ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ВІДМІННОСТЕЙ

 

 

4.1 Гендерні відмінності. Порівняльні дослідження

чоловіків і жінок

із врахуванням психології статі

 

Суттєвій модифікації змісту стереотипних уявлень про притаманні чоловікам і жінкам риси та поведінкові особливості сприяють численні дослідження гендерних відмінностей та подібностей, які досить активно наразі проводяться. Попри усталеність та постійну відтворюваність у суспільстві уявлень про чоловіків і жінок як про істот, яким притаманні відмінні, часом протилежні, риси й характеристики, результати досліджень таку думку не підтверджують.

Впевнено про це заговорили ще в 1970-х рр., особливо після публікації роботи американських психологів Е. Маккобі та К. Джаклін «Психологія статевих відмінностей» (1974). Вони проаналізували близько 1500 опублікованих досліджень щодо гендерних відмінностей та подібностей людських рис і поведінки та дійшли однозначного висновку, що численних фундаментальних психологічних відмінностей між чоловіками та жінками немає. Навіть якщо такі відмінності виявляються, вони становлять не більш як 10 %, тобто на 90 % розподіл якоїсь характеристики між чоловічими та жіночими вибірками збігається, є однаковим. Це також засвідчує, що внутрішньогрупові відмінності щодо певної риси між представниками однієї статі значно перевищують міжгрупові відмінності.

Е. Маккобі та К. Джаклін виокремили лише чотири характеристики, що їх можна вважати найбільш суттєвими, з урахуванням вищенаведеного висновку, гендерними відмінностями, а саме: здібності до орієнтування у просторі, математичні здібності, мовні навики, агресивність. Тобто у дівчат кращі вербальні (мовні) здібності й навички; у хлопців ліпші візуально-просторові здібності та навички; хлопці вправніші від дівчат щодо математичних здібностей; хлопці агресивніші за дівчат.

Зазвичай у різних працях робиться посилання саме на ці 4 відмінності, згадуючи лише побіжно, а інколи взагалі не згадуючи про те, що у чоловіків і жінок значно більше схожості, і здебільшого замовчуючи про те, що ці відмінності є невеликими і ситуаційно-специфічними. У ході подальших досліджень та аналізу результатів уже здійснених досліджень отримано неоднозначні висновки, які часом підтверджували, а то й спростовували існування навіть зазначених чотирьох гендерних відмінностей.

Здійснений Дж. Хайд метааналіз попередніх досліджень привів до висновку про несуттєвість гендерних відмінностей, зокрема й чотирьох вказаних, на які припадає не більш ніж 1-5% серед населення загалом. З’ясувалося також, що на гендерні відмінності стосовно математичних здібностей суттєво впливають соціальні чинники, особливості соціалізації дівчат і хлопців. Рівень емоційності й емпатії також виявився практично однаковим у чоловіків та жінок, хоча виражають вони свої емоції з неоднаковою інтенсивністю, що пояснюється відмінностями соціальних норм щодо очікуваної поведінки. Виявилося, що навіть агресивність, яку вважали найдостовірнішою гендерно відмінною рисою, лише в 2-5% випадків може пояснюватися статтю, а переконливих доказів про зв’язок між рівнем тестостерону й рівнем агресії у людини досі немає.

Отже, наявність численних гендерних відмінностей та їхня біологічна зумовленість загалом науковими експериментами не підтверджена. Як помітила М. Мід, «чоловіки можуть готувати, ткати, одягати ляльок або полювати на колібрі, але якщо такі заняття вважаються чоловічими, то все суспільство, і чоловіки, і жінки, визнають їх важливими. Якщо теж саме роблять жінки, такі заняття оголошуються менш суттєвими».

Соціолог Т. Парсонс стверджував, що розподіл праці між статями в сім’ї виправдовується тим, що жінки біологічно більш пристосовані до піклування про інших. Тому їхня доля – материнство й «експресивна» роль. Дослідження підтверджують, що існуючий розподіл праці призводить до того, що різні риси особистості стають більш переважаючими у представників тієї чи іншої статі. Так, проведений аналіз домашньої праці дозволяє зробити висновок про те, що основними її характеристиками є швидкість (тому потребує постійного напруження для переключення з одного виду діяльності на інший); неструктурованість, відсутність видимого результату. Її можна вважати класичним прикладом «сізіфової праці». Так, за даними К. Бершид, близько 65 % праці потрібно робити знов наступного дня. Це дозволяє по-іншому сприймати ті морально-психологічні властивості, які приписуються жінкам, наприклад, терпіння, акуратність, відсутність честолюбства, м’якість тощо.

Хоча гендерні відмінності не так великі, у той же час є докази існування різних норм для чоловіків і для жінок; норм, які стимулюють розвиток різних навиків і здібностей. Наприклад, експерименти показали, що ліворукість у жінок пов’язана з хорошими просторовими навиками, а у чоловіків – навпаки. Культура здатна пом’якшувати або підсилювати біологічно закладені гендерні відмінності, а оскільки культура постійно змінюється, логічно очікувати, що і величина гендерних відмінностей теж змінюватиметься.

 

 

4.2 Статеві відмінності в емоційній сфері

 

У суспільстві існують різні для чоловіків та жінок норми й очікування відносно прояву особистих почуттів. Емпатія і емоційність – не відповідають традиційній чоловічій ролі. Тому чоловік не повинен демонструвати страх, тривогу, надмірно проявляти співчуття, щоб не виявитися «немужнім». У відповідності до традиційних стереотипів чоловіки повинні займати активну соціальну позицію, демонструвати особистісний вплив і бажання досягнень. Тому чоловіки відчувають тиск великої відповідальності за свій соціальний статус, що провокує при невдачі розвиток тривожності, зниження самоповаги й задоволеності життям. Традиційна жіноча роль дозволяє жінці, що не має розвинутої соціальної компетентності, обмежитися самореалізацією у колі сім’ї та близьких. Як демонструють дослідження, у жінок з низьким рівнем особистісного впливу тим не менш спостерігаються високі показники самоповаги, задоволеності життям і стосунками з близькими. Також вони рідко проявляють агресивність, фрустрованість і невротичність.

Відмінності в емоційності між чоловіками і жінками можна розглядати на декількох рівнях:

§ на одному рівні ми маємо справу із здатністю розуміти емоційні стани інших (емпатія) і умінням виразити це розуміння (емпатична експресія);

§ на іншому рівні нас цікавлять переживання самою людиною своїх емоцій (емоційні переживання) і способи ці емоції виражати (емоційна експресія).

Обидва рівня мають велике значення для душевного здоров’я та міжособових відносин.

Емоційність. Чи вірною є теза про те, що жінки більш емоційні ніж чоловіки? Емпатія має на увазі чутливість до емоційних станів інших. Результати тих небагатьох досліджень, які були проведені, говорять про те, що чоловіки і жінки володіють рівною емоційністю, але виражають свої емоції з різною мірою інтенсивності, що пояснюється відмінностями в суспільних нормах, що стосуються емоційної експресії.

У нашому суспільстві існують різні очікування і норми відносно емоційної експресії для чоловіків і жінок. Ці різні очікування передаються нам протягом всього життя. Наприклад, емоційна жорсткість вважається однією з найважливіших описових характеристик «справжнього чоловіка», і в певному соціальному середовищі відхилення по цьому показнику зводять їх володаря до положення «не мужика» («слюнтяя» або «пестуна»). Схожим чином виховували багатьох жінок, повчаючи їх, що слід бути схожими на справжню «леді», що передбачає, окрім цілого ряду інших умов, уміння стримувати або уникати вираження гніву, який міг би поставити під загрозу міжособистісні відносини.

Гнів (злість). Е. Маккобі та К. Джеклін на основі аналізу ряду експериментальних досліджень прийшли до висновку, що у перші роки життя немає відмінностей у частоті і тривалості цієї негативної емоційної реакції у хлопчиків і дівчаток, але з віком її частота й інтенсивність у хлопчиків зростають, а у дівчаток – зменшуються. Автори пояснюють це тим, що дівчатка, маючи ті ж агресивні відчуття, що і хлопчики, бояться проявити їх через можливі покарання, тоді як до агресії хлопчиків оточуючі ставляться прихильніше. Інша віково-статева динаміка виявлена при вивченні схильності до переживання гніву. У молодших школярів ця схильність виражена в осіб чоловічої статі, а у старшокласників вона виражена в осіб жіночої статі.

Тривога і страх. Для дівчаток старших класів соціальне середовище виявляється більш насиченим емоційними подіями, що мають стресогенне значення, ніж для хлопчиків. Це підтвердилося і в дослідженні, проведеному на студентах. Було виявлено наявність психічної напруги високої міри в 62,5 % опитаних дівчат і легку міру такої напруги в 45,2 % хлопців. Емоційне ставлення до потенційних джерел негативних емоцій у хлопців і дівчат було різним. Для хлопців значимішими, ніж для дівчат, було відношення до навчальної групи, до свого самопочуття, до батьків; для дівчат – до сесії та іспитів. Порівняння схильності до переживання базових емоцій у школярів і школярок різного віку, показало, що у дівчат у всіх вікових групах схильність до страху виражена значно більше.

Статеві відмінності в прояві емоційних типів. Дослідження А. Плоткіна показало, що як у чоловіків, так і у жінок поширені емоційні типи, при яких домінує: або радість і страх, або радість при рівності страху і гніву. К. Ізард вважає, що схильність до страху може врівноважувати схильність до гніву, утримуючи індивідів від агресивних вчинків і конфліктів або переводячи їх у «м’якші» форми (наприклад, у непряму вербальну агресію, яка переважає саме у жінок). У чоловіків найбільш поширеним є тип, в якому гнів і радість переважають над страхом. Ці дані узгоджуються з наявними у літературі даними про більшу вираженість у чоловіків прямої фізичної і вербальної агресії.

Експресивність чоловіків і жінок. Жінки вільніші у виразі страху і смутку, ніж чоловіки. Однак, було виявлено по міміці й самозвітності досліджуваних лише невеликі відмінності в прояві емоційності на користь жінок. З віком ці відмінності збільшувалися, в основному за рахунок того, що чоловіки більше маскують свої емоції. Було виявлено, що жінки проявляють емоційнішу поведінку в чисто жіночих групах, ніж у змішаних. Жінки посміхаються частіше. Відмінності в емоційній експресії чоловіків і жінок багато психологів пов’язують з особливостями виховання одних й інших. Згідно досліджень К. Юнга, у хлопчиків у процесі їх виховання відчуття пригнічуються, тоді як у дівчаток вони домінують. Для чоловіків відкритий прояв емоцій гідний кепкувань і ганьби. Це дає підстави для Ш. Берн говорити, що емоційність (тобто сила переживаних емоцій) у чоловіків і жінок однакова, різна ж міра їх зовнішнього вираження. Те, що «пристойно» для жінок (плакати, бути сентиментальним, боятися і т.п.), «непристойно» для чоловіків, і навпаки, те, що «пристойно» для чоловіків (проявляти гнів і агресію), «непристойно» для жінок. Адже і у жінок існує «заборона» на вираження ряду емоцій і відчуттів.

Сором’язливість. У категорію сором’язливих частіше потрапляють жінки, ніж чоловіки (відповідно 30 % жінок і 23 % чоловіків). Крос-культурне дослідження, проведене Ф. Зімбардо показало, що в Японії і на Тайвані значно більше сором’язливих чоловіків, ніж жінок. У Ізраїлі, Мексиці, Індії, навпаки, сором’язливіші жінки, а в США ці відмінності відсутні.

 

 

4.3 Особливості спілкування,

пов’язані зІ статтю

 

Із багатьох властивостей, що розрізняють чоловіків та жінок і впливають на їх поведінку в групі, найважливішими є ті, що пов’язані з умінням передавати інформацію, сприймати одне одного, контактувати та взаємодіяти з іншими. Індивід, засвоюючи схему власної статі, поглинає у себе, інтеріоризує ті поведінкові зразки, схеми, сценарії, що є найбільш поширеними в його середовищі. Це свідомо чи несвідомо виявляється у його взаємодії з іншими індивідами. Ці схеми поступово стають частиною, характеристиками його власного психічного єства. Відтак індивід набуває тієї якості, яку називають гендером. Індивід починає наслідувати ту модель поведінки, яка відповідає його статі, у т.ч. стосовно можливих форм спілкування з іншими.

Як відомо, за жінками закріпилась репутація «базік». Шотландські дослідники з’ясували, що жіноча мова значно багатша та образніша ніж чоловіча, незалежно від освіти. Справа в тому, що зони головного мозку, що відповідають за лінгвістичні здібності, у жінок розвинуті в середньому сильніше, ніж у чоловіків. А от зони, що відповідають за абстрактність і логічність мислення більш розвинуті у чоловіків. Виключення з цього правила трапляються рідко – всього 5-8 осіб на 100.

Що ж стосується аспектів спілкування, пов’язаних із мовним кодом, то дослідники лінгвогендерологічних проблем зазначають, що у мовленні чоловіків простежується більша кількість іменників і дієслів; жінки віддають перевагу прикметникам і прислівникам. У мовленні жінок частіше трапляються актуалізатори (так? ти що? га? тощо), сигнали наявності зворотного зв’язку й уваги до слів співбесідника (так, ага, угу, о! тощо). Жінки спокійніше реагують на перебивання мовлення, їх мовний код містить більшу кількість засобів увічливості, меншу кількість грубих і лайливих висловів. У мовленні жінок частіше спостерігається явище неточного («приблизного») називання предметів; чоловіки ж намагаються все називати точно. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне) і описові вислови внутрішніх відчуттів (Мені від усього цього моторошно).

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують її перебігом. Жінки частіше, ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.

Чоловічий стиль спілкування з раннього дитинства виглядає більш активно і наочно. Чоловіки більш прямолінійні в своїх потребах, що робить їх зрозумілішими і передбачуваними в порівнянні з жінками. Чоловічий стиль підкреслює незалежність, схильність до дій, характерний для людей, що мають владу, а жіночий – взаємозалежність. Чоловіки говорять з натиском, перебивають співбесідника, впевненіше дивляться в очі, рідше посміхаються. Правда, багато що залежить від групи спілкування і позиції у ній чоловіка. У чисто чоловічих групах чоловіки посміхаються і сміються рідше, ніж жінки в чисто жіночих групах. Проте в змішаних групах чоловіки-лідери, спілкуючись з жінками-підлеглими, і чоловіки-підлеглі, спілкуючись з жінками-лідерами, посміхалися частіше, ніж жінки. Жінки частіше дивляться на співбесідника під час слухання, ніж під час говоріння, у чоловіків же таких відмінностей немає.

Звернення, направлені до чоловіків і жінок, теж розрізняються. Р. Рубін виявила при опитуванні університетських викладачів, що студенти називають по імені молодих викладачів-жінок набагато частіше, ніж чоловіків. Спортивні оглядачі називають тенісисток по імені набагато частіше, ніж тенісистів (відповідно в 53 % і 8 % випадках). У пестливих прізвиськах жінка перетворюється на їжу або дитинчат тварин: солодка, цукерочка, кошенятко, зайчик і т.п. На думку психологів, це підтверджує відношення до жінки як до людини, що має нижчий статус.

У експериментах М. Арджайла з групою оксфордських психологів виявився чіткий зв’язок між «дистанцією розмови» і зростом співбесідників, причому цей зв’язок для чоловіків і жінок виявився різним. Чим вище чоловік, тим ближче він обличчям до співбесідника і, навпаки, чим менший зріст чоловіка, тим далі він вважає за краще знаходитися від свого співбесідника. У жінок же спостерігалася протилежна залежність. Пояснюють це тим, що в нашому суспільстві склалася своєрідна «культурна норма» – чоловік має бути високого зросту, а жінка, навпаки, мініатюрною. Тому люди прагнуть неусвідомлено відповідати цим нормам. Рослому чоловікові приємно стояти поряд зі своїм співбесідником, а висока жінка, навпаки, прагне відійти подалі, аби приховати свій «недолік». Звідси витікає, що не потрібно під час розмови стояти близько обличчям до високої жінки або малорослого чоловіка – їм це буде неприємно. З іншого боку, до мініатюрної жінки або до рослого чоловіка можна підійти майже впритул – їм це буде приємно.

Отже, чоловічий і жіночий стилі спілкування в основному формуються під впливом статево-ролевих стереотипів, що історично склалися, хоча не заперечується і роль психофізіологічних особливостей. Дійсно, навряд чи потреба дівчаток виражати свої емоційні переживання у спілкуванні з однолітками теж є лише наслідком наслідування матері. Більшість дівчаток від природи емоційніші, а це означає, що у них сильніше виражена і потреба в розрядці емоційної напруги. Швидше поведінкові характеристики слід розглядати як фенотипічні, як сплав природженого і набутого.

 

 

4.4 Залежність стилю поведінки від статі

 

Як зазначалося раніше, досить довго у ХХ ст. переважаючою була теорія «природної взаємодоповненості» статей Т. Парсонса і Р. Бейлза: чоловіча роль вважалася інструментальною, а жіноча – експресивною. Цей тип розподілу родинних ролей був виявлений у різних культурах. Впадає в очі жорсткіша регламентація ролі для жінки: чоловік може демонструвати як інструментальну, так і змішану поведінку, а жінка – переважно експресивну. Проте виключення з правил (причому не одиничні, а такі, що спостерігаються ув цілих співтовариствах) свідчать, що, окрім основної моделі поведінки людство пробує й інші. Не дивлячись на це, теорію Парсонса і Бейлза екстраполювали на все суспільство і стали вважати, що чоловікові взагалі властивий інструментальний, а жінці експресивний (інколи його називають соціоемоційний) стиль. Популярною стала точка зору Д. Бакану: чоловіки вважалися «діяльними» (активними, діяльними, вирішуючими проблеми), а жінки – «комунікативними» (пасивними, емоційними, такими, що цікавляться не справою, а взаєминами).

Експериментальні дослідження дали наступні результати. Перш за все, з’ясувалося, що особовий стиль залежить від віку і статевого складу групи: у немовлят статевих відмінностей по рівню активності немає. Вони з’являються у дошкільному віці, коли діти починають брати участь у соціальних іграх. Оскільки в цих іграх відбиваються гендерні ролі дорослих людей, хлопчики демонструють більшу активність, ніж дівчатка, хоча є безліч даних про однаковий рівень активності хлопчиків і дівчаток, тим більше що не дуже зрозуміло, як її вимірювати. Дівчатка часто грають у спокійніші ігри, але це не означає, що вони менш активні.

Вважається, що чоловіки демонструватимуть у своїй поведінці орієнтацію на завдання, а жінки – на взаємини. Інколи цей стереотип має уточнення: орієнтовану на завдання поведінку демонструватимуть не всі, а лише маскулінні чоловіки, а орієнтацію на людей – фемінні жінки.

Чоловіки і жінки по-різному сприймають обстановку. Коли чоловік входить у кімнату, він спочатку вибирає для себе певне місце, все інше для нього поки не цікаво. Він попрямує до цього обраного місця, потім послідовно буде дивитися на розташовані в кімнаті речі. При цьому периферичний зір спрацьовує в останню чергу. Загальна картина у нього складається також послідовно, при цьому для такого процесу йому може знадобитися усього декілька секунд. На рівні рефлексів він буде оцінювати ступінь власної безпеки, які дають об’єкти в приміщенні, спочатку зосереджується на якомусь одному об’єкті, а потім розширює увагу. Так само спрацьовує його сприйняття і у всіх інших випадках. Увійшовши в те ж приміщення, жінка, навпаки, огляне його швидким поглядом, і під час цього, в першу чергу, помітить які-небудь деталі, на які чоловік і уваги не зверне. Вона може відразу запам’ятати що-небудь вихоплене периферичним зором. Треба зауважити, що у жінок набагато сильніше розвинений периферичний зір, ніж у чоловіків. Неначе вона робить для себе загальну фотографію приміщення, перш, ніж визначити місце, куди податися. Жінку швидше притягнуть деталі інтер’єру, одяг співрозмовника, обстановка, і саме з цих міркувань вона інтуїтивно вибере місце, де їй перебувати. Аналогічно вона буде поширювати свою увагу і в усіх інших випадках.

Ще один яскравий приклад – це похід у магазин за покупками. Жінка може заглянути в магазин не з метою придбати покупку, а просто побродити. Хоча в результаті, купівлю вона все-таки зробить. А ось чоловік, за звичай, йде з чітко поставленою метою, в інші відділи не заглядає, але може і не отоваритися, якщо не знайде товар, який точно відповідає його уявленням.

 

 

4.5 Дружні ТА сексуальні гендерні ВІДНОСИНИ

 

Дружні відносини займають важливе місце в житті людини. По суті, іноді неможливо відрізнити те, що ми називаємо «дружбою», і що «любов’ю». Багато людей могли б сказати, що люблять своїх друзів, хоча мають на увазі в даному випадку не романтичну або сексуальну прихильність. Згідно з результатами досліджень, люди вважають за краще підтримувати дружні стосунки з представниками своєї статі, оскільки дружба з представниками іншої статі не обіцяє такої ж близькості й підтримки. Крім того, результати досліджень показують, що індивіди, які мають близьких друзів, виявляють меншу схильність до депресій і тривоги, а психічне здоров’я людини певною мірою пов’язано з наявністю друзів іншої статі.

Дружбу з представниками іншої статі в контексті соціальних відносин можна уподібнити території, точного плану якої ніхто не має. Самотні чоловіки й жінки частіше підтримують дружні стосунки з представниками іншої статі. Найімовірніше, ця обставина відображає відсутність однозначної думки про дружбу між чоловіком і жінкою. Чоловіки і жінки, що дотримуються традиційних уявлень про гендерні ролі, вважають, що стосунки між чоловіком і жінкою засновані на домінуванні й підпорядкуванні, при цьому дружба полягає у взаємності та рівності. Крім того, дружні стосунки між чоловіком і жінкою викликають безліч підозр, оскільки існує переконання, що подібні стосунки – завжди щось більше, ніж звичайна дружба. Більш природними представляються дружні стосунки між колегами, тобто чоловіками і жінками, які зустрічаються у більш формальній обстановці, на робочому місці або за діловим ланчем.

Дружба (як правило, одностатева) зазвичай передбачає інтимність. У дитячому віці вона виявляється у довірі, розкритті якогось особистого секрету, а у дівчаток – ще і в поглядах і дотиках. У дорослому віці ця інтимність передбачає саморозкриття, надання партнерові особистої інфор­мації про себе.

Виділяють два види такого саморозкриття: «описове», коли співбесідник розповідає про себе, але повідомляє лише факти; «оціночне» (емоційне), коли партнер повідомляє про свої думки і відчуття, оцінки і погляди. За даними багатьох авторів, для чоловіків характернішим є описове, а для жінок – емоційне саморозкриття. Чоловіки особливо не люблять говорити про свої негативні емоції: депресії, тривоги, печаль, гнів і страх. Причина цього факту полягає у тому, що збереження у таємниці цих емоцій дозволяє чоловікам захистити або навіть підсилити своє відчуття ав­тономії та незалежності, адже якщо хтось не знає твоїх думок і відчуттів, він не зможе розуміти, передбачати і контролювати твою поведінку.

Досліджуючи міру інтимності чоловічої і жіночої дружби, вчені виявили, що жінки та чоловіки вкладають у це поняття різні речі. Чоловіки гово­рять зі своїми друзями про спорт і політику, при цьому рідко – про особисті відносини. Жінки ж у розмовах з близькими подругами торкаються, у першу чергу, саме особистісних тем і пов’язаних з ними відчуттів, проблем, взаємин між людьми. Необхідною передумовою дружби для жінок є схожість поглядів і цінностей, а для чоловіків – схожість інтересів і діяльності. У цілому представники обох статей здатні до встановлення інтимних дружніх взаємин, але міра інтимності у жінок більша.

Ставлення чоловіків і жінок до сексу. Секс в житті чоловіків займає більше місце, ніж в житті жінок. Проведене у США опитування на тему «Чому б ви віддали перевагу: вдалій покупці одягу або приголомшливому сексу?» дало такі результати: жінки віддали перевагу покупці (46 %, сексові – 41 %); чоловіки віддали перевагу сексові (76 %, покупці –14 %). Недивно, що чоловіки і жінки по-різному ставляться до сексу. Наприклад, шлюбна ніч, момент дефлорації є переломним моментом у житті жінки. У житті чоловіка, навпаки, перший статевий акт не грає такої ролі. С. і К. Хендріки відзначають, що жінки «помірно консервативні» відносно випадкового сексу, а чоловіки – «помірно терпимі». Дані, зібрані в 177 дослідженнях на вибірці в 130 тис. осіб, показали, що для чоловіків випадковий секс більш прийнятний. Витоки цих відмінностей лежать як в біологічній специфіці, так і у відмінності соціальних ролей.

Є «подвійний стандарт» у погляді чоловіків на дошлюбні статеві зв’язки. Хоча 50 % чоловіків схвалили дошлюбні зв’язки жінок, 75 % все ж вважали, що наречена має бути незайманою. Дошлюбні зв’язки чоловіків схвалили 75 % опитаних осіб чоловічої статі. Правда, останніми роками ставлення до дошлюбних статевих зв’язків стало змінюватися. Культивується незайманість до шлюбу не лише жінок, але і чоловіків. Це можна зрозуміти у зв’язку із поширенням СНІДу.

Найважливішим елементом сексуальних взаємин є екстремальна ситуація у вигляді зради і загрози розриву стосунків. Тут чоловіків і жінок підстерігають додаткові складнощі, оскільки вони можуть по-різному ставитися до цієї ситуації і поводитися у ній. Зрада може бути реальною або вигаданою, сексуальною або психологічною (виникнення закоханості в іншого партнера без сексуальних проявів). Як правило, люди при цьому переживають сильне емоційне потрясіння. Хто більше страждає від таких потрясінь – чоловік чи жінка? Поширена стереотипна думка, що жінки. Американські психологи В. Абрам, Р. Креймер і колеги провели дослідження і з’ясували, що американський чоловік сильніше жінки переживає стрес, коли у його партнерки з’являється сексуальна пристрасть до іншого чоловіка. Крім того, виявилися статеві відмінності й у поведінці того, хто був зраджений. Чоловіки довгий час не стежили за собою, не бажали бути фізично привабливими. Жінки ж довго не хотіли працювати. Ці дані свідчать про глибокі емоційні потрясіння від зради – і у чоловіків, і у жінок. Такі відмінності також можуть вести до непорозуміння у взаєминах. Чоловік, закохавшись в іншу жінку, але не вступивши з нею у сексуальний зв’язок, може вважати себе «чистим» перед своєю партнеркою і щиро дивуватися, чому вона страждає. Жінка ж, зрадивши своєму коханому з випадковим партнером, може вважати це неістотною подією свого життя і не розуміти, чому це викликає настільки сильну емоційну реакцію у чоловіка.

 

4.6 Сімейні ВІДНОСИНИ

 

Оскільки сім’я є важливим структурним елементом суспільства, то певні соціальні норми та стереотипи (куди входять і гендерні) проектуються і на сімейні відносини. Нерівність жінки у родині (у тому випадку, коли вона ґрунтується на владі чоловіка) спричиняє те, що заміжні жінки страждають на значно більшу кількість фізичних і психічних хвороб, ніж самотні жінки. Цей феномен виявляється й у такому явищі, як суїцид. Число самогубств вищий серед заміжніх жінок і самотніх чоловіків, ніж серед самотніх жінок і одружених чоловіків.

Головна сфера діяльності жінки у сім’ї – домашня праця. Особливістю домашнього господарства є збереження старих традицій (а, отже, і передавання стереотипів), які сприяють підтримці думки про те, що це чи не головне призначення жінки. Сім’я була й залишається головним мікросоціумом суспільства, де відбувається прищеплення та вкорінення норм, звичаїв, традицій, притаманних певному суспільству.

У концепції «природної» взаємодоповненості ролей Т. Парсонса і Р. Бейлза роль жінки в сім’ї була зумовлена її здатністю до дітонародження та виховання дітей. Чоловік виконує інструментальну роль, зв’язуючи сім’ю із зовнішнім світом і забезпечуючи її матеріально; дружина бере на себе експресивну роль, регулюючи взаємовідносини всередині сім’ї шляхом емоційної та психологічної підтримки. Безумовно певна раціональність у цій теорії є, але вона застаріла. Так, наприклад, сучасне розуміння ролі батька у сім’ї передбачає надання та забезпечення психологічної та емоційної підтримки дітям; батьки у наш час вже не соромляться бути лагідними та ніжними, проявляти почуття, а іноді й повністю беруть на себе турботу та піклування про малят, оформляючи декретну відпустку по догляду за дитиною.

 

У 1970-ті рр. набуває розвитку теорія конфлікту в сім’ї. Суть її у тому, що той член сім’ї, хто в більшій мірі володіє матеріальними засобами, той і відповідно володіє більшою владою. Навіть любов має більший вплив на розподіл влади в сім’ї (той, хто любить сильніше, має меншу владу, бо перебуває у більшій залежності). Подружжя, що в однаковій мірі любить одне одного мають відповідно однакову владу. Але традиційно прийнято, що саме жінка повинна проявляти більшу турботу та ласку, тобто в більшій мірі проявляти любов. Тому шлюб можна розглядати як своєрідний обмін – дружина віддає любов в обмін на доступ до соціально-економічних благ, яких більше в чоловіка. Ця концепція ідеально підходить для ситуації, коли дружина не працює і знаходиться на утриманні у чоловіка, який, дійсно, в обмін на любов утримує дружину і забезпечує її певний соціальний статус. У сучасній ситуації, коли жінка заробляє стільки, скільки й чоловік, а іноді й більше, ця концепція не може в повній мірі охарактеризувати сімейні відносини та показати становище жінки в сім’ї.

Потреби і цілі, що реалізовуються чоловіками і жінками у шлюбі. Погляд на те, що дає сім’я, у жінок і чоловіків, за даними Л. Коростильової, практично однаковий:

 

Таблиця 4.1

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: