Автономна Республіка Крим. Даментальні академічні дослідження конституційно-правового ста­тусу автономних. Даментальні академічні дослідження конституційно-правового ста­тусу автономних

 

даментальні академічні дослідження конституційно-правового ста­тусу автономних утворень у складі унітарних держав, зокрема Авто­номної Республіки Крим як складової та невід'ємної частини тери­торії України, а також органів влади цієї автономії, майже відсутні, що, безумовно, породжує суттєві проблеми як у теорії, так і на практиці.

Важливість вивчення конституційно-правового статусу Автоном­ної Республіки Крим зумовлена кількома чинниками.

По-перше, Автономна Республіка Крим посідає особливе місце у сис­ темі адміністративно-територіального устрою України. Кримський регіон характеризується своєрідними органами влади, які не прита­манні решті адміністративно-територіальних одиниць в Україні. Правова природа, специфіка завдань і функцій, унікальність актів, які видаються ними, привертає увагу теоретиків і практиків. Останнє десятиріччя переконливо демонструє, що ефективне функціонування органів у автономії неможливе без чіткого усвідомлення її ролі та значення у суспільстві, зваженої наукової концепції її конституційно-правового статусу.

По-друге, розвиток Автономної Республіки Крим потребує гнучкого науково обгрунтованого механізму вирішення не лише правових колізій, а й справ у економічній, соціально-культурній, екологічній сферах, у сфері розвитку національних меншин та корінних народів Криму, що були депортовані за радянських часів тощо. Адже кримська авто­номія пов'язана з певними географічними, національними, етнічни-

Копиленко О. Л. До проблеми конституційно-правового статусу Автономної Рес­публіки Крим // Вісник Академії правових наук України. — 1998. — № 1(12); Копи-ленко О. Від Конституції України до Конституції Автономної Республіки Крим // Право України. — 1999. — № 3; Копиленко О. Л. Україна і Крим: «переговори у справі нового ладу» (документи і матеріали). — К., 2001; Копиленко О. Л. Консти­туція Автономної Республіки Крим: проблеми прийняття, затвердження, ре­алізації. — К., 2001; Копиленко О. Л. Автономна Республіка Крим: проблеми право­вого статусу: Монографія. — К., 2002; Корніенко М. Автономна Республіка Крим: конституційні проблеми // Місцеве та регіональне самоврядування України. — 1995. — Вип. 1-2 (10-11); Смирнова Є. В. Конституційно-правовий статус Автоном­ної Республіки Крим в Україні: історія становлення (1991-2000 pp.): Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2002; Швачка А. А. Автономная Республика Крьім в административно-территориальной системе Украиньї // Проблеми місцевого само­врядування: Матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 4-5 грудня 2001 p.). — X., 2002; Швачка Г. О. Конституція Автономної Республіки Крим в системі українського зако­нодавства // Історико-правові проблеми автономізму та регіоналізму: Матеріали X міжнародної конференції істориків права. — Сімферополь, 2004 та ін.

638

ми, економічними, мовними, соціальними та іншими особливостя­ми, а також — з намаганням частини політичних сил півострова до автономного вирішення відповідних регіональних питань.

По-третє, потрібно ретельно вивчати проблеми, пов'язані із утво­ренням, організацією та функціонуванням автономій, щоб уникнути можливих політичних конфліктів у державі. Так, в Україні останнім часом можна спостерігати спроби деяких політичних сил реформува­ти адміністративно-територіальний устрій, місцеве самоврядування та систему територіальної організації влади з позицій тотальної регіоналізації або навіть федералізації України. Особливий сплеск «активності» цих ініціатив відчувався у період президентських виборів 2004 р. та чергових парламентських виборів 2006 р. Варто зазначити, що поштовхом ініціювання таких украй небезпечних для територіальної цілісності України трансформацій були зовсім не фун­даментальні наукові дослідження у цій сфері, не національні інтереси або інтереси місцевого населення, навіть не зарубіжний досвід, а, значною мірою, амбіції деяких політиків.

По-четверте, особливої уваги заслуговує зовнішньополітичний аспект проблеми, який можна розглядати як у контексті загаль­ноєвропейських процесів, так і глобальних політичних змін в окре­мих державах. Адже регіональна політика сучасних європейських держав вимагає, з одного боку, надання дедалі більших повноважень регіонам, а з іншого — чіткого усвідомлення населенням регіону необхідності та спроможності реалізації наданих йому державою по­вноважень. Проблема виваженого підходу до регіональної політики, а саме регіонального самоврядування цікавить сьогодні насамперед країни, що складають Раду Європи.

Так, Асамблеєю європейських регіонів ще у 1996 р. було прийня­то Декларацію щодо регіоналізму в Європі. Про це свідчить і проект Європейської хартії регіонального самоврядування, розроблений у рам­ках Ради Європи Конгресом місцевих та регіональних влад Європи. Зокрема, ще 5 червня 1997 р. на IV сесії Конгресу у Страсбурзі була прийнята Рекомендація 34 щодо проекту Європейської хартії регіонального самоврядування. Ця рекомендація запропонувала Парламентській Асамблеї Ради Європи підтримати, а Комітету Міністрів — прийняти проект. Україна як повноправний член цієї міжнародної організації має право зробити свій внесок у подальшу підготовку і остаточне ухвалення цього надзвичайно важливого до­кумента.

639

Розділ 25

⇐ Предыдущая78798081828384858687Следующая ⇒

Поделиться: