Елементи податку, їх характеристика

Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи [3], які зумовлюють внутрішній зміст даного податку.

Основні елементи податку наведені на рис. 5.2.

Суб’єкт податку – це фізична або юридична особа, на яку покладені обов’язки справляння податку.

Об’єкт податку – явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку. Часто назва податку витікає з назви об’єкта.

Джерело сплати – це фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок. Джерелом можуть виступати:

– доходи платника податку, отримані в різних формах (заробітна плата, прибуток, рента, проценти);

– частина майна, коли для покриття податку не вистачає доходу;

– позика як джерело сплати.

По деяких податках (наприклад, податок на прибуток підприємства) об’єкт і джерело співпадають.

База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування. У випадках, передбачених Кодексом, один об’єкт оподаткування може утворювати декілька баз оподаткування для різних податків та конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

 

 

Рис. 5.2. Елементи податку

 

Масштаб вимірювання (одиниця обкладання) – це та одиниця, яка береться в основу виміру об’єкта оподаткування (наприклад, грошова одиниця для вимірювання податку на доходи фізичних осіб, одиниця вимірювання площі для земельного податку, кількість витрачених паливно-мастильних матеріалів для збору за забруднення навколишнього середовища тощо). Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Можна виділити різні ознаки класифікації податкових ставок.

Система ставок, що враховує вид діяльності платника податку, включає: базову ставку, граничну ставку, абсолютну та відносну ставку.

Базовою (основною) ставкою визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу. В Україні прийняті базові ставки з податку на прибуток – 23%, з податку на додану вартість 20%. У випадках, передбачених Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок, тому по деяким податковим платежам про поняття базової ставки можна говорити лише умовно, так як по даному податку існує безліч ставок в цілому (наприклад, акцизний збір, мито).

Граничною ставкою визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

В залежності від побудови існує два види ставок:

- натуральні (тверді) – встановлюються в грошовому виразі на одиницю об’єкта оподаткування в натуральному обчисленні;

- процентні ставки – встановлюються у певних процентних відношеннях до об’єкта оподаткування.

Процентні ставки бувають таких видів:

а) пропорційні – процентні ставки, яка забезпечують пропорцію нарахування податку. Використовується, наприклад, при нарахуванні податку на додану вартість;

б) прогресивні – при збільшенні об’єкту оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи росту ставки податку відповідають темпу росту об’єкта оподаткування – це проста прогресія, застосовується за звичай до податків на спадщину. Якщо темпи росту ставок податку випереджують темпи росту об’єкта оподаткування – це складна прогресія, може застосовуватись при оподаткуванні доходів громадян;

в) регресивні ставки – при збільшенні об’єкта оподаткування зменшується ставка податку.

Наочно класифікація податкових ставок наведена на рис. 5.3.

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені Кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації в порядку, визначеному Кодексом.

Податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених податковим законодавством.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.3. Класифікаційні ознаки ставок податків

Норма оподаткування – відношення податкових надходжень до податкової бази.

Податкові канікули – відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або певне звільнення від сплати податку протягом певного періоду.

Податковий період – період часу з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з декількох звітних періодів. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку. Податковим періодом може бути:календарний рік; календарний квартал; календарний місяць; календарний день.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов’язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати, чи статися, або на подію, що повинна відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених Кодексом.

Податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом.

В податковій практиці країн існує три способи стягнення податків (рис. 5.4).

 

 

 

Рис. 5.4. Способи стягнення податків в практиці оподаткування

 

Кадастр – це реєстр, що містить перелік типових об’єктів (землі, доходів), які класифікуються за зовнішніми ознаками, і встановлює середню дохідність об’єкта обкладання. До зовнішніх ознак відносяться, наприклад, по податку на землю – розмір ділянки, віддаленість від транспортних шляхів та ринків.

Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій форм і у національній валюті України.

 

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: