Лідерство в сім’ї. По розподілу лідерства виділяють 3 типи таких сімей:

1) традиційні (чоловік – лідер, патріархальний стиль);

2) нетрадиційні (дружина – лідер, матріархальний стиль);

3) егалітарні (обоє – лідери).

Необхідно відзначити, що зустрічаються й інші моделі лідерства: лідерство може знаходитися у руках не подружжя, а, скажімо, у батька і дочки, в матері й сина, у свекрухи або тещі, свекра або тестя, у дорослих дітей і т.п. У цілому можна констатувати стійкість стереотипів щодо несхвалення жіночого лідерства в сім’ї, не дивлячись на те, що воно все частіше стає реальністю.

Важливим питанням спільного життя подружжя є планування чисельності сім’ї, пов’язане із народженням дітей. Питання про те, хто більше хоче мати дітей – чоловіки або жінки, вивчено погано. За даними литовських соціологів, у чоловіка, що прожив у шлюбі 13 років, бажання мати дітей сильніше дружини. У той же час є хлопці, які вважають, що в сім’ї можна обійтися без дітей (дівчат же з такою думкою практично немає). На практиці ж зустрічається не так мало молодих сімей, які не хочуть мати дітей. Рішення про переривання вагітності у 55 % випадків приймається виключно жінкою і лише в 37 % випадків – разом з чоловіком. Чоловіки висловлюються за аборт у 2 рази частіше (33 %).

Поява дітей ставить перед чоловіком і дружиною завдання їх спільного виховання. Подружжя повинне разом виконувати ролі батьків, і тут формується новий тип гендерних відносин – між батьками і дітьми. Гендерні відносини батьків і дітей складаються, здавалося б, в умовах конвергенції статей: члоловік і дружина народжують дітей і повинні спільно їх виховувати. Наслідком конвергенції мають бути гармонійні відносини як між чоловіком і дружиною, так і між батьками і дітьми (обох статей). Але і тут існує прихована статева сегрегація, що виявляється у різному виконанні батьківських ролей.

За даними Е. Маккобі, гендерні ролі матері та батька по відношенню до дітей істотно розрізняються у наступних аспектах:

1) розділення видів відповідальності за дітей;

2) стилі поведінки матері і батька;

3) демонстрація у поведінці гендерно-типових рис своєї статі;

4) відмінність стилю поведінки по відношенню до сина і дочки;

5) бажання підсилювати статеву сегрегацію або конвергенцію по відношенню до дітей.

Усі ці особливості впливають на взаємини, які складаються в матері і батька з дітьми. Відмінності між жінками і чоловіками виявляються:

1) у використанні інструментального або експресивного лідерського стилю;

2) у мірі грубої фізичної взаємодії;

3) у різній сенситивності до проявів емоцій у дітей;

4) у прояві вимог;

5) у конфронтації і дисципліні;

6) у навчанні та інформуванні дітей.

 

 

4.7 Девіантна поведінка і стать

 

Девіантна поведінка – поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів. Наприкінці XIX і початку XX ст. були поширені біологічні та психологічні трактування причин девіації, яку, передусім, розглядали як злочинну поведінку. Італійський лікар Ч. Ломброзо вважав, що існує прямий зв’язок між злочинною поведінкою і біологічними особливостями людини. Особливе значення він додавав рисам обличчя. Американський лікар і психолог В. Шелдон підкреслював важливість будови тіла, яка зумовлює схильність до злочинів. Прихильники психологічного трактування пов’язували девіації із психологічними рисами особистості (нестійкістю психіки, порушенням психологічної рівноваги і т. п.). Соціологічне пояснення девіації полягає у тому, що існує розрив між цілями суспільства і соціально схвалюваними засобами здійснення цих цілей.

На думку Т. Говорун та О. Кікінеджі, однією з причин розбіжності у формах прояву девіантної поведінки особистості може бути гендер як жорстка регламентація поведінки особистості відповідно до її статі. Гендерна соціалізація хлопчиків сприяє розвитку агресивності, напористості, активності, змагальності, а дівчаток – підлеглості, пасивності, слухняності. Так, зокрема, меншу кількість дівчат з девіантною поведінкою (у порівнянні з хлопцями) можна пояснити через більший вплив найближчого соціального оточення, що менш поблажливо ставиться до асоціальної поведінки дівчат, ніж хлопців. Випадки асоціальної поведінки дівчат, як правило, стають об’єктом посиленої педагогічної уваги, внаслідок чого агресія таких дівчат набуває непрямої форми і вербального характеру. У зв’язку з цим хлопці з девіантною поведінкою частіше демонструють недостатній контроль поведінки, низьку тривожність, а дівчата – надмірний контроль і високу тривожність. Через це симптоми депресії частіше діагностують серед дівчат, ніж хлопців, особливо у підлітковому віці.

Неадекватне статеве виховання у сім’ї також може спричинити неадекватне ставлення особистості до особи протилежної статі і, відповідно, девіантну поведінку. Поширеними помилками статевого виховання є:

 – затискування природних реакцій (не тільки статевих, але й безпосередньо емоційних), що веде до виникнення холодності, яка заважає нормальній сексуальності;

 – занадто суворе виховання, ізоляція від осіб іншої статі, що призводить до відсутності необхідного досвіду спілкування;

– формування зневаги до осіб іншої статі, придушення будь-яких проявів статевої суті й цікавості до іншої статі;

– згладжування статевих відмінностей, своєрідна статева уніфікація;

– уникнення питань щодо статевих особливостей і стосунків, викривлене висвітлення статевих проблем.

Так, встановлений зв’язок між негативним ставленням авторитарної матері до сина й сина до матері та сексуальноделінквентною поведінкою чоловіка. Однією з психологічних передумов проституції є фізичне і психічне насильство, пережите в батьківській сім’ї (до 70 % дівчат є жертвами зловживань, до 50 % переживали наругу над собою неодноразово). Саме такі дівчата, насамперед, схильні втікати з дому, хоча загалом хлопців-бродяг значно більше.

Звернемося тепер до деяких основних проблем, з якими прямо або побічно стикаються багато жінок. Це проблеми, пов’язані з використанням чоловіками своєї переваги у соціальному або фізичному плані: сексуальні переслідування на роботі, домашнє насильство, сексуальні посягання і зґвалтування. Хоча все це може застосовуватися і жінками проти чоловіків, але в переважній більшості випадків саме чоловіки виступають у ролі агресорів, а жінки – в ролі їхніх жертв.

Домашнє насильство. Сімейне житло часто ідеалізують, вважаючи його безпечним і щасливим, проте домашнє насильство переживають багато жінок. Деколи вважається, що жорстокість по відношенню до жінок вже рідкість, але свідоцтва побитих жінок говорять про зворотнє. Не дивлячись на правове законодавство, що покращується, звернення до закону для жінок, що піддалися домашньому насильству, утруднено. Звичайною для поліції є установка на невтручання у «родинні конфлікти». При подібних викликах вони прагнуть обмежити своє втручання і погасити конфлікт, а не шукати винного. Часто жінкам, що піддаються насильству, буває нелегко назавжди покинути будинок через різні соціальні та економічні причини, у тому числі через відповідальність за долю дітей.

Сексуальні переслідування на роботі. Цей вид девіантної поведінки досить поширений і особливо стосується жінок. Принципова відмінність сексуальних домагань і переслідувань на роботі від службових романів полягає у тому, що вони принижують гідність, і є чинником, від якого багато в чому залежить становище людини на роботі. Багато жінок відзначають, що ці домагання заважають їм нормально працювати і є умовою не втрати посади.

На робочому місці права жінок забезпечити набагато легше, і рівень насильства по відношенню до жінок тут нижчий. Та все ж сексуальні посягання поширені. Це явище може приймати різні форми, наприклад, коли жінці нав’язується статева близькість під загрозою звільнення. Проте в більшості випадків сексуальні посягання мають тонші форми. Наприклад, натяки на те, що жінка могла б розраховувати на певні поблажки, і навпаки, упертість може призвести до утруднення у кар’єрному просуванні. Вочевидь, нелегко провести лінію між посяганням і тим, що може розглядатися як звичайний флірт, що не виходить за рамки пристойності.

Зґвалтування. Дуже важко оцінити точні масштаби поширення зґвалтувань. Лише незначна частина потерпілих звертається до поліції і враховується статистикою. Реальні цифри можуть виявитися у кілька разів вищими за офіційну статистику, хоча оцінки даються різні. Дослідження, проведене в Лондоні, показало, що з 1236 опитаних жінок кожна шоста була зґвалтована, кожна п’ята з тих, що не були зґвалтовані, змогла захиститися від спроби зґвалтування, і що половина всіх нападів були зроблені або в будинку, де проживала потерпіла, або в будинку того, хто нападав. Більшість зґвалтованих жінок або не хочуть згадувати про це, або не бажають брати участь у принизливому процесі медичного огляду, надання свідчень у поліції та в суді. Судовий процес може бути тривалим у часі. При цьому недостатність доказів може призвести до того, що злочинець не буде покараний.

Проституція. Немає чіткої межі між оплачуваною коханкою і повією. Хоча останню відрізняє перш за все те, що вона віддається не одному, а багатьом покупцям. Ключовою ознакою сучасної проституції є те, що жінки і їх клієнти зазвичай не знають один одного. І хоча чоловіки можуть стати завсідниками подібних закладів, спочатку стосунки встановлюються не на основі особистого знайомства. Проституція безпосередньо пов’язана з розпадом малих сільських співтовариств, розвитком великих знеособлених міст і комерціалізацією суспільних відосин. У малих традиційних співтовариствах відношення між статями контролювалися тим, що вони були помітні для всіх. У містах легко встановлювалися більш знеособлені соціальні зв’язки. Багато жінок залучено в це заняття лише тимчасово. «Випадкові» повії – це ті, хто досить часто, але нерегулярно приймають гроші за секс як надбавку до основного доходу. Інші займаються цим постійно, роблячи проституцію основним джерелом доходу.

Прийнята в 1951 р. резолюція ООН засуджує тих, хто організовує проституцію або наживається на повіях, але не забороняє проституцію як таку. Законодавство різних держав з проблем проституції відрізняється. У ряді країн проституція поза законом. У інших країнах заборонені лише певні види – такі, як вулична і дитяча проституція. У деяких країнах влада видає дозволи офіційно визнаним будинкам розпусти або секс-салонам. Законодавство проти проституції направлене виключно на повій. Ті, хто купує сексуальні послуги, не піддаються арешту або покаранню, а в ході судового процесу їх імена можуть не оприлюднюватися. Такий дисбаланс у вивченні явища виражає некритичний підхід, відповідно до якого для чоловіків вважається «нормальним» активно шукати різноманітність у задоволенні своїх статевих потреб, а ті, хто обслуговує ці потреби, засуджуються. Тому оцінка цієї девіації є неоднозначною у різних суспільствах серед різних осіб.

 

 

Питання та завдання для самоперевірки:

1. Які є аргументи на користь висновку про несуттєвість гендерних відмінностей?
2. Назвіть результати досліджень стосовно статевих відмінностей в емоційній сфері.
3. Які стилі поведінки Ви знаєте? Як вони проявляються у чоловіків та жінок?
4. Охарактеризуйте найбільш відомі лідерські стилі. Чи є відмінності у їхній реалізації жінками та чоловіками?
5. У чому полягають відмінності та подібності в реакціях чоловіків та жінок на зраду і розрив відносин з партнером?
6. Чим відрізняються батьківські стилі поведінки у жінок і чоловіків? Чи однаковою є поведінка матері та батька до дочки і сина?
7. Назвіть подібні та відмінні риси девіантної поведінки чоловіків і жінок.

 

• робота в парах (дитина\батько(мати)): слід розіграти проблемну ситуацію спілкування батьків з дітьми, що пов’язана із гендернонетиповою поведінкою або бажанням «дитини» (напр., син вирішив стати вихователем дитсадка або стриптизером; дочка вирішила стати слюсарем автосервісу або гонщиком). Кожен має бути в ролі дитини і батька/матері;

 

• опишіть, які риси будуть домінувати у дитини, яка виховується у неповній сім’ї, якщо …

- це хлопчик і його виховує мати

- це хлопчик і його виховує батько

- це дівчинка і її виховує мати

- це дівчинка і її виховує батько;

 

· організуйте в групі дискусію на тему «Вербальна і невербальна поведінка чоловіків і жінок під час переговорів: спільне і відмінне».

 

 

Рекомендована література:

1. Бендас Т. Гендерная психология: Учебное пособие / Т. Бендас. – СПб.: Питер, 2006. – 431 с.

2. Берн Ш. Гендерная психология [Електронний ресурс] / Ш. Берн. – Режим доступу: http:// http://www.koob.ru/burn/the_social_psychology_of_gender.

3. Васютинський В. Владно-підвладні аспекти статево-рольової і гендерної взаємодії / В. Васютинський // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 6. – С.6-16; №7 . – С. 21-31.

4. Визгина А., Пантелеев С. Проявления личностных особенностей в самоописаниях мужчин и женщин / А. Визгина, С. Пантелеев // Вопросы психологии. – 2001. – №3. – С.91-100.

5. Джейс Ф. Самоисполняющиеся пророчества: гендер с социально-психологической точки зрения / Ф. Джейс // Сексология. – СПб.: Питер, 2001. – С. 144-161.

6. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда // Э.Дюркгейм. Метод социологии. – М: Наука. – 390 с.

7. Ильин Е. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины / Е. Ильин. – СПб.: Питер, 2002. – 544 с.

8. Клецина И. Гендерная социализация / И. Клецина. – СПб.: Изд–во РГПУ им. А.И. Герцена, 1998.

9. Клецина И. Психология половых различий в контексте гендерных исследований [Електронний ресурс] / И. Клецина. – Режим доступу: http://giacgender.narod.ru/n2t2.htm

10. Кравчук С. Особливості агресивної поведінки чоловіків і жінок / С. Кравчук // Соціальна психологія. – 2008. – №1. – С. 142-148.

11. Масагутов Р. Гендерные различия в проявлении аутоагресии у подростков / Р. Масагутов // Вопросы психологии. – 2003. – №3. – С. 35-42.

12. Некрасов С., Возилкин И. Жизненные сценарии женщин и сексуальность / С. Некрасов, И. Возилкин. – Свердловск: Издательство Уральского университета, 1991.

13. Основи теорії гендеру: Навчальний посібник / під ред. М.Скорик. – К.: “К.І.С.”, 2004. – 536 с.

14. Хоф Р. Возникновение и развитие гендерных исследований / Р. Хоф // Пол, гендер, культура. – М., 1999. – С. 46-48.

 

Перелік питань

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: