Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии


Поняття конституційного права, конституційне чи державне право.



Визначення галузі конституційного права, місце конституційного права в системі національного права України

Конституційне право У (у його першому значенні) - це провідна галузь національного права У, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві (відносини народовладдя), встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.У системі національного права У провідною галуззю є конституційне право України. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо. Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права У. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної відповідальності.

Принципи конституційного ладу

Основні принципи конституційного ладу України:
— принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в У найвищою актуальною цінністю; — принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади; — визначення форми Укр. держави як унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською формою правління;

— організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; — визнання і гарантування місцевого самоврядування; — принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм К-ї;
— визнання і гарантування основ громадянського су< пільства, його саморозвитку, свободи його інститутів;
— принцип, згідно з яким суспільне життя в Укра'і грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологи ної багатоманітності, заборони цензури, свободи політичне діяльності, не забороненої Конституцією і законами У; — принцип визнання української мови державне;
— визнання плюралізму форм власності і гарантуві захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарки ня, соціальної спрямованості економіки;
— принцип, згідно з яким норми міжнародного права, умови згоди на обов'язковість яких надано ВРУ, становлять частину національного законе; ства;

— визначення основних функцій держави: захисту ренітету і територіальної цілісності України, забезпечеі економічної та інформаційної безпеки, забезпечення еі гічної безпеки і підтримання екологічної рівноправності

 






Політичні права і свободи

Політичні права і свободи — п-ва повяз з уч громадян в політ житті с-тва.

Види:

1. на гром-тво (особисте\політ)

2. на свободу обєднань у політ партії і гром орг-ції

3. брати уч в управл держ справами

4. на мітинги, походи, демонстрації

5. на звернення

Поняття громадянства

Громадя́ нство — формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок людини (фізичної особи) з певною державою, належність до цієї держави. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов'язків. Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст людини і держави, взаємовідносин з державою та суспільством.

Принципи громадянства

Законодавство У  про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства — громадянства держави У, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць У. Якщо громадянин У набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з У він визнається лише громадянином У. Якщо іноземець набув громадянство У, то у правових відносинах з У він визнається лише громадянином У; 2) запобігання виникненню випадків без громадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина У громадянства У;

4) визнання права громадянина У на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства У іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином У або набуття громадянства У його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства У одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства У іншим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян У незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства У;

7) збереження громадянства У. незалежно від місця проживання громадянина Укр.

Набуття громадянства

Громадянство У набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок встановлення батьківства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами У.

Закон «Про громадянство» визначає особливості набуття гром. У за народженням:

— особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами У, є громадянином У; — особа, яка народилася на території У від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території У, є громадянином У; — особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території У, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином У;

— особа, яка народилася на території У від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території У, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином У; — особа, яка народилася на території У, одному з батьків якої надано статус біженця в У чи притулок в У, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянства того з батьків, якому надано статус біженця в У чи притулок в У, є громадянином У; — новонароджена дитина, знайдена на території У, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином У; — особа, яка має право на набуття громадянства У за народженням, є громадянином У з моменту народження.

Іноземець або особа без гром. можуть бути за їх клопотаннями прийняті до гром У

 

29. Припинення громадянства. Припинення громадянства — це припинення постійного правового зв'язку особи з державою.

Згідно зі ст. 17 Закону «Про громадянство України», громадянство припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) на підставах, передбачених міжнародними договорами Укр.

Вихід із громадянства України — найпоширеніша підстава його припинення. К У (ч. 1 ст. 25) встановлює, що громадянин У не може бути позбавлений права змінити громадянство. Вихід із громадянства —відбувається за особистим клопотанням громадянина на ім'я ПУ. Ніхто не має права заборонити особі змінити своє громадянство. Згідно зі ст. 18 Закону «Про громадянство У», громадянин У, який, відповідно до чинного законодавства, є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства У за його клопотанням.

ЗУ «Про громадянство У» (ст. 19) встановлює підстави втрати громадянства Укр. Такими підставами є: 1) добровільне набуття громадянином Укр. громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин Укр. для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

2) прийняття до громадянства У внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка за законодавством цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною  службою. Причому підстави, передбачені пунктами 1 і 3, не застосовуватимуться, якщо внаслідок їх застосування громадянин У стане особою без громадянства.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

 

30. Органи які вирішують питання пов’язані з громад. України

Президент України: 1) приймає рішення і видає укази відповідно до КУ і цього Закону про прийняття до громадянства У і про припинення громадянства У;

2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при П-тові Укр. з питань громадянства. 

Основним завданням Управління з питань громадянства є організаційне, правове, консультативне та інформаційне забезпечення діяльності ПУ щодо реалізації ним конституційних повноважень стосовно прийняття до громадянства У та припинення громадянства У, надання притулку в У. Комісія при ПУ з питань громадянства: 1) розглядає заяви про прийняття до громадянства У, вихід з громадянства У та подання про втрату громадянства У і вносить пропозиції ПУ щодо задоволення цих заяв та подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства У чи про вихід з громадянства У уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ У для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства У.3) контролює виконання рішень, прийнятих П-том Укр. з питань громадянства.Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, його територіальні органи і підрозділи: 1) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України; 4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону “Про громадянство”;

5) виконують рішення ПУ з питань громадянства; 6) видають особам, які набули громадянство У, паспорти громадянина У, свідоцтва про належність до громадянства У (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина У, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства У; 8) ведуть облік осіб, які набули громадянство Укр. та припинили громадянство Укр..

 

Акти Президента України.

На виконання своїх повноважень ПУ може приймати два види правових актів: укази і розпорядження. Проекти правових актів П У розробляють та вносять Глава Адміністрації П У, радники ПУ, структурні підрозділи Адміністрації ПУ, КМ У, міністерства, центральні органи виконавчої влади у межах своєї компетенції, Рада Міністрів АРК. На підпис ПУ укази та розпорядження подає Глава Адміністрації П У.

Правові акти ПУ можуть бути визнані Конституційним Судом України неконституційними, що має своїм наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття такого рішення. Правові акти ПУ є підзаконними, оскільки приймаються на основі та в межах Конституції і законів У.

Укази - це -правові чи індивідуально-владні акти, які приймаються ПУ на виконання Конституції та законів України з найважливіших питань державного і суспільного життя. Нормативні акти ПУ поширюються на невизначене коло суб'єктів правовідносин, а індивідуально-владні акти мають індивідуальне, тобто персоніфіковане спрямування.

Указами ПУ оформляються.* скасування актів КМУ, Ради Міністрів АРК, рішень голів місцевих державних адміністрацій; * нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань; * присвоєння вищих дипломатичних рангів, вищих військових звань, інших спеціальних звань і класних чинів;

* прийняття до громадянства У та припинення громадянства України, надання притулку; * рішення ПУ щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій;

* встановлення президентських відзнак та нагородження ними;

* помилування. Деякі укази ПУ контрасигнуються.

(Контрасигнація - це скріплення акта ПУ підписами Прем'єр-міністра У або міністрами, відповідальними за правовий акт та його виконання, у результаті чого вони стають політично та юридично відповідальними за указ глави держави.)

Розпорядження - це індивідуально-владні внутрішньо-організаційні акти ПУ, що приймаються з питань кадрового та іншого забезпечення.

Розпорядженнями ПУ оформляються: * рішення з кадрових, оперативних та організаційних питань Адміністрації ПУ; * призначення уповноважених ПУ для представництва інтересів глави держави у відповідних державних органах, установах, організаціях; * доручення КМУ, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади;

o призначення представників від У для участі у роботі міжнародних форумів та переговорів із делегаціями закордонних держав.

Правові акти ПУ не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк після їх підписання оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях: " Урядовий кур'єр", " Офіційний вісник України". Оприлюднені правові акти набирають чинності через 10 днів або в інший визначений самим правовим актом строк, але не раніше дня опублікування у зазначених офіційних виданнях.

Ненормативні правові акти ПУ оприлюднюються дещо по-іншому - шляхом надсилання певним державним органам, органам місцевого самоврядування, які у свою чергу зобов'язані повідомити ті підприємства, установи чи організації, на які поширюється владно-регулюючий вплив правових актів глави держави. Набирають чинність ненормативні правові акти П У з моменту їх отримання адресатами або у визначений актом строк. Індивідуально-правові акти про призначення, звільнення з посад набирають чинність з моменту їх підписання ПУ.

 

Поняття конституційного права, конституційне чи державне право.

 Конституційне право У 1) - це провідна галузь національного права, що становить систему конституційно-правових норм та принципів, які регулюють та охороняють найбільш важливі та загальні політико-правові суспільні відносини, мають найвищу юридичну силу та забезпечуються легітимними заходами суспільного та державного впливу.

2) - сукупність норм права, які визначають засади народовладдя, економічної і політичної організації суспільства, взаємовідносин держави з конкретною особою, загальний устрій держави та основні засади функціонування державних органів.

У сучасній науці конституційного права існує термінологічна дискусія щодо найменування галузі права: " конституційне право" чи " державне право".

Використання терміна " державне право" характерне для правової системи Німеччини, Швейцарії, Скандинавських країн. Застосування терміна " державне право" визначається не теоретичною позицією чи вподобаннями вчених-правників, а офіційною позицією вказаних держав. У незалежній Україні офіційно визнана назва " конституційне право".

Сьогодні майже в усіх країнах світу прийнято конституції, в яких передбачено і гарантовано невід'ємні права і свободи людини та громадянина, визначено основні засади організації та діяльності публічних органів влади, тому використання терміна " конституційне право" чи " державне право" не має істотного значення. Зазвичай, на теренах певної держави утверджується та назва галузі права, яка є історично виправданою з огляду на традиції розвитку відповідної національної правової системи.

 

2. Предмет галузі конституційного права. Предмет галузі конституційного права - це особливе коло суспільних відносин, які регулюються, охороняються та гарантуються конституційно-правовими нормами і принципами. Відносини, що становлять предмет конституційного права, складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства (політичній, економічній, соціальній, духовній), пов'язані з основами суспільного ладу та державного устрою, правовим статусом особи, організацією та діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими суспільними відносинами, що виникають при здійсненні публічної влади і народовладдя.

 

3. Метод конституційного-правового регулювання. Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів, прийомів та засобів правового впливу на суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права Імперативний метод правового регулювання - пріоритетний для конституційного права, оскільки останнє є публічною галуззю права, норми якого регулюють відносини владарювання в державі, правовий статус людини і громадянина, народовладдя, територіальний устрій та ін.

Метод заборони не допускає вчинення тих чи інших дій суб'єктами конституційно-правових відносин.

М етод уповноваження дістає практичну об'єктивізацію у повноваженнях суб'єктів конституційно-правових відносин.

Метод зобов'язання встановлює вид і міру необхідної, належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

М етод декларації об'єктивується у проголошенні принципів, які стають правовими орієнтирами розвитку публічно-правових інститутів у державі. Метод декларації поширений у разі прийняття міжнародно-правових актів (угод, декларацій, меморандумів, хартій, статутів).

Диспозитивний метод правового регулювання визначає законодавчо допустимі варіанти поведінки учасників правовідносин, тобто дає їм право вибору.

Метод дозволу надає суб'єктам конституційно-правових відносин правовий простір у виборі власної поведінки в межах норм права, підтверджує особисте бажання (небажання) суб'єкта бути учасником конституційно-правових відносин: брати участь у виборах, референдумах, право обирати і бути обраним в органи державної влади чи місцевого самоврядування.

 


Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 248; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2024 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (0.037 с.)
Главная | Случайная страница | Обратная связь