КАТЕГОРІЯ ВІДМІНКА ІМЕННИКА. ВІДМІНИ І ГРУПИ ІМЕННИКІВ. СЛОВОЗМІНА

Відмінок – це форма імені, яка виражає його відношення до інших слів у мовленні; відношення іменника до інших слів у словосполученні чи реченнях, яке виражається в протиставлених рядах граматичних форм, називається категорією відмінка. Це словозмінна категорія, яка в іменника має самостійне відмінкове значення.

Категорія відмінка в українській мові становить сім рядів форм, які розрізняються між собою морфологічним значенням і системою закінчень: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний відмінок.

Функція відмінків – зв'язок іменника з іншими словами в словосполученні і в реченні. Засобом вираження відмінкової функції виступає відмінкове закінчення з прийменником або без нього.

Відмінкове значення – це смисл відношення між іменником (займенником, числівником) й іншим словом у словосполученні чи реченні.

Основними й найзагальнішими у іменника є об'єктне, суб'єктне і атрибутивне значення.

Об'єктне значення відмінка – це значення відношення предмета до дії, яка на нього спрямована: зустріти товариша, розповідати про подію.

Суб'єктне значення – це значення відношення предмета до дії, яка виконується предметом, або до стану та ознаки, носієм яких він є: Дівчата співають. Річка тече.

Атрибутивне значення відмінка – це відношення предмета до дії, до іншого предмета, до ознаки, до стану, до певної ситуації, які характеризують цей предмет: спідниця в клітинку, золота осінь.

Кожний відмінок має свій зміст і свою систему значень.

Називний відмінок є початковою формою і вказує на наявність, буття предмета. Родовий відмінок вказує на предмет, який є об" єктом дії або носієм атрибутивності. Давальний відмінок вказує на предмет, якому адресується дія. Знахідний відмінок вказує на предмет як на об'єкт дії. Орудний відмінок вказує на предмет як на діючий об'єкт. Місцевий відмінок вказує на предмет як на місце дії. Кличний відмінок вказує на адресата.

Значення відмінка виявляється в контексті. Воно залежить від лексичного значення й синтаксичних властивостей опорного та залежного слова в словосполученні чи реченні. Опишіть відмінкові значення за В.Горпиничем.

Називний відмінок має значення: 1) суб'єкта (підмет двоскладних і головний член односкладних називних речень): Сади рясні похилились (Шевченко); 2) атрибута у функції іменної частини складеного присудка): Київ –  столиця України; 3) атрибута у функції прикладки: Школа-інтернат починає працювати; 4) вокатива у функції звертання в формі множини: Біжіте, панські слуги, та спіймайте вітра в полі (Л.Українка); 5) об'єкта дії: Дипломи вручено; 6) кратного називного у функції неузгодженого означення: маршрут Одеса –  Київ – Луцьк.

Родовий приіменниковий означає:

1) атрибутивність: будинок брата; 2) суб'єкт дії: відповідь учня; 3) об'єкт дії: ремонт взуття, носій ознаки, читання віршів; 4) носія ознаки: запах квітів; 5) предмет кількісної характеристики: бочка меду, ліс рук.

Родовий придієслівний означає:

1) прямий об'єкт неповної дії: випити води; 2) прямий об'єкт при запереченні: не пив води; 3) непрямий об'єкт дії: чекати відповіді; 4) обставини дії: жити біля моря.

Давальний відмінок означає: 1) суб'єкт стану або дії (в безособових конструкціях): учням весело; 2) адресата (непрямий об’єкт): допомогти учневі, подякувати друзям; 3) обставини дії: піти на зустріч долі.

Знахідний відмінок означає: 1) прямий об'єкт в безприйменникових конструкціях: писати статтю; 2) непрямий об'єкт в прийменникових конструкціях: думати про батьків; 3) різні обставини в безприйменникових і прийменникових конструкціях: чекати день, їхати через річку.

Орудний відмінок означає: 1) знаряддя дії: різати ножем; 2) засіб дії: білити вапном, покрити килимом; 3) порівняння: співає соловейком, виє вовком; 4) напрям дії: іти лісом, бігти селом; 5) предикативність: бути вчителем, повернутися переможцем; 6) об'єкт дії: займатися наукою, завідувати кафедрою; 7) час дії: працювати ранками; 8) спосіб дії: їхати галопом; 9) суб'єкт дії в пасивних конструкціях: затверджено комісією.

Місцевий відмінок означає: 1) об'єкт дії: наполягати на від'їзді; 2) засіб дії: кататися на лижах; 3) місце дії: сидіти в човні; 4) час дії: приїхати в березні; 5) атрибутивність: дід по матері, сусід по парті.

Кличний відмінок означає: 1) адресата висловлювання: " У казці все можливо, добрі люди" (Л.Українка); 2) адресата-суб'єкта: " Давню байку правиш, друже! " (Л.Українка); 3) адресата-об'єкта: " Я ж тебе не зрадила, єдиний! " (Л.Українка); 4) адресата-атрибута: " Твій голос, Ізольдо моя,., був тихий, пестливий" (Л.Українка).

Розкажіть про розподіл іменників за відмінами та групами, звернувши увагу на критерії цього розподілу. У залежності від того, яку систему закінчень у формі однини має те або інше слово, всі іменники української мови поділяються на чотири групи, які називаються відмінами (перша, друга, третя, четверта). У відміни об'єднуються групи іменників, що мають спільні особливості в словозміні у відповідності з їх родовою приналежністю. Тому при класифікації іменників на відміни беруть до уваги основні ознаки – рід іменників і їх закінчення у Н.в. однини (див. глосарій).

Отже, кожна відміна має певний набір тільки їй властивих закінчень в однині і множині. Система таких закінчень в словоформах називається парадигмою.

Іменники лише першої і другої відмін поділяються на групи.

Перша відміна за характером кінцевого приголосного поділяється на три групи: тверду, м'яку, мішану.

Тверда група – іменники з основою на твердий приголосний перед заінченням -а у Н.в. (весна, книга).

М'яка група – іменники з основою на м'який приголосний перед закінченням -а у Н.в. однини (орфографічне -я): пісня, воля.

Мішана група – іменники з основою на шиплячі ж, ч (орфографічно також щ, ш, дж перед закінченням -а у Н.в.: груша, межа, пуща.

Друга відміна також поділяється на три групи парадигми: тверду, м'яку, мішану.

Тверда група – це іменники: а) чоловічого роду з основою на твердий приголосний і нульовим закінченням  (твір, Миколаїв, сон); 6) чоловічого і середнього роду з основою на твердий приголосний і закінченням -о (дядько).

М'яка група – це іменники: а) чоловічого роду з основою на м'який приголосний і нульовим закінченням (кінь, гай, олівець ); б) чоловічого роду на -о (орфографічне ьо) (дідуньо); в) середнього роду на -а (орфографічне -я) (страждання, волосся); д) з суфіксами -ар, -ир зі сталим наголосом на закінченні у непрямих відмінках (крім кличного): буквар, кобзар, пухир, багатир; е) іменники на -ар, у яких наголос не сталий, а рухомий: бондар, токар.

Мішана група – це іменники: а) чоловічого роду на шиплячий (ж, ч, ш, орфографічне щ з нульовим закінченням: багаж, комиш, родич, лящ; б) середнього роду з основою на шиплячий ж, ч, орфографічне щ і закінченням –е (ложе, плече, горище); в) чоловічого роду з суфіксом -ар перед м’яким приголосним та сталим наголосом на закінченні (означають осіб за професією): тесляр, газетяр, пісняр, школяр.

Аналізуючи невідмінювані іменники, чітко перерахуйте їх групи.

До невідмінюваних іменників належать: 1) назви іншомовного походження на -а: боа, амплуа; на -о: фламінго, бюро; на -у (-ю): кенгуру, фрау; на -е(-є): ательє, резюме; на -і: леді, жалюзі; 2) іншомовні загальні назви осіб жіночої статі та імена і прізвища з кінцевим приголосним: міс, мадам, Жаклін, Шмідт; 3) іншомовні імена і прізвища з кінцевими наголошеними голосними -о, -а, -я: Ніно, Дюма, Золя; 5) російські прізвища на -их, -ово: Худих, Смірново; 6) українські жіночі прізвища на -о і приголосні: Гриценко (Олена), Мороз (Тетяна); 7) деякі типи абревіатур: МДУ, СТО. Невідмінювані іменники належать до розряду слів з нульовою парадигмою.

Розкажіть про особливості відмінювання абревіатур: 1) тих, що мають усталені відмінкові форми; 2) тих, що допускають варіантність у відмінюванні.

1. Якщо абревіатури закінчуються повним словом у називному відмінку, то вони відмінюються як іменники відповідної відміни. 2. Якщо ініціальні звукові абревіатури закінчуються на твердий приголосний, то вони відмінюються як іменники другої відміни. 3. Якщо абревіатура є назвою заводу, фабрики, тресту тощо, то у родовому відмінку вживається закінчення -у, якщо ця абревіатура є назвою конкретного предмета, то вживається закінчення –а. 4. Складові абревіатури на твердий приголосний відмінюються за зразком іменників другої відміни. 5. Комбіновані абревіатури, що закінчуюються ініціальною абревіатурою на твердий приголосний, відмінюються як іменники другої відміни.

Не відмінюються в літературній мові: 1) літерні абревіатури, які закінчуюються буквами голосних звуків; 2) звукові абревіатури, які закінчуються буквами голосних звуків; 3) літерні абревіатури, які закінчуються буквами Б, В, Ґ, Д, Ж, З, К, П, Т, X, Ц, Ч, Ш, що при читанні в кінці мають голосний звук (бе, ве, ге, де, же, зе, ка, пе, те, ха, це, че, ша); 4) складові або комбіновані абревіатури з кінцевим компонентом у формі непрямого відмінка; 5) абревіатурні назви країн та держав; 6) літерні абревіатури на Л, М, Н, Р, С, Ф.

З’ясовуючи особливості відмінювання загальних іменників тільки множинної форми, зверніть увагу на те, що вони відмінюються за зразками І-Ш відмін множини. Так, у Р. в. іменники множинної форми мають три типи закінчень: а) закінчення -ів (-їв) як у ІІ відміні (типу столи - столів): опадів, терезів, курсів; нульове закінчення (як у 1-й відміні типу руки -рук): вил, дров, воріт, ножиць; в) закінчення -ей у незначної кількості слів (як у І та III відміні типу миші — мишей, ночі — ночей): саней, дверей, людей. Трапляються варіанти типу канікулів - канікул.  У О. в. переважно вживається закінчення -оми (-ями): вилами, дровами, граблями. Закінчення -ми у О. в. з'являється тоді, коли у Р. в. вживається -ей: саней - саньми, дверей - дверми. Трапляються варіанти: дверми – дверима, ворітьми - воротами. У Д. і М. в. іменники люди, діти, кури, гуси, сани, сіни і деякі інші мають закінчення -ям, -ях (людям – на людях, гусям-на гусях).

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: