіток жінки, тим швидше він буде виконувати ці обов’язки. Стейл і Турецькі у 1987 р. у дослідженні 815 сімей, в яких працювали обидва подружжя, виявили, що чим більше заробляє дружина порівняно з чоловіком, тим більшою є її участь у прийнятті важливих рішень і тим меншу відповідальність вона несе за виконання домашніх обов’язків (крім догляду за дітьми, на який ця зміна не впливає).

Диференціація домашньої роботи, що ґрунтується на статевій приналежності, поширена навіть у тих випадках, коли їй важко знайти пояснення (виправдання). Однією з причин невідповідності між установками і поведінкою є те, що людина може не знати, як виконувати відповідні дії. Інколи справа не стільки в тому, що чоловіки намагаються уникнути виконання на рівних засадах роботи у «другу зміну», скільки в тому, що через особливості соціалізації вони просто не знають, як потрібно робити прибирання, готувати або доглядати за дітьми. Ранній досвід соціалізації міг не дозволити чоловікам оволодіти навичками, необхідними для виконання домашніх робіт, оскільки дівчаток просять робити більше робіт по дому, ніж хлопчиків, і вони значно частіше займаються приготуванням їжі, пранням та прибиранням. Крім того, діти звертають більше уваги на моделі, що мають відношення до їх статі, хлопчики не надають великого значення тому, що робить їх мати, і не моделюють її поведінку. У результаті вони не засвоюють більш деталізовані схеми домашніх робіт, якими оволодівають представниці жіночої статі.

Інша причина, що пояснює невідповідність між установками і поведінкою, полягає у тому, що загальні установки часто не передбачають конкретну поведінку. Іншими словами, загальні питання відносно того, чи повинна домашня робота виконуватися чоловіками на рівноправній основі, можуть не вказувати, який саме обсяг робіт слід виконувати конкретному чоловікові. Третя причина невідповідності між установками і поведінкою полягає в тому, що інші установки можуть формувати конкуруючі моделі поведінки. Наприклад, у сім’ях, де працюють обидва подружжя, часто буває необхідно, щоб чоловіки відмовлялися у якійсь мірі від свого дозвілля, щоб зробити більше робіт по дому. Установки чоловіків на користь дозвілля і відповідні моделі поведінки можуть вступати в протиріччя з моделями поведінки на користь справедливості. Установки чоловіків, спрямовані на просування по службі, можуть також бути більш значущими, ніж їх установки на користь домашньої роботи і справедливості, оскільки більший обсяг завдань по дому може означати менший час, присвячений роботі.

Подібно чоловікам, жінки можуть мати установку, яка передбачає, що чоловіки повинні робити більше роботи по дому, але при цьому мати уявлення, що «добропорядним» жінкам слід доглядати за будинком. Тому вони можуть бути не надто вимогливими щодо надання їм більшої допомоги. Прагнення збільшити внесок чоловіка в роботу по дому іноді призводить до нового конфлікту, коли чоловік робить те, що жінка розцінює як в’ялі спроби рівного розподілу домашніх обов’язків. Часто трапляється ситуація, коли жінка залишає на певний час дітей з чоловіком, а він забуває їх нагодувати, переодягнути чи розчесати. Його відповідь на її занепокоєння з приводу такого догляду за дітьми: «Але вони ж не померли через це?».

 

3.4 Гендерні стереотипи

 

Поняття «стереотип» було введено в соціальні науки У. Ліппманом як стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно-визначений образ, уявлення про соціальний об’єкт, «картини в нашій голові», що здатний легко змінюватися.

Культура кожного суспільства, як і уява соціалізованого в ній індивіда, містить узагальнені уявлення про те, якими є чоловіки й жінки та чим вони повинні займатися. Такі узагальнені усталені уявлення стосовно спільнот чоловіків і жінок загалом називають гендерними стереотипами. Зазвичай вони можуть бути далекими від реальності, неточними, стійкими відносно нової інформації та віддаленими від реальних рис і поведінки конкретного індивіда. Це уявлення, що містять приписи й заборони стосовно того, що чоловікам та жінкам слід відчувати, проявляти та робити. Дослідники відзначають як безперечні факти: існування сильних гендерних стереотипів та їх прийняття членами тієї групи, з якою вони себе ідентифікують.

Чим менше ми знаємо людину, тим більша роль гендерних стереотипів, що опосередковують її оцінку. Статева приналежність у свідомості людини тісно пов’язана з певними очікуваннями статевовідповідної поведінки. Гендерні стереотипи – важливий соціально-психологічний механізм, що створює установку на те, якими мають бути чоловіки та жінки. Отже, гендерні стереотипи – це усталені, стійкі форми сприйняття й оцінки особистісних якостей та поведінки чоловіків і жінок.

Гендерні стереотипи мають складну структуру і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти:

– особистісні якості, які вважають чоловічими або жіночими,

– типові для статі види діяльності,

– статевоспіввіднесені професії та соціальні ролі,

– оцінку зовнішніх даних.

Гендерні стереотипи, як узагальнені уявлення про чоловіків і жінок, виявляються як гендерно-ролеві стереотипи, що стосуються сприйняття різноманітних ролей і видів діяльності для чоловіків і жінок, а також як стереотипи гендерних рис, тобто психологічних та поведінкових характеристик, притаманних чоловікам і жінкам. Ці два компоненти гендерних стереотипів тісно пов’язані між собою. Переважання у прийнятті якої-небудь соціальної ролі для людини певної статі обґрунтовується мірою наявності в неї певних рис і характеристик. Зокрема, індивіди зазвичай вважають соціально-професійну роль льотчика прийнятнішою для чоловіків, оскільки ті витривалі, неемоційні, здатні зосередитися, краще обізнані з тонкощами техніки, а роль соціальної працівниці – для жінок, яким більшою мірою притаманні такі риси, як чуйність, співчуття, вміння налагоджувати стосунки з оточенням.

Отже, уявлення про психологічні та поведінкові відмінності статей є основою формування й відтворення гендерно-ролевих стереотипів. Тож нерідко доводиться чути, що жінки занадто емоційні й не здатні мислити раціонально, щоб бути лідерами та керівниками, а чоловіки – позбавлені чуттєвості й терпіння, щоб доглядати маленьких дітей. Характерною ознакою таких стереотипних уявлень є неврахування наявних у конкретної особи психологічних і поведінкових рис. Судження будується на тому, що ця людина є чоловіком/жінкою, яким притаманні такі-то риси, які є прийнятними/неприйнятними для тієї чи тієї діяльності. З іншого боку, дослідники стверджують, що самі гендерні стереотипи виникають на ґрунті різних статусів і ролей, що їх чоловіки й жінки набувають і відіграють у суспільстві. Усталені стереотипи набувають якості норм для чоловіків і жінок, стають моделями для гендерно-ролевої соціалізації дітей.

 

Дослідниця І. Клєцина виокремлює кілька груп гендерних стереотипів.

· І – стереотипи маскулінності-фемінності. У стереотипному уявленні маскулінності фіксуються «активно-творчі» характеристики, інструментальні риси особистості, такі як активність, домінантність, впевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства. Фемінність, навпаки, вбачається як «пасивно-відтворююче начало», що проявляється у експресивних особистісних характеристиках, таких як залежність, піклування, тривожність, низька самооцінка, емоційність. Маскулінні характеристики протиставляються фемінним, розглядаються як протилежні, взаємодоповнюючі.

· ІІ група гендерних стереотипів включає уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками і жінками. Для жінок найбільш значущою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері. Жінці відводиться приватна сфера життя – дім, народження дітей, на неї накладається відповідальність за взаємовідносини у сім’ї. У німецькій традиції існує приказка про чотири «К», яка відображає стереотипне уявлення про соціальну роль жінки. Перекладається вона як: «кухня, церква, дитина, сукня». Чоловікам передбачається включенність у суспільне життя, професійна успішність, відповідальність за забезпечення сім’ї. Найбільш значущими соціальними ролями для чоловіка являються саме професійні ролі.

· ІІІ група гендерних стереотипів визначається специфікою змісту праці. У відповідності з традиційними уявленнями жіноча праця повинна носити виконуючий, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, медицини, освіти. Для чоловіків можлива творча та керуюча робота, їх праця визначається в інструментальній сфері діяльності. У науковій практиці такий розподіл гендерних ролей був підтверджений концепцією взаємодоповненності статей.

Стереотипне мислення не є безпечним. Небезпека полягає у тому, що часто воно стає керівництвом до дій. А гендерні стереотипи, втілені в реальні справи, – це вже дискримінація за ознакою статі. І це підтверджує Е. Гідденс: «Стереотипне мислення, як правило, ґрунтується на забобонах, тобто упереджених уявленнях і думках, які члени однієї соціальної групи виражають стосовно інших; тоді як дискримінація – це фактична поведінка по відношенню до них». У результаті такого переходу від думок до фактичних дій гендерний стереотип «політика – не жіноча справа» перетворюється на дискримінацію жінок у сфері політики і ухвалення рішень; стереотип «чоловік – годувальник, жінка – хранителька вогнища» обертається дискримінацією на ринку праці і в сім’ї.

Аналізуючи дію і роль гендерних стереотипів в суспільстві, необхідно з’ясувати, якою мірою вони відповідають дійсності, наскільки вони помилкові або вірні. У сфері політики доводити помилковість гендерних стереотипів значно легше, ніж у сфері праці. Наприклад, аби довести, що стереотип «політика – не жіноча справа» застарілий і не відповідає дійсності, як аргументи можуть бути приведені імена багатьох видатних політичних діячів, таких як Катерина Велика, Індіра Ганді, Маргарет Тетчер, Беназір Бхутто, Гру Гарлем Брунтланд, яка тричі була прем’єр-міністром у Норвегії, президент Фінляндії Тарья Халонен, федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель й ін.

Популярним є стереотип про «традиційну чоловічу роль годувальника», через який жінок звільняють першими, а приймають на роботу останніми. Цей стереотип став особливо активно поширюватися у період переходу до ринкової економіки саме тому, що з’явилася конкуренція між чоловіками і жінками за робочі місця. З іншої сторони, чоловік у декретній відпустці не сприймається соціальним середовищем.

Розрізняють психологічні та соціальні функції гендерних стереотипів. До психологічних функцій відносяться: когнітивна, ціннісно-захисна тощо. До соціальних функцій, спрямованим на підтримку соціального порядку, зараховуються: функція соціального контролю, соціалізації, інтеграційна, функція встановлення і підтримки відносин влади і підпорядкування тощо.

 

Слід погодитися, що дійсно у суспільстві існують гендерні стереотипи, які можуть негативно впливати, багато в чому спотворюючи дійсну картину. Традиційні статеві ролі здатні обмежувати і стримувати розвиток не лише жінок, але і чоловіків. Вони служать джерелом психічної напруженості чоловіків і непридатні для виховання хлопчиків.

Перший негативний ефект гендерних стереотипів полягає у тому, що існуючі стереотипи образів чоловіків і жінок діють як збільшувальне скло, і відмінності між чоловіками і жінками підкреслюються у набагато більшій мірі, ніж є насправді. Чоловіки і жінки сприймають гендерні відмінності досить значними в тих сферах, де їх стать розглядається позитивно, і навпаки, при розгляді негативних сторін відмінності прагнуть зменшити.

Другий негативний ефект статевих стереотипів – це різна інтерпретація і оцінка однієї і тієї ж події залежно від того, до якої статі належить учасник цієї події. Це наочно виявляється при сприйнятті дорослими дітей різної статі. Опитування батьків, проведений через добу після народження дитини, показав, що дівчатка сприймалися м’якшими, миловиднішими, більш схожими на матір. Цей ефект гендерних стереотипів виявляється і в тому, що з одиничного випадку робляться узагальнення. Наприклад, варто жінці-водієві порушити правила дорожнього руху, як чоловіки відразу вигукують: «Я ж говорив, що жінки не уміють водити машину!» Тут виявляється ефект упередженого відношення до тієї групи, до якої належить той, кого оцінюють.

Третій негативний ефект гендерних стереотипів полягає у гальмуванні розвитку тих якостей, які не відповідають даному статево-ролевому стереотипу. Вважається, що чоловік має бути стриманим, урівноваженим, неупередженим у взаєминах з людьми. Жінка ж може дозволити собі каприз, а коли її образять, вона може поплакати. Велика емоційність жінок є одним із стійких гендерних стереотипів. Для особи чоловічої статі розплакатися – означає порушити норму мужності. У результаті у хлопчиків може розвинутися страх перед проявом у себе жіночності. Виховання хлопців у відповідності до традиційної гендерної ролі сприяє негативним наслідкам, які перешкоджають формуванню соціальної компетентності: обмежене емоційне життя, складність у встановленні близьких стосунків з іншими людьми, страх загубити контроль над собою, перенапруженість на роботі, і як наслідок – високий рівень агресії, алкоголізації, наркоманії, самогубств тощо. Негативними наслідками виховання дівчат у відповідності до традиційної гендерної ролі являються: виховання поступливості, пасивності, залежності, орієнтації на заохочення, формування страху успіху, спрямованість на збереження стосунків навіть у випадку «провалу справи», екзистенціальна криза в період психологічного відділення дорослих дітей.

 

Питання та завдання для самоперевірки:

1. Проаналізуйте біологічно зумовлені та соціально сконструйовані соціальні ролі жінок і чоловіків.

2. Охарактеризуйте концепцію «природної» взаємодоповненості ролей Т.Парсонса і Р.Бейлза.

3. Яка роль праці М.Мід «Стать і темперамент» у критиці основних засад біологічного детермінізму?

4. Визначіть основні засади соціально-конструкціоністської парадигми гендеру.

5. Роль гендерних стереотипів у житті жінок і чоловіків.

6. Проаналізуйте основні функції гендерних стереотипів.

 

 

· які обов’язки є у чоловіка та дружини по догляду за дитиною? Які обов’язки Ви готові/можете віддати партнеру?

· висловіть свою думку з приводу впливу гендерних стереотипів на ефективність роботи психолога;

· організуйте в групі дискусію на тему «Чи впливає стать на ефективність лідера?». Проаналізуйте відомих політиків та бізнесменів жінок. Наскільки стать сприяє чи заважає їм бути лідерами?

· проаналізуйте фільм «Страшная красавица» (Росія, 2012). Підготуйте рекомендації цій дівчині стосовно працевлаштування, щоб уникнути подібних проблем;

· організуйте дискусію між двома групами на теми «Гендерні стереотипи здійснюють суттєвий вплив на адекватне усвідомлення статевих відмінностей» та «У гендерних стереотипах сильно перебільшуються гендерні відмінності».

 

 

Рекомендована література:

1. Бендас Т. Гендерная психология: Учебное пособие / Т. Бендас. – СПб.: Питер, 2006. – 431 с.

2. Берн Ш. Гендерная психология [Електронний ресурс] / Ш. Берн. – Режим доступу: http:// http://www.koob.ru/burn/the_social_psychology_of_gender.

3. Основи теорії гендеру: Навчальний посібник / під ред. М.Скорик. – К.: “К.І.С.”, 2004. – 536 с.

4. Римашевская Н. Гендерные стереотипы и логика социальных отношений [Електронний ресурс] / Н. Римашевская. – Режим доступу: http://ecsocman.hse.ru/data/154/699/1219/Rimashevskaya.pdf

5. Савельев Ю.Б. Либеральный гендерный порядок и гендерные стереотипы [Електронний ресурс] / Ю.Б. Савельев. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/995663

6. Социальные идентификации и идентичности / С.А.Макеев, С.Н.Оксамитная, Е.В.Швачко. – К.: Ин–т социологии НАН Украины, 1996. – 232 с.

7. Соціологія / за ред. В. Городяненка. – К.: Академія, 2006. – 422 с.

8. Степанова Л. Позитивная и негативная роль гендерных стереотипов в формировании самоопределения личности  / Л. Степанова // Журнал практического психолога. – 2006. – № 6. – С. 39-44.

9. Українські гендерні стереотипи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article=2174. – Назва з екрану.

10. Чоловік чи жінка – хто важливіший [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: http://dyvensvit.org/articles/5746.html. – Назва з екрану.

РОЗДІЛ 4.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: