Економічна сутність і функції податків

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами є насамперед податки, які забезпечують вилучення і перерозподіл вилученого створеного валового внутрішнього продукту і формування централізованих фондів грошових фондів держави.

Податки, як головне джерело державних доходів, мають багатовікову історію. Цілісна система оподаткування в кожній країні сформувалась в результаті тривалого періоду становлення і розвитку держави [128]. Податки являються фінансовою категорією, яка досить складна і надзвичайно ефективно впливає на всі економічні явища та процеси. За економічним змістом податки виступають формою фінансових відносин між державою й членами суспільства. Економічна природа податку полягає у з’ясуванні його призначення, об’єкта оподаткування й джерела сплати, а також визначенні впливу на суб’єктів оподаткування і на економіку в цілому. Податки є найбільш ефективним інструментом регулювання економічних процесів та обов’язковим елементом економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає та які політичні сили перебувають при владі.

Податки також приймають участь в перерозподілі нової вартості, виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин, які й формують їх суспільний зміст. Суспільний зміст податків дає можливість проникнути в їх глибинну сутність, дозволяє розкрити внутрішній зміст і еволюцію, найважливіші ознаки та особливості [75].

Податки мають й матеріальну основу, як частка грошових доходів суспільства, котра відчужена та привласнена за допомогою політичного примусу державою. Збільшення податкових доходів означає все більше усуспільнення національного доходу. Держава, таким чином, через податки і їх використання здійснює перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами [75, 88].

Отже, податки мають двоякий характер: з одного боку, вони виступають специфічною формою виробничих відносин, в чому і полягає їх суспільний зміст і, з другого боку, є часткою вартості національного доходу в грошовій формі, що характеризує їх матеріальний зміст.

Економічна сутність податків виявляється в грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника податку до держави) без еквівалентного обміну. Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілізуються державою.

Податковим відносинам притаманні свої відмінні особливості, що дають змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов’язковий характер податків та їх відносна безповоротність.

Податки – це головний фінансовий метод мобілізації державних доходів. Вони становлять від 80% до 97% доходної частини державного бюджету [94].

З січня 2011 року вступив в силу Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства [3].Податковий кодекс визначено як цілісний, гармонійно пов’язаний та комплексний документ, який забезпечить досягнення балансу інтересів держави і платників податків, конкурентоспроможність вітчизняної податкової системи. Місія кодексу визначена через побудову сучасної, справедливої фіскальної політики, що забезпечує загальний характер оподаткування, рівність усіх платників податків перед законом, досягнення стратегічних цілей сталого розвитку в системі державного регулювання економіки [49].Під час формування податкової бази Кодексу передбачалось досягнення наступних цілей [49]:  – підвищення конкурентоспроможності національної економіки;– забезпечення сталого економічного розвитку, формування людського капіталу на інноваційно-інвестиційній основі за умови збільшення сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів; – реалізація збалансованої бюджетної політики на середньо- і довгострокову перспективу;– створення сприятливих фіскальних умов для залучення прямих іноземних інвестицій, активізації інвестиційно-інноваційної діяльності;– покращення позицій України у глобальному рейтингу “простоти ведення бізнесу” за показником “Cплата податків”;– забезпечення раціонального використання природних ресурсів;– створення фіскальних умов для детінізації доходів;– формування відповідального ставлення платників податків до виконання своїх податкових зобов'язань, забезпечення суттєвого зменшення масштабів ухилення від сплати податків;– подальше наближення податкового законодавства України до законодавства ЄС з урахуванням перспективи поглиблення економічної інтеграції з Європейськими Співтовариствами;– демократизація податкової служби, встановлення рівноправних відносин між платниками податків і податковими органами;– запровадження єдиного соціального внеску та покращення процедури його адміністрування.Податкове законодавство України складається з Конституції України; Податкового Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору [3]. Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає: перелік загальнодержавних податків та зборів; перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.

Відповідно до Податкового кодексу [3]:

податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку, іншого закону з питань оподаткування;

збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Риси податків притаманні обов’язковим платежам:

1) податкові платежі – обов’язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником (плата за землю, за користування надрами тощо);

2) відрахування, внески – обов’язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення (єдиний соціальний внесок).

Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов’язковими платежами є те, що він:

– справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

– має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

– може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

– не має цільового призначення;

–      є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Отже, податки – це обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Прояв сутності податку в дії та спосіб вираження його властивостей виявляється через функції (рис. 5.1).          

 

Рис. 5.1. Функції податків                    

 

Класична теорія податків розглядала податкові платежі як один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати на утримання апарату управління [128]. При цьому будь-яка інша роль податкам не відводилась. Податки були джерелом надходжень до бюджету і не використовувалися для активної економічної політики, тобто їхні функції обмежувалися фіскальною необхідністю. Головна ознака фіскальної функції – її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній основі. Фіскальна функція реалізується у всіх податках, навіть якщо вони створювались, перш за все, як відповідні фінансові інструменти. В межах цієї функції виділяють дві підфункції – контрольну і розподільчу.

Контрольна підфункція податків як фінансової категорії полягає в тому, що з’являється можливість кількісного відображення податкових надходжень і їх зіставлення з потребами держави в фінансових ресурсах. Завдяки цій підфункції оцінюється ефективність кожного податкового каналу і податкового “тиску” в цілому, виявляється необхідність внесення змін в податкову систему і бюджетну політику. Виконання контрольної підфункції податків, її повнота і глибина певною мірою залежать від податкової дисципліни, тобто своєчасності й сплати в повному обсязі встановлених законодавством податків.

Контрольна підфункція податково-фінансових відносин проявляється лише в умовах дії розподільчої підфункції. За допомогою податків здійснюється перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб’єктами. Ця підфункція переплітається із регулюючою функцією, наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (як-то через акцизи).

Ринкові механізми у визначеній мірі потребують процесів державного впливу. Концепцію державного регулювання економіки науково обґрунтував англійський економіст Дж. Кейнс (1935 р.). Одне з основних положень кейнсіанської теорії полягає в тому, що податки є важливим інструментом регулювання економіки, безпосередньо впливають на попит і споживання. Фіскальна функція перестала бути єдиною в характеристиці податків.

В умовах хронічної інфляції й інших кризових явищ, а також з розвитком економічної інтеграції стало необхідним таке податкове регулювання, яке вплинуло б не на попит, а на пропозицію ресурсів. За теорією А. Лаффера, розвиток тіньової економіки має зворотний зв’язок з податковою системою, тобто підвищення податків збільшує розміри тіньової економіки, легального і нелегального відхилення від оподаткування, при якому велика частина доходів не декларується. І навпаки, зниження податкових ставок створює стимули до виробничої діяльності і розвитку економіки. Доходи бюджету збільшуються за рахунок розширення податкової бази, а не за рахунок підвищення податкової ставки до рівня податкового тиску. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні – впливати на конкретну поведінку платника податків [75]. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення частки доходів, податок може відповідно змінювати напрями діяльності платників податків.

Регулююча функція податків одержала подальший розвиток і доповнена наступними положеннями:

– антимонопольна спрямованість (податкова система не повинна сприяти концентрації виробничих факторів на ефективних ринках);

– принцип вигоди (пропорційність податкових зобов’язань тій вигоді, що платники податків одержують від реалізації урядових програм);

– принцип платоспроможності (залежність податків від економічного потенціалу, розмірів доходів і майна, тобто платоспроможності платників податків);

– гнучкість, чіткість, прозорість, стабільність податків.

Регулююча функція проявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше; у встановленні та зміні системи оподаткування; у визначенні податкових ставок, їх диференціації.

Регулююча функція за певних умов може проявлятися, а може й ні. Вона об’єктивно притаманна податкам, проте її ідея не завжди очевидна, не завжди на практиці спрямована так, як передбачалось при введенні того чи іншого податку.

В сучасній фінансовій літературі все частіше використовується термін “розподільчо-регулююча функція” як такий, що найточніше розкриває механізм її прояву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування.

В складі регулюючої функції податків виділяють стимулюючу і стримуючу (дестимулюючу) підфункції. “Регулювання” поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення, посилення, спонукання до дії чи певних змін процесів, явищ, і реверсний вплив – стримування, сповільнення, послаблення, обмеження. Так, стримуюча підфункція податків, наприклад, може проявлятися через введення акцизів на тютюнові та алкогольні вироби, збільшуючи ціну їх продажу та покликана стримувати ріст споживання цих виробів. Стимулююча підфункція реалізується через систему пільг, преференцій. Вона проявляється в зміні об’єкту оподаткування, зменшенні бази оподаткування, зниженні ставки податку. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб’єктів оподаткування на користь інших.

Отже, розглянувши функції податків в економічній системі, випливає висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: