Суть та принципи стратегічного менеджменту

 

У літературі є низка визначень та тлумачень поняття стратегічного менеджменту. Як вміло зазначає М. Колісник «про терміни не сперечаються, про них домовляються, і не так важливо як буде названо той чи інший об’єкт» [3]. Тому в подальшому хочу запропоновути Вам домовитись зі мною, що під стратегічним менеджментом, будемо розуміти – вид управління, який має складну внутрішню структуру, що дає можливість підвищити рівень виживання організації та знаходження балансу інтересів зацікавлених груп.

Доцільно виділити такі принципи стратегічного менеджменту:

Послідовність – при виконанні цього принципу слід пам’ятати, що «все й одразу» не буває, для того щоб досягнути будь-яких цілей слід розробити та виконати низку поступових заходів. Заходи які виконуватиме підприємство повинні бут впорядкованими в часі та просторі,  тобто слід визначити послідовність кроків для формування або зміни параметрів системи – стратегічного менеджменту.

Довершеність – часто менеджери та підприємці задовольняються напіврезультатом замість отримання максимального ефекту. Тобто цілі в стратегічному менеджменті повинні бути максимальними і в жодному разі менеджмент підприємства не може дозволити собі перерву у процесі досягнення цих цілей, оскільки високий рівень ефективності можна отримати при докладанні всіх зусиль протягом формування та реалізації стратегій. Наприклад актуальна на сьогодні ідея децентралізація часто проводиться не до кінця і немає своєї довершеності. Внаслідок частково проведеної децентралізації появляються нові рівні управління і організаційна структура управління стає менш повороткою і гнучкою. З цим принципом тісно пов'язаний наступний принцип.

Ефективність – один з найважливіших принципів стратегічного менеджменту. Всі дії чи бездіяльність системи менеджменту підприємства доцільно розглядати з позиції отриманих результатів до здійснених затрат. Часто відбувається так, що підприємство реалізує стратегію для досягнення встановлених результатів із значними затратами, які в кінцевому випадку не покриваються рівнем отриманих результатів. Наприклад свого часу компанія «Енрон» закопала в землю телефонний кабель на декілька сотень мільйонів доларів не врахувавши, що появились оптико-волоконні кабелі. І реалізація такої довгострокової стратегії виявилась неефективною. Дотримання принципу ефективності в стратегічному менеджменті дуже залежить від готовності ризикувати.

Ризик не загроза, а можливість - ризик на практиці в управлінських системах за своїм значенням розглядають здебільшого як фактор недоотримання бажаних результатів. Однак слід пам’ятати, що суб’єкти ринку працюють в однакових ринкових умовах, і відповідно зміни у зовнішньому середовищі, що породжують ризик практично в однаковій мірі впливають на усіх учасників ринку. І той хто виявиться найспритніший розробивши інструменти стратегічного менеджменту, що дозволять використати зміни на свою користь отримає надприбутки.

З іншого боку, виникають ситуації, коли результат реалізації управлінських рішень з часткою економічного ризику перевищує заплановані чи очікувані показники. Внаслідок додаткових надходжень на підприємство залучаються нові ресурси та фонди, що спричиняє додаткові витрати. У подальшому, якщо виявиться, що перевищення надходжень було одноразовим чи короткостроковим, то фонди, які були залучені, “простоюватимуть” без повного використання їхніх можливостей. Як наслідок нерідко сьогоднішні надприбутки перетворюються у майбутні значні збитки. Таке перевищення, особливо в діяльності вітчизняних підприємств, вимагає розробки адекватних інструментів і політики управління підприємством за нестандартних ситуацій. У ситуації ризику важливо уникати управлінських рішень, які спричиняли б значні коливання як у позитивний, так і в негативний бік[4]. Отже всі елементи стратегічного менеджменту повинні відповідати наступному принципу.

Системність – стратегічний менеджмент через свою складну структуру складається з безлічі елементів, між якими існують незалежно від середовища причинно-наслідкові зв’язки. Тому зміна одного із елементів стратегічного менеджменту спричинить порушення його структури, а отже певні зміни відбудуться і в інших елементах управління підприємством. Цей принци передбачає щоб усі елементи були взаємоузгодженими в тому числі і комплекс стратегій. Наступний принцип доповнює даний в аспекті узгодженості цілей, завдань, стратегій та інших елементів стратегічного менеджменту.

Цілеспрямованість -  цей принцип покликаний віднайти баланс інтересів усіх зацікавлених груп шляхом узгодження їхніх власних цілей у процесі загальнокорпоративного цілепокладання, розробки стратегій та оцінці отриманих результатів.

Унікальність – сьогодні враховуючи розвиток ринку, високий рівень конкуренції, необхідним принципом стратегічного менеджменту є його ідентифікація за критеріями та ознаками  своєрідними та властивими тільки йому. Загальні підходи, принципи та інструменти стратегічного менеджменту не є універсальними для кожного суб’єкта ринку і при імплементації їх, слід враховувати специфіку суб’єкта.

Гнучкість – зрозуміло, що зовнішнє середовища є динамічним і для успішної реалізації задуманого доцільно формувати систему стратегічного менеджменту так, щоб вона легко могла адаптуватися до змін. Деякі практики стверджують, що така гнучкість необхідна і природно може бути досягнута на малих підприємствах, а великі, враховуючи їх внутрішній потенціал, здатні часто самостійно формувати зміни у зовнішньому середовищі. Однак, варто з цим не погодитись зважаючи на те, що сьогодні динамічність є однією із найважливіших ознак успішності бізнесу. А гнучкість вони можуть досягнути шляхом децентралізації.

Якщо порівнювати стратегічний менеджмент з оперативним менеджментом то певну межу можна провести в часовому періоді та за іншими ознаками[5], які наведені в табл 1, з деякими авторськими модифікаціями.

Таблиця 1

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: