Поняття конституційного права як галузі публічного права України.

Поняття конституційного права як галузі публічного права України.

Терміном конституційне право у правознавстві позначається: 1) відповідна галузь національного права, 2) галузева юридична наука і 3) навчальна дисципліна у системі вищої освіти України. Що стосується першого, то Конституційне право України – це провідна галузь у системі національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо.

Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності. Це – кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права. Тільки врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену характеристику конституційного права як галузі права.

Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об’єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької демократії. Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства – Конституція України.

 

У системі національного права України конституційне право посідає особливе, провідне місце, що обумовлено такими чинниками:

1) особливим предметом правового регулювання - конституційне право регулює базові, визначальні відносини, що виникають з організацією і здійсненням влади;

2) джерелом галузі конституційного права є Конституція України - Основний Закон держави, положення якого - вихідні для всіх інших галузей права України;

3) конституційне право закріплює засади конституційного ладу України - принципи, що мають визначальне значення для всіх галузей права України;

4) конституційне право закріплює невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що визначають зміст прав і свобод, встановлених нормами інших галузей права України;

5) конституційно-правові норми встановлюють систему, основи організації та діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, визначаючи цим вихідні положення для адміністративного, муніципального та інших галузей права, норми яких регулюють окремі питання діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування;

6) закріплюючи багатоманітність форм власності, свободу економічної діяльності, рівний захист суб'єктів права власності, визначаючи коло суб'єктів права власності на землю, конституційне право цим установлює основи цивільного, земельного, господарського та інших галузей права України;

7) конституційне право встановлює ієрархію нормативно-правових актів, регулює сам процес нормотворення.

 

За часом дії

- постійні акти

- тимчасові акти

За чинністю

- чинні

- нечинні (історичні)

За територією дії

- загальнодержавні акти

- локальні акти

За національною належністю

- національні джерела

- міжнародні джерела

 

Функції КУ

Функції – це найголовніші шляхи впливу на розвиток держави, суспільства. Напрями та способи впливу КУ на суспільні відносини. Недолік досліджень функцій – відсутність системних підходів розуміння сутності та змісту, відсутність критеріїв.

Галузеві функції:

-        політична

-        економічна

-        соціальна

-        культурна

Владні функції:

-        установча

-        правотворча

-        контрольна

-        охоронна

- інтегративна

 

Зміст економічної функції полягає в тому, що Конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічні устрій суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути. Політична функція Конституції полягає в тому, що вона формує належність влади в країні, внутрішню і зовнішню політику, державний лад. Саме Конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.Роль установчої функції Конституції полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства і держави, визначає їх спрямованість. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджується в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження.Правотворча функція Конституції реалізує себе за допомогою норм, які визначають основу правового статусу суб’єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.Правоохоронна функція Конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, касування чи призупинення дії актів державних органів, тощо. Сутність інтегративної функції в тому, що Конституція відіграє роль своєрідного інструменту який об’єднує всі ланки правової системи в  одне ціле. Принципи КУ закріплені в КУ:

- верховенства права(ст. 8 КУ)

- демократизму(ст. 1 КУ)

- розподілу влад (ст. 6 КУ: єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову)

- збалансованості державних і суспільних інтересів

- принцип гуманізму

- принципи політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності(ст. 15 КУ)

 

Основи конституційного ладу - це ключові конституційно-правові принципи, що визначають і закріплюють найважливіші основи правового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин. Це найбільш загальні принципи конституційного права, що складають каркас конституційного права, базу, на якій формуються конституційно-правові зв'язки.

Серед конституційних норм головну роль відіграють ті норми, які закріплюють основні підвалини конституційного ладу, у яких знаходить вираження його гуманна сутність. Конституція України до числа основ конституційного ладу відносить демократизм влади, народний суверенітет, поділ влади, коло органів, що здійснюють державну владу, ідеологічне, економічне і політичне різноманіття, визнання і гарантування місцевого самоврядування.

Основам конституційного ладу властиві такі риси:

 а)     фундаментальний характер (узагальнююче значення для розвитку соціальних процесів);

б)     політико-правовий характер;

в)      нормативність і загальнообов'язковість;

 г)     юридичне верховенство щодо інших положень Конституції, усіх інших нормативно-правових актів;

д)     визначеність і категоричність

є) стислість і концентрованність положень;

ж)     постійність дії;

з)      загальноприйнятість і свобода від ідеологічних установок;

і) цілісність;

к) стійкість і особливий порядок змін.

 

Саме через основи конституційного ладу насамперед визначається творчий вплив Конституції України, у цілому конституційного права, на всі галузі національної правової системи.

Усі норми і принципи основ конституційного ладу органічно зв'язані один з одним. Саме єдність елементів конституційного ладу - засновок стабільності Конституції, її консолідуючого значення.

 

Державні символи - це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі, як правило, такі, що історично склалися, зовнішні офіційно-відмітні ідентифікаційні знаки конкретної держави, які уособлюють її національний суверенітет, самобутність та іноді несуть певний ідеологічний зміст.

Символи держави передбачають повагу до них громадян та офіційних осіб, а також іноземних громадян та офіційних осіб інших держав. Як виразники суверенності держави вони уособлюють повагу народу до своєї держави, здатність сприяти патріотичному вихованню молоді.

Державі належить монопольне право на встановлення своїх символів (атрибутів). Вони, як правило, визначаються основними законами держав, а їх докладний опис і правовий режим використання регламентуються спеціальними законами або іншими актами загальнонаціонального значення. До них зазвичай відносять державний прапор, герб, гімн, іноді кольори, штандарт глави держави, державну печатку.

В Україні державними символами згідно з положенням ч. 1 ст. 20 Конституції України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України, які концентровано виражають провідну роль української нації у становленні держави, повагу до неї українського народу, здатність сприяти патріотичному вихованню громадян України, є виразниками суверенності Української держави. Публічна наруга над державними символами тягне за собою кримінальну відповідальність.

Державний Прапор - це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Державний Прапор України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний Герб - це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Згідно з Конституцією України Великий Державний Герб України встановлю­ється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. При цьому головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн - музикально-поетичний твір, який є офіційним символом дер­жави. Конституція України (ч. 5 ст. 20) визначає, що Державним Гім­ном України є національний гімн на музику М. Вербицького із слова­ми, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

 

Набуття громадянства

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за походженням;

3) через прийняття до громадянства України;

4) через поновлення у громадянстві України;

5)інші підстави передбачені цим законом **********

*) внаслідок усиновлення;

*)встановлення над дитиною опіки чи піклування;

*)=ІІ= над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

*)у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини

*)внаслідок встановлення батьківства

6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

В Україні діє “право ґрунту” та “право крові”. Діти набувають громадянство України, якщо хоча б один з батьків є українцем незалежно від території.

Стаття 12. Громадянство дітей, батьки яких є громадянами України

Стаття 13. Громадянство дітей, один з батьків яких є громадянином України

При різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, дитина є громадянином України:

1) якщо вона народилася на території України;

2) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України.

При різному громадянстві батьків,  які в цей час постійно проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.

     У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина, яка не досягла 16 років, стає громадянином України незалежно від місця її народження.

Стаття 14. Набуття громадянства України дітьми осіб без громадянства

Стаття 15. Громадянство дітей, батьки яких невідомі

 

4. Внаслідок поновлення у громадянстві. Поновлення у громадянстві України здійснюється реєстрацією громадянами України осіб, які після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подали заяву про поновлення у громадянстві України, а також осіб, які після припинення громадянства України набули іноземне громадянство, повернулися в Україну на постійне проживання і подали заяву про поновлення у громадянстві України.

При цьому у громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство України через те, що вони набули громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

5. Внаслідок усиновлення.

6. Внаслідок установлення над дитиною опіки чи піклування.

8. З огляду на перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини.

9. Внаслідок установлення батьківства.

У вирішенні питання щодо набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років слід мати на увазі, що це може відбуватися лише за їхньою згодою.

10. За іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Такими підставами можуть бути, наприклад, оптація (вільний вибір громадянства тієї чи іншої держави в разі з переходу частини території від однієї держави до іншої або проголошення частини території колишньої держави новою незалежною державою) або трансферт (перехід частини території супроводжується зміною громадянства без права вибору).      

 

Поняття конституційного права як галузі публічного права України.

Терміном конституційне право у правознавстві позначається: 1) відповідна галузь національного права, 2) галузева юридична наука і 3) навчальна дисципліна у системі вищої освіти України. Що стосується першого, то Конституційне право України – це провідна галузь у системі національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо.

Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності. Це – кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права. Тільки врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену характеристику конституційного права як галузі права.

Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об’єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької демократії. Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства – Конституція України.

 

У системі національного права України конституційне право посідає особливе, провідне місце, що обумовлено такими чинниками:

1) особливим предметом правового регулювання - конституційне право регулює базові, визначальні відносини, що виникають з організацією і здійсненням влади;

2) джерелом галузі конституційного права є Конституція України - Основний Закон держави, положення якого - вихідні для всіх інших галузей права України;

3) конституційне право закріплює засади конституційного ладу України - принципи, що мають визначальне значення для всіх галузей права України;

4) конституційне право закріплює невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що визначають зміст прав і свобод, встановлених нормами інших галузей права України;

5) конституційно-правові норми встановлюють систему, основи організації та діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, визначаючи цим вихідні положення для адміністративного, муніципального та інших галузей права, норми яких регулюють окремі питання діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування;

6) закріплюючи багатоманітність форм власності, свободу економічної діяльності, рівний захист суб'єктів права власності, визначаючи коло суб'єктів права власності на землю, конституційне право цим установлює основи цивільного, земельного, господарського та інших галузей права України;

7) конституційне право встановлює ієрархію нормативно-правових актів, регулює сам процес нормотворення.

 

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: