Українське законодавство про мову

Піклування влади про мову бере початок від березня 1918 р., коли було прийнято Закон Центральної Ради про державну мову. У ньому зазначалося, що всі документи повинні писатися державною українською мовою, але з втратою незалежності цей закон втратив силу.

1 серпня 1923 року ВУЦВК і Раднарком УРСР прийняв Декрет про заходи сприяння розвиткові української мови: відкриття шкіл з українською мовою навчання, видання різної літератури – підручників, газет, журналів, вивчення української мови державними службовцями. Але вже 22 листопада 1923 р. ЦК КП(б)У ухвалив установу про припинення такої підтримки мови і почався процес звуження функцій української мови і витіснення її російською.

На вимогу патріотичних сил 1989 р. було конституційно закріплено державний статус української мови в Україні і прийнято Закон про мови в Українській РСР (28 жовтня 1989р.).

16 липня 1990 р. прийнято Декларацію про державний суверенітет України, у якій зазначається, що Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. 12 лютого 1991 р. Рада Міністрів ухвалила Програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 р., яку так і не виконано повністю.

У ст. 10 Конституції України, яку прийнято 28 червня 1996 р. записано, що державною мовою в Україні є українська і що держава забезпечує її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Стосовно ж національних меншин зазначимо, що всі міжнародні правові документи вимагають, щоб національні меншини, досконало оволодіваючи своєю мовою, у повному обсязі володіли і мовою країни свого проживання.

Зокрема, у преамбулі до Європейської хартії про регіональні мови і мови меншин від 5 листопада 1992р. зазначено: «Захист і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні проводитися на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх».

ЗАВДАННЯ 9 . Прочитайте уривок з журнальної публікації. Як характеризує автора тексту його ставлення до мовного питання? Його мовлення? У формі відкритого листа висловте згоду або незгоду з автором тексту. Прочитайте та обговоріть лист.

Мову не можна прокип'ятити і тримати законсервованою в трилітровій банці. Вона там скисне. Мова - ріка, вона тече, куди їй заманеться, а якщо на її шляху споруджують греблі, знищують джерела чи намагаються спрямувати в інше русло, вона або затхнеться в болоті, або ж прорве ті греблі. Сьогодні, на жаль, у нас немає ніякої державної мовної політики - лише істеричні крики «рятуйте!» або зачумлене самозомбування: «наша мова калинова!». Ми вже до того заговорили цю тему, що вона не викликає в людей жодної реакції. І чомусь завжди шпетимо народ, він, мовляв, не хоче вивчати гарну, чисту українську мову. І чомусь завжди ставимо на протилежні береги «літературну мову» і «мову народу», «живу, побутову мову» так, нібито це якісь ворогуючі сторонни. І чомусь завжди намагаємося «підтягнути» простий люд до мови «правильної». А хто сказав, що вона така вже правильна, ота, затверджена в кабінетах і вписана в словники?
Людей ніхто й ніколи не змусить говорити прокип'яченою мовою, і що більше ми будемо їх силувати це робити, то більше їх буде відрікатися від неї взагалі. Процес мовотворення має бути зворотнім: не вчити народ, а вчитися в нього, не нав'язувати людям відібрані, висушені і передерті на жорнах мовних інститутів слова й звороти, відкидаючи при цьому все, що не проходить через псевдонаукове решето, а прислухатися до простих людей-мовотворців і не боятися узаконювати, затверджувати, вносити у словники ту мову, якою споконвіку балакали, балакають і будуть балакати наші люди!

І як же тільки не обзивають ті бідні слова – і покручами, і суржиком, і мовним сміттям, і найголовнішим звинуваченням - русизмом, калькою з російської... «Калька з російської» – це як вирок сумнозвісної «трійки», після нього – розстріл! (За В.Трубаєм).

 

 

Практичне заняття № 2 -3

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: