Типові помилки в написанні та оформленні реферату

1. Зміст роботи не відповідає плану реферету або не розкриває тему повністю чи в її основній частині.

2. Сформульовані розділи не відбивають реальну проблемну ситуацію, стан об’єкта.

3. Автор не виявив самостійності, робота являє собою плагіат.

4. Не зроблено глибокого аналізу сучасної спеціальної літератури з теми реферату.

5. Аналітичний огляд публікацій з теми роботи не відбиває рівня дослідженості проблеми.

6. У роботі немає посилань на першоджерела або вказані не ті, з яких запозичено матеріал.

7. Бібліографічний опис джерел у списку використаної літератури наведено довільно, без дотримання вимог до його оформлення.

8. Обсяг та оформлення роботи не відповідають вимогам; виклад із помилками, текст неохайний.

 

СЛОВОТВІР І МОРФЕМІКА

У процесі підготовки до практичних занять слід звернути увагу на виникнення й формування словотвору як окремої галузі науки, відзначаючи особливий внесок у її розвиток і становлення мовознавців І.І.Ковалика, В.О.Горпинича, Ю.О.Карпенка, Н.Ф.Клименко, В.М.Русанівського, Є. А.Карпіловської та інших; назвати мету й завдання словотвору, визначити його місце в системі наук про мову, розкривши зв’язок з різними мовними рівнями.

Розглядаючи словотвірну структуру слова як властивість похідного слова бути визначеним за твірною основою і словотворчим засобом, який виражає словотвірне значення, порівняйте поняття твірного слова (бази) і твірної основи, визначте, чим різняться морфемна й словотвірна структура слова, яку роль відіграють словотворчі засоби. Поміркуйте, що може виступати формантом.

Характеризуючи структуру системи словотворення, дайте визначення основних понять: словотвірний тип, словотвірне значення, словотвірна модель, словотвірне правило, словотвірний ланцюг, словотвірна категорія, словотвірне гніздо (див. глосарій).

Особливої уваги потребує розгляд питання про способи словотвору. Існує практика поділяти всі способи словотворення на морфологічні (творення похідного слова за допомогою морфем) і неморфологічні. Орієнтуючись на традиційну класифікацію, розкрийте сутність морфологічного, лексико-семантичного, лексико-синтаксичного й морфолого-синтаксичного способів словотворення.

До морфологогічних способів належать афіксальні й складання. До афіксальних відносяться: суфіксальний (осінь – осінній), префіксальний (писати – написати), постфіксальний (куди – кудись), флексійний (кум – кума) та змішаний (суфіксально-префіксальний (наш – по-нашому), флексійно-префіксальний (зуби – беззубий), постфіксально-префіксальний (думати – вдуматися), суфіксально-постфіксальний (гніздо – гніздитися), постфіксально-суфіксально-префіксальний (сміх – осміхатися)). До складання – основоскладання (землероб), словоскладання (диван-кровать) та абревіація (універмаг).

Сутність лексико-семантичного способу словотворення полягає в тому, що внаслідок розщеплення багатозначності слова при його незмінній звуковій оболонці виникає нове значення новоутвореного похідного слова (береза як рослина й Береза як прізвище).

Морфолого-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ із однієї частини мови до іншої (майбутнє життя і наше майбутнє).

Лексико-синтаксичним є такий спосіб словотворення, коли похідне слово утворюється на базі вільного синтаксичного словосполучення, компоненти якого зливаються в єдину цілісну лексичну одиницю без будь-яких формально-граматичних змін (запанібрата).

Опрацьовуючи питання морфеміки, слід охарактеризувати морфемологію як науку й морфеміку як морфемну підсистему мови, спираючись на праці В. Горпинича. О. Моісеєва, К. Городенської та ін.; розкрити зв’язки морфемології з іншими розділами сучасної української мови; визначити особливості морфа, морфеми, аломорфа й варіанту морфеми (див. глосарій).

Висвітлюючи питання класифікації морфем, виділіть такі його складові: за функцією в слові (основні і службові), за функціями афіксів (словотворчі й формотворчі), за їх структурою (однофонемні, багатофонемні; вокалічні, консонантні й змішані); за їхнім значенням (семантичні, лексико-граматичні і граматичні); за обсягом семантики (багатозначні й однозначні); за ступенем подібності семантики (синонімічні й антонімічні); за місцем у слові по відношенню до кореня (префіксальні, постфіксальні); за походженням (питомі й запозичені); за наявністю або відсутністю засобів вираження значення (субстанціальні й нульові); за частотою повторення (регулярні й нерегулярні); за словотвірними властивостями (продуктивні й непродуктивні). Окремо зупиніться на визначеннях морфем: суфікс, префікс, флексія, інфікс, постфікс, інтерфікс.

Розглядаючи основу слова як системну сукупність морфем і асемантичних сегментів, що формує індивідуальне лексичне значення слова, опишіть ознаки її похідності й непохідності, охарактеризуйте зв’язані та субморфні основи.

Особливої уваги потребує розуміння історичних змін у структурі слова: опрощення, ускладнення й перерозкладу (див. глосарій).

МОРФОЛОГІЯ. ЧАСТИНИ МОВИ

Відповідаючи на загальні теоретичні питання з морфології, слід розкрити основні ознаки, які притаманні морфологічним класам слів, а також подати морфологічний опис частин мови у їх зв’язку з лексико-морфологічними розрядами, морфологічними категоріями, словозмінними парадигмами та явищами транспозиції. Частини мови як групи слів характеризуються такими ознаками: спільним категоріальним значенням (предметність – для іменників, ознака предмета – у прикметника і т.д.), єдиними граматичними категоріями і правилами словозміни, тотожними синтаксичними властивостями слів, спільними суфіксами. Застосування гомогенної класифікації (за одним критерієм) не забезпечує послідовної класифікації частин мови. Тільки гетерогенна класифікація дає змогу комплексно розглянути ці класи слів (врахувати морфологічний, семантичний, синтаксичний і словотвірний критерії).

Традиційно домінуючим вважався морфологічний принцип поділу слів за частинами мови, який враховував їх формальні ознаки – сукупність морфологічних категорій і парадигм (П.Фортунатов, О.Пєшковський, Д.Ушаков). Але за ним не можна було класифікувати невідмінювані та службові слова.

Класифікація за лексико-семантичним принципом передбачала врахування кореневої семантики (О.Потебня). До сфери його застосування входить прямий зв’язок слів певного класу з позамовною дійсністю. Основою цього принципу є категоріальне значення, яке формується не лише коренем слова, а й суфіксами та закінченнями. Цей принцип також не є універсальним, оскільки, наприклад, дієприслівники поєднують у собі значення дії й ознаки, а службові слова не означають ні предметності, ні ознаки, ні дії.

Розподіл на частини мови за синтаксичними принципом зумовлюється синтаксичною функцією або позицією слова в реченні (О.Шахматов, Л.Щерба, В.Виноградов). Визначальною є первинна синтаксична функція. Так, типовою для іменників є функція підмета, для дієслів – присудка. Але цей принцип не може вважатись єдиним й основним, тому що синтаксичні функції частин мови дуже часто бувають і вторинними.

Сучасна класифікація (Л.Щерба) базується на всіх перерахованих принципах, хоча в теорії частин мови залишається багато дискусійних питань щодо кількості частин мови, їх ієрархії тощо.

Перерахуйте найважливіші здобутки сучасного мовознавства у галузі частин мови. Розкрийте погляди І.Вихованця, К.Городенської стосовно нечастиномовних одиниць – слів-морфем (прийменників, сполучників, часток, зв’язок) та слів-речень. Поясніть, чому автори „Теоретичної морфології української мови” (2004 р.) виділяють лише 5 частин мови – іменник, дієслово, прикметник, прислівник і числівник та надають іншого статусу службовим частинам мови й вигукам.

З’ясуйте основи перехідних явищ у системі частин мови. Лінгвістичною основою є довільний зв’язок між звуковим комплексом слова і його денотатом, а також здатність того самого звукового комплексу позначати кілька предметів чи явищ реальної дійсності. Граматична основа – це зміна синтаксичної функції слова, а разом з тим – зміна категоріального лексичного значення й формування нових особливостей морфологічних ознак. Охарактеризуйте всі типи перехідних явищ з ілюстративним матеріалом: субстантивацію, ад’єктивацію, прономіналізацію, вербалізацію, нумералізацію, адвербіалізацію, препозиціоналізацію, кон’юнкціоналізацію, партикуляцію, інтер’єктивацію.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: