Крадіжка (ст. 185 КК). Відмінність крадіжки від грабежу.

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні но­рми, та примітки, яка включає чотири пункти. Родовим та безпосере­днім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності (передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном). Предметом злочину є чуже (тобто, таке, що не передбуває у власності чи законному володінні винного) майно (ре­чі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру), наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, предмети домашнього господарства, про­дуктивна й робоча худоба тощо.

Навпаки, не є предметом крадіжки та інших злочинів, які перед­бачають відповідальність за незаконне заволодіння майном:

природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 240, 246, 248 і 249 КК);

вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні мате­ріали (статті 262-267 КК);

транспортні засоби (ст. 289 КК);

тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, пред­мети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);

наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекур­сори (ст. 308, 312 КК та ін.);

офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі осо­бисті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивос­ті, штампи й печатки (ст. 357 КК);

військове майно (статті 410, 411 КК та ін.);

речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо.

Отже, незаконне заволодіння цими предметами кваліфікується за іншими статтями Особливої частини КК України.

Вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності (кра­діжки також) є критерієм розмежування кримінально-караного викра­дення чужого майна від дрібного викрадення такого майна. Останнє розглядається як адміністративне правопорушення (ст. 51 КУпАП), якщо здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (при цьому викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0, 2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, про що йдеться у ч. 3 ст. 51 КУпАП).

Об'єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) передбачає таємне викрадення чужого майна. Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони крадіжки: 1) дія (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає у заволодінні вин­ним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком; 4) спосіб вчинення злочину, що характеризується таємністю.

Відмінність крадіжки від грабежу в способі вчинення злочину (крадіжка — таємне викрадення, а грабіж відкрите викрадення).

Викрадення вважається таємним, коли воно здійснюється:

за відсутності власника чи іншої особи;

у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

у присутності власника або іншої особи, але сам винний не усві­домлює цього моменту та вважає, що діє таємно від інших осіб (на­приклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

у присутності власника чи іншої особи, які через свій фізіологіч­ний або психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захво­рювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправ­ного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;

у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розрахо­вує з певних підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викра­дення перестає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх «мовчання» про його дії;

особою, що не була наділена певною правомочністю щодо ви­краденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цьо­го майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим або іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіти майном чи його утримати, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосуван­ня — залежно від характеру насильства чи погроз — як грабіж чи розбій.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності».

Крадіжка є злочином з матеріальним складом. Вона вважається за­кінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, схова­ти, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Якщо осо­ба, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінче­ний чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закін­ченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита. Разом з тим крадіжка буде закінченою тоді, коли винна особа вилучила майно, але була викрита і у зв'язку з цим позбавилася цього майна (наприклад, викинула викрадений предмет).

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. У статтях 185, 186 та 189-191 КК повторним визнається злочин, учинений осо­бою, що раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину: 1) вчинення його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК); 3) вчинення його у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) вчинення його в особли­во великих розмірах; 5) вчинення його організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід ро­зуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосу­ванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допо­могою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживан­ня людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися май­но (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських при­міщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Інше приміщення — це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господар­ського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). Сховище — це певне місце чи територія, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охо­ронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися схови­щем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).

Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідаль­ність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за статтею 162 КК.

У статтях 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визнається з враху­ванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричине­но збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян. У статтях 185-191 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів грома­дян на момент вчинення злочину. У статтях 185-187 та 189-191 КК в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка у 600 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

3. Задача:

Голова виборчої комісії Д., з метою перешкодити обранню небажа­ного кандидата, в день виборів роздала окремим виборцям бюлетені, з умовою заплатити винагороду за «правильне» голосування.

Кваліфікуйте дії Д.

 

Відповідь:

Дії голови виборчої комісії Д. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 157 КК як перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого ви­борчого права, вчинені членом виборчої комісії.

 

Білет № 22

1. Поняття об'єкта складу злочину, його значення для визна­чення характеру суспільної небезпеки діяння. Класифікація об'єктів.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охо­роною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюють­ся або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди. До обов'язкових ознак об'єкта злочину відносять суспільні відносини, до факультативних — предмет злочину і потерпілого від злочину.

Суспільні відносини, як об'єкт злочину, мають внутрішню струк­туру. Структурними елементами суспільних відносин є: суб'єкти сус­пільних відносин, предмет, із приводу якого існують суспільні відно­сини, суспільно корисна діяльність (соціальний зв'язок) як зміст суспільних відносин.

У теорії кримінального права широке розповсюдження отримала тричленна класифікація об'єктів злочину на загальний, родовий та безпосередній. Це — класифікація «по вертикалі».

Загальним об'єктом злочинів визнається вся сукупність суспіль­них відносин, які охороняються кримінальним законом.

Під родовим об'єктом злочинів прийнято розуміти суспільні від­носини, на які посягає певна група злочинів. Це можуть бути тотожні, або однорідні, суспільні відносини, які охороняються комплексом вза­ємопов'язаних кримінально-правових норм. Родовий об'єкт злочинів найчастіше вказується в назвах розділів Кримінального кодексу. На­приклад, розд. XVII має назву «Злочини у сфері службової діяльності».

Безпосередній об'єкт — це суспільні відносини, на які посягає конкретне злочинне діяння. Безпосередній об'єкт — це суспільні від­носини, поставлені під охорону конкретного кримінального закону.

У теорії кримінального права широко розповсюджена триступенева класифікація багатооб'єктних злочинів «по горизонталі». Суть цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта вирі­зняються основний, додатковий та факультативний безпосередні об'єкти злочину (класифікація «по горизонталі»).

Основний безпосередній об'єкт — це суспільні відносини, пору­шення яких складає соціальну сутність злочину, основний безпосеред­ній об'єкт в вирішальній ступені визначає суспільну небезпечність конкретного злочину.

Додатковий безпосередній об'єкт злочину — це суспільні відно­сини посягання на які не являються суттю цього злочину, але вони по­рушуються, або ставляться в загрозу порушення поряд з основним безпосереднім об'єктом.

Факультативним безпосереднім об'єктом злочину визнаються суспільні відносини, які даний злочин в одних випадках порушує, а в інших не порушує.

Об'єкт злочину має важливе практичне значення: для відмежуван­ня злочинів від інших правопорушень; для визначення соціальної сут­ності злочину; для визначення суспільних відносин, які потребують кримінально-правової охорони; для класифікації всіх злочинів; для встановлення характеру та ступеня суспільної небезпечності злочину; для правильної кваліфікації злочину.

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться: