Автономна Республіка Крим. Держави, вносить у неї певну асиметрію. Держави, вносить у неї певну асиметрію

 

держави, вносить у неї певну асиметрію. Але сама по собі наявність на території тієї чи іншої країни однієї, двох або навіть більше автономій ще не виводить її за рамки унітарності та не перетворює її у феде­рацію. Адже автономність і суверенність — це якісно різні виміри самостійності територіальних одиниць. Тому спроби перетворити Ук­раїну п& регіоналістську державу або на федерацію навіть за наявності зарубіжних позитивних досягнень (наприклад, досвід Бельгії, яка з унітарної держави перетворилася на федерацію), є значним пе­ребільшенням та доволі небезпечним для територіальної цілісності України процесом. Думається, що штучно культивована та гіпер­болізована сьогодні в Україні ідея федералізму як найбільш заверше­ної форми регіоналізму та «неодмінної умови для самореалізації потенціалу регіонів, кожної територіальної одиниці, кожного грома­дянина», у сучасному світі розвивається значно повільніше, ніж це уявляється деяким вітчизняним політикам та науковцям, а останнім часом — скоріше послабилася, ніж зміцніла. Так, відомі зарубіжні дослідники проблем федералізму Л. Карафіелло та К. Малфріт, хоча й переконані у позитивному впливі федералізму на процеси переходу до демократії, пишуть, що «федералістська діалектика зберігає по­лярність, конфліктність та напруженість»¹.

Розкриття особливостей конституційно-правового статусу Авто­номної Республіки Крим потребує аналізу таких понять, як «авто­номія» та «регіон», виявлення їх ознак, порівняння конституційних принципів територіальної організації унітарних держав «у чистому вигляді» та держав, у яких гарантована територіальна автономія та до­пускаються різні форми участі територіальних утворень у формуванні та репрезентації державної волі тощо.

Так, під автономією у конституційному праві прийнято розуміти особливий статус території у державі (або сама територіальна одини­ця із відповідним статусом), який передбачає більш або менш ши­рокі можливості самостійно вирішувати свої внутрішні проблеми поза межами прав та повноважень держави загалом, до складу якої входить ця самоврядна одиниця. У даному разі йдеться про тери­торіальну автономію, хоча поняття «автономія» використовується й у більш широкому розумінні, яке включає, зокрема, організаційну

¹ Основи теории и практики федерализма. Институт европейской политики Католи-ческого университета г. Лейвена, 1999. — С. 4 (Цит. за: Федерализм: теория, инсти-тутьі, отношения (сравнительно-правовое исследование) / Отв. ред. Б. Н. Топор-нин. — М., 2001. —С. 32).

автономію (автономність у партійному, профспілковому та іншому будівництві) та культурному (культурна та національно-культурна автономії тощо). Оскільки останні мають здебільшого екстери­торіальний характер та безпосередньо не пов'язані з територіальною організацією держави, ми зосередимо увагу на аналізі територіаль­них автономій.

Щодо категорії «регіон», то не можна не помітити, що значення регіонального фактору у процесі державотворення сучасних країн не­впинно зростає. Актуальне це питання й для України. Його дію зумовлюють історико-культурні особливості різних територій Ук­раїни, господарсько-економічна та фінансова нерівність територіаль­них одиниць, законодавча неврегульованість деяких питань адміністративно-територіального устрою України і владних відносин, загальноєвропейські тенденції регіоналізації, децентралізації, авто­номізації, а в окремих випадках — федералізації унітарних держав (приклад Бельгії), регіональної інтеграції та співробітництва в Європі.

До останнього часу у вітчизняній науковій літературі визначенню і дослідженню категорії «регіон» не приділялося належної уваги, хоча останніми роками у цьому напрямі й зроблено певні кроки. Нині те­матика регіону інтенсивно розробляється широким колом дослідників: від політологів, юристів, спеціалістів з економічної ста­тистики та соціального планування до авторів, зайнятих вивченням регіональних конфліктів. Питання регіональної політики поступово стають тематикою політичних документів, виступів, звернень державних діячів¹ та актів посадових осіб та органів влади², стали складовою частиною багатьох політичних дискусій, отримавши нове висвітлення у контексті проблем глобалізації.

¹ Державна регіональна та муніципальна політика в контексті європейського вибору
України: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на Всеукраїнських зборах пред­
ставників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадсь­
кості 10 вересня 2002 року // Президент України та державна регіональна політика:
36. матеріалів та документів. — К., 2002. — С. 9-19; Не розподіл влади, а гар­
монізація управління: 3 виступу Президента України В. А. Ющенка на Всеук­
раїнських зборах представників місцевого самоврядування 26 квітня 2005 року //
Урядовий кур'єр. — 2005. — 29 квітня та ін.

² Концепція державної регіональної політики. Затверджена Указом Президента Ук­
раїни від 25 травня 2001 р. № 341/2001 // Управління сучасним містом. — 2001. —
№ 7-9(3). — С. 153-162; Рекомендації парламентських слухань про законодавчі ас­
пекти регіональної політики та місцевого самоврядування: Схвалено Постановою
Оерховної Ради України від 5 червня 2003 р. // Голос України. — 2003. — 4 липня.

 

642

643

Розділ 25

⇐ Предыдущая80818283848586878889Следующая ⇒

Поделиться: