Тексти для навчального аудіювання

Художник ранкової зорі

Безіменно він жив. Його в нас так просто й звали: Художник.

Ніхто не знав, звідки він приходив у нашу Тернівщину й куди потім зникав. Чули ми тільки, що замолоду цей дивний для нас чоловік навчався в академії, був у дружбі з Рєпіними і Куїнджі, а котрась із його ранніх картин нібито навіть була відзначена золотою медаллю на виставці в Парижі. Місячне світло вловив, як ніхто, потім і сам не міг своє досягнення повторити...

Золота ера успіху промайнула для Художника рано, після чого тяжко пережите нещасливе кохання чи й ще якісь житейські незлагоди закинули його в наші краї. І ось уже ми бачимо, як він мандрує звідкись польовою доріжкою в зім’ятому, старому капелюсі, в плащі, скринька з художницьким причандаллям теліпається через плече, а непроникливе, з суворими вусами обличчя його осяває ранкова зоря. Усе якось так випадало, що вона йому світить навстріч...

Відомо було, що Художник котрий уже рік носить у собі нездоланну пристрасть – знайти, що задумав! А шукає він якихось диво-фарб, таких, щоб не вицвітали, не тьмяніли й не блякли від часу, зберігали б вічну свіжість, соковитість, чистоту тонів післядощової райдуги... Одне слово, були б як живі!

Блукаючи по наших балках, придивлявся він до всього, що там росте, а надто до того, що барвить. Шукав фарб, щоб не боялися часу. Так художник опинився на Романовій пасіці, де йому й зародилася думка змалювати його дочку Надьку.

Малювати заходився вранці-рано. Тільки зазоріє – уже художник велить Надьці вийти, поставить її лицем до палаючого крайнеба, налаштує мольберт і пензликом торк, торк у той бік, де зоря, і одразу ж цвіт од неї на полотно. Зовсім недовго працює Художник, бо ще сонце й росу не спило – вже в нього скінчився сеанс, іди собі, Надько, гуляй до завтрашньої зорі...

Місячне марево Художник також ще й досі ловив, та все ж найбільше душі він докладав, щоб змалювати Надьку з дитям, вважаючи, що нічого вищого й достойнішого в житті для митця нема, як відтворити красу материнства...

Жодного схід-сонця Художник наш не проспав, така натура. Тільки зазоріє, вже він за роботою. Стоїть по коліна в росах, підхоплює пензликом відблиски зорі та й на полотно їх, на полотно! Зирк на ту, що під яблунею, зирк на схід, злегка пензликом черпне зорі – і на полотно, на щічки дитяткові та його молодій матері.

- Ось моя Мадонна, - сказав він нам якось згодом, добуваючи картину з якогось мотлоху, і враз, як од сонця, стало світліше в його комірчині-хижці...

Впізнали ми її одразу, нашу вишневощоку Надьку, стоїть, тримає мале дитя біля грудей. Уся мовби оповита сяйвом материнської відданості, любові й злагоди. І найбільша сила картини була зосереджена на погляді молодої матері: бачиш, що нічого, крім немовляти, для неї на світі не існує, а лише це крихітне життя, і вона його мовби чатує, оберігає поглядом від невідомих, нікому не чутних ще небезпек, що, може, тільки вона їх передчуває материнським інстинктом...

Отже, полюбилася Художникові Романова пасіка: хоч би де блукав, а сюди заверне. Чимось зійшлись обидва: мандрівник і господар. Сівши на призьбі, неквапом гомонять про дивовижно мудрий бджолиний уклад життя, про закони і звичаї цих створінь, пробують розгадати, чому іноді бджоли пускаються в танець біля вулика після польоту і що означає той їхній танок. Загадкою для обох лишається також і те, як бджоли в цілковитій темряві вулика будують таку досконалу споруду – воскові засіки для меду. Звідки бджолі знати розрахунки будівничого?

- Бджола – загадка, зірка – загадка, а людина хіба ні? Таємниця з таємниць, - роздумує Художник. - Декотрі кажуть: людина – це жмуток м’язів... Але чи то все? Чи не краще б сказати: жмуток м’язів, піввідра крові та безмір душі...

Зненацька прийшла трагічна звістка з Тернівщини: в люту хуртовину кудись пробиравсь уночі наш художник, і знайшли його в снігу закоцюблого - в тім же вічнім плащі й капелюсі. А за пазухою - закутана в ганчірочку ота безсмертна його картина, що й серед снігів не втратила свіжості барв, - тільки на вустах зображеної замість усмішки з’явилася скорбота, а на щоці – велика, наче жива, сльоза.

Долею картини ми не переставали час від часу цікавитись. Потрапила вона до Харківської галереї, яку фашисти спалили, відступаючи, і лише кільканадцять полотен вдалося врятувати з полум’я. За кілька років по війні на одному з аукціонів у Нідерландах промайнуло було полотно невідомого майстра “Мадонна під яблунею”, але чи вона то була, чи зовсім інша? Чи пропала десь, чи й зараз, ледь усміхнена, мандрує по світу? (За О.Гончаром; 720 сл.)

 

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. На міжнародній виставці одна з картин Художника була відзначена за

а) реалістичне зображення народного життя;

б) зображення сільського краєвиду;

в) зображення морського пейзажу;

г) відтворення місячного світла.

2. Картина художника була відзначена на виставці

а) у Санкт-Петербурзі;

б) у Парижі;

в) у Брюсселі;

г) у Лондоні.

3. Замолоду Художник навчався

а) в університеті;

б) в академії;

в) в інституті;

г) у магістратурі.

4. Нездоланною пристрастю Художника були пошуки

а) сюжету для картини;

б) натурниці для роботи над картиною;

в) куточка природи для роботи над пейзажем;

г) фарб, які не вицвітали б від часу.

4. Шукаючи барвників, художник опинився

а) у кузні;

б) у гончарні;

в) на пасіці;

г) на фабриці.

5. Над потретом матері з дитям Художник працював

а) на світанку;

б) опівдні;

в) у надвечір’я;

г) при заході сонця.

6. Найбільшу увагу Художник зосередив

а) на позі портретованої;

б) на виразі її обличчя;

в) на погляді;

г) на тому, як вона тримала дитину.

7. Зображену на картині жінку сам Художник визначив як

а) богиню;

б) русалку;

в) красуню;

г) мадонну.

8. Художник та пасічник любили погомоніти

а) про життя хуторян;

б) про життя степових рослин;

в) про бджолиний уклад життя;

г) про закони людського співжиття.

9. Людину художник визначив як

а) жмуток м’язів, глибину досвіду та мудрість;

б) жмуток м’язів, гіркий досвід та любов до ближнього;

в) жмуток м’язів, слабке тіло та незламність духу;

г) жмуток м ’язів, піввідра крові та безмір душі.

10. Художник трагічно загинув

а) згорівши в пожежі;

б) потонувши в річці;

в) замерзнувши;

г) від руки вбивці.

11. За пазухою в загиблого було знайдено

а) гостинці;

б) гроші;

в) книжку;

г) картину.

12. У світовому мистецтві образ Мадонни уособлює

а) материнську втіху;

б) материнську лагідність;

в) материнське всепрощення;

г) трагізм і велич материнської любові.

Журавлі ходять крилами

Наближався день мого народження, і я вирішив здивувати друзів екзотичними стравами.

Я - мисливець, тому ідея напросилася сама: накрити стіл дичиною. Пригостити гостей хотілося не загорнутою в целофан птицею з магазину, а свіженькою, прямо з повітря.

День народження випадав на п’ятницю. Мисливський сезон розпочинався у середу, і я ще у вівторок вирушив на своє улюблене болото.

Дізнавшись про очікуване родинне свято, єгер Андрій Тихонович вирішив показати мені одну місцину. Андрій Тихонович був не просто майстром мисливської справи, а справжнім професором боліт і комишів. Він безпомилково знав, де, що, коли плаває й літає. Та найбільше в ньому приваблювало інше: він свято беріг старі мисливські традиції, від яких віяло романтикою часів класичного полювання, яке застали ще Остап Вишня і Максим Рильський.

Я безмежно любив природу й завжди з насолодою слухав розповіді Андрія Тихоновича. Я навіть став копіювати його рухи, їзду на човні, ходіння по болоту, і був щасливий, що перебираю спадок колишніх патріархів лугів, яких все більше й більше витісняють моторизовані та автоматизовані легіони сучасних мисливців.

-Тут настріляєте бекасів, - пояснив мені Андрій Тихонович, коли ми спинилися біля озерця. – А отам далі – журавлиний острів, - показав рукою єгер.- Туди навіть близько не можна підпливати, щоб не наполохати цих славних птахів.

Єгер замовк, замислився, а потім тихо спитав:

-Ви любите народні пісні?

- Дуже, - спантеличено відповів я, бо аж ніяк не чекав на такий перебіг розмови.

-І я, - сказав Андрій Тихонович. – Наші пісні такі мудрі, ніжні, добрі. Але не можу збагнути, чому склали погану про журавля. Пам’ятаю, як малим розплакався, коли мати заспівала:

Занадився журавель до бабиних конопель,

А я тому журавлю києм ноги переб’ю.

- Така гарна птаха – і перебити їй ноги! За якісь коноплі!

-Та то жарт, - заспокійливо мовив я.

- Та я розумію, що жарт, та навіщо такі жорстокі жарти? – сумно зітхнув єгер. – Жменька їх зосталась. Хай живуть на радість людям.

Єгер побажав мені вдалого полювання й відштовхнувся веслом від берега.

У темряві я чекав ще годину, аж поки стало сіріти. Стріляти не поспішав, хоч качки свистіли над головою, наче гарматні снаряди. Але я терпів, поки стане світліше, щоб бити завидна. Трохи згодом я дістав з чохла рушницю, склав її й витяг з патронташа набої. Коли вставляв їх у стволи, мене торкнуло якесь неприродне відчуття легкості в патроннику. Неприємний здогад пройняв мене. Схопив один патрон. Це був шістнадцятий калібр. А у мене ж у руках дванадцятка! Поспіхом я кинув у рюкзак набої товариша, який ще минулого полювання залишив у мене свою шістнадцятку з патронташем.

Прикрішої ситуації важко було уявити. Замість того, щоб вдосталь пополювати, я мав сидіти на острові до приїзду Андрія Тихоновича, бо сам вибратися звідси не міг.

...Пізно ввечері єгер забрав мене з острова. Вдома на запитання дружини, як справи, я відповів коротко:

-На іменини купуй ковбасу.

У п’ятницю стіл вгинався від традиційних міських страв. Несподівано виручив сусід, теж мисливець, Дмитро. Він прийшов з кількакілограмовим пакетом. Там було порубане великими шматками пташине м’ясо.

-Що це? - здивувалась дружина. - На качку не схоже. Занадто птах крупний.

-Гусака підстрелив, - пояснив Дмитро. - Якраз згодиться.

Коли зійшлися гості, смажений гусак був на столі.

Годині о четвертій ранку хтось упевнено натиснув на кнопку дзвінка. Я відчинив двері. На порозі стояв Дмитро у повній мисливській викладці.

- Виручи, друже. Зібрався на полювання, все вклав, потім торкнув патронташ – а там два набої. Позич хоч кілька.

    Відмовити, певна річ, я не міг. Витягши з коробки патрони, приніс їх Дмитру. Номери шроту я записував на капсулі червоним фломастером. Крім цифр, була записана абревіатура ПС, що означало: порох сильний. В патронах була збільшена доза порохового заряду. Такі набої використовувалися тоді, коли ціль для пострілу знаходилася дуже далеко або високо.

   -Якраз те, що треба, - зрадів Дмитро. – Битиме намертво.

Вирушивши наступного ранку на полювання, я побачив над журавлиним островом журавля. Помітив, що літає він якось дивно. Вже при мені він безперервно літав тут більше двох годин великими колами, інколи знижуючись, потім знову, важко здіймаючись угору, переходив на попередню орбіту.

Сівши в човен, я рушив до журавлиного острова. Люди тут не бували, тому природа збереглася в недоторканому стані. І рапом я побачив зовсім свіжі сліди перебування тут людини. Хтось був тут сьогодні або учора. Слідами свого попередника я подався в глиб острова. Журавлів не було видно. Зате з правого боку болота почувся відчайдушний крик, і я побачив журавля, що наближався до острова. Тепер його політ видавався ще більш дивним. Він не махав крильми, як це роблять інші птахи, а якось важко підтягував їх під себе, а потім наче випростовував. Здавалося, птах дуже стомлений і зовсім не хоче летіти, проте виконує якусь тяжку місію.

Щоб не видати себе, я вліз у кущі. Мої зіниці мимоволі вперлися у два сірих предмети під ногами. “Гільзи! – мало не ойкнув я. – Хтось тут стріляв. Невже у журавлів? Ось чому їх не видно...”

Птах подав хрипкий і якийсь трагічний крик. Голос його різким болем відізвався у серці. Я вже знав, що саме вражало в його польоті. Це був останній політ. Ніколи більше не піднятися йому в небо. Тому й не кричить він, а схлипує, наче в агонії. То його останнє над рідним островом коло. Може, він і зробить тих кіл ще сто чи двісті, та це нічого не допоможе, і нічому не зарадить. Бо він мертвими трасами ходить над цвинтарем, який до вчора був йому веселим домом.

Мені було страшно підвести на журавля погляд, бо я знав, що побачу. На капсулях гільз під ногами, як краплини крові, застигла фарба фломастера: ПС.

А трохи далі в кущах лежали дві довгі, обрубані свинцем вище колін ноги журавля, який зараз доплакував наді мною свою прощальну пісню. (За Г.Кримчуком; 900 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Найбільшим захопленням оповідача було

а) рибальство;

б) мисливство;

в) збирання грибів.

2. Пригостити друзів дичиною оповідач вирішив

а) на Великдень;

б) на Новий рік;

в) на свій день народження.

3. Нову місцину для полювання оповідачеві показав

а) сусід Дмитро;

б) єгер Андрій Тихонович;

в) товариш, який залишив у нього рушницю шістнадцятку.

4. Народна пісня згадана в тексті у зв’язку з тим, що

а) оповідач мріяв вполювати журавля;

б) оповідач побачив журавлиний острів і ним зацікавився;

в) журавлиний острів показав повідачеві єгер.

5 У новому для нього угідді оповідач не поспішав стріляти, тому що

а) мав поганий зір, тому чекав світанку;

б) хотів стріляти завидна, щоб уникнути помилок;

в) хотів добре виспатися перед полюванням.

6. Полювання не відбулося, тому що

а) поспіхом оповідач узяв не ті патрони;

б) оповідач розчулився і відмовився стріляти;

в) оповідач не наважився стріляти поблизу журавлиного острова.

7. Впольований сусідом Дмитром і подарований оповідачеві великий птах був

а) качкою;

б) гусаком;

в) журавлем.

8. Беручи в оповідача патрони з позначкою ПС (порох сильний), Дмитро сказав:

а) “Буду уважним і обережним”;

б) “Битиме намертво”;

в) “Жаль, що немає інших”.

9. Журавель, що літав над островом, привертав увагу тим, що він

а) був незвичайно великого розміру;

б) мав незвичний колір оперення;

в) якось дивно літав.

10.У кущах на строві оповідач знайшов

а) рушницю;

б) гільзи;

в) журавлине пір’я.

11. Побачивши напис фломастером “ПС”, оповідач зрозумів, що

а) у журавля стріляв єгер Андрій Тихонович;

б) у журавля стріляв хтось із кола йому знайомих мисливців;

в) у журавля стріляв його ж набоями сусід Дмитро.

12. Головна думка опрацьованого тексту така:

а) йдучи на полювання, потрібно ретельно вибирати набої;

б) заповідні куточки природи необхідно охороняти від усіх мисливців;

в) доля природи перебуває в залежності від людської мудрості або безголів ’ я.

* Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано).

І V . Пояснення вчителя.

Дуже важливим є вміння читати. Як і процес аудіювання, процес читання складається з мотиваційного етапу (визначення мети), аналітико-синтетичного  (сприймання, розуміння) та виконувального (прийняття рішення на основі здобутої в процесі читання інформації з наступним говорінням або письмом).

У процесі читання можуть розв’язуватись різноманітні завдання, як-от: здобути інформацію, навчитися щось робити, дістати естетичну насолоду. Відповідно до таких комунікативних завдань розрізняють різні види читання: ознайомлювальне, вивчальне  та  вибіркове.

Ознайомлювальне  читання застосовують для попереднього ознайомлення з книжкою (журналом тощо). Переглянувши анотацію, передмову, зміст, читач має зрозуміти найважливіші положення видання, дістати чітке уявлення про цінність і корисність книжки.

Вивчальне  читання (воно ж поглиблене, аналітичне) вважають найдоречнішим у процесі навчання. У процесі такого читання інформацію н сприймають не пасивно, а, ставлячись до сприйнятого критично, дають власне трактування та оцінки поданим положенням і висновкам, помічають слабкі місця у викладі або поясненнях. Таке творче сприймання уможливлює ефективне запам’ятовування сприйнятого, забезпечує високий рівень активності думки читача.

Вибіркове  читання - це швидке читання, у процесі якого читач, охоплюючи текст загалом, акцентує увагу тільки на потрібних йому аспектах. Сторінки гортають, поки не відшукають потрібне місце, яке читають, застосовуючи вже інший вид читання -  вивчальне.

Кожен читач має навчитися свідомо вибирати той чи інший вид читання залежно від завдання, яке перед ним стоїть.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: