Система місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на пять роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

 

74. Сфера компетенції та повноваження місцевого самоврядування. Так, зокрема, до повноважень територіальної громади чинне законодавство відносить вирішення таких питань, що мають місцеве значення: *формування виборних органів місцевого самоврядування сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад; *обрання виборних посадових осіб місцевого самоврядування; *ініціювання питання щодо утворення органу самоорганізації населення, його обрання та дострокове припинення повноважень; *дострокове припинення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування у разі, якщо вони порушують К або закони У, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень; Повноваження органів місцевого самоврядування ЗУ «Про місцеве самоврядування в У» закріплює згідно з принципом розподілу повноважень: окремо визначається компетенція представницьких органів місцевого самоврядування - сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, районних та обласних рад і сільського, селищного, міського голови. ЗУ «Про місцеве самоврядування в У» визначає групи повноважень виконавчих органів сільської, селищної, міської ради в таких сферах і галузях: *соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку; *бюджету, фінансів і цін; *управління комунальною власністю; *житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку; • будівництва; *освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту; *регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища; *соціального захисту населення; *оборонної роботи; *вирішення питань адміністративно-територіального устрою; *забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; *відзначення державними нагородами, відзнаками ПУ та присвоєння почесних звань У. За структурою повноваження місцевого самоврядування включають: 1) власні повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню; 2) делеговані повноваження, здійснення яких пов'язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях. Необхідність делегування окремих повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування, як зазначено вище, випливає з принципу субсидіарності і повністю узгоджується з положеннями ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.

75. Гарантії та захист прав місцевого самоврядування. Здійснення місцевого самоврядування в У забезпечується системою гарантій, під якими розуміють економічні, політичні та правові умови і засоби повної та ефективної реалізації територіальними громадами, органами місцевого самоврядування завдань і функцій місцевого самоврядування. Гарантії місцевого самоврядування поділяють на загальні та спеціальні. До загальних гарантій місцевого самоврядування відносять досягнутий рівень розвитку країни, тобто ті економічні, політичні, . соціальні, духовні відносини, які склалися в суспільстві. Відповідно, можна говорити про економічні, політичні, соціальні та духовні гарантії.                                  Так, до економічних гарантій належить економічна система, засади якої отримали закріплення в КУ. Пол. гарантії пов'язані з демократичним державним режимом України, відносно децентралізованою системою територіальної організації влади. До духовних гарантій слід віднести наявну в У систему культурних та ідеологічних цінностей, загальний рівень суспільної свідомості, стан усвідомлення широкими верствами населення природи та призначення місцевого самоврядування. Спеціальні або правові гарантії - правові засоби, які забезпечують нормальну організацію та функціонування місцевого самоврядування. Вони встановлені в Конституції та законах України та спрямовані на забезпечення і захист прав місцевого самоврядування, його самостійність та ефективність. Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування дістали закріплення в КУ та З У «Про місцеве самоврядування в У»

76.Вибори, виборче право. У ст. 1 КУ поряд з поняттями суверенності й незалежності зазначається, що Україна — демократична, соціальна, правова держава. Однією з найбільш дієвих форм безпосередньої демократії в У є вибори. саме вибори перетворюють волевиявлення біль­шості громадян У  у волю Укр. народу при формуван­ні представницьких органів державної влади та органів місцевого са­моврядування. Під виборами слід розуміти форму безпосереднього народовлад­дя, зміст якої полягає у волевиявленні народу з метою формування представницьких органів держави чи місцевого самоврядування та обрання посадових осіб цих органів шляхом голосування. За суб’єктами вибори передбачають обрання президента У, формування ВрУ, формування Вр автономної республіки Крим, місцевих (сільських, селищних, міських, районних, обласних) рад та обрання сільських, селищних, міських голів. Поняття виборів тісно пов’язане з поняттям виборчого пра­ва, що вживається в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному сенсі виборче право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з форму­ванням виборних органів публічної влади, а також взаємовідносини між виборцями та відповідними виборчими органами, які забезпечу­ють організацію і проведення виборів.       Суб’єктивне виборче право— це гарантоване державою і за­кріплене в Конституції право громадянина держави обирати та бути обраним до її органів, а також до органів місцевого самовряду­вання. Це право також слід розуміти як встановлене К та законами У право громадянина У брати участь у всіх видах виборів на всіх стадіях їх організації, підготовки і про­ведення. Суб’єктивне виборче право розглядають крізь призму його ак­тивного та пасивного аспектів. Зокрема активне виборче право пе­редбачає право громадянина обирати своїх представників до органів публічної влади, пасивне ж виборче право є правом громадянина бути обраним до цих органів. Правовою основою для реалізації виборчих прав громадян є ви­борче законодавство, що створює нормативну базу демократичних виборів. для демократичних держав основою виборчого законодав­ства є міжнародні норми виборчого права.

 

77.Принципи виборчого права в Україні.Сутність і зміст виборів найбільш узагальнено виражають їх принципи. Вони опосередковують основні, фундаментальні засади правового регулювання відносин, що виникають в процесі організації і проведення виборів. Отже, принципи виборчого права — це умови його визнання і здійснення, які у своїй системній єдності забезпечують реальний характер волевиявлення народу і легітимність виборних органів публічної влади. З огляду на сферу їх застосування та цільового при­значення принципи виборчого права поділяються на загальні та спе­ціальні (інституційні). Відповідно до загальних принципів виборчого права вибори в У є вільними і відбуваються на основі загального1, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Ці принци­пи є фундаментальними засадами проведення виборів, вони визнані такими, що носять універсальний характер. Принцип загальності виборчого права означає, що активне ви­борче право, тобто право обирати, право голосу на виборах мають усі громадяни У, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Документом, який підтверджує громадянство України, є:        *паспорт громадянина У; *паспорт громадянина У для виїзду за кордон; *дипломатичний паспорт; *службовий паспорт; *посвідчення особи моряка; *посвідчення члена екіпажу; *військовий квиток для військовослужбовців строкової служби; *тимчасове посвідчення громадянина У; Та ін.. ромадяни У, які мають право голосу, можуть брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у проведенні перед­виборної агітації, здійсненні спостереження за проведенням виборів та інших заходах у порядку, визначеному виборчим законодавством У. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян У за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального по­ходження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених КУ та законом. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним. Громадянин У, який проживає або перебуває в період під­готовки і проведення виборів за межами У, перетнувши дер­жавний кордон України на законних підставах, реалізує своє право голосу на виборах на загальних підставах.Громадяни У, які мають право голосу, є виборцями.

78.Виборча система України. Термін «виборча система» в науці конституційного права також використовується у двох значеннях - широкому і вузькому. У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права. Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування1: *система більшості - мажоритарна; *система пропорційного представництва - пропорційна; *змішана система - пропорційно-мажоритарна.          Так, мажоритарна виборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців на виборчому окрузі, в якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів). Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів  або ж виборці голосують за список політичної партії, і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів. Мажоритарна система має кілька різновидів - відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості. Виборче законодавство відповідно до положень КУ встановлює порядок призначення виборів народних депутатів У, ПУ, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів залежно від виду виборів, які можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними, першими. Чергові вибори народних депутатів У проводяться із закінченням конституційного строку повноважень ВРУ і не потребують окремого рішення про їх призначення. Строки проведення виборів у К та новому виборчому законодавстві У визначено так. 1. Вибори ПУ: - чергові проводяться із закінченням конституційного строку повноважень ПУ; - позачергові проводяться із достроковим припиненням повноважень ПУ. 2. Вибори народних депутатів У: - чергові відбуваються в останню неділю березня останнього року повноважень ВРУ, а виборчий процес розпочинається за 120 днів до дня виборів. Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчого процесу не пізніше ніж за 125 днів до дня виборів; - позачергові відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування указу ПУ про дострокове припинення повноважень ВРУ. 3. Місцеві вибори: - чергові призначаються не пізніш як за 120 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів; - позачергові призначаються не пізніш як за 70 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 60 днів до дня виборів; - повторні проводяться в останню неділю шістдесятиденного строку з дня оприлюднення територіальною виборчою комісією рішення про їх призначення; - проміжні проводяться в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування рішення про призначення виборів; - перші призначаються не пізніш як за 120 днів до дня виборів, а початок їх.

79. Виборчий процес в Україні. Виборчий процес - урегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їхніх колективів і груп  з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування. Суб'єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені К та виборчим законодавством У правами та обов'язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема: • виборці; • зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост ПУ, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови; • уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів; • виборчі комісії - спеціально утворені виборчі органи; • органи державної влади та органи місцевого самоврядування; • партії (блоки), їхні місцеві організації, які висунули кандидатів.  У виборчому законодавстві регламентація виборчого процесу здійснюється: по-перше, закріпленням засад виборів і виборчого процесу; по-друге, детальним регулюванням усіх стадій (етапів) виборчого процесу; по-третє, визначенням порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів виборчого процесу; по-четверте, встановленням засад фінансового та матеріально-технічного забезпечення підготування і проведення виборів. Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів - стадій виборчого процес:. Нове виборче законодавство передбачає такі стадії виборчого процесу: 1) складання списків виборців; 2) утворення виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення виборчих комісій; 5) висування й реєстрація кандидатів; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків 9) встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення.   Списки виборців складаються з метою: по-перше, надати можливість проголосувати кожному виборцеві, забезпечивши цим реалізацію конституційного принципу загального виборчого права, по-друге, виключити можливість участі у виборах осіб, які не мають права голосу або не можуть його реалізувати. Виборчим законодавством У передбачається обов'язкова реєстрація виборців: до списків виборців автоматично включаються всі громадяни У, які досягли або на день виборів досягнуть 18-річного віку і які мають право голосу. При цьому процес реєстрації виборців на виборах народних депутатів У визначає порядок складання списків виборців у два етапи: Виборчий округ - територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для обрання депутатів  Виборче законодавство У передбачає формування лише територіальних виборчих округів, тобто таких, що формуються за територіальною ознакою1. Від одномандатного виборчого округу обирається лише один депутат, і вони утворюються за мажоритарної виборчої системи. Від багатомандатного виборчого округу обираються два та більше депутатів, і ці округи утворюються головно за пропорційної системи. Виборче законодавство У передбачає утворення як одномандатних, так і багатомандатних - загальнодержавного та багатомандатних для виборів депутатів міських, районних у містах, районних, обласних рад, депутатів ВР АРК виборчих округів. Звичайні виборчі дільниі утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання. Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором У, на полярних станціях У, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування. Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах У за кордоном, у військових частинах, дислокованих за межами У.

 

80. Референдум. Референдум - важлива форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців, шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на референдум. Ці рішення - обов'язкові до виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких вони мають імперативний характер. Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосування виборців, полягає в об'єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо на виборах таким об'єктом є кандидат або список кандидатів, то об'єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої чи внутрішньої політики. Метою виборів є обрання народних представників, що по суті являє собою делегування їм певної частини належних народові або територіальній громаді владних повноважень, тоді як мета референдуму - прийняття рішення за сутністю винесеного на нього питання, тобто воля народу знаходить свій вираз у формі референдуму чіткіше й конкретніше та передбачає подальшого делегування владних повноважень. Види референдумів: Правова регламентація питань організації та проведення референдумів в У здійснюється КУ та ЗУ «Про всеукр. та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. Залежно від території проведення законодавство У виділяє три види референдумів: всеукраїнські,  референдуми АРК і місцеві. Останні два види можна об'єднати в один, оскільки референдуми АРК за територією проведення також мають місцевий характер. Всеукраїнський референдум може призначатися ПУ, ВРУ  або проголошуватися за народною ініціативою ПУ. Всеукраїнський референдум також проголошується ПУ за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян У котрі мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. Зокрема, всеукраїнський референдум 16 квітня 2002 р. був проголошений ПУ за народною ініціативою. Місцевий референдум згідно з ЗУ «Про місцеве самоврядування в У» є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене КУ та законами У до відання місцевого самов. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади. Організація референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, за винятком того, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішення з певного питання.

 

 

⇐ Предыдущая567891011121314

Поделиться: