ЧИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

Поняття числа спричинене поняттям кількості й невід'ємне від нього. Поняття кількості інтерпретується в мові такими граматичними засобами: 1) граматичною категорією числа (грамеми однини, двоїни, множини): книга – книги, учень – учні; 2) іменниками із значенням міри: купа (зошитів), мішок (картоплі); 3) порядковими відчислівниковими прикметниками: п 'ятий клас, перша кімната; 4) відчислівниковими дієсловами: подвоїти, потроїти; 5) відчислівниковими прислівниками: двічі, вшестеро; 6) займенниками: кілька, стільки, декілька; 7) синтаксичним словосполученням: три цілих і одна п'ята, дві третіх; 8) числівником: два, три і т. д.

На цій підставі окремі граматисти (А.Є. Супрун, А.П.Грищенко, К.Г. Городенська) формують поняття широкого розуміння числівника як частини мови. Але додаткова семантика не може сформувати категоріальне значення будь-якої частини мови. Частиномовне (категоріальне) значення формується на базі основної семантики. Тому до числівника як окремої частини мови відносяться лише ті слова, у яких основним категоріальним значенням є кількість (предметна або абстрактна), зв'язана з числом, тобто слова з кількісною і збірною семантикою.

Кількісно-числове поняття і поняття числівника не збігаються. В кількісно-числове поняття входять всі слова, незалежно від частиномовної приналежності, що використовуються при лічбі. Вони утворюють числовий ряд: нуль, один, два, три, чотири, ... тисяча, ... мільйон, ... мільярд і т. д. Числовий ряд складається з іменників, числівників, прикметників, займенників. В поняття числівника входять лише ті слова числового ряду, які називають означену кількість (квантитативна функція) й абстрактне число (нумеративна). Кількісно-числове значення в слові може бути категоріальним (основним) і додатковим (відтінковим). Слова, в яких кількісно-числове значення є категоріальним, становлять окрему частину мови – числівник.

Традиційне мовознавство виділяє числівник в окрему частину мови на базі однієї ознаки (семантичної) – категоріального значення кількості: числівник – повнозначна частина мови, яка означає кількість предметів (певну або точно не визначену) та абстрактно-математичну кількість.

Характеризуючи морфологічні особливості числівників, пригадайте, що генетично іменники, прикметники і числівники споріднені, бо вийшли з одного джерела – давньої категорії імені. Тому ці частини мови мають нині спільні риси (наприклад, категорію відмінка). Але вони мають і відмінні риси, тобто ті ознаки, які колись розчленували єдину категорію імені на іменники, прикметники та числівники і які нині їх протиставляють між собою Так, числівник протистоїть іменнику і прикметнику нульовим характером категорії роду, тобто її відсутністю (крім порядкових числівників). В окремих випадках кількісні числівники протиставляються за родами: один — одна — одне, два — дві, обидва — обидві, півтора — півтори.

Стосовно категорії числа в граматиці стверджується, що числівник її не має, оскільки саме лексичне значення числівників указує на число. За відношенням до поняття однини/множини всі числівники поділяються на дві групи: а) числівники тільки однини (числівник один) і б) числівники тільки множини (два, три, чотири, п'ять, шість і всі останні), що виражають поняття " багато". Ця диференціальна ознака поділяє всі числівники на однинні і множинні, відрізняє числівник від іменника і виділяє його в окрему частину мови.

Категорія відмінка у числівника виконує подвійну функцію: 1) відрізняє його від прислівника як невідмінюваної частини мови; 2) зберігає генетичний зв'язок числівника з іменником і тим самим запобігає перетворенню числівника в прислівник. Але сама по собі наявність категорії відмінка у числівника не є диференціальною ознакою стосовно іменника і прикметника, яка виділила б його в окрему частину мови. Такою ознакою є закінчення родового, давального, орудного і місцевого відмінків числівників.

Числівники від інших частин мови відрізняються суфіксами: -надцать (одинадцять, п'ятнадцять); -дцять (двадцять, тридцять); -ой-е (двоє, троє);   -ер-о ( четверо, двадцятеро).

Щодо синтаксичних властивостей числівників, то в реченні ці слова виконують функції будь-якого члена: підмета: Чотири ділиться на два, присудка: Різниця двох чисел становить сім; додатка: Чотири додати до п'яти; означення: Студент володіє двома мовами; обставини: Шість ділиться на три.

За значенням і граматичними ознаками всі числівники поділяються на кількісні й порядкові (див. глосарій). За значенням і структурно-граматичними особливостями кількісні числівники поділяються на власне кількісні, збірні та дробові. Як розряд неозначено-кількісних числівників розглядають групу слів узагальнено-кількісних понять: мало, багато, кілька та ін.(див. глосарій).

За морфологічною будовою й особливостями утворення числівники поділяються на прості, до яких відносяться однокореневі слова (два, десять, третій), складні, утворені від двох числівникових основ (сімнадцять, дев’ятсот), і складені, що становлять сполучення двох, трьох і більше простих і складних числівників (двадцять шість, сто тридцять один, сорок сьомий). Окрему групу в складених числівниках становлять дробові числвники (три шостих, сім цілих і три десятих).

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться: