Як економічний напрям кейнсіанство набуло розповсюдження

1) у ХІХ ст.;

2) у ХХ ст.;

3) наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст.

 

3. Теорія ефективного попиту базується на:

1) оптимальному портфелі інвестицій;

2) співвідношенні сукупного попиту та пропозиції;

3) рівновазі між споживанням та виробництвом.

 

4. Кейнсіанци надавали перевагу:

1) бюджетній політиці;

2) кредитно-фінансовій політиці;

3) монетарній політиці.

 

П осткейнсіанство – економічний напрям, в центрі уваги якого

1) зниження загального рівня податків;

2) забезпечення обсягу інвестицій, необхідних для повної зайнятості;

3) аналіз проблем, породжених активним впливом фінансової сфери та грошового фактора на макроситуацію.

 

6. Залежність доходів бюджету від ставок податків описує:

1) хрест Хікса;

2) крива Лаффера;

3) модель Блека-Скоулза.

 

7. Монетаризм відноситься до:

1) кейнсіанства;

2) неокейнсіанства;

3) посткейнсіанства;

4) неоконсервативного напряму;

5) нема правильної відповіді.

 

8. До сучасних неоконсервативних теорії відносяться:

1) теорія циклічних коливань;

2) теорія економіки пропозиції;

3) теорія раціональних очікувань;

4) нема правильної відповіді;

5) всі відповіді правильні.

 

9. Засновником сучасного монетаризму вважається:

1) Е.Хансен;

2) П.Самюельсон;

3) М.Фрідмен.

 

10. Неоконсерватори виступали за:

1) пропорційну систему оподаткування, розширення функцій грошово-кредитного регулювання, пріоритетність пропозиції, збалансування доходів і витрат держави; зменшення бюджетних витрат;

2) прогресивну систему оподаткування, розширення функцій грошово-кредитного регулювання, пріоритетність пропозиції, збалансування доходів і витрат держави; зменшення бюджетних витрат;

3) прогресивну систему оподаткування, розширення функцій грошово-кредитного регулювання, пріоритетність пропозиції, збалансування доходів і витрат держави; збільшення бюджетних витрат;

4) пропорційну систему оподаткування, розширення функцій бюджетного регулювання, пріоритетність пропозиції, збалансування доходів і витрат держави; збільшення бюджетних витрат.

 

11. Завдяки теорії оптимальних валютних зон була створена:

1) Бреттон-Вудська валютна система;

2) європейська спільна валюта;

3в) вільні економічні зони.

 

Модель Блека-Скоулза використовується для

1) кредитно-грошового маневрування;

2) проведення соціальних реформ;

3) управління ризиком.

 

13. Відкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів є:

1) Д. О.Василик;

2) М. Х. Бунге;

3) М. І.Туган-Барановський;

4) І. О. Бланк.

 

14. До сучасних російських авторів належать:

1) І. Х. Озеров, В. А. Лєбєдєв, І. І. Янжул;

2) П. П. Мігулін,, М. Добриловський, М. І. Савлук;

3) Г. Б. Поляк, Є. Ф. Жуков, В. В. Ковальов.

 

15. До сучасних українських авторів належать:

1) О. Д. Василик, В. М. Опарін, І. О. Бланк;

2) І. Х. Озеров, В. А. Лєбєдєв, І. І. Янжул;

3) Г. Б. Поляк, Є. Ф. Жуков, В. В. Ковальов.

 

Тема 4

ФІНАНСОВЕ ПРАВО ТА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

Діяльність фінансової системи держави як предмет

Фінансового права

Фінанси охоплюють широкий спектр обмінно-розподільних та перерозподільних відносин, які при єдиній сутності мають характерні ознаки та особливості. «Розуміння фінансів як єдиного цілісного явища дає підстави для виділення поняття «фінансова система» як певної сукупності форм і методів фінансових відносин та їх інституціонального забезпечення» [106]

Неможливо надійно керувати фінансами не знаючи всієї сукупності цих взаємозв’язків, їх змісту, спрямованості, взаємодії. Рішення з окремих питань управління фінансами (регулювання діяльності підприємницьких структур, функціонування банківської системи, фінансового ринку тощо) мають враховувати наслідки для інших складових фінансової системи. Тобто, для ефективного управління фінансами необхідно мати чітке уявлення про об’єкт управління, розуміти питання формування та функціонування фінансової системи країни.

Питання щодо сутності і складу фінансової системи є не менш дискусійним у фінансовій науці, ніж стосовно самих фінансів та їх функцій.

Ґрунтовне дослідження теоретико-методологічних аспектів розбудови фінансової системи України проведено В.М. Опаріним, який повно дослідив проблематику фінансової системи, визначив різні підходи щодо трактування фінансової системи у фінансовій науці. Автори поділяють позиції В.М. Опаріна, згодні з тим, що фінансова система – «це не просто сукупність певних форм і методів фінансових відносин. Це відповідно організована система» [106].

Заслуговують на увагу і підтримку також інші визначення фінансової системи, наведені у спеціальній літературі. Так, на думку Романенко О.Р. «фінансова система – це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення» [116]. Автори підтримують, запропонований Романенко О.Р. підхід щодо характеристики фінансової системи у двох аспектах :

1. за внутрішньою будовою – як сукупність відносно відособлених, але взаємопов’язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми і методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.

2. за організаційною структурою – як сукупність державних органів та установ, які здійснюють фінансову діяльність.

Узагальнюючи різні підходи до структуризації фінансової системи, слід зазначити, що в основному позиції авторів багато у чому збігаються, хоча вони використовують різні терміни. Майже всі автори відносять до фінансової системи різні ланки державних фінансів, фінанси підприємницьких структур, фінансовий ринок. Розбіжності існують щодо включення до фінансової системи фінансів домогосподарств та міжнародних фінансів. Враховуючи вищесказане, у складі фінансової системи можливо виділити наступні сфери (підсистеми) (рис.4.1):

1) централізовані фінанси, основу яких складають державні фінанси;

2) децентралізовані фінанси, що включають фінанси суб’єктів господарювання (підприємств) та фінанси домогосподарств;

3) фінансову інфраструктуру, що включає фінансовий ринок та систему органів управління фінансами;

4) міжнародні фінанси.

Таким чином, запропонована структура містить і фінанси домогосподарств (населення), оскільки суб’єкти фінансових відносин – громадяни, здійснюють фінансову діяльність; і міжнародні фінанси, фінансові відносини у сфері яких, пов’язані насамперед з міжнародною торгівлею, характеризують грошові потоки між суб’єктами різних країн. Фінансовою наукою міжнародні фінанси визнані важливою сферою фінансів, що обумовлюється глобалізацією економіки, інтернаціоналізацією фінансів.

Всі сфери фінансової системи поділяються на окремі ланки, що мають тісні багатосторонні взаємозв’язки. Кожна сфера та ланка фінансової системи посідає певне місце в регулюванні ринкових відносин, визначним способом впливає на процес відтворення, має свої, присутні їй, функції.

Централізовані фінанси – це підсистема фінансових відносин з приводу формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади для виконання державою своїх функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової. Це основна сфера перерозподілу ВВП та національного доходу. Рівень централізації частини національного доходу державою повинен, з одного боку, бути достатнім для забезпечення її певним обсягом фінансових ресурсів, а з іншого боку – достатнім для формування потужної фінансової бази підприємств для ефективного господарювання. До цієї сфери належать: державний бюджет, місцеві бюджети (фінанси місцевих органів влади), державні позабюджетні цільові фонди, державний кредит, фінанси державних та муніципальних підприємств. Головною ланкою централізованих фінансів є бюджетна система , яка організаційно залежить від форми державного устрою.

Бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права [2].

Рис. 4.1. Структурно-логічна схема складу фінансової системи

Державний бюджет – це головний централізований фонд грошових коштів держави, основний інструмент перерозподілу національного доходу. Через державний бюджет перерозподіляється до 30% національного доходу країни.

Місцеві бюджети(місцеві фінанси) являють собою фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотеріторіальний перерозподіл.

Сукупність усіх видів бюджетів бюджетної системи складає зведений бюджет, який уявляє собою сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Зведений бюджет законодавчими органами влади не затверджується, а використовується для аналізу, прогнозування, визначення засад державного регулювання економічного та соціального розвитку держави.

Державні позабюджетні цільові фонди – мають цільове призначення. Вони використовуються для розширення соціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструктури, надання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам. В Україні діють зараз такі державні позабюджетні цільові фонди:

§ Пенсійний фонд України;

§ Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

§ Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття;

§ Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності [47].

У перспективі – Державний фонд медичного страхування.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів, він безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. Це сукупність економічних відносин, що виникають між державою, як позичальником, і кредиторами – фізичними або юридичними особами (приватними, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами і міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Фінанси підприємств та установ недержавної форми власності та фінанси домогосподарств поєднуються поняттям децентралізовані фінанси.

Фінанси підприємств та установ є базовою ланкою всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП та національного доходу, яка виступає об’єктом розподілу через фінансові відносини.

Фінанси підприємств – це економічні відносини, які пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання у процесі відтворення.

Залежно від виду діяльності фінанси підприємств поділяють на фінанси комерційних підприємств, некомерційних підприємств, громадських організацій.

Фінанси домогосподарств – це сукупність грошових фондів, які акумулюються у населення з наступних джерел: доходи від трудової діяльності; доходи від капіталу; доходи від рухомого і нерухомого майна; доходи, отримані у вигляді спадщини; доходи з інших джерел.

Сфера міжнародних фінансів характеризує економічні відносини на світовому рівні, відображає грошові потоки між державами: урядами, підприємствами, громадянами. Перерозподільні відносини у сфері міжнародних фінансів виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. Функціонуючи у міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні відносини учасників, формування їх фінансової політики, розвиток міжнародних інтеграційних процесів.

Фінансова інфраструктура створює сприятливі умови для гармонійного функціонування всієї фінансової системи та кожної її сфери окремо, уявляє собою сукупність фінансових інститутів та елементів. До фінансової інфраструктури належать: система органів управління фінансами; нормативно-законодавча база; підготовка фахівців; інфраструктура фінансового ринку; спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації).

Фінансовий ринок опосереднює рух фінансових ресурсів між підприємствами, галузями, сферами економіки, населенням, державою. Основна функція фінансового ринку – перетворення тимчасово вільних грошових коштів (нагромаджень, заощаджень) в позичковий капітал для інвестицій в економіку. Фінансовий ринок – це підсистема фінансової інфраструктури, специфічна сфера економічних відносин, де формуються і функціонують відносини між учасниками фінансового ринку з приводу купівлі-продажу фінансових фондів.

Структура фінансової системи може змінюватись під впливом відповідних змін в економіці країни. У державах із перехідною економікою окремі ланки фінансової системи перебувають на стадії формування. Це, насамперед, фінансовий ринок, місцеві фінанси, державні позабюджетні цільові фонди.

Ефективне функціонування кожної із складових фінансової системи можливе за умов чіткого законодавчого урегулювання їх взаємодії. Функціонування фінансової системи зумовлює фінансову діяльність держави, проявляється у відносинах, врегульованих відповідними нормами фінансового права. Таким чином, предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави. Норми фінансового права закріплюють права та обов’язки учасників фінансових відносин.

 

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: