Автономна Республіка Крим. По-третє, автономізація областей та інших регіонів не порушує унітарної суті держави

 

По-третє, автономізація областей та інших регіонів не порушує унітарної суті держави та її єдності як цілісного утворення, не пере­творює її на федерацію, хоча й забезпечує реалізацію практично тих самих функцій, що й федерація (відкриває простір для широкого ви­яву місцевої ініціативи, активної участі різних регіонів у здійсненні внутрішньої політики держави, проведенні нею радикальних еко­номічних і політичних реформ, сприяє найоптимальнішому поєднан­ню загальнодержавних та місцевих інтересів тощо). Таким чином, вона не порушує унітарної природи, а отже, єдності держави як цілісного утворення.

По-четверте, на відміну від суб'єктів федерації автономні утворен­ня, хоча й мають власні органи влади, статут та деякі інші формальні ознаки державності (наприклад, власне законодавство, внутрішнє громадянство, власну символіку), проте державними утвореннями вважатися не можуть. Адже визначальною рисою будь-якої держави є наявність державного суверенітету, і навіть суб'єкти федерації не завжди втрачають цю свою якість після створення ними союзної дер­жави. Тому найбільш оптимальною формою автономії у світі є не ав­тономна республіка, як це було у союзних республіках колишнього Радянського Союзу, а автономна область, округ, регіон тощо¹.

Узагальнюючи світовий досвід, територіальні автономії, як прави­ ло, класифікують за такими критеріями:

а) за підставами, що спонукали до їх утворення, їх поділяють на:

— автономії, утворені за національно-лінгвістичними ознаками (етнотериторіальні або національно-територіальні). Подібні авто­номії утворюються на територіях з особливостями національного складу населення чи населення, що відрізняється іншими особливо­стями свого побуту, зумовленими, скажімо, острівним розташуван­ням території, наявністю місцевих діалектів тощо. Таку автономію, наприклад, мають населені шведами Аландські острови у Фінляндії, острівні та прикордонні області Італії, населені неханьськими наро­дами автономні області Китаю, населений ескімосами острів Грен­ландія в Данії, Занзібар у Танзанії та ін.;

— автономії, що були утворені у результаті певних історичних подій та обставин, наприклад, автономія на територіях, що характе-

¹ Корнієнко М. І. Автономна Республіка Крим // Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2000. — С. 614-615.

ризуються особливостями політичних та економічних відносин (Гонконг та Макао в КНР);

— автономії, що утворилися внаслідок реалізації загального прин­ципу територіальної організації влади. До них можна віднести суб'єктів федерації, області в Італії, всі територіальні одиниці в Японії та Коста-Риці;

б) за обсягом повноважень територіальні автономії поділяють на політичні (законодавчі) та адміністративні (місцеві).

Політична форма територіальної автономії характеризується тим, що носій її має зовнішні ознаки держави — парламент, уряд, іноді конституцію, громадянство і т.п., причому в загальнодержавній кон­ституції звичайно визначається сфера законодавчої компетенції авто­номного парламенту. Статус політичної автономії, як правило, встановлюється у конституції або у спеціальному законі. Так, у Кон­ституції Португалії 1976 p., якою передбачена автономія Азорських островів та Мадейри, вказується, що їхній особливий політико-адміністративний режим базується на «географічних, економічних та соціальних характеристиках та на історичному прагненні острівного населення до автономії» (п. 1 ст. 227). Як мета такої автономії зазна­чається «демократична участь громадян в управлінні економіко-соціальним розвитком, стимулювання та захист обласних інтересів, а також зміцнення національної єдності та солідарності між усіма португальцями» (частина друга ст. 227).

Адміністративна форма територіальної автономії таких ознак не має, а коло автономних прав територіальних одиниць визначається, як правило, звичайним законом. Конституції і закони переважно пе­редбачають, що автономні одиниці виробляють (іноді також самі приймають) основні нормативні акти, які визначають їх внутрішній устрій (конституції, статути, положення, хартії самоврядування і т. п.). Характерним прикладом адміністративно-територіальної авто­номії є Китай, де функціонують понад сто автономних утворень. У них діють ті самі органи, що й у звичайних адміністративно-тери­торіальних одиницях: збори народних представників та місцеві народні представництва, які, однак, мають деякі додаткові права (наприклад, права на зовнішньоекономічну діяльність, переваги у ви­користанні місцевих природних ресурсів). У Нікарагуа адміністра­тивною автономією наділяються дві округи на Атлантичному узбережжі країни (Південна та Північна Атлантика), які заселені переважно індіанськими англомовними племенами та мають деякі

 

646

647

Розділ 25

⇐ Предыдущая82838485868788899091Следующая ⇒

Поделиться: