Основи культури української мови

План

1. Мовні норми та комунікативні ознаки культури мови.

2. Акцентуаційні та орфоепічні норми.

3. Основні засоби милозвучності української мови. Правила евфонічності.

4. Лексичні та фразеологічні норми сучасної української мови.

Література

Базова

1. Гуць М. В. Українська мова у професійному спілкуванні : навч. посіб. / М. В. Гуць, І. Г. Олійник, І. П. Ющук. – К. : Міжнародна агенція “BeeZone”, 2004. – 336 с.

2. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення : професійне і непрофесійне спілкування / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк, 2004. – 480 с.

3. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування : навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К. : Каравела, 2008.

4. Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / В. О. Михайлюк. – К. : Професіонал, 2005. – 496 с.

5. Мозговий В. Українська мова у професійному спрямуванні. Модульний курс : навч. посіб. / В. Мозговий. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 592 с.

Допоміжна

1. Дюмін О. З. Українська мова. Посібник для практичних занять / О.З. Дюмін, А. О. Ніколаєва. – Х., 2002. – 180 с.

2. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика / М. І. Пентилюк. – К. : Вежа, 1994. – 240 с.

3. Пентилюк П. М. Культура мови і стилістика / П. М. Пентилюк. – К., 1994. – 240 с.

4. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль / М. М. Пилинський. – К., 1976. – 288 с.

5. Пономарів О. Культура слова : Мовностилістичні поради : навч. посіб. / О. Пономарів– К., 2001. – 240 с.

6. Чак Є. Складні випадки правопису та слововживання / Є. Чак. – К. : А.С.К., 1998.

7. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова : навч. посіб. / Н. Г. Шкуратяна,
С. В. Шевчук. – К. : Літера, 2000. – 688 с.

8. Ющук І. П. Практикум з правопису української мови / І. П. Ющук. – К. : Освіта, 2000. – 254 с.

Довідники. Словники

1. Головащук С. І. Складні випадки наголошення : словник-довідник / С. І. Головащук. – К. : Либідь, 1995. – 192 с.

2. Коломієць М. П. Словник фразеологічних синонімів / М. П. Коломієць, Є. С. Регушевський. – К. : Рад. школа, 1989. – 200 с.

3. Культура української мови : довідник / за ред. В. М. Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 302с.

4. Орфоепічний словник / уклад. М. І. Погрібний. – К. : Рад. школа, 1984. – 629 с.

5. Плющ М. Н. Українська мова : довідник / М. Н. Плющ, Н. Я. Грипас. –К., 1990. – 236 с.

6. Словник іншомовних слів / Л. О. Пустовіт. – К., 2000. – 680 с.

7. Словник труднощів української мови / Д. Г. Гринчишин, А. О. Капелюшний, О. М. Пазяк та ін. ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Рад. школа, 1989. – 336 с.

8. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – К. : Знання, 2004. – 367 с.

9. Український правопис. – К., 1994–2003.

10. Фразеологічний словник української мови : у 2-х т. / уклад. В. М. Білоноженко та ін. – К. : Наук. думка, 1993.

Завдання для самоконтролю

І.

Поставте правильно наголос у словах, користуючись словниками.

Асиметрія, шестиразовий, щодобовий, щипці, теплопровід, сантиметр, речовина, розпад, русло (два русла), порядковий, прабатьківщина, помилка, підлітковий, перекис, ортопедія, ознака, маркетинг, мармуровий, каталог, гуртожиток, випадок, висіти, феномен, бородавка, горобина, грейпфрут, довідник, камбала, слина, спина, феномен.

ІІ.

1. Складіть словничок слів-професіоналізмів (10-15 слів) відповідно до вашого профілю навчання і слів-жаргонізмів (10-15 слів) з мови моряків, музикантів, військових, бізнесменів, працівників торгівлі, журналістів або спортсменів (на вибір). Доберіть до них літературні відповідники.

Зразок: Комп (жаргонізм) – комп’ютер, чайник (жаргонізм) – малодосвідчений користувач ПК, чат (професіоналізм) – спілкування користувачів у мережі онлайн, спам (професіоналізм) – електронний лист, мило (жаргонізм) – електронна пошта

2. Прочитайте. Як подані зразки мовлення характеризують персонажів літературних творів? Який зміст ви вкладаєте в слово «суржикомовець»?

 

  1. Як заходиш і бачиш Наталку з бандурою – зразу понімаєш: в українську культуру прийшов. Для наших дідів і не только – балдьож (І.Марченко. «Музей нашої пам’яті»). 2. Ти Леську з тридцять другої групи в училищі помниш? Крашена така, нічо особенного! Так вона тепер в Італії, в цій, ну такий город з водою тіпа як Вєнєция, знаєш? У неї там місто в платном туалеті – просто сидіти весь день. І получає нормально… (Ю.Андрухович. «Дванадцять обручів»). 3. Не звіть мене по-сільському – Петрику, а звіть по-городському – Петя! Інакше я з вами разговарувать не стану (В.Шевчук. «Стежка у траві. Житомирська сага»).

 

* Чи згодні ви з поданими нижче висловами? Поясніть.

· Мова та мовлення – найперші характеристики людини.

· Кожен iз нас має свiй мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому вiдображено всi параметри нашого Я – нацiонально-етнiчнi, соцiальнi, культурнi, духовнi, вiковi. 

* З’ясуйте за словником пряме й переносне значення слова «суржик». Мовний суржик чи інтерфероване мовлення переважає у вашому місті (селі)? Яка цьому причина? Чи згодні ви з автором тексту щодо засобів боротьби із суржиком? Поясніть.

Суржик – негативне, розкладове явище. Але це хибна думка, яку навіть енциклопедія озвучує, що в нас мільйони людей розмовляють суржиком, це не відповідає дійсності. Суржиком, оцією мовною мішаниною розмовляє відсотків 15 українців у перехідних зонах, і їхня кількість збільшується, переходячи з Центральної України в Східну. Суржик треба відрізняти від так званого інтерферованого мовлення.. Ющенко, Янукович, Тимошенко і Кучма говорять інтерферованим мовленням, тобто з великим впливом російської. У Тимошенко є «акання» (кааліція). Суржик – це коли в людини дві мови як одна. Але його легко можна вивести, якщо наситити інформаційний простір українською літературною мовою (За Л.Масенко).

 

* Які з відомих вам артистів експлуатують образ суржикомовця? Що вони хочуть, на вашу думку, цим увиразнити?

Завдання для аудиторної роботи

Орфоепічні та акцентуаційні норми стосуються правильної вимови звуків у словах, а також наголошування лексем відповідно до вимог української літературної мови. Найтиповішими орфоепічними помилками вважаємо:

1) акання (вимову ненаголошеного [а] замість [о]): вада, карова, кааліція, галава, золата, міністр закардонних справ, патріатичні сили України, датримання угод;

2) м’яку вимову приголосних перед [е]: праблєми, тєлєфон, тєарєма, дрєвній, катлєта;

3) оглушення дзвінких звуків (як виняток, виправдано оглушуються приголосні в словах ніг^хті, кіг^хті, лег^хко, вог^хко, дьог^хтю): гараш, дуп, гараст, шупка;

4) вимову [ф] замість [в] у кінці складу і слова та на початку слова перед приголосним: фчифся, робиф, кроф, мафка;

5) м’яку вимову шиплячих перед [е], [о], [у], [и], [а] (напівпом’якшена вимова шиплячих можлива тільки перед [і]): чєх, ч^ьобіт, чюю, ч^ьий, ч^ьистий, чюдо, чяй;

6) нечітку вимову звука [й] після апострофа і голосних: п^ьать, Украіна;

7) вимову африкат [дж], [дз] як [ж], [з]: хожу, позвони, приїжжай, зеркало;

8) м’яку вимову [р] у кінці складу та слова: царь, тюрьма, чотирьма, кобзарь, володарь, господарь, лікарь.

       Наголос визначає рівень мовної культури. Українська мова має притаманні їй наголосові моделі, і, нехтуючи ними, ми, хочемо цього чи ні, вдаємося до суржику. Отже, хоч наголос і вільний, та норми його сталі:

1) особові форми дієслів теперішнього часу однини і множини часто мають наголос на кінцевому складі: б’ємо, почнемо, кажу, несу, несемо, стаємо, захистимо, але пишемо, надішлемо, зайдемо, платимо;

2) потрібно запам’ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будуть, будеш, будемо, але була, було, були;

3) іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомогою префіксів, зберігають наголос на префіксі: загадка, розв’язка, розмір, розгляд, пошук, задум, перевертень, але розгром, зачин, обман, розкол;

4) віддієслівні іменники на -ання наголошуємо як і дієслова, від яких вони утворені: зібрання, бо зібрати, читання, бо читати, писання, бо писати, повстання, бо повстати, але вираження, зобов’язання. У двоскладових іменниках на -ання наголошуємо останній склад: звання, знання, прання. Пам’ятаймо про смислорозрізнювальну функцію наголосу, не варто плутати слова: видання (про літературу) – видання (процес), обладнання (устаткування) – обладнання (процес);

5) наголос багатьох іменників жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказівка – вказівки, учителька – учительки, голка – голки, ластівка – ластівки, але сусідка – сусідки, родичка – родички, верхівка – верхівки;

6) у багатьох двоскладових та трискладових прикметниках наголос на останньому складі: трудний, сипкий, скучний, текстовий, валовий, клопіт­ний, перехідний, але шовковий, тигровий. У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос падає на перший склад: трудно, сипко, скучно;

7) числівник один (одна, одне) у формах непрямих відмінків має наголос на останньому складі: одного, одному. Наголос змінюється, коли з’являється прийменник: на одному, один в одного. Аналогічно із вказівними та присвійними займенниками: цього, того, мого, але до цього, від того, за мого;

8) у словах іншомовного походження наголос падає:

· на останній склад (-метр) у назвах мір: дециметр, кілометр, сантиметр;

· на передостанній склад у назвах вимірювальних приладів: барометр, манометр, спідометр, динамометр, але вольтметр, амперметр;

· з формою на -лог на останній склад: діалог, каталог, полілог;

· з формою на -кратія: автократія, бюрократія, аристократія;

· з формою на -ист, -іст (-їст) на останньому складі: візажист, альтруїст, автомобіліст;

9) найбільше порушень щодо наголошування відбувається у словах, що під впливом російського наголосу звучать не за українською літературною нормою: дрова, курятина, живопис, олень, решето, спина, сердити, злегка, новий, товстий, фартух, феномен, черговий, оптовий, квартал, піна (не слід вимовляти дрова, курятина, живопис, олень, решето, спина, сердити, злегка, новий, товстий, фартух, феномен, черговий, оптовий, квартал, піна);

10) пам’ятаймо про значну кількість слів із подвійним наголосом: апостроф – апостроф, винагорода – винагорода, зачерствілий – зачерствілий, причому наголос може мати ще й словорозрізнювальну функцію: вигода (прибуток) – вигода (комфорт), шкода (даремно) – шкода (втрата), атласний (пов’язаний із картами) – атласний (– із тканиною), пора (щілина) – пора (час).

Основними законами милозвучності української мови є:

1) уникати збігу голосних: вона йде, але він іде, вчиться в аспірантурі, в Одесі, ріки й озера;

2) уникати важкого для вимови збігу приголосних: у творчості, учора він повернувся, день у день, сидів у саду, зустрів учителя, запорізький, радісний, проїзний, сказав усе, лист із Бразилії, зі сходом сонця, уві сні, піді мною;

3) якщо доводиться вибирати між збігом голосних і приголосних, то усуваємо збіг голосних, наприклад: вірю в справедливість, а вночі був дощ, батько й мати, радощі й печалі, дощ не йде, росте вглиб. Проте допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза: а ти – іди додому.

    Відхилення від цих правил допускають лише в художній літературі, де це зумовлено вимогами ритму. Але й тут порушення милозвучності небажане;

4) після приголосних уживаємо частки би, же, після голосних б, ж: зробив би – зробила б; як же – що ж;

5) перед приголосними вживаємо форми дієслів із -ся, перед голосними – на -сь: дивлюся на воду – дивлюсь у воду.

Завдання для виконання в аудиторії

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: