Поняття «сучасне мистецтво»

Терміном «сучасне мистецтво» наприкінці XX століття стали позначати інтегровану мистецько-дизайнерську діяльність, котра вбирає в себе велике розмаїття жанрів і мистецько-технічних засобів. До них належать живописні, графічні, скульптурні, архі-] тектурні, театральні, кінематографічні, фотографічні, музичні та інші складові.

Саме такий перетин кордонів між сусідніми галузями художньої діяльності є харак­терним для творів «сучасного мистецтва». Це явище міждисциплінарних експериментів набуло помітного вигляду у 1980-ті роки, розширило свої кордони протягом 1990-х та рухається в XXI століття.

Твори «сучасного мистецтва» побудовані не на «розповідальному» принципі, який широко використовувався в минулому. Вони тепер будуються здебільшого на принципі, провокування самостійного мислення глядача чи то слухача, поштовх до якого повинен давати твір сучасного мистецтва.

Для сфери дизайну експерименти художників «сучасного мистецтва» дають багато продуктивного. Ті експерименти в багатьох випадках є не чим іншим, як пробними творами виставкового дизайну, котрі провокують нове дизайнерське мислення, «підтягають» його до режиму діяльності в новому естетичному полі.

Експерименти художників-дизайнерів кінця XX століття та їх наступників набувають форм, котрі отримують нові термінологічні позначення. Так інсталяцією вже загально прийнято позначати твір мистецтва, котрий інтегрує виставковий простір як естетичний компонент. Перформансом називають твір, що предстає перед глядачами як квазі-театральне коротке за часом дійство. Інтерактивним мистецтвом стали називати твори, що передбачають пряму участь глядачів у них. Зазвичай ця участь уможливлюється комп'ютерними технологіями. Об'єктним мистецтвом називають твори, котрі являють собою новий матеріальний об'єкт або компонуються з уже існуючих. З'явився різновид мистецтва, котрий стали позначати американським словом «траш», що значить «сміття»! Твори цього напрямку навмисне зорієнтовані на рівень, що є нижчий за прийняті есте­тичні та квалітетні норми і має іронічний підтекст. Узагалі на наших очах нині зароджу­ється багато різновидів сучасного мистецтва.

Так-от, усі форми сучасного мистецтва містять у собі дизайнерський компонент.! Шукати, де саме він знаходиться і в якій кількості, не є нашею задачею. Та й узагалі не варто дошукуватися, де закінчується дизайн, а де починається якийсь інший різно­вид художньої діяльності. Для нас важливим є те, що різні форми сучасного мистецтва складають з дизайном єдине поле, в якому формується сучасний художній світогляд митців та дизайнерів. Різні грані цього світогляду втілюються в різних за напрямками дизайнерських творах. Але всі вони спрацьовують на складання сприятливого середо­вища для життя людей з сучасним менталітетом.

137

ЧАСТИНА 3.

ОСНОВНІ ВИДИ ДИЗАЙНУ ЗА ОЗНАКОЮ МЕТОДИЧНОГО ПРИНЦИПУ ПРОЕКТУВАННЯ)

Глава 7. Стилізація форми 1

Загальна характеристика

Стилізація — генетично первинний вид естетико-технічної творчості, пов'язаний своїм походженням із найбільш близьким йому декоративно-прикладним мистецтвом. |Головна його особливість — естетична організація зовнішнього вигляду промислового виробу, надання йому певного стильового характеру, котрий спрямований на якусь цін­ність, що є актуальною для тих чи інших груп людей. Ця особливість визначила назву самого виду дизайнерської творчості та дизайнера, що спеціалізується у цій галузі (дизайнер-стиліст).

До стилізації форми упродовж середини XX століття склалося певне негативне ставлення, котре частково зберігається ще й донині. Одначе істинно мистецьке засто­сування стилізації дає суспільству цікаві твори дизайну.

Стилізація найактивніше використовується головним чином у тих галузях виробниц­тва, де продукція не зазнає суттєвих змін щодо принципів дії, кінетичних схем, компонувальних рішень, конструкційних прийомів тощо. За умовами виробництва та експлуатації ця продукція не потребує кардинальних змін, бо тривалий час не втрачає властивість відповідати утилітарним вимогам.

Головні види стилізації

Декоративізм — первинний вид стилізації. V минулому це явище було зумовлене неглибоким розумінням специфіки техніки, неясністю її функцій та тенденцій розвитку, що були характерними для періоду до XX ст.

Декорування розпочалося з побутових промислових виробів, бо вони були найбільш близькі до традиційного предметного середовища, яке ще раніше опановувалося люди­ною через декоративно-вжиткове мистецтво. Поступово декорування охопило й вироб­ничі механізми у всьому їх розмаїтті — парові машини, найрізноманітніші верстати тощо. Широко використовувалися прямі запозичення накладних прикрас у вигляді архі­тектурних фрагментів і навіть цілих споруд, звичайно у зменшеному масштабі. Декора­тивізм зустрічається й нині то у вигляді спалахів підробки під архітектурно-художні стилі минулого (наприклад, новітній телевізор виконується у дусі меблів вікторіанської доби дизайнером, якому бракує художнього смаку), то у вигляді справді дотепного використання цитат з декоративної спадщини минулого чи з арсеналу сучасних декора­тивних прийомів. Інакше кажучи, сучасний декоративізм або межує з дилетанством, або це вишукані вільності відомого майстра, як у другому, або є чимось проміжним між цими двома полюсами.

Кон'юнктурна стилізація формувалася разом із розвитком індустріального суспіль­ства, її зміст визначається виключно кон'юнктурою промисловості й торгівлі. Мета її — досягнення найшвидшого, найбільшого та безпосереднього прибутку від промислового виробу. Принцип роботи дизайнера-стиліста у межах кон'юнктурної стилізації визнача ється бажанням оперативно дізнатися про сьогоднішні інтереси споживача та не лише задовольнити їх, а й передбачити попит на завтра. При зменшенні цікавості — оживит1 її, запропонувавши покупцеві нову форму.

Економічна ефективність кон'юнктурної стилізації зумовила її розквіт під час вели­кої економічної кризи у США наприкінці 1920-х років. Така стилізація форми промист вих виробів, яка досягла тоді своїх висот, діяла як своєрідний естетико-економічний важіль конкуренції й була засобом активізації збуту товарів в умовах кризи. Вона часі ково зберігає своє значення й дотепер у країнах з жорсткою конкуренцією виробників

Імітаційна стилізація спрямована на виразне підкреслення певних функцій промис нового виробу у його зовнішній формі. Ще на початку кон'юнктурної стилізації 1920-х років з'явився інтерес до естетичного прояву тих формальних моментів, які несли з собою відверто технічні предмети. У них спробували побачити те, чого не бачили кон'юнктурні стилісти, — естетично осмислену функцію предмета.

138

Для проростання цієї ідеї знайшовся родючий ґрунт. Період 20—30-х років — час великих швидкостей, насамперед в авіації та судноплавстві. Аеро- та гідродинамічні форми здавалися авторам імітаційної стилізації універсальною ознакою, знаком функ­ції взагалі. Відтоді слідом за транспортними засобами численні стаціонарні об'єкти (побутові прилади, елементи обладнання інтер'єру тощо) почали набувати обтічної, ніби функціональної форми. Такий вульгарний функціоналізм (точніше псевдофункці-оналїзм) швидко привернув увагу художникїв-стилісгів і поширився у всьому світі.

Одначе вже перед 40-ми роками підкреслено стилізована обтічність форм промисло­вих виробів зникає, але імітаційна стилізація не зникла, а почала змінюватися. Так, одним з характерних її проявів став модний у 60—70-х роках стиль «мілітер» — наслідування у повсякденному одязі, побутовій радіотехніці військовій діловитості та «польовій» подобі військової уніформи й апаратури.

Таким чином, імітаційна стилізація, так само як кон'юнктурна і декоративізм, нага­дує дещо «екстремістський» прояв роботи дизайнера-стиліста. Це призвело до поши­рення (також серед професіональних дизайнерів) думки про негативну суть стилізації* взагалі. При цьому не враховувалося існування більш «поміркованого» прояву роботи j дизайнера-стиліста, що дістало назву раціональної стилізації.

Раціональна стилізація. Стиліст раціонального напрямку намагається спрямувати свою роботу до розробки внутрішньо зумовленої зовнішньої форми предмета, хоча врешті-решт він вирішує лише морфологічні (формотворчі) завдання. Він не вносить змін до принципу дії промислового виробу, його конструкції, кінематичної схеми і т.п. Однак робота у такому ключі може призвести до суттєвих — аж до невпізнанності — змін форми. Як показує практика, раціональна стилізація є ефективним засобом есте­тичної організації промислових виробів. Різні типи споживача-адресата знаходять своє відображення у створеній стилістом формі предмета в її характері, характерною рисою якого може стати, наприклад, «молодіжність» предмета, його «жіночість», «інструментальність» тощо.

Яскравим прикладом раціональної стилізації може слугувати наручний годинник — предмет, який мало змінюється навіть у габаритних розмірах, пропорціях, деталях. Цей приклад характеризує великі можливості стилізації, що можна спостерігати на багатьох зразках механічних і електронних годинників.

Стилізація форми має у своєму розпорядженні суто художньо-композиційні засоби | та прийоми. Професійному дизайнерові необхідно бути обізнаним з ними. Та одне лише знання теорії композиції ще не веде до вершин стилізаторської майстерності, j її набувають у процесі практичної композиційної роботи. Швидкість та ступінь оволо-діння майстерністю залежить, окрім успіхів у студіюванні композиційних правил, ще й від розвиненості художнього смаку й природних творчих здібностей стиліста.

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: