Норми конституційного права України, їх особливості та класифікація

Конституційно-правові норми – заг-обовязкове правило поведінки, встановл чи санкц д-вою з метою охорони і регулюв сусп відносин, що становл предмет КПУ

Особливості: встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом.

Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії. Четверта група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо. П’ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій У, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус АРК, міст Києва та Севастополя.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні. Процесуальні норми є складовою частиною практично всіх інститутів конституційних прав України. В цьому їх функціональне призначення: обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм. Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм конституційного права, який відповідає поділові спеціально-юридичних функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин. У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.

Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії. Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.

Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.

За сферою дії норми бувають загальні і локальні;

За тривалістю дії – постійні й тимчасові.

Їх можна класифікувати також за органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо.

 

6. Система інститутів КПУ. Інститут права – це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових відносин і утворюють однорідну групу.

Таким чином, конституційно-правовий інститут – це відносно самостійний комплекс КП норм, що регулюють однотипні сфери сусп відносин.

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це – інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції. Можна запропонувати й іншу класифікацію конституційних інститутів залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права.

І. Інститут народовладдя, який включає: 1) безпосереднє народовладдя (пряма демократія); 1. представницьке народовладдя (здійснюється через обраних представників народу); 2. місцеве самоврядування.

ІІ. Інститут конституційного оформлення народовладдя: 3. конституційний лад; 4. юридична конституція; 5. конституційні закони; 6. конституційна законність; 7. конституційні звичаї, традиції. 

ІІІ. Інститут правового статусу людини і громадянина: 2) громадянство (постійний зв’язок особи і держави); 3) система основних прав і свобод людини та громадянина; 4) гарантії основних прав і свобод. ІV. Інститут державного будівництва: 1. форма держави; 2. територіальна організація України; 3. механізм держави.

7. Джерела КПУ. Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право в об’єктивовану реальність.

1. КУ від 28.06.96

2. Закони

3. Ін. акти нормат х-ру, які містять КП норми і ухвалюються Парламентом або народом на референдумі (акти пош свою дію на невизнач коло осіб)

4. Нормат укази Президента

5. Акти КМУ

6. Рішення КСУ

7. Міжнар договори, ратифіковані ВРУ

8. Нормат акти колишніх УСРС, СРСР, які не суперечать КУ

9. Акти орг місц самовр.

 

 

8. Конституційно-правові відносини – сусп відносини, врегульов КП нормами.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості: 1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. 2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. 3. Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі. 4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин. 5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. 

Склад:

1. Субєкти – носії прав та обовязків (фіз та юр особи)

2. Обєкти – дії або події з приводу яких вин КП відносини

3. Зміст п-вовідносин – сук п-в та обов субєктів

4. Юр факти – конкретні життєві обставини, з яким КП норми повязують вин, зміну та припин КП віднос:

· Події

· Дії:

a) Правомірні – відбув згідно припису норм п-ва

b) Не- - з поруш норм зак-тва

 

9. Юридичні факти в КПУ. Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Юридичних фактів треба обов’язково підкреслювати, що правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України. Зокрема, найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є класифікація, в основі якої лежать такі чотири критерії: 1) наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі; 2) форма юридичних фактів: позитивні й негативні; 3) характер дії юридичного факту: факти обмеженої, однократної дії і факти-стани; 4) характер зв’язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події, юридичні дії.

 

10. Поняття, сутність та функції Конституції. КУ – основного джерела конституційного права України. Конституція – це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади. Функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та інші функції. Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами і ідеями. Норми Конституції “вливаються” в норми інших галузей права, є їхнім джерелом.

Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб’єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

 

11. Юридичні властивості Конституції. Конституції притаманна ціла низка юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права і роль у суспільстві. Першою з юридичних властивостей конституції є її вища юридична сила, яка виявляється в тому, що: – її норми завжди мають перевагу над положеннями інших законів, а тим більше актів виконавчої влади;

– закони або підзаконні акти повинні прийматися передбаченими в конституції органами і за встановленою в ній процедурою.

Другою властивістю є те, що конституція займає центральне місце в правовій системі країни, вона є базою, фундаментом усього законодавства. Це передусім означає, що всі нормативно-правові документи повинні відповідати конституції. Більше того, нормативно-законодавча база має розроблятися на основі конституції. Якщо який-небудь документ суперечить конституції, то він, безумовно, підлягає скасуванню.

Як третю властивість виокремимо підвищену стабільність конституції. Ця властивість тісно пов'язана з попередньою. Нормальне функціонування органів влади, саме життя суспільства є неможливими, якщо фундамент законодавства буде піддаватися постійним змінам.

Четверта властивість стосується особливостей конституційно-правових норм. Серед статей конституції часто є декларативні положення, так звані норми-принципи. Іноді вони не відображають реального стану справ. Наприклад, індійська конституція містить положення про надання кожному громадянинові достатнього харчування. В умовах катастрофічної нестачі продовольства в цій країні виконати таку конституційну норму неможливо. Проте вона існує. Зміст подібних норм випливає з цілей існування конституції. Норми-принципи покликані зафіксувати якийсь ідеал, кінцеві прагнення суспільства та держави. Якби таких конституційних статей не було, не залишилося б і стимулу прагнути до ідеалу.

12. Конституція України: структура та загальна характеристика. Конституція України ухвалена і введена в дію ВРУ 28 червня 1996 року. Складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВРУ ухвалює цю Конституцію — Основний ЗУ від імені українського народу — громадян України всіх національностей.

У КУ передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВРУ. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності держави, то КУ взагалі не може бути змінена. З прийняттям КУ 1996 року втратили чинність К1978 і К-ний договір між ВР України та ПУ від 8 червня 1995.

К-я скл. з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.

I. Загальні засади

II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина           

III. Вибори. Референдум      

IV. Верховна Рада України

V. Президент України         

VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади               

VII. Прокуратура     

VIII. Правосуддя       

IX. Територіальний устрій України

X. Автономна республіка Крим       

XI. Місцеве самоврядування

XII. Конституційний Суд України     

XIII. Внесення змін до Конституції України

XIV. Прикінцеві положення

XV. Перехідні положення

Таким чином, структура конституції – досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов’язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

 

13. Класифікація конституцій. Класифікація конституцій здійснюється за такими критеріями:

І. За часом дій:

1) тимчасові, що можуть прийматися на встановлений строк або до настання певної події; 2) постійні конституції.

ІІ. За політичним режимом:

1) демократичні конституції, які гарантують широке коло прав і свобод, допускають вільне утворення і діяльність політичних партій, передбачають виборність установ влади тощо;

2) авторитарні, які обмежують або забороняють діяльність політичних партій або встановлюють панування однієї партії, відкривають широкі можливості для ліквідації або суттєвого обмеження вимушено проголошених конституційних прав і свобод, скорочують повноваження представницьких органів;

3) тоталітарні, які є різновидом авторитарних конституцій і для яких характерна висока ідеологічна насиченість аж до визнання прихильності до певної ідеології (комунізму, ісламу тощо).

ІІІ. За формою правління:

1) монархічні конституції, 2) республіканські.

IV. За формою політико-територіального устрою:

1) федеративні конституції (у федеративних державах діють зазвичай федеральні (національні) конституції та конституції суб'єктів федерації); 2) унітарні.

V. За порядком прийняття:

1) октройовані (даровані), 2) договірні; 3) " народні" (зміст цих понять ми розглянемо у наступному параграфі).

VI. За порядком внесення змін:

1) гнучкі; 2) жорсткі; 3) змішані (Конституції, в яких усі частини змінюються по-різному)

VII. За формою:

1) писані; 2) неписані; 3) змішані

 

14. Поняття конституціоналізму. Конституціоналізм – це теорія і практика конституційного будівництва. Він становить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Конституціоналізм, таким чином, поняття значно ширше, ніж сама конституція.

Як специфічна форма відображення об’єктивної реальності конституціоналізм справляє значний вплив на конституційну свідомість, а відтак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних і, перш за все, конституційних відносин. Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні та інші ідеї, які виступають могутнім фактором суспільного прогресу. Конституціоналізм є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Криза суспільства – це, перш за все, криза його конституціоналізму, головним виявом якої є істотні розходження між фактичною та юридичною конституцією, між конституційною правосвідомістю і офіційною політико-правовою доктриною.

Конституціоналізм як складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним законодавством чи процесом його реалізації. Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок.

 

15. Поняття та зміст конституційного ладу. Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб'єктів конституційно-правових відносин.

 

16. Засади конституційного ладу. Засади конституційного ладу - це система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносин конституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ці принципи, як зазначається в літературі, визначають і закріплюють основи правового статусу суб’єктів конституційно-правових відносин.

До засад конституційного ладу відносяться:

- народовладдя;

- суверенітет і незалежність України;

- республіканська форма правління, яка відповідає вимогам демократії та розподілу влад;

- унітарний устрій України;

- людина, як найвища соціальна цінність, утвердження і забезпечення її прав і свобод;

- соціальний захист людини;

- розподіл влад;

- гарантованість місцевого самоврядування;

- політична, економічна та ідеологічна багатоманітність;

- вища юридична сила Конституції України І пряма дія її норм;

- рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: