Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор-ми. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосереднім об’єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей. Потерпілими від цього злочину можуть виступати діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи).

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 199 Сімейного кодексу України).

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 164 КК) передбачає дві фор-ми: І) злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); 2) злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.

При ухиленні від сплати аліментів склад цього злочину може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно' до якого мати або батько чи інша, передбачена законом особа, зобов’язана сплачувати аліменти. Однак наявність рішення суду не є обов’язковою умовою притягнення винного до відповідальності за ст. 164 КК у випадку вчинення цього злочину у формі ухилення батьків від утримання не-повнолітніх або непрацездатних дітей.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів (наприклад, пряма відмова від сплати встановлених судом аліментів, приховування заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміна місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), ненаданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо. Ухилення є злісним, якщо воно є тривалим за часом, продовжується після попередження з боку судді чи державного виконавця: про необхідність виконання свого обов’язку та про можливість кримінальної відповідальності, якщо мають місце не-одноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Злочин є закінченим з моменту, коли зазначене ухилення набуло злісного характеру.

Суб’єкт злочину - спеціальний (батьки й усиновителі).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 164 КК) є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 164 КК - виправні роботи на строк до 1 року або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 164 КК - виправні роботи на строк до 2 років або обмеження волі на строк до 3 років.

3. Задача

Перебуваючи в стані сп’яніння, Щ. та Я. на квартирі останнього, за домовленістю між собою, із застосуванням фізичного насильства і погрози вбивством, підкріпленої демонстрацією ножа, по черзі зґвал-тували неповнолітню П., а також задовольнили з нею статеву при-страсть неприроднім способом.

Кваліфікуйте дії Щ. та Я.

Відповідь

Дії Щ. та Я. потрібно кваліфікувати за ч. З ст. 152 і ч. 2 ст. 153 КК як зґвалтування неповнолітньої, вчинені групою осіб, та задоволення статевої пристрасті неприроднім способом щодо неповнолітньої, вчи-нене групою осіб.

 

Білет № 20

Функції складу злочину.

Застосування відповідних статей КК відбувається на основі з'ясовування ознак окремих складів злочинів. При цьому у разі засто­сування норм Особливої частини чітко проявляються функції складу злочину: фундаментальна, розмежувальна, процесуальна і гарантійна.

Перш за все, склад злочину є законною, єдиною, необхідною та до­статньою підставою кримінальної відповідальності (фундаментальна функція складу злочину). Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, у суспільне небезпечному діянні якої є ознаки складу зло­чину, передбачені кримінальним законом (ч. 1 ст. 2). Ці ознаки необ­хідні для кримінальної відповідальності, при відсутності яких вона ви­ключається. Водночас встановлення цих ознак вичерпує склад, тобто вони достатні для кримінальної відповідальності.

Ознаки складу злочину виконують й іншу роль: вони відмежову­ють злочин від діянь, які не є злочинними, або один склад злочину — від іншого (розмежувальна функція складу злочину).

Розмежування складів окремих злочинів можна пояснити на тако­му прикладі. Якщо винний таємно вилучив гроші з квартири потерпі­лого, то його дії будуть кваліфіковані як самоправство за ст. 356 КК, якщо він вважав, що має на них дійсне або вигадане право (зокрема, що вилучає ці гроші в рахунок боргу, який йому, незважаючи на нага­дування, не віддавав потерпілий). Якщо таким самоправством не було заподіяно значної шкоди потерпілому, то це випадок цивільно-правового делікту. Якщо ж за такого вилучення винний розумів, що не має на це майно (гроші) жодних прав, що воно є чужим, вчинене під­падає під ознаки крадіжки і кваліфікується за ст. 185 КК.

Процесуальна функція складу злочину означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній кримінальній справі. Сам опис ознак складу злочину в законі має вирішальне значення. Чим більше ознак введено законом до складу злочину, зазначеного у диспозиції, тим більше коло фактичних обставин слід встановити у справі, тим ширші межі дослі­дження. І, навпаки, якщо склад описаний у законі вужче, це, безумов­но, звужує межі. Нечіткість ознак складу злочину, введення так званих «розпливчастих» диспозицій робить межі дослідження кримінальної справи досить невизначеними. Тому точний опис ознак складу злочину в законі — важлива умова ефективності самої процесуальної діяльнос­ті. Зазвичай, встановленням складу злочину не обмежуються межі до­слідження у кримінальній справі, вони набагато ширші, але ознаки складу мають тут вирішальне значення.

Склад злочину виконує також функцію охорони прав і законних ін­тересів громадян. Шляхом опису точних складів злочинів і фіксації їх ознак законодавець гарантує громадянину захист від необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності (гарантійна функція складу злочину).

⇐ Предыдущая17181920212223242526Следующая ⇒

Поделиться: