Теоретичні погляди криміналістів щодо визначення місця предмета в структурі складу злочину.

В. Кудрявцев вважає, що предмет злочинів є «матеріальне вияв­лення відповідних суспільних відносин».

Є. Фролов під предметом злочину розуміє «такі предмети або речі, котрі є матеріальною підставою, умовою або свідченням існування пе­вних суспільних відносин та шляхом вилучення, знищення, спотво­рення чи зміни яких заподіюється шкода об'єкту злочину».

В. Тацій під предметом злочину «вбачає будь-які речі матеріально­го світу, з певними властивостями, з якими кримінальний закон пов'язує наявність в діях особи ознаки конкретного складу злочину».

М. Коржанський стверджує, що під предметом злочину розуміється «конкретний матеріальний об'єкт, в якому проявляються певні сторо­ни, властивості суспільних відносин (об'єкта злочину), шляхом фізич­ного чи психічного впливу на який вчинюється соціально небезпечна шкода у сфері цих суспільних відносин».

Відомий російський правник Ю. Ляпунов стверджує, що предме­том будь-якої форми розкрадання можуть бути лише товарно-матеріальні цінності в будь-якому стані та вигляді, які мають економі­чну властивість вартості, а також гроші як загальний еквівалент вар­тості.

Відповідно цих визначень, можна сформулювати таке поняття предмета злочину — це вказана в кримінально-правовій нормі певна річ матеріального світу з властивостями суспільних відносин, які за­знають або ставляться під загрозу негативних змін внаслідок суспільно небезпечного посягання.

Класифікація предметів злочинів може проводитися за різними критеріями. У теорії кримінального права, як правило вирізняються такі види предметів: люди, речі, тварини і рослини.

Є. Лащук за об'єктами кримінально-правової охорони поділяє предмети на а) блага (майно, гроші та ін.); б) антиблага (наркотичні за­соби, зброя та ін.).

Також вчений пропонує, за аналогією з класифікацією безпосеред­ніх об'єктів злочинів, поділяти предмети «по-горизонталі» на: а) осно­вні (майно при крадіжці); б) додаткові (тіло людини при розбої); в) альтернативні (вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речо­вини — в ст. 262 КК).

Особливу увагу в теорії кримінального права викликало питання чи може бути предметом злочину електроенергія та комп'ютерна інфор­мація.

Так В. Кузнецов розглядав це питання в аспекті відповідальності за крадіжку. Так, якщо електроенергія є предметом викрадення, то вона повинна бути перш за все майном. А це поняття має три аспекти: фізи­чний, економічний і юридичний (стосовно останніх аспектів питань не виникає — див. ст. 1. Закону України «Про електроенергетику»). Роз­глянемо електричну енергію саме з фізичної сторони.

З фізичної сторони, майно повинно мати характеристику речі. Що ж таке річ?

Так при дослідженні інформаційно-довідкової літератури, як вже вище зазначалось, під поняттям «річ» розуміють: 1) виріб людини; 2) все, що доступне відчуттям; 3) предмет матеріального світу, який має форму товару.

В інформаційно-довідковій літературі під терміном «Електрика» розуміється: 1) форма матерії, яка складається з заряджених частин — електронів, позитронів, протонів та інших; 2)особлива форма руху ма­терії; електричний заряд; вся сукупність електричних явищ, в яких ви­являють своє існування, рух і взаємодію електричні заряди. А «Енер­гія» — це: 1) одна з головних властивостей матерії — міра її руху, запас руху матерії (у вигляді світла, електрики); 2) здатність будь-якої речовини, речі виконувати будь-яку роботу або бути витоком тієї сили, що може виконувати це.

Відомо, що матерія — це об'єктивна реальність, яка існує поза і не­залежно від людської свідомості і відображається нею. Виходячи з цього визначення, потрібно погодитись, що воно охоплює як всі чуттє­во сприйняті предмети, так і ті, котрі сприйняті нами лише завдяки спеціальним приборам. Також, хоча електричну енергію не можна по­бачити, почути, але кожен може відчути її шляхом доторкнення (про визначення сили, напруги електричної енергії відповідними пристроя­ми можна не говорити) до оголених електричних дротів. Електроенер­гія навіть виступає в якості знаряддя вчинення легального «вбивства». Мова йдеться про загальновідомий спосіб здійснення смертної кари в де­яких штатах США за допомогою, так званого, «електричного стільця».

Один з важливих аргументів опонентів щодо досліджуваної позиції полягає в тому, що електрична енергія — це не просто матеріальне яви­ще, а одна з основних властивостей матерії. Але ж певні властивості і відносини також можна розглядати самостійно, як окрему сутність, а це і буде розуміння їх в якості речі. До того ж, як відомо, матеріальність пе­вних властивостей пов'язана безпосередньо з конкретними речами. Цей зв'язок носить складний характер, пов'язаний з домінуванням одного елемента об'єктивної реальності над іншим. Коли при такому положенні більше значення надається матеріальній властивості речі, ніж самому предмету, то ця властивість може уявлятися як окрема річ.

Судіть самі: сумніви щодо матеріальності електронів і їх, так зва­ної, вірогідної властивості — електричної енергії набули свого вирі­шення і обґрунтування на користь останньої вже лише з емпіричного боку (застосування електрики на виробництві і в побуті, і без цього вже не можна уявити сучасне життя), не враховуючи інших зазначе­них, і які будуть далі вказані, аспектів.

З одного боку, електрична енергія — це реально існуюча сила, яка може здійснювати певну роботу, з іншого — сукупність електричних явищ, в яких певним чином проявляється існування, рух і взаємодія електричних зарядів. Тобто при дослідженні фізичної сторони елект­ричної енергії можна впевнитись, що електрична енергія відповідає, з деякими уточненнями, поняттю речі матеріального світу.

Аналізуючи інформацію, в свою чергу, як предмет крадіжки, потріб­но з'ясувати її сутність на відповідність ознакам предмета викрадення. Матеріальність інформації відносна, особливо, коли це стосується тако­го її різновиду, як комп'ютерна. До речі, в кримінально-правовій науці склалася та існує дещо застаріла, догматична думка, що інформація не може бути предметом крадіжки, бо вона не має фізичної ознаки. Але це не перешкоджає науковцям вказувати на такий можливий мотив зло­чинного діяння «як викрадення інформації». Потрібно згадати, що якщо машинна інформація є ідеальним предметом, то її неможливо було б знищити або пошкодити. Але, як відомо, такі дії цілком можливі щодо даного предмета. Тому можна погодитися з Ю. Батуріним, що цей вид інформації можна вважати майном в кримінально-правовому розумінні (не заперечуючи при цьому, що вона має свої специфічні особливості) з усіма випливаючими з цього висновками.

Шахрайство (ст. 190 КК).

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані за­коном суспільні відносини власності. Предмет злочину — чуже май­но. Предметом відносин власності може бути право на майно (доку­мент, що дозволяє отримати у свою власність майно, наприклад, запо­віт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Об'єктивна сторона шахрайства (ч. 1 ст. 190 КК) полягає у заво-лодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий (власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої перебуває майно) добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання дові­рою. Обман — це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин (зрозуміло, що повідомлення поте­рпілому про такі відомості чи обставини було обов'язковим, що вво­дить потерпілого в оману). Зловживання довірою — це недобросовісне використання винною особою довіри потерпілого з метою викликати в останнього впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього.

Злочин є закінченим з моменту фактичного одержання винним чу­жого майна чи права на нього (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину — загальний, тобто фізична осудна особа, яка до­сягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 190 КК) є вчинення шахрайства: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення ша­храйства: 1) у великих розмірах; 2) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК); 3) в особливо великих розмірах; 4) організованою групою (ч. 4 ст. 190 КК).

Незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки — це обманне використання можливостей і засобів такої тех­ніки, пов'язане з умисним уведенням (закладанням) в її електронну си­стему неправдивих (завідомо помилкових) даних, що надає можли­вість шахраю отримати певну суму чужих грошей (наприклад, «зламування» коду електронної системи банківських операцій і вве­дення команди на переведення певної суми грошей на поточний раху­нок зловмисника). Через такого роду операції відбувається спотворен­ня істинної інформації або вона отримує новий зміст з метою введення в оману потерпілу особу.

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак шахрайства див. у примітці до ст. 185 КК.

Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привла­снити, не виконуючи зобов'язання. Зокрема, якщо винна особа отри­мує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

 

Білет № 26

⇐ Предыдущая23242526272829303132Следующая ⇒

Поделиться: