Ж. Бодрійяр про сучасність як симультативну реальність

Жан Бодрійяр (нар. у 1929 р.) є автором таких праць як: «Система речей» (1968р.); «Символічний обмін та смерть» (1976 р.); «В тіні мовчазної більшості» (1978 р.); «Симулякри і симуляції» (1981 р.); «Екстаз комунікації (1987 р.); «Рік 2000 може і наступити» та інші. В них Ж. Бодрійяр піддає тотальної критиці суспільство, яке існує в так званих розвинутих країнах сучасного Заходу.

Головною ідеєю його творів є розуміння світу, який дано людям цих країн в їх життєвому досвіді, як світ несправжній, неістинний. Цей світ наповнений паразитарними, другорядними смисловими формами, які відривають людину від справжньої реальності. Такі форми Бодрійяр називає «симулякрами». Саме слово «симулякр» походить від слова «симулакрум», яке використовував ще Платон для позначення того, що є «копією копії», тому «симулякр» означає таку представницько-символічну структуру, яка в реальності не має чого представляти і тому має тільки статус умовного існування в царині людської свідомості. Можна сказати, що симулякр це точна копія того, оригінал чого ніколи не існував. Найбільш наглядно підміна реальності симулякрами відбувається в такій важливій сфері соціальності як економіка. Це панування в сучасній ринковій економіці «принципу симулякру» пов’язано з експансією знакових форм у всі сфери людського життя. Зараз не потреби виступають основою для виробництва товарів, а, навпаки, самі потреби створюються спеціальним виробництвом, що має знаково-символічний характер, тому споживаються теж не просто товари, а система об’єктів як знакова структура. Знак і товар збігаються, ототожнюються. Споживання потрапляє під «монополію коду», який зумовлює пріоритет для споживача при покупці товару торгової марки, бренду, а не споживчих якостей товару. Реклама управляє бажаннями споживача через придбання її смислу (рекламники говорять, що товар, перш ніж реалізувати, треба «продати в голову» покупця). Все це приводить до того, що знак тепер не просто означає щось реально існуюче, а сам створює те, що він позначає. Ситуація, коли знаки служили для того щоб виражати реальність, повністю обертається на протилежну: в сучасному житті реальність виявляється відображенням значення, його фантазматичним проявом. Бодрійяр підкреслює, що це відбувається внаслідок того, що знаки мають можливість визначатися тільки у відносинах між собою, а не стосовно реальності. Виникає самодостатня знаково-символічна система, яка прагне поглинути  і розчинити в собі всю реальність.

Однак історія агресивних симулякрів почалася не з сучасності. Ж. Бодрійяр розробив теорію історичного розвитку способу позначення. З його точки зору, ера знаків починається разом з епохою Відродження, коли коди отримують самостійність від референтів. Ця самостійність стає повною наприкінці XX ст. Симулякри маніфестують смерть будь-якої предметної співвіднесеності. Цікавою видається розроблена Бодрійяром концепція соціальної історії витіснення цієї співвіднесеності, як витіснення смерті. Смерть, на думку Бодрійяра, є «іншим» у системі, яка прагне своєї досконалості. За його концепцією, вслід за мертвими із соціального простору послідовно усуваються дикуни, божевільні, діти, старі люди, неосвічені, бідняки, збоченці, жінки, інтелектуали. Він виділяє три стадії соціальної історії витіснення смерті: 1) підробка соціального з її метафізикою буття та видимості (від Ренесансу до промислової революції); 2) виробництво соціального з його діалектикою енергії (праці) і законів природи (промислова епоха); 3) зараз настав час, вважає Бодрійяр, метафізики недетермінованості і коду. Сигнали коду існують як нечитані, як такі, що не допускають ніякої інтерпретації, вони приховані у вигляді програмних матриць глибоко у «біологічному» тілі, тобто предметному тілі людської цивілізації. Вони наче чорні скриньки, в яких визрівають усі команди для людської свідомості і усі її відповіді. Простір коду має винятково односпрямований характер, що породжує все ті ж самі сигнали, немовби платівка, яку «заїло». Панування симулякрів все перетворює і витісняє навіть те, що було прийнято називати трансцендентальним або ідеальним виміром людського життя. В сучасності ідеалізація замінюється симуляцією, оскільки симулякри розмивають грань між сутністю та явищем, змістом та формою його вираження. Внаслідок цього симулятивна реальність ні з чим не співмірна, бо в неї немає прообразу, тому вона не раціональна і не ірраціональна, не позитивна і не негативна. Симулякри операціональні. Так виникає те, що Бодрійяр називає «гіперреальністю». Він показує як звичайне уявлення перетворюється на симулякр: спочатку уявлення виявляє глибинну сутність реальності, потім воно маскує та денатуралізує глибинну сутність, а ще потім воно маскує відсутність останньої, і зрештою взагалі не співвідноситься ні з якою реальністю. Так симулякри заступають собою реальність і вона стає симулятивною.

Симулякр, за Бодрійяром, не тільки витіснив реальність з усіх сфер соціального життя, але й «перевершив історію» – породив маси, які прийшли на зміну класам. Саме маси – мовчазна більшість – дають можливість існуванню симулякрів, перш за все симулякрів влади. Для мас, які не можуть бути представлені демократією, характерно, з одного боку, гіперкерованість, а з другого, вони  приховують у собі стихійні сили, здатні знищити будь-який порядок. Маси постають у Бодрійяра чимось схожими на так звану астрономічну чорну діру, яка поглинає в собі енергію та інформацію, розчиняє в собі все добре та погане, нічим не зайнята і нікуди не рухається. На будь-які питання маси відповідають винятково тавтологіями, але насправді вони безмовні. Перетворенню людства в невиразні маси сприяла перш за все діяльність сучасних засобів масової інформації, але неможна сказати, що маси є винятково результатом їхньої діяльності. Маси і ЗМІ діють разом – це двосторонній процес. Але ЗМІ належить у цьому процесі все-таки визначальна роль: вони виступають як генетичний код, що визначає трансформацію реального в гіперреальне. Вони випромінюють соціальне в чорну діру мас, примушуючи їх споживати все більше і більше. Це відбувається, наприклад, через патологічне наближення до нашого ока деталей речей. Завдяки ЗМІ людина має можливість побачити те, чого зазвичай не побачити, і почути те, чого зазвичай не можна почути. Гіперреальне симуляційне середовище усе робить прозорим, не залишає ніяких прихованих закутків. У гіперреальності реальні конкретні речі дереалізується симулякрами, але в той же час зображення реальності шокують спостерігача надочевидністю дрібниць і подробиць. Таку «ненажерливість погляду» Бодрійяр визначає як непристойність. Він пише про те, що це якийсь раж намагатися все вивести на чисту воду і підвести під юрисдикцію знаків. Сучасна західна цивілізація загрузла в цій лібералізації, яка є не чим іншим як постійним розростанням непристойності. Все, що приховано, ще насолоджується забороною, буде викопане, виведене на світло, передано розголосу та очевидності.

Таким чином, гіперреальність – поза межами характеристик, відомих людині з її безпосереднього досвіду. Гіперреальність постійно прагне подолати ці межі. Мода прагне бути кращою ніж найпрекрасніше, порнографія більш сексуальною ніж сам секс, тероризм уявляє себе більшим насильством, ніж саме насилля, катастрофа постає чимось більш подійним, ніж сама подія. У зв’язку з цим перетворенням об’єктивності змінюється також і стан суб’єкта. Сучасний суб’єкт за Бодрійяром – це суб’єкт-шизофренік, який «хворий» перманентною близкістю до світу, він травмований цією близкістю до довколишнього середовища симулякрів. Самостійне ставлення до світу, спроможність його бачити завдяки своїй свідомості, тепер стає неможливою, роль аналітика або критика, суб’єкта або деміурга вже зіграно. У распорядженні людини залишається тільки «фатальна стратегія» переходу на бік об’єкта, прийняття гри за його правилами. Це означає, що свідомість сучасної людини здатна тільки безпосередньо виражати вплив гіперреальності і сліпо слідувати за її власними прагненнями. В сучасній реальності за людиною залишається лише спроможність віддатися об’єкту, який її розбещує.

Сучасний світ постмодерну за Бодрійяром знаходиться у стані, який він називає станом «після оргії». Оргія скінчилась, усе вже відбулося, усі сили від політичних до сексуальних реалізовані, звільнені, розтрачені. Залишається лише лицедійство, гра, симуляція пристрастей, залишається тільки відтворювати колишні ідеали, фантазми та цінності, роблячи вигляд, мов їх ще не було.

Проте парадокс полягає в тому, що чим більш втрачають сенс ідеї та цінності (демократія, багатство, прогрес), тим активніше та більш майстерно відбувається їх відтворення. Масово тиражуючись, вони немов ракова пухлина навсібіч розповзаються і будь-куди проникають, перетинаючи одна в одну. В сучасності політика сексуальна, бізнес – це спорт, економіка – це політика. Цінності більш не можуть бути ідентифіковані, оскільки людину оточує транскультура, трансполітика і транссексуальність. Усе набуває радикального розбещення, тому що гіперреальність має тенденцію до самодостатності і в цьому процесі зникає усе інше, взагалі зникає Інший, як такий. Інший це той єдиний, що не дозволяє мені нескінченно повторюватися у ритмі серійного продукування знаків. Інший теж замінено симулякром. Усе наше суспільство, пише Бодрійяр, з його інтерактивною комунікацією, ілюзією обміну та контакту націлене на те, щоб нейтралізувати відрізнення, зруйнувати Іншого як щось дійсно існуюче.

Яскравим проявом сучасного суспільства-мутанта, що забарилось у гіперреальності, Бодрійяр вважав сучасне американське суспільство.

Отже філософи-постмодерністи виявляють світогляд, який є вільним від віри в Бога, який не визнає існування будь-якого об’єктивного виміру людського буття, не визнає спроможності духовних здібностей людини піднятися над життєвою суєтою і помітити в її плинності щось справжнє і невмируще. Вони інтелектуально усвідомили ситуацію того, що від великого до смішного – один крок, що усе в світі обертається у фатальній круговерті своїх протилежних проявів і тому безглуздо орієнтуватися в своїх діях на щось велике. Тим самим постмодерністи висловили розчарування, яке поселилось в душах багатьох сучасних людей, і сформували інтелектуальну культуру, що ставить собі за мету остаточно позбавити світ від панування будь-яких Абсолютів, хоча творчість Ж. Бодрійяра свідчить про те, що таке позбавлення світу від Абсолюту, якщо його абсолютизувати, може само відтворюватися як конструювання нового Абсолюту, як відтворення Гіперабсолюту. 

На цій останній стадії, вважає Бодрійяр, стає можливим підрив системи.

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Ідеї кого з філософів другої половини XX століття наслідує та розвиває постмодернізм?

2. Як визначає постмодернізм Ж.-Ф. Ліотар?

3. Розкрийте зміст того явища, яке Ліотар визначає як «криза оповідей».

4. Як за Ліотаром змінюється характер знання в новітньому соціально-культурній ситуації?

5. Про що на думку Ліотара свідчить практика науки XX століття?

6. Що Ліотар позначає терміном «паралогія»?

7. Як Ж. Дельоз розуміє вислів «мислити по філософськи»?

8. Чому на думку Дельоза попередня філософія неправильно розуміла процес породження смислів?

9. Що Дельоз позначає терміном «номадична сингулярність»?

10. У чому Дельоз вбачає відмінність європейської культури від культури «номадичної»?

11. До чого зводить Дельоз «номадичні сингулярності»?

12. Розкрийте, як Дельоз критикує уявлення про творчу здатність свідомості.

13. Що таке стан «різоми» і чому його бачить Дельоз у новітній соціально-культурній ситуації?

14. Розкрийте смисл використання Дельозом термінів «шизофренія» та «паранойя» в своїй концепції соціальності.

15. Що Дельоз позначає через метафору «тіло без органів»?

16. Чому, на думку Дельоза, чим менше вірять у капіталізм, тим краще для нього?

17. Як Дельоз розрізняє два виміри часу?

18. Розкрийте смисл визначення Дельозом філософа «лікарем цивілізації».

19. Що таке логоцентризм у розумінні Ж. Дерріди?

20. Як, на думку Дерріди, розуміється письмо в логоцентризмі?

21. У чому, на думку Дерріди, полягає суперечність знакової форми репрезентації життя реальності?

22. Розкрийте смисл, який Дерріда вкладає в терміни «differer», «difference», «differance».

23. Розкрийте ставлення Дерріда до розуміння Геґелем процесу «зняття» відчуження оречевленого вираження духу.

24. Розкрийте, що спонукає Дерріду піддавати критиці будь-яку метафізику, класичну чи некласичну.

25. Що, на думку Дерріди, позначається терміном античної філософії «хора» (Khora)?

26. УВ чому раціональний смисл виявлення Деррідою того стану культури мислення, який позначається як «хора»?

27. Як Дерріда розкриває зміст процесу деконструкції європейської метафізики?

28. Що таке «симулякр» в розумінні Ж. Бодрійяра?

29. Чому, на думку Бодрійяра, «симультативна реальність» не має визначення?

30. Розкрийте етапи за якими, згідно з Бодрійяром, звичайні репрезентації перетворюються в симулякри.

31. Чому Бодрійяр вважає, що симулякр перевищив історію?

32. Розкрийте механізм, завдяки якому ЗМІ перетворюють народ у маси.

33. Як Бодрійяр характеризує стан свідомості людини, як суб’єкта новітньої культури?

34. Який стан культури Бодрійяр визначає як стан «після оргії»?

 

Теми рефератів

1. Критика філософських підвалин культури «модерну» та «постмодернізм».

2. Ж.-Ф. Ліотар про «стан постмодерну».

3. Поняття «номадичної культури» в філософії Ж. Дельоза.

4. Ж. Дельоз про стани «шизофренії» та «паранойї» як полюси вираження соціальності.

5. Поняття про логоцентризм класичної європейської культури в філософії Ж. Дерріда.

6. Ж. Дерріда про необхідність «деконструкції» європейської метафізики.

7. Поняття «симультативної реальності» в філософії Ж. Бодрійяра.

8. Ж. Бодрійяр – сучасність у стані «після оргії».  

 

Література

Джерела:

1. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры. – М.: Культурная революция; Республика, 2006.

2. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. – М.: «Добросвет», 2000. – 387 с.

3. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла. Перевод Л. Любарской, Е. Марковской. –  М.: Добросвет, 2000.

4. Дельоз Ж., Гваттарі Ф. Капіталізм і шизофренія: Анти-Едіп. – К.: КАРМЕ-СИНТО, 1996. – 384 с.

5. Делёз Ж. Тайна Ариадны / Вопросы философии. – 1993. – № 4.

6. Деррида Ж. Письмо к японскому другу / Вопр. философии. – 1992. – № 4. – С. 53 – 57.

7. Деррида Ж. Шпоры: стили Ницше / Вопросы философии. – 1991. – № 2–3.

8. Деррида Ж. «Наконец-то научиться жить…». Последнее интервью / Вопросы философии. – 2005. – № 4.

9. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Пер. с фр. Н. А. Шматко – М.: Институт экспериментальной социологии; СпБ.: Алетейя, 1998. – 160 с. Лиотар Ж. Ф. Заметка о смыслах «пост» / Иностранная литература. – 1994. –№ 1.

10. Лиотар Ж. Ф. Ответ на вопрос: что такое постмодерн? // Ad Marginem. 1993. V., Ad Marginem, 1994.

Дослідження:

1. Автомонова Н. Деррида и грамматология // Деррида Жак. О грамматологии. – М.: Ed Marginem, 2000.– C. 7 – 110.

2. Желнова А. М. Философский путь Жана Бодрийяра: между эстетическим и антиэстетическим / Вопросы философии. – 2007. – № 10. – С. 151 – 158.

3. Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. – М.: Инрада, 1996. – 248 с.

4. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. – М.: Интрада, 1998.

5. Козловский П. Культура постмодерна. – М., 1997.

6. Козловский П. Современность постмодерна / Вопросы философии. – 1995. –№ 10.

7. Курицын В. К ситуации постмодернизма / Новое литературное обозрение. – 1995. – № 11.

8. Кутырев В. А. Духовность, экономизм и «после»: драма взаимодействия / Вопросы философии. – 2001. – № 3. – С. 56 – 65.

9. Куцепал С. Французька філософія другої половини ХХ століття: дискурс із префіксом «пост». – К.: Парапан, 2004. – 324 с

10. Постмодернизм и культура (Материалы «круглого стола») / Вопросы философии. – 1993. – № 3.

11. Фишман Л. Г. Постмодерн как возврат к Просвещению / Вопросы философии. – 2006. – № 10. – С. 69 – 79.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. Кремень В.Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527с.

3. Постмодерн в философии, науке, культуре. Хрестоматия. – Харьков, 2000.

4. История философии. Запад – Россия – Восток: учебник для студ.вузов / Под ред. Н. В. Мотрошиловой, А. М. Руткевича. – Москва: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1999. – Кн. 4: Философия ХХ века. – 448 c.

5. История философии. Учебное пособие для высших учебных заведений. 2-е изд., перер. и доп. – Ростов н/Д.: Феникс, 2004. – 736 с.

 

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться: