Характеристика основних сиблінгових позицій дитини в сім’ї

Одна з частин головоломки, з яких складається індивідуальність і життя людини, — це її «позиція» в батьківській сім'ї, тобто наявність або відсутність братів і сестер (психологи називають їх сиблінгами) і порядок їхньої появи на світ. Є низка досліджень, у яких теоретично та емпірично вивчали значення і розкривали специфіку сиблінгової позиції і взаємодії для психічного розвитку й виховання особистості.

Послідовник З. Фрейда А. Адлер першим виділив «порядкові позиції» – єдина дитина, старша в сім'ї, середня дитина, молодший з двох дітей, молодший з трьох і більшого числа дітей – і заявив, що відповідно до них люди різняться за своїм характером [3].

На думку А. Адлера, порядок народження – основна детермінанта настановлень, які визначають стиль життя. Він стверджував, що, якщо у дітей одні і ті ж батьки і вони зростають приблизно в одних і тих же умовах, у них все ж немає ідентичного соціального оточення. Досвід старшої або молодшої дитини в сім'ї по відношенню до інших дітей, особливості впливу батьківських настановлень і цінностей – все це змінюється в результаті появи в сім'ї наступних дітей і значно впливає на формування стилю життя.

На підставі клінічних спостережень і теоретичних роздумів А. Адлер прийшов до наступних висновків:

1. Діти в одній і тій же сім'ї народжуються в різних життєвих умовах. Народжений другим потрапляє до іншої психологічної ситуації в порівнянні з первістком.

2. Уявлення дитини про себе і її настановлення залежать від порядку народження.

3. Діти можуть захоплювати чужі родинні позиції. Так, якщо перша дитина в сім'ї страждає низьким рівнем інтелектуального розвитку, то наступний за ним може узяти на себе роль первістка.

4. Суттєві відмінності у віці між сиблінгами зменшують суперництво між ними.

5. Порядок народження – не абсолютна детермінанта, це лише тенденція. Стиль батьківської поведінки, їхнє ставлення до дітей не менш значущі для розвитку особистості дітей.

6. Через різницю у віці між дітьми більше трьох років можуть формуватися підгрупи, що роблять істотний вплив на порядкові позиції [3].

На думку А. Адлера, стиль життя дитини закладається у віці 4-5 років. У цей час у неї розвивається соціальне відчуття і гнучкість, які необхідні для адаптації і пристосування до вимог сім'ї і суспільства. Саме у цей період дуже важливо, яке місце займає дитина в родинній ієрархії. Дослідник зауважує, що порядкова позиція дитини в структурі сім’ї є важливим чинником формування стилю її самостійного життя. Зокрема, він вважав, що становище одинака в сім’ї провокує у майбутньому його житті схильність до егоцентризму та виникнення труднощів у спілкуванні. Зауважується, що перші за народженням діти характеризуються тенденцією до завоювання авторитету та влади, оскільки це дозволяє їм не втрачати свою роль старшого серед братів та сестер (позицію першості). Становище другої за народженням дитини стимулює у неї розвиток прагнення долати рекорди старшого сиблінга, орієнтуючи її при цьому на досягнення. Психолог відзначає, що ставлення дитиною перед собою непомірно високих завдань, підвищує ймовірність виникнення у неї можливих невдач. Про становище молодшої дитини у сім’ї А. Адлер говорить, як унікальне у зв’язку з підвищеною увагою до неї як батьків, так і старших братів чи сестер та високою її мотивацією перевершити старших сиблінгів. Кожен із вказаних прикладів відображає стереотипний опис дітей у сім’ї, який, на думку автора, визначає у дитини певні психологічні проблеми. Другий напрямок досліджень вченого було присвячено вивченню зв’язку між порядком народження та різними психічними порушеннями. Особливе значення у своєму дослідженні психолог приділяв дослідженню типів проблем, із якими зустрічаються діти у сім’ї, а також рішенням, які вони приймають для їхнього подолання. Однак дослідження психолога за вказаними напрямками лише частково підтвердило попередні прогнози [3].

За гіпотезою американського психолога Є. Стотленда, послідовність народження визначає становище дитини в структурі сім’ї, її соціальні орієнтації, засвоєні норми і у майбутньому – сприйняття нею життєвих ситуацій і поведінки (цит. за [33]). Так, наприклад, перші й єдині діти поводяться приблизно однаково, схильні до конформізму, приписують собі роль батьків. Вони також схильні до співчуття й переживання за інших людей. Тоді як пізніше народжені діти сприймають себе як осіб із нижчим статусом, погоджуються при цьому на підлегле становище, турбуються лише за тих людей, які рівні з ними за статусом.

Р. Мей вказує, що для розуміння особистісної моделі індивіда важливе значення має з’ясування його становища в сім’ї як сиблінга [33].

В цілому відмітимо, що психологи, досліджуючи даний феномен, для визначення місця й особливостей поведінки особистості в сім’ї використовують такі поняття, як позиція, роль і статус.

Вчення про роль сиблінгової позиції у розвитку психіки дитини визначено у низці праць психологів (Дж. Брунер, А. Валлон, Д. Ельконін, О. Киричук та ін.) (цит. за [49]).

Австрійський психолог М. Томан виявив, що у людей однієї статі, які посідали однакове становище серед братів та сестер, є схожі типи нервової діяльності, психотипи (цит. за [49]).

І. Дементьєва пов’язує затримку соціалізації сучасної молоді зі зростанням кількості малодітних сімей (цит. за [53]).

За гіпотезою американського психолога Е. Стотленда, послідовність народження визначає становище дитини в структурі сім’ї, її соціальні орієнтації, засвоєні норми і у майбутньому – сприйняття нею життєвих ситуацій і поведінки (цит. за [33]).

Р. Мей вказує, що для розуміння особистісної моделі індивіда важливе значення має з’ясування його становища в сім’ї як сиблінга [33].

Результати дослідження М. Кошонової показують, що у дітей, які мають досвід спілкування із дітьми різного віку у багатодітних сім’ях, формується більш точне, повне і різнобічне уявлення про себе, ніж у дітей, які не мають такого досвіду. Зокрема, діти дошкільного віку, які є одинаками у сім’ї та не відвідують дитячих установ, неадекватно оцінюють себе і свого партнера. При цьому дошкільники з однодітних сімей мають схильність до таких оцінок: критично ставляться до партнера і некритично до себе. Тоді як дошкільники з багатодітних сімей оцінюють більш адекватно як своїх партнерів у грі, так і себе (цит. за [40]).

Т. Думітрашку емпірично доведено значущість сиблінгової взаємодії у формуванні індивідуальності дитини [17].

О. Г. Антоновою - Турченко виявлено залежність формування системи особистих цінностей дитини від кількості дітей у сім’ї. Так, на її думку, для дітей, які були однією дитиною у сім’ї, є більш характерним егоцентричний тип особистості, що відзначається високим ступенем самостійності, спрямований на власну індивідуальність, на досягнення незалежності у житті, тоді як діти з багатодітних сімей, навпаки, більше націлені на створення власної сім’ї та виховання дітей. Крім того, психолог вказує наявні переваги та негативні аспекти виховання дітей у багатодітній сім’ї. Так, у таких сім’ях дівчатка вже у ранньому віці допомагають матері мити посуд, прибирати зі столу тощо, а старші дочки часто ще й доглядають за молодшими. Хлопці також беруть активну участь у домашніх справах. За таких умов діти звикають до відповідальності. Багатодітна сім’я має значні потенційні можливості для трудового, морального та емоційного виховання. Навіть проблеми й складнощі багатодітної сім’ї, прагнення їх подолати, нерідко ще більше єднають її членів. Сім’ї з кількома дітьми рідше розпадаються, ніж сім’ї з однією дитиною. Характерним є активна участь багатодітного батька у житті сім’ї, у догляді за дітьми та у їхньому вихованні. До негативних аспектів виховання дітей у багатодітній сім’ї психолог відносить, насамперед, наявність у ній жорсткого контролю. Внаслідок чого діти користуються меншою свободою у прийнятті рішень та у своїх діях і поведінці – як у сім’ї, так і поза нею. По-друге, нерівне становище дітей щодо віку зумовлює додаткове навантаження на старших дітей. Так, дуже часто на них лягають моральні та матеріальні обов’язки, що перешкоджає їхньому власному навчанню та кар’єрі, призводячи до малоосвіченості та погіршенню стосунків між дітьми (цит. за [43]).

Значення взаємодії між рідними братами та сестрами для формування їхньої особистості показано у роботі М. Алексєєвої. На думку психолога, сім’я з двома і більшою кількістю дітей, насамперед, краще за однодітну сім’ю забезпечує у них почуття безпеки і психологічної захищеності. По-друге, взаємодія між сиблінгами розширює психічний простір дитини, активізуючи її фізичний, емоційний, інтелектуальний розвиток. По-третє, взаємини дітей різної статі у сім’ї краще підготовляють їх до виконання у майбутньому ролей чоловіка й дружини, батька й матері (цит. за [44]).

Отже, незважаючи на відмінність деяких характеристик, спостерігається спільність у судженнях названих психологів. А саме, очевидний прямий зв’язок сиблінгової взаємодії, сиблінгової позиції дитини зі становленням у особистості стилю поведінки та самосприйняття. Очевидно, це можна трактувати як формування власного образу “Я”.

Вчення про роль позиції у розвитку психіки дитини визначено у низці праць психологів (Дж. Брунер, А. Валлон, Д. Ельконін, О. Киричук та ін.). М. Боришевський відзначає, що позиція є порівняно стійким суб’єктивним утворенням у свідомості особистості і якоюсь мірою автономним щодо її реального становища.

Діти, близькі за віком, отримують більш схожий батьківський підхід. Маленька різниця у віці сприяє більш прямим сиблінговим інтеракціям. При більшій різниці сиблінгові взаємовідносини більш опосередковані стосунками з батьками.

Цікаво, що діти з сиблінгами протилежної статі виявилися, в цілому, здоровими, життєрадісними, упевненими в собі, активними, рішучішими, ніж ті діти, які мають сиблінгів тієї ж статі. Вочевидь, свою роль тут відіграє суперництво між сиблінгами однієї статі. У сиблінгів різної статі менше підстав для конфліктів, у них різні сфери інтересів, більше друзів.

Вплив старшого сиблінга на молодшого залежить від різниці у віці. Так, молодший брат сестри, яка старша за нього на 4-6 років, може мати проблеми зі статевою ідентифікацією [6].

З. Фрейд був першим із психологів, який помітив, що позиція дитини серед його сестер і братів має важливе значення для його наступного життя. Позиція ця визначається кількістю дітей, проміжками між їхнім народженням. Чим менша різниця у віці сиблінгів, тим більший вплив вони роблять один на одного (цит. за [3]).

Так історично склалося, що старші діти зазвичай наділені більшою відповідальністю, правами й обов'язками (у тому числі правами успадкування майна, титулу й статусу). Відповідно, старші діти – це продовжувачі традицій: вони відповідальні, часто консервативні, прагнуть до досягнень, турбуються за честь родини і її репутацію. Така ситуація стає можливою з-за деяких причин. Почнемо з того, що старша дитина спершу виховувалася як єдина дитина в сім’ї. Потім, коли для неї стала звичною її привілейована позиція, її місце в «душі» батьків займає немовля. Коли таке «захоплення» відбувається до 5 років, це дуже болісно сприймається дитиною, особливо якщо друга дитина тієї ж статі. Це стимулює один із загальних стереотипів поводження старшої дитини: вона дуже намагається бути гарною, щоб батьки продовжували любити її більше, ніж молодшого. Старший звичайно здобуває багато батьківських якостей: він уміє бути вихователем, здатний брати на себе відповідальність і займати лідерську позицію [10].

Знову ж, з погляду культурних і історичних стереотипів, молодша дитина – це часто романтичний герой, авантюрист, порушник традицій, якому доводиться пробиватися самому.

Молодша дитина не була травмована появою немовляти. Для всієї сім’ї вона виявляється малям, і часто її продовжують няньчити, навіть коли дитинство давно закінчилося. Батьки очікують від молодшої дитини менше й роблять на неї менший тиск. Вона позбавлена самодисципліни, і їй буває важко приймати рішення. Оскільки така дитина звикла бути в родині найменшим членом сім’ї, вона знає, що бути агресивним даремно, і виробляє шляхи маніпулювання заради досягнення бажаного: або демонстративно ображається, або намагається звернути на себе увагу [15].

У той же час така дитина є для когось старшою, а для когось молодшою. Тому вона вбирає в себе риси обох груп, часто для неї складним є самовизначення. Однак середні діти часто досить непогано розуміються з іншими людьми, оскільки змушені були навчитися жити у світі зі своїми братами й сестрами. В цілому вони виявляються досить гнучкими і дипломатичними й уміють пристосовуватися до різних обставин.

Єдина дитина багато в чому успадковує риси свого родителя тієї ж статі. Як правило, вона комфортно себе почуває наодинці із самою собою, але спокійно приймає допомогу, коли вона їй потрібна. Оскільки батьки схильні покладати більші надії на свою єдину дитину, вона зазвичай відрізняється й у школі, і в інших сферах своєї діяльності й буває вкрай засмучена, якщо  щось їй не вдається. Оскільки єдина дитина не звикла до повсякденного спілкування з іншими дітьми, буває, що вона пізніше звикає до близьких стосунків. Вона не може звикнути до того, що людина, що гнівається на неї, зараз, або невдовзі буде сміятися й жартувати [16].

Дослідник І. Кох розглянув деякі емоційні аттитюди дітей у зв'язку з характеристиками їхніх сиблінгів. Враховувався порядок народження, стать дитини, стать сиблінга, різниця у віці між дітьми. Ці характеристики були зіставлені з оцінками збудливості, сили емоційних реакцій, швидкості відновлення після емоційного розладу, стабільності настрою, фізичної активності, здоров'я, соціальної адаптованості, сензитивності, схильності до гніву, упевненості в собі, рішучості, життєрадісності, схильності виправдовуватися, які були отримані від учителів (цит. за [15]). Усіх дітей було поділено на 24 групи по 16 дітей у кожній. Розглядалися такі поєднання: хлопчик зі старшим братом, хлопчик із молодшим братом, хлопчик зі старшою сестрою, хлопчик з молодшою сестрою, дівчинка зі старшим братом, дівчинка з молодшим братом, дівчинка зі старшою сестрою, дівчинка з молодшою сестрою. Також враховувалася різниця у віці між сиблінгами – менше двох років, від двох до чотирьох років, від чотирьох до шести років. Виявлено, що діти, в яких є брат, менш сензитивні, ніж ті, у кого є сестра. І. Кох, узагальнюючи отримані результати, приходить до висновку про те, що різниця у віці між сиблінгами відіграє значну роль. Наприклад, чим більша різниця у віці, тим кращі показники здоров'я і активності сиблінгів.

Значуще значення має і роль дитини в сім’ї. Було виділено вісім типових ролей у сім’ї (цит. за [15]).

Перший тип – він присутній в кожній сім'ї – це відповідальна дитина. Вона наглядає за іншими сиблінгами, допомагає їм. Якщо це хлопчик, то він виступає як помічник батька або його заступник, якщо той відсутній. Якщо це дівчинка, то вона стає неначе другою матір'ю молодшим дітям. Великі сім'ї в значній мірі тримаються «на плечах» старших дітей. Але є і виключення. Наприклад, коли старший син не може узяти на себе цю роль, оскільки він – улюбленець матері, або у нього конфлікт із батьком, тоді він прагне до того, щоб рідко бувати удома. Також і старша дочка може бути безвідповідальною, розбещеною, батьковою улюбленицею, або знаходитися в конфліктних стосунках із матір'ю.

Другий тип, який часто зустрічається, – популярний, соціабельній сиблінг. Часто це друга дитина в сім'ї або той, хто слідує за наступним. Частіше це хлопчик. Він не бореться зі старшим за владу через контроль над сиблінгами. а набуває популярності завдяки своїй чарівливості, чим доповнює роль першого. Він товариський, легко встановлює контакт із людьми. Його люблять оточуючі – батьки і інші люди. Він уважний і чуйний.

Третій тип – амбітний. Його інтереси носять соціальний характер і знаходяться поза сім'єю. Він займається багатьма речами. Більшість цих дітей – дівчатка, часто треті і далі за порядком народження. Така дитина не претендує на перші дві рольові позиції в сім'ї, а спрямовує свою активність наззовні, в нове русло, де може проявити себе і стати успішною.

Четвертий тип – студент. Він багато читає, добре вчиться в школі, має високий рівень інтелекту, розумний. Він зазвичай спокійний, працелюбний, методичний. Такі діти можуть бути першими в сім'ї, хто закінчив коледж чи ВНЗ. Як і інший тип, він обирає для себе інший шлях, щоб проявити себе.

П'ятий тип – егоцентричний. Це ізольований член сім'ї. Його опис варіює від замкнутості до асоціальних установок відносно інших сиблінгів. Він інколи організовує свою життєву активність поза сім'єю. Може бути яскравим, але ворожо налаштований до всього світу. Упертий, незалежний, не любить школу, не дуже відповідальний, але сприймає життя занадто серйозно. Частіше це дитина чоловічої статі. Цей тип уникає змагання з іншими сиблінгами.

Шостий тип – найбільш безвідповідальний член сім'ї. Він теж уникає змагань на досягнення. Він усунений від сімейного життя, але не у фізичних аспектах. Він просто знімає з себе відповідальність за інших членів сім'ї.

Сьомий тип – це неблагополучна дитина. Хтось із цього типу має фізичні недоліки, хтось – хронічні або тривалі хвороби, хтось просто іпохондрик. У будь-якому випадку, цей тип використовує свої недоліки, аби виправдати свої поразки. Це можуть бути і дівчатка, і хлопчики.

Восьмий тип – улюбленець. Це розбещена дитина. Рідко велика сім'я обходиться без цього типу сиблінгової позиції. Частіше це пізня дитина, найменша. Таку дитину особливо балує мати. Сиблінги визнають його улюбленцем, вважають, що йому більше дозволяється, ніж їм [38].

Ці вісім типи не обов'язково присутні в кожній сім'ї, хоч би тому, що не в усіх сім'ях є стільки дітей. Є і інші типи сиблінгових ролей – «козел відпущення», «дівчинка-шибеник», «перфекціоніст», «слабак», «тихоня», «біла ворона», «умілець» і ін. Але вони не так поширені, як перші вісім типів.

Отже, сиблінгами психологи називають усіх братів-сестер у сім’ї, і вони – зона особливої уваги фахівців.

Результати проаналізованих досліджень дали підставу зробити висновок, що «Я-образ» – результат відповідного усвідомлення суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не успішно навчається, яку хвалять або карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати).

Важливим моментом у формуванні «Я-образу» дитини є її сиблінгова позиція, особливості сиблінгової взаємодії у батьківській сім’ї, з якої складається індивідуальність і доля людини, — це її «позиція» в батьківській сім'ї, тобто наявність або відсутність братів і сестер (психологи називають їх сиблінгами) і порядок їхньої появи на світ.

Встановлено, що існує особливий зв'язок між структурними складовими «Я-образу» особистості дитини, який зумовлено особливостями її сиблінгової позиції у батьківській сім’ї. Цим викликана необхідність у проведенні відповідного емпіричного дослідження особливостей структурної організації «Я-образу» дітей молодшого шкільного віку, враховуючи їхню сиблінгову позицію у батьківській сім’ї.

 

РОЗДІЛ 2.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: