ЗАВДАННЯ 1. Прочитайте текст, запишіть основну інформацію.

Що являє собою мова? Вчені-лінгвісти визначають поняття «мова» як впорядковану цілісну систему взаємозалежних елементів, яку утворюють три основні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для їх реалізації).

Спілкування людей без мови неможливе, а без нього не може бути і суспільства, і власне людини. Без мови не може відбуватися і розуміння людиною дійсності, своєї ролі у цьому бутті.

Отже, як особистість фахівець є носієм мови, що фіксує у собі загальнонаціональні традиції народу, особливості його історичного розвитку і становлення національної культури, а також засвоєння загальнолюдських цінностей. Але у той же час мова фахівця відображає у лінгвістичних конструкціях (термінах, термінологічних словосполученнях тощо) спеціальні знання, становлення і розвиток конкретної галузі.

Безсумнівно, що професійна діяльність спеціаліста супроводжується особистим внеском у її рух вперед. Сучасний спеціаліст, реалізуючись у виробничій чи науковій діяльності, описує отримані результати виражальними засобами рідної мови. Тобто, створюючи щось нове чи вдосконалюючи вже відоме – технології, апарати, пристрої тощо, – він називає їх новими словами, серед яких можуть зустрічатися як терміни конкретної вузької спеціальності, так і загальнотехнічні чи загальнонаукові. Нове слово – це найдосконаліший жанр відображення професійної діяльності людини. Воно не тільки описує нове у теорії або практиці, але й створює можливість для подальшого розвитку.

Інакше кажучи, підготовка майбутнього фахівця передбачає володіння нормованою мовою, культурою мовленнєвого спілкування. Цього можна досягнути вивченням закономірностей її фонетичного ладу, словотвору, групування лексики, взаємовідношень між словами та їхніми значеннями, поділу слів на частини мови, побудови словосполучень і речень, створення тексту різних жанрів: свідоцтво про винахід, інженерна стаття, наукова монографія, економічний план, політична програма, художній твір чи картина, науково-фантастичний фільм тощо.

 

ЗАВДАННЯ 2. Прочитайте текст " Особливості етапів розвитку української літературної мови". Запишіть у стислому виді відповідь на питання, які етапи (періоди) виділяють у розвитку української літературної мови.

Українська мова має давню писемну традицію, що веде свій початок від зародження книжності та перших шкіл у Києві після хрещення Русі. Щоправда, існують припущення про те, що у східних слов’ян, зокрема протоукраїнців могли існувати регіональні писемні традиції ще до Х ст., які були першоосновою формування спільно-давньоруської літературної мови в Києві – центрі середньо-наддніпрянських полян.

Ознаки української мови (фонетика, граматика, лексика) фіксуються у писемних пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ ст. Однак фіксація того або іншого мовного явища не може вважатися підставою для визначення часу його виникнення. Кожна мова має дописемний період розвитку, лінгвістичні характеристики якого з’ясовуються методами порівняльного аналізу і внутрішньої реконструкції відповідних явищ. Це стосується і української мови, окремі риси якої могли сформуватися в дописемний період.

Існують дві основні концепції зародження і розвитку української мови як окремої слов’янської. Згідно з першою з них, українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на XIV ст. Мовотворчі процеси і появи трьох східнослов’янських мов у зазначений період стимулювалися процесами, зумовленими припиненням існування Київської Русі – держави, що сприяла формуванню літературної мови, спільної для всіх східнослов’янських племен.

До виникнення української, як і двох інших східнослов’янських мов, крім власне лінгвістичних ознак системного плану, мають відношення, очевидно, суспільно-політичні чинники, серед яких найважливішими були поділ Київської Русі у ХІІ ст. на кілька князівств, руйнівна монголо-татарська агресія проти східних слов’ян, а потім захоплення і поділ українських земель сусідніми державами. Вчені припускають, що відмінності між південними, західними і північносхідними слов’янами не привели б до утворення трьох східнослов’янських мов, коли б не сукупність історичних умов, що спричинили формування в ХІІ-ХІV ст. трьох східнослов’янських народностей кожна з яких характеризується спільністю території, своєрідними рисами і закріпленнями у мові тих характерних особливостей, які розвивалися ще в спільносхіднослов’янський період.

Друга концепція полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої починається в VII ст.

У становленні української мови інші вчені виділяють такі періоди:

1) протоукраїнська мова (VII-XII ст.);

2) староукраїнська мова (ХІ ст. час появи перших писемних пам’яток – кінець ХІV ст.);

3) середньоукраїнська мова, у межах якої розрізняють декілька підперіодів: а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХІV ст. – кінець ХVІст.); б) середньоукраїнська мова (кінець ХІVст. – початок ХVІІІст.); в) пізня середньоукраїнська мова (початок ХVІІІ ст. – початок ХІХст.);

4) нова українська мова. Остання сформувалася переважно на базі говірок південно-східного наріччя, але у її розвитку конструктивну роль відіграли також південно-західні і північне наріччя.

Аналізуючи етапи розвитку української літературної мови, можна зазначити, що в українському мовознавстві вихід сучасної української мови на історичну арену пов’язують з конкретною датою – виданням у 1798р. поеми «Енеїда» І.П.Котляревського, яка стала першим друкованим твором.

Нова українська літературна мова, якою користуємося сьогодні, увібрала в себе писемні традиції давньої української літературної мови, скарби усної народної творчості українців і розмаїття живого мовлення на терені етнічної України.

За походженням українська мова належить до індоєвропейської сім´ї. Є ще угро-фінська, тюркська, іберійсько-кавказька, семітохамітська, монгольська, малайсько-полінезійська, китайська, тібетська та інші сім´ї мов. Окрему сім´ю становить японська мова. До індоєвропейської сім´ї належить кілька груп мов: слов´янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська, іранська, грецька, вірменська, албанська та ін.

Слов´янська група мов складається з трьох підгруп: східно-слов´янської, західнослов´янської, південнослов´янської. До східно-слов´янської підгрупи належать мови: українська, російська, білоруська; до західнослов´янської – польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина); до південнослов´янської – болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старослов´янська.

Кожна із слов´янських мов має багато спільних рис, зокрема основні закономірності у фонетиці, граматиці, лексиці, але набула й своїх рис, мала свої тенденції розвитку, поповнила лексику, збагатила виражальні засоби. Наприклад, це виявляється у тому, що у цих мовах є значна кількість слів, подібних за звучанням і значенням.

Порівняймо:

в укр. мові                       в рос. мові                       в білоруській мові

рука                                рука                       рука

голова                                    голова                        галава

розум                                     разум                          розум

вівторок                                   вторник                         ауторак

молодий                       молодий                         маладі

добрий                                  добрый                        добры

гриміти                                 греметь                        гремець

він                                          он                                ён

що                                         что                               што

Проте, деякі слова, форми і звуки однакові або дуже близькі в українській і білоруській мовах, мають істотні відмінності в російській.

Порівняймо:

в укр. мові              в рос. мові             в білоруській мові

скорочення                      сокращение                  скарачение

питання                            вопрос                           пытание

шлях                               путь                               шлях

батько                                     отец                            бацька

око                                  глаз                                 вока

І навпаки, окремі слова й форми, однакові або дуже близькі в російській і українській мовах, мають істотні відмінності в білоруській.

Порівняймо:

в укр. мові              в рос. мові               в білоруській мові

успіх                                успех                              поспех

звучати                           звучать                              гунаць

прикрасити                    украсить                        упрыгожиць

знання                            знание                                    веды

підготовка                     подготовка                    падрыхтоука

стаття                               статья                             артыкул

Є, звичайно, і такі слова, що не збігаються в жодній із трьох мов.

Порівняймо:

в укр. мові                      в рос. мові                  в білоруській мові

останній                           последний                    апошні

одного разу                             однажды                        аднойчы    

першоджерело                первоисточник              першокрыніца

заздалегідь                           заранее                              загадзя

 

ЗАВДАННЯ 3. Розкажіть, спираючись на викладені у тексті                     "Особливості розвитку української літературної мови" і зроблені записи про концепції зародження і становлення української літературної мови, про її місце у всесвітньому розвитку.

ЗАВДАННЯ 4. Ознайомтеся з матеріалами тексту "Характерні риси сучасної української мови". Зробіть записи інформації відносно особливостей української мови в області графіки й фонетики.

Слова алфавіт, азбука, абетка означають чітко визначений порядок графічних знаків (тобто, літер). Ці назви походять від перших літер письма: алфавіт – від назв літер альфа і віта у грецькому письмі: азбука – від назв давньоруських літер аз і буки; абетка – від назв перших літер а і бе.

Алфавіт сучасної української мови утворений на основі слов´янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім´ям болгарських місіонерів братів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов´ян і переклали грецькі релігійні книги на слов´янську мову). Кирилиця була відома східним слов´янам ще до офіційного прийняття християнства.

Отже, якщо брати до уваги графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття. Щоправда, остаточне його становлення припадає аж на початок ХХ століття. Треба згадати й про те, що від 1708 року змінилося накреслення літер: традиційну кирилицю замінено так званою “гражданкою” – спрощеним кириличним письмом.

Найбільш яскраво характерні особливості сучасної української літературної мови проявляються у фонетиці (хоч є суттєві прояви національної специфіки і в морфології, і в синтаксисі української мови).

Особливості української графіки та фонетики проявляються таким чином:

1) В українському алфавіті є літери, яких немає в сучасному російському (але загальна кількість літер в обох мовах однакова і дорівнює 33):

І – Іван, мій, література;

Ї – Київ, Україна, їзда, їство;

Є – Європа, єдність, Євген;

Ґ– ґрати, ґатунок, ґрунтовний.

Літера ґ відома з кінця XVI століття. Але в українській мові є ще літера г. Обидві літери ґ і г передають на письмі відповідні приголосні дзвінкі звуки (ґ) і (г), які легко розрізняються на слух: (г) – гортанний, глухіший (ще давньослов´янського походження), а звук (ґ) – проривний, дзвінкіший. Звук, що визначається літерою ґ зустрічається переважно в запозичених, тобто іншомовних словах, як правило, латинського походження.

2) На письмі вживається апостроф (´): комп´ютер, п´ять, ім´я; кур´єр, Захар´їн, від´їзд, з´явитися, з´єднати.

3) На письмі ставиться знак наголосу для того, щоб підкреслити специфіку вимови. 

Наприклад:

укр. мова                            рос. мова

вчóра                                    вчерá

приятель                          приятель

рукóпис                                рýкопись

ýспіх                                    успéх

урóдженець                         урожéнец

новий                                   нóвый

старий                                  стáрый

Крім того, знак наголосу може вказувати на різне значення слів, що пишуться однаково, проте це явище є і в рос. мові. Наприклад, в українській мові: заняття (“урок”) – заняття (“діяльність”), каблучки (“кілечка”, “персні”) – каблучки (“підбори”).

4) В сучасній українській літературній мові голосний і використовується на місці давньоруського ъ (ятя): світ, ліс, мідь, літній, літопис (рос. свет, лес, медь, летний, летопись).

5) Найхарактернішою рисою української мови, що вирізняє її серед інших слов´янських мов, є чергування (зміна) голосних звуків (о), (е) з (і). Звуки (о), (е) найчастіше виступають у відкритих складах, а (і) – у закритих. Наприклад: сім – семи, відомість – відомості, Харків – Харкова, воля – вільний, робота – робітник.

6) Відсутність “акання”, тобто переходу а в о в ненаголошеній позиціі.

Наприклад:

укр. мова                                  рос. мова

голова                                  голова (гъллва)

молоко                                 молоко (мъллко)

7) Наявність одного голосного и з двох давньоруських і (орфогр. и) та ы:

укр. мова                              рос. мова

липа                                          липа

писати                                  писать

мило                                     мыло

сирий                                   сырой

8) Зміна голосного е на о після шиплячих та й перед твердим приголосним:

укр. мова                                  рос. мова

чого, жовтий                        чего, желтый

човник, чорний                    челнок, чёрный                  

   Проте у писемній формі ділового і наукового спілкування ми можемо зустріти словоформу “чернетка”, де після літери ч пишеться е, але це явище не типове: в даному випадку спостерігається одночасна реалізація двох принципів – фонетичного і морфологічного.

9) Відсутність пом´якшення приголосних перед е:

укр. мова                                  рос. мова

село (сеило)                         село (с´иэло)

весна (веисна)                      весна (в´иэсна)

10) Збереження в українській мові давньої м´якої вимови ц [ц'] поряд з твердою вимовою, що спостерігається в сучасній російській мові:

укр. мова                                  рос. мова

кінець, місяць, Донецьк      конец, месяц, Донецк

цінність, цілі, працівник    ценность, цели, работник

11) Збереження дзвінкої вимови приголосних перед глухими та в абсолютному кінці слова:

укр. мова                                  рос. мова

Київ                                       Киев (Киъф)

народ                                     народ (нарот)

12) Наявність звуків [дж], [дз], [дз´], що позначаються на письмі однією літерою, а сполученням двох літер – дж, дз. Наприклад: джерело, походження, розповсюджувач, дзеркальний, дзвінкий, дзюр-чати і т. д.

13) Крім того, у сучасній українській літературній мові при зміні форм слова та утворенні нових слів, коли поряд розмішуються кілька приголосних звуків, що утруднює вимову, відбувається спрощення, тобто випадає середній звук. На відміну від російської це спрощення відбувається не тільки у вимові, а й на письмі, наприклад: серце, сонце та ін. Найчастіше спрощуються такі групи приголосних: -ждн-, -здн-, -стн-, -слн-. Наприклад: тиждень – тижня, користь – корисний, якість – якісний, область – обласний, захист – захисник. Виняток складає незначна кількість слів, серед яких найчастіше в діловому спілкуванні зустрічаються такі: строк, відпустка, шістнадцять тощо. Але спрощення не відбувається при використанні мовцями іншомовних слів, наприклад: контраст – контрастний, баласт – баластний та ін.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: