Поняття та система адміністративно-територіального устрою України.
Адміністративно-територіальний устрій України - це обумовлена географічними, історичними, економічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її території на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці (далі - АТО), з метою забезпечення населення необхідним рівнем публічних послуг, раціональної системи управління соціально-економічними процесами, збалансованого розвитку усієї території держави.
Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища, села, на основі яких формуються АТО та територіальні одиниці на підставі та в порядку, визначеним цим законом.
Адміністративно-територіальні одиниці. 1. Адміністративно-територіальна одиниця - це цілісна частина території України в установлених відповідно до закону межах, що є територіальною основою для організації та діяльності органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади.2. В У встановлюється три рівні адміністративно-територіальних одиниць: громади, райони, регіони, створенні у відповідності до положень цього закону 3.Особливими АТО є міста зі спеціальним статусом Київ, Севастополь та райони в місті Києві. 4. АТО утворюється на підставі закону, яким встановлюється їх назва, склад, адміністративний центр, межі. 5. До всіх органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, утворених на базі АТО кожного рівня, застосовуються єдині вимоги щодо повноважень, які визначаються законом, та безпосередні комунікативні відносини з центральними органами влади. Обсяг компетенцій місцевих органів виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначається окремими законами. 6.Для місцевих бюджетів, утворених на базі АТО кожного рівня, застосовуються прямі міжбюджетні відносини з Державним бюджетом України.
59. Конституційний статус Автономної Республіки Крим.
Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. Зміст автономії Криму визначено у статтях 134—139 КУ, якими встановлено повноваження АРК, а також її відповідних органів.
Основні державні ознаки Криму зводяться до такого: 1) Крим є державним утворенням — республікою; 2) він має свою Конституцію; 3) як регіональна діє система державних органів АРК на чолі з ВР і Радою міністрів; 4) державні органи АРК, насамперед ВР і Рада міністрів, видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, які складають регіональну систему правових актів АРК. Водночас Крим має конституційний статус автономної республіки, що в цілому дістає вияв у ряді суттєвих обмежень, які пов'язані саме з цим статусом. До цих обмежень належать такі: 1) межі повноважень АРК визначаються КУ; 2) її К затверджує ВРУ; 3) нормативно-правові акти найвищих органів державної влади АРК не можуть суперечити Конституції і законам У і приймаються відповідно до КУ та актів її найвищих органів державної влади (закони, акти ПУ і КМУ) та на їх виконання; 4) повноваження та порядок формування і діяльності найвищих органів державної влади АРК визначаються Конституцією і законами У, а також нормативно-правовими актами ВР АРК з питань, віднесених до її компетенції; 5) суди АРК належать до єдиної системи судів У; 6) КУ визначає ті питання, нормативне-правове регулювання яких має право здійснювати АРК; 7) КУ визначає питання, які належать до відання АРК.
60. Верховна Рада України в системі органів державної влади, основи її правового статусу.
Відповідно до К У (ст.75), єдиним органом законодавчої влади в У є парламент – ВР У. Парламент – невід’ємний атрибут кожної демократичної держави. Він є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, який обирається корпусом виборців або населенням. Його головне призначення – законодавче регулювання суспільних відносин, прийняття законів, які б виражали волю народу, представляли народ і втілювали його інтереси.
Конституція України не вказує на представницький характер парламенту, а тільки підкреслює, що це єдиний законодавчий орган. Але це не означає, що наш парламент не має представницьких ознак і властивостей. Останні виявляються у вказівках на представницький мандат народних депутатів У, у виконуваних ВР завданнях і функціях. КУвстановлює, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, що народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тим самим конституційно в нашій державі встановлюється представницька демократія, що реалізується насамперед через парламент – ВРУ. Політ. воля народу знаходить свій вияв насамперед через цей орган, що прийняв КУ, що розробляє і приймає конституційні і звичайні закони, які регулюють найбільш важливі питання державного і громадського життя нашої республіки. Верховна Рада займає провідне місце серед вищих органів державної влади, у першу чергу завдяки своїм законодавчим повноваженням, а також виступає в якості центральної ланки політичної системи У, визначаючи основні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави. Парламент є ареною боротьби різноманітних політичних сил країни, інструментом досягнення злагоди у суспільстві і соціально-політичного компромісу.
61. Чисельний склад і структура ВРУ.
Згідно зі ст. 76 КУ, конституційний склад ВРУ становить 450 народних депутатів У, що обираються громадянами У на основі загального, рівного та прямого виборчого права через таємне голосування строком на 5 р. і здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Ефективність діяльності ВРУ значно залежить як від її складу, так і від структури. КУ та ЗаконУ " Про Регламент ВРУ визначають, що парламент України складається з кількох підрозділів.
1. Керівні особи: Голова ВРУ, Перший заступник і заступник голови ВРУ, що обираються та відкликаються ВРУ зі свого складу. Голова ВРУ веде засідання ВРУ; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях ВР; підписує акти, прийняті ВРУ; представляє ВРУ у зносинах з іншими органами державної влади України й органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України.
2. Депутатські фракції. Формуються на партійній основі під час першої сесії ВРУ нового скликання до розгляду питань про обрання Голови ВРУ та його заступників, мають право на пропорційне представництво в усіх органах ВРУ й офіційних парламентських делегаціях. Депутатські фракції утворюються з метою реалізації партіями своїх передвиборчих програм, політичних та інших цілей. Кожна депутатська фракція повиннабути зареєстрована в Апараті ВР.
3. Комітети ВРУ. Вони здійснюють розгляд питань, належних до повноважень ВРУ.
4. Конституція України визначає, що ВРУ затверджує перелік комітетів і обирає їхніх голів. До складу кожного з комітетів Верховної Ради України може належати від 10 до 30 народних депутатів У. Голови комітетів і їхні перші заступники обираються ВРУ. Основною формою роботи парламентських комітетів є засідання.
6. За необхідності проведення розслідувань, пов´ язаних з питаннями, що торкаються інтересів усього суспільства, Верховна Рада України може створювати тимчасові слідчі комісії.
7. Апарат ВРУ. На нього покладається здійснення правового, наукового, організаційного, документального, інформаційного, матеріально-технічного, соціально-побутового й іншого забезпечення діяльності парламенту та народних депутатів України. Питання затвердження структури Апарату ВРУ, призначення на посаду та звільнення з посади його керівника вирішуються виключно ВРУ. Організовує роботу Апарату Голова ВРУ. Гранична кількість структури апарату становить 900 одиниць.
62. Статус народного депутата.
2. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.
3. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується КУ, законами У та загальновизнаними
нормами моралі.
4. Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.
5. Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата.
Строк повноважень народного депутата України
1. Повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність У перед ВРУ з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях ВРУ та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
2. Повноваження нар.депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання ВРУ нового скликання.
Народний депутат не має права: 1) бути членом КМУ, керівником центрального органу виконавчої влади; 2)мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;
3)обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;
5) залучатись як експерт органами у кримін. провадженні, а також займатися адвокатською діяльністю;
Повноваження народного депутата припиняються достроково у разі: 1) особистої письмової заяви про складення депутатських
повноважень; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) смерті;
6) порушення вимог частини першої статті 3 цього Закону.
Загальні положення. Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях ВРУ та її органів, до складу яких його обрано. Кожний народний депутат у ВРУ та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. 3.Народний депутат бере особисту участь у засіданнях ВРУ чи її органів, до складу яких його обрано.
63. Компетенція ВРУ. ВРУ розглядає та вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують урегулювання законами У, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені КУ. Вона приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.
До повноважень ВРУ належать: внесення змін до КУ; призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених К; прийняття законів; визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; призначення виборів ПУ у строки, передбачені Конституцією; заслуховування щорічних і позачергових послань П У про внутрішнє і зовнішнє становище України; усунення ПУ з поста в порядку особливої процедури (імпічменту); надання згоди про призначення ПУ Прем'єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю КМУ та ін. єдиним органом законодавчої влади в Уі є парламент — ВРУ. Конституційний склад ВРУ — 450 народних депутатів У, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на чотири роки. Народні депутати У здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат, їм гарантується депутатська недоторканність.
64. Акти ВРУ. Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти.
Закон - це, зазвичай, нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (стосовно до всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини переважно загального характеру.
Закон має певну структуру, основними елементами якої є: реквізити закону (його назва; найменування органу, який прийняв закон; дата прийняття; підпис особи, уповноваженої підписувати закони); преамбула; статті й рубрики (глави, розділи тощо) закону.
Постанова - ненормативний акт, за допомогою якого Верховна Рада України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їхніх голів), обрання, призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо.
Із практики Верховної Ради України відомі також такі акти, як заяви, звернення та декларації.
Заяви та звернення - акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів інших країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво- та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин.
Декларація - акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зобов'язання учасників правових відносин.
