ІМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ РОЗРЯДИ ІМЕННИКА

Характеризуючи іменник як повнозначну частину мови, що має категоріальне значення предметності, виражене категоріями роду, числа і відмінка, розкрийте його семантичні, морфологічні та синтаксичні особливості.

Значення предметності є тією семантичною основою, на якій формується іменник як частина мови. Під предметністю слід розуміти узагальнені назви конкретних предметів, істот, абстрактних понять, явищ, ознак, дій, які позначаються іменниками: книга, ліс, людина, кохання, блакить, ковзання.

Тут доречно подати основні лексико-семантичні групи іменників: 1) назви конкретних предметів (журнал); 2) назви живих істот — людей, тварин, комах, риб (студент, заєць, муха, щука); 3) сукупність конкретних предметів і живих істот (апаратура, гарбузиння, студентство); 4) назви речовин (цукор, золото, молоко); 5) назви відрізків часу (рік, година); 6) назви кількості (сотня, двоє); 7) назви якості і властивості (щедрість, мужність); 8) назви дії (спів, мандрівка); 9) назви стану (мовчання); 10) назви подій (перемога); 11) назви абстрактних понять (вивчення); 12) назви ознак (білизна); 13) назви одиниць виміру (гектар); 14) назви явищ (сніг); 15) назви почуттів (ненависть); 16) назви простору й території (район); 17) назви виробничих об'єднань (кооператив).

Семантика окремих лексико-граматичних груп іменників може збігатися з категоріальним значенням дієслова, прикметника, числівника, займенника, прислівника. Дію, стан та ознаку може виражати і іменник, і дієслово. Наприклад, дієслово виражає дію, стан, ознаку як такі, що протікають у часі й передбачають їх носія. Іменник виражає дію, стан, ознаку статично, безвідносно до часу й носія, тобто опредметнено (пор. ч итати – читання).

Граматичним засобом вираження категоріального значення предметності іменника є морфологічні категорії роду, числа, відмінка.

Категорії числа і відмінка є категоріями словозмінними, оскільки майже всі іменники змінюються за числами й відмінками. Категорія роду іменника є класифікаційною, оскільки кожний іменник належить до одного з родів – чоловічого, жіночого, середнього, парного. Це основний засіб маркування категоріального значення предметності.

Розглядаючи синтаксичні властивості іменника, відзначте, що всі іменники можуть мати при собі узгоджене означення (зелена фарба, світле небо, чудовий настрій); у синтаксичному словосполученні можуть бути як опорним, так і залежним компонентом (щедра дівчинка, писати книгу ); можуть керувати залежним компонентом, бути керованим і прилягати до опорного компонента (читання книги, будівництво готелю, задоволений містом Києвом); у реченні виступають найчастіше підметами (Іде сильний дощ), а також присудками (Знання – сила! ), додатками (Хочу прочитати книгу), неузгодженими означеннями (Побудував будинок з балконом.), обставинами (У лісі було темно).

Отже, іменник у системі повнозначних частин мови виділяється своїм категоріальним значенням (предметністю), специфічними морфологічними категоріями (роду, числа, відмінка), синтаксичними властивостями і власними суфіксами.

Пригадайте, які групи іменників кваліфікуються як лексико-граматичні розряди (це групи слів зі спільною семантичною рисою, яка їх об'єднує в один розряд, наприклад у слів щедрість, радість, блакить спільною семантичною рисою є відсутність носія дії чи ознаки, тому вони є абстрактними іменниками).

У складі іменника виділяються такі лексико-граматичні розряди: 1) конкретні й абстрактні (телевізор – турбота); 2) загальні і власні (країна  - Україна); 3) предметні й речовинні (книга, сіль); 4) збірні й одиничні (учнівство – зернина; 5) істоти й неістоти (ведмідь – дерево). Ці розряди перехрещуються: власні іменники, наприклад, одночасно є і конкретними.

Більшість дослідників вважає, що протиставлення істоти/неістоти є не лише ознакою лексико-граматичниого розряду, але й опозицією, яка формує морфологічну категорію, що має граматичне вираження у формі знахідного відмінка множини: у істот він збігається з формою родового відмінка (немає вчителя — поважаю вчителя), а у неістот – з формою називного відмінка (лежать книги — бачу книги). Отже, протиставлення істоти/неістоти можна вважати морфологічною категорією, яка виконує класифікаційну функцію.

КАТЕГОРІЯ РОДУ ІМЕННИКА

З’ясовуючи питання про граматичні категорії іменника, розкрийте значення поняття морфологічної категорії та грамеми. Морфологічні категорії іменника – рід, число, відмінок – становлять єдину систему. За допомогою словничка, дайте визначення поняття „категорія роду”.

Розкрийте граматичний зміст цієї категорії, пояснивши неоднорідний характер відношень між узгоджуваними й узгоджуючими словами. Всі узгоджуючі слова, за В.Горпиничем, традиційно розподіляються на чотири групи (ряди), які умовно називаються чоловічим, жіночим, середнім і парним родом. Тому категорія роду є класифікаційною. У зв'язку з тим, що флексії множинної форми можуть виражати тільки відмінкові значення, то слова у множині на родові групи не поділяються.

Категорія роду іменника є незалежною, бо не зумовлена іншими словами у реченні. Всі іменники у формі однини (і відмінювані, і невідмінювані) мають категорію роду. Поза родом не можуть знаходитися навіть ті іменники, які мають лише форму множини і в формі однини не вживаються: ножиці, штани, Карпати, канікули, хрестини, фінанси. Їх відносять до так званого парного роду (І.Г.Милославський).

Охарактеризуйте основні засоби вираження категорії роду: морфологічні, словотвірні, синтаксичні, лексичні.

До морфологічних засобів належить система закінчень. Кожна грамема роду має свою типову систему закінчень.

Словотвірний засіб полягає в тому, що окремі суфікси (разом із закінченнями або без них) надають похідному іменникові значення певного роду: іменники з суфіксами -тель, -ик/-ник, -ок мають чоловічий рід (учитель, лісник, жовток ); б) іменники з суфіксами -к-а, -иц-я мають жіночий рід (квітка, вдовиця).

Синтаксичний засіб виявляється в системі узгодження прикметників, дієприкметників, дієслів минулого часу, прикметникових займенників з іменниками в тексті (високий дуб, виконана справа, була весна, моє серце).

Лексичний засіб реалізується лише в істотових іменниках із значенням назв осіб та тварин (батько – мати, брат – сестра, син – дочка, хлопчик – дівчинка). Родова віднесеність іменників-істот виражається за допомогою лексичної семантики спільно з морфологічними і синтаксичними засобами: наш Валентин – наша Валентина, рідний дідусь – рідна бабуся.

Провідними засобами вираження родових значень в українській мові є морфологічний і синтаксичний. Словотвірний та лексичний обмежені певними лексико-семантичними групами іменників і є допоміжними.

Отже, категорія роду поділяється на два різновиди – граматичний рід (у якого родове значення іменників не залежить від лексичного й виражається граматичними засобами спільно зі словотвірними) і семантико-граматичний (у якого родове значення залежить від лексичного значення, яке зумовлює граматичну форму іменника (стать, вік істот).

До чоловічого роду належать: 1) іменники з основою на твердий приголосний (крім ж, ш), що в називному відмінку однини мають нульове закінчення, в орудному -ом, -ем й узгоджувані слова з флексією -ій, -ий, -ей, -ой: зміст, цукор; 2) іменники з основою на ж, ш, які в називному відмінку мають нульове закінчення, у родовому — закінчення -у, -а, в орудному -ом, -ем й узгоджувані слова з флексією -ий, -ій, -ей, -ой: лаваш, пейзаж; 3) іменники з основою на м'який приголосний з нульовим закінченням, які у родовому відмінку однини мають закінчення -у (-ю), -а (-я), в орудному -і, -ем й узгоджувані слова з флексією -ий, -ій, -ей, -ой: день, жолудь; 4) іменники з закінченням -а (-я), що означають істот чоловічої статі й мають узгоджувані слова з флексією -ій, -ой, -ий, -ей: слуга, Микола; 5) іменники з закінченням -о, що означають істот чоловічої статі й мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, - ій; батько, дядько; 6) іменники з закінченням -о після пестливого суфікса -еньк-, що утворилися від слів чоловічого роду й означають істот чоловічої статі або персоніфіковані назви осіб і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: козаченько, місяченько; 7) іменники з закінченням -о, після суфікса - енк-о, що означають осіб чоловічої статі, утворені від слів чоловічого, жіночого і спільного роду, й мають узгоджувані слова з флексією -ой, -ей -ий, -ій: хорунженко, безбатченко, чередниченко; 8) іменники  з закінченням -о після пестливого суфікса -оньк-о, що утворилися від слів чоловічого роду, означають істот чоловічої статі або персоніфіковані назви предметів і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: синонько, Микитонько, сватонько; 9) іменники з закінченням -о після зневажливого суфікса -иськ-о, що утворилися від назв істот і неістот чоловічого роду й мають узгоджувані слова з флексією -ий, -ій, -ой, -ей: чубисько, стовписько; 10) іменники з закінченням -о після зневажливого суфікса -ил-о, що утворилися від будь-якої основи, мають значення особи чоловічої статі й узгоджувані слова з флексією -ий, -ій, -ой, -ей: здоровило, зубрило; 11) іменники з закінченням -о після пестливого суфікса -нь-о, що означають осіб чоловічої статі, утворені від іменників чоловічого роду й мають узгоджувані слова з флексією -ой, -ей, -ий, -ій: дідуньо, татуньо; 12) іменники з закінченням -е зі згрубіло-збільшуваним суфіксом -ищ-е, що означають істот чоловічої статі, утворені від іменників чоловічого роду й мають узгоджувані слова з флексією -ой, -ей, -ий, -ій: парубище, кабанище; 13) іменник Дніпро.

До жіночого роду належать: 1) іменники на -а, -я, що мають узгоджувані слова з флексією -а, -я: весна, красуня; 2) іменники з основою на м'який приголосний з нульовим закінченням у називному, з закінченням -і у родовому, з закінченням -ю в орудному відмінках, мають узгоджувані слова з флексією -а -я: молодь, радість; 3) іменники з основами на ж, ч, ш з нульовим закінченням у називному, з закінченням -і у родовому, з закінченням -ю в орудному відмінках і мають узгоджувані слова з флексією -а, -я , що означають істот і неістот: суміш, здобич; 4) деякі іменники з основами на кінцеві тверді приголосні р, в, ф з нульовим закінченням у називному, закінченням -і в родовому, закінченням -ю в орудному відмінку, що мають узгоджувані слова з флексією -а, -я: кров, любов; іменник мати.

До середнього роду належать: 1) іменники з закінченням -о у називному відмінку, які мають узгоджувані слова з флексією -е, -є: село, небо; 2) іменники на -о після пестливого суфікса -еньк-о, що утворилися від слів середнього роду і мають узгоджувані слова з флексією -є, -е: вушенько від вухо (сер. р.); 3) іменники з закінченням -о після пестливого суфікса -оньк-о, що утворилися від слів середнього роду і мають узгоджувані слова з флексією -е, -є: лишенько –  від лихо (сер. р.); 4) іменники з закінченням -о після зневажливого суфікса -иськ-о, утворені від слів середнього і жіночого. роду, а також іменники на -иськ-о зі значенням місця або конкретного предмета, що мають узгоджувані слова з флексією -е, -є: плечисько, дівчисько; 5) іменники з закінченням -е у називному відмінку, які мають узгоджувані слова з флексією -є, -е: поле, серце, житіє; 6) іменники з закінченням -е у називному відмінку після зменшено-пестливого суфікса -ц-, що мають узгоджувані слова з флексією -е: деревце, веретенце; 7) іменники з закінченням –е після суфікса -ищ-е зі значенням місця, що мають узгоджувані слова з флексією -є, -е._: бавовнище, базарище, вапнище, гульбище, вівсище; 8) іменники з закінченням -а, -я у називному відмінку, що мають узгоджувані слова з флексією -є, -е: життя, читання, листя; курча; 9) іменники з закінченням –е після суфікса -ищ-е зі значенням збільшеності, що утворені від слів середнього роду і мають узгоджувані слова з флексією -е, є: плечище (від плече).

Родова форма іменників на -ищ-е ще не усталилась. Якщо іменники на -ищ-е зі значенням збільшеності утворилися від слів чоловічого роду, то одна частина з них набуває середнього роду у відповідності з закінченням -е; димище (дим); друга частина з них вживається з чоловічим і з середнім родом: басище густий і густе басище; третя частина з них ще зберігає чоловічий рід — рід твірного слова: вітер — вітрище (чол.р.), голос — голосище (чол. р.). Такий процес відбувається і в іменниках на -ищ-е, утворених від слів жіночого роду: губище, головище — середній рід, але бабище, гадючище — і жіночий, і середній рід.

Порушуючи питання про іменники парного роду, зазначте, що ними є іменники, що мають форму тільки множини: ножиці, сани, вершки, канікули, Суми, Карпати і ін. Вони, як і інші слова множинної форми, не мають засобів вияву категорії роду.

Оскільки багато іменників цього типу означають предмети, що складаються з двох частин (окуляри, брюки, ворота), то їх рід умовно називають парним.

Щодо іменників так званого " спільного роду”, то до нього відносять іменники, в яких рід семантично не розрізняється (староста, базіка, каліка), морфологічні засоби його вираження є неоднозначними (закінчення -а мають іменники і чоловічого і жіночого родів), а синтаксичні засоби вияву категорії роду залежать від позамовних факторів (статі особи).

„Спільного" роду не мають прикметники, прикметникові займенники, дієприкметники і дієслова минулого часу. Іменники " спільного" роду не мають таких фундаментальних ознак, які, з одного боку, об'єднували б групу іменників в окремий родовий клас, а з другого боку – відрізняли б від чоловічого, жіночого, середнього родів так, як розрізняються вони між собою.

Отже, немає підстав говорити про нову грамему роду, яку можна поставити як паритетну в один ряд із чоловічим, жіночим і середнім родом.

До цієї групи зараховують невелику кількість іменників зі значенням особи найчастіше за негативною ознакою, що мають закінчення -а: писака, читака, задавака, трудяга, ледацюга й ін., а також українські прізвища на приголосний (Ковалик, Мороз), на -ко (Іванко, Тимченко), невідмінювані іншомовні прізвища на голосний та пестливі імена на -а, -я. Фактично це іменники, які внаслідок своєї семантичної нерозчленованості й морфологічної неоднозначності можуть займати позицію то чоловічого роду (цей, той писака, задавака), то жіночого роду (ця, та писака, задавака). Отже, як вважає В.О. Горпинич, це не " спільний" рід, а однакові (омонімні) засоби вираження чоловічого і жіночого родів. Не належать до спільного роду й ті іменники чоловічого роду з основою на приголосний, які називають осіб жіночої статі за посадою або професією: ректор, учитель, директор, доктор, психолог і под. Оскільки вони не мають жіночого відповідника типу автор – авторка, то легко заступають позицію жіночого відповідника при номінації осіб жіночої статі.

Охарактеризуйте невідмінювані іменники як такі, що мають лише значення роду й позбавлені морфологічних форм його вияву. Вони поділяються на родові групи за семантикою.

До чоловічого роду належать: 1) іменники зі значенням особи чоловічої статі (незалежно від кінцевого голосного): аташе, маестро; 2) іменники – назви тварин (крім іменника цеце): фламінго; шимпанзе, поні, колібрі, кенгуру; 3) назви вітрів: торнадо; 4) назви деяких конкретних предметів: екю (французька старовинна монета).

До жіночого роду належать: 1) іменники зі значенням особи жіночої статі: мадам, леді; 2) назви деяких тварин і риб: цеце (муха), івасі (риба); 3) назви деяких конкретних предметів: авеню (вулиця), салямі (ковбаса); 4) субстантивовані назви мов: ідіш, хінді.

До середнього роду належать невідмінювані назви неістот: таксі, кіно, ескімо, драже, купе, пенсне.

Розподіл невідмінюваних географічних назв між родами регулюється родовою приналежністю географічних номенклатурних слів (місто; село, хутір, озеро, ріка, країна, острів, півострів, республіка тощо): середній рід — місто Сочі, місто Баку; жіночий рід —станція Баку; чоловічий рід — чудовий курорт Сочі.

Щодо визначення роду абревіатур, то він виявляється або за формою роду опорного іменника словосполучення, або за характером кінцевих звуків абревіатур.

КАТЕГОРІЯ ЧИСЛА ІМЕННИКА

Подайте характеристику граматичної категорії числа.Це відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів.

Як зазначає В.Горпинич, значення іменникової категорії числа пов'язане з позамовною дійсністю і має номінативний характер. Тому категорія числа іменника є граматично незалежною категорією. Категорія числа є також і не однорідною, оскільки одні іменники можуть означати один предмет і відповідну їх множинну кількість (книга - книги), а інші не можуть мати значення числа, тому що їх предметність не пов'язана з кількісним виявом (доброта, хитрощі, мужність). Перший різновид категорії називають семантико-граматичним числом, а другий – граматичним.

Опишіть іменники, які за значенням і формою утворюють систему двох протиставлених рядів форм однини і множини (грамема однини і грамема множини). Ними є лексеми, що називають обчислювальні предмети (назви осіб, тварин, явищ, подій, конкретних предметів тощо). Протиставлення однини/множини може виражатися не лише відмінковими закінченнями, а маркуватися додатковими супроводжуючими морфемними і морфонологічними засобами (суфіксами, усіченням, нарощенням, чергуванням, зміною місця наголосу): мати-матері, курча-курчата, колос-колосся, друг-друзі, місто-міста.

Наведіть приклади іменників – назв осіб, власних назв, слів іншомовного походження з морфологічно невираженим числом і з’ясуйте, яким чином слід визначати рід таких лексем.

Охарактеризуйте іменники, які не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов'язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа, наприклад: окуляри, фламінго, ворота. Такі назви мають форму або тільки однини, або тільки множини.

До однинних належать матеріально-речовинні іменники: золото, пісок, мед; абстрактні: совість, доброта; збірні: учнівство, мошкара; деякі власні назви: Київ, Франко.

Окремі з них можуть приймати і форму множини, але при цьому вони змінюють своє лексичне значення й переходять в лексико-граматичний розряд конкретних іменників, які змінюються за числами. Наприклад: масло — масла (різновиди масел); пісок — піски (простір, територія); Іваненко — Іваненки (члени роду, що мають відповідне прізвище).

До множинних належать деякі матеріально-речовинні іменники:  дріжджі, дрова, вершки; деякі абстрактні іменники на позначення дій і процесів: вибори, хвастощі; деякі абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини; деякі абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні; деякі абстрактні іменники на позначення почуттів та станів: заздрощі, ревнощі; збірні іменники на позначення сукупності предметів: гроші, ресурси; деякі іменники на позначення предметів, що складаються з кількох частин: граблі, сани; деякі власні назви: Суми, Карпати.

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: