Л . Альтюссер про науковий стан марксизму

Л. Альтюссер (1918 – 1990) викладав у Паризькій вищій нормальній школі всуціль до 1981 р., коли душевна хвороба примусила його припинити роботу. Альтюссер наполягав, що необхідно вже зрозуміти, що «не з конкретними людьми має справу наука, а з людьми-функціями у певній структурі, носіями робочої сили, представниками капіталу тощо. В теорії люди об’єднані формою, яка підтримує структурні відносини, а індивідуальність постає у формі особливих ефектів структури».

У площині марксистських та близьких до них міркувань думка Луї Альтюссера посідає значне місце, його творчість багато хто пов’язує з останнім спалахом марксистської теорії на Заході. В шістдесятих роках Луї Альтюссер зіграв одну з головних ролей у структуралістських дослідженнях. Він доклав усі можливі зусилля, щоб успішно здійснити досить нелегку операцію – довести повністю наукову природу марксизму, інтегрувавши його для цієї мети в лоно структуралістської проблематики. Запропонувати спосіб наукового прочитання «Капіталу», довести, що існує прірва між гуманістичними творами, які Маркс написав у юності, та неідеологічними, суто науковими працями, створеними в пору зрілості, – ось яку мету поставив перед собою дослідник, і то була дуже висока ставка, бо для Альтюссера йшлося про те, щоб урятувати марксизм і в другій половині XX століття перетворити його на евристичну і теоретичну базу сучасного знання. Це був, у певному розумінні, задум грандіозний, який вплинув на декілька поколінь західних інтелектуалів. Цей альтюссеріанський теоретичний вибух стався задовго до того, як Луї Альтюссер перетворився для засобів масової інформації та для широкої публіки на «божевільного філософа», вбивцю своєї дружини в 1981 р.

Але хто він, Луї Альтюссер? Це блискучий студент (католик і рояліст), мобілізований до війська, він переживає кризу віри і поступово стає комуністом: історичний абсолют діалектики витісняє з його серця абсолют релігійний. Від Ісуса до Маркса – таким був шлях цього сина нашої доби, яка відображає його тривоги і його гризоти. Страдницьке життя Луї Альтюссера – хіба не було воно, на жаль, типовим, парадигматичним? Для нього йшлося про те, щоб повернути глузд часові, який скочувався, і дуже часто, до очевидного безглуздя.

Твори Луї Альтюссера «За Маркса» (1965 p.), «Читаючи Капітал» (1965 p., y співавторстві), «Ленін і філософія» (1968 p.), «Відповідь Джонові Льюїсу» (1973 р.) зробили глибокий внесок у духовну скарбницю епохи. Яким же є зерно Альтюссерових тез? Воно в тому, щоб підкреслити різницю між молодим Марксом-гуманістом і Марксом – творцем наукових концепцій (боротьба класів, виробничі відносини, виробничі сили тощо), показати, що марксизм – це наука, чужа для будь-яких суджень з позиції певного ідеалу, всякій ідеології, в тому числі і гуманістичній. Про що саме йдеться? На думку Альтюсссера з 1845 р. Маркс радикально пориває з усіма теоріями, які в розумінні історії та політики походять від розуміння сутності людини. Цей унікальний розрив включає в себе три невід’ємні теоретичні аспекти:

1. Формування теорії історії та політики, з опертям на радикально нові поняття: поняття суспільної формації, виробничих сил, виробничих відносин, суперструктури, ідеологій, детермінованих економікою, специфічними детермінованостями інших рівнів тощо.

2. Радикальна критика теоретичних претензій будь-якого філософського антропоцентризму.

3. Визначення гуманізму як ідеології.

Розрив з будь-яким філософським гуманізмом і всякою філософською антропологією не є чимось другорядним; він невіддільний від наукового відкриття Маркса. Він означає, що одним і тим самим актом Маркс відкидає проблематику колишньої філософії і ставить проблематику нову. Колишня ідеалістична («буржуазна») філософія спиралася, в усіх своїх сферах та напрямках розвитку (в «теорії пізнання», в історичній концепції, в політичній економії, в моралі, в естетиці тощо) на проблематику людської природи (або людської сутності).

Відкидаючи сутність людини як теоретичне підґрунтя, Маркс, на думку Альтюссера, вилучає філософські категорії суб’єкта, емпіризму, ідеальної сутності тощо з усіх сфер, де вони панували. Не лише з політичної економії (вилучення міфу про homo oeconomicus, тобто про індивіда, який має точно визначені можливості і потреби, будучи суб’єктом класичної економії); не лише з історії (вилучення суспільного атомізму та політико-етичного ідеалізму); не лише з моралі (вилучення кантіанської моралі); але також і з самої філософії, адже матеріалізм Маркса виключає емпіризм суб’єкта (і його зворотню сторону: трансцендентальний суб’єкт) та ідеалізм поняття (і його зворотній бік – емпіризм поняття).

Ця тотальна теоретична революція не привласнює собі право відкидати колишні поняття, не замінюючи їх новими. Маркс, зауважує Альтюссер, по суті, засновує нову проблематику, нову систему ставити запитання світові, нові принципи і новий метод. Це відкриття міститься безпосередньо в теорії історичного матеріалізму, де Маркс не просто висуває нову теорію історії суспільств, а водночас, неявно, проте неодмінно, дає нову філософію з нескінченним числом висновків, важливих для різних галузей знання. Таким чином, коли Маркс змінює в історичній теорії давню пару термінів «індивід – людська сутність» на нові поняття: виробничі сили, виробничі відносини тощо, він насправді водночас пропонує нову концепцію «філософії». Замість колишніх постулатів (емпіризм – ідеалізм суб’єкта, емпіризм – ідеалізм сутності), які лежали в основі не лише ідеалізму, а й домарксистського матеріалізму, він запроваджує діалектично-історичний матеріалізм діяльної практики: тобто теорію різних специфічних рівнів людської практики (практики економічної, практики політичної, практики ідеологічної, практики наукової) у їхніх взаємозв’язках, які йдуть від специфічних зв’язків, що об’єднують людське суспільство. Словом, на місце «ідеологічного» й універсального поняття практики взагалі Маркс ставить конкретну концепцію специфічних відмінностей, яка дозволяє вмістити кожну окрему практику в різні специфічні умови соціальної структури.

Тяжка концептуальна праця Альтюссера увійшла в сутичку з фактами, «такими впертими», як висловився колись Ленін. Спростування історичних ілюзій, послідовні невдачі різних комуністичних режимів стали для Альтюссера сигналом до того, що марксизм, навіть який базується на строго науковій основі, виявився аж ніяк не всемогутнім. Так чи узгоджується з фактами та деантропологізація, яку вбачав у марксизмі Луї Альтюссер? Це питання дало привід для дискусії, що підштовхнуло до розвитку філософії марксизму 60 – 80 років XX століття у Радянському Союзі.

 

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться: