І V . Виконання вправ на закріплення вивченого. * Диктант із коментуванням.

* Робота біля дошки. За схемою, поданою на с. 25 підручника, зробити синтаксичний розбір двох вказаних учителем речень (усно).

І. Німує небо, і мовчить земля. (М.Рильський.) Минула ніч, і сонце білогриве несе на тросі огненному день. (В.Симоненко.) Повітря склом виблискує ламким, і тиша ніжно дзвонить над гаями. (М.Рильський. ) Заснула ніч на вулиці глибокій, і ліхтарі, як маківки безлисті, ледь-ледь жовтіють. (П.Воронько.) Вже осінь серце крає жовтим листом і паморозь на травах сивиною. (Т.Губар.) Дивна хмара злягла рукою білою на далеч, і райдуги уламочок між пальців, мов перстень, сяяв каменем коштовним. (Я.Райніс.) Довго громи гуркотіли і блискавка в хмарах вилась. (Б.Грінченко.) Приходив дощ, а потім було зимно. (Л.Костенко.) Віяв вітер і сонце пекло, і німотне смеркання в ворота, наче гість дорогий, увійшло. (М.Рильський.) 

ІІ. Мені шумлять октави тополині і льон у синій повені сія. (Д.Луценко.) Сонце впало в степ за очеретом і погасло, а з лиману викотився червоний місяць і пустив на воду широку іскряну стежку. (І.Нечуй-Левицький.) Довкола у природі все дрімало і рання мла стелилась по землі. (О.Маковей.) Манило марево й мене до голубого небокраю, і вже здавалося, земне я щастя те ось-ось впіймаю. (Д.Луценко.)

ІІ. Я – українець, і моя душа ніким не розмежована довіку. (В.Кочевський.) Спішу до тебе, серце-Україно, і час мені так хочеться спинить! Тут посивіли материнські скроні і зморшками осяяло чоло. Тут пестили нас мамині долоні, і серце це навічно зберегло. (Т.Губар.) Мала частинка світу в людськім мозку, а в кожнім серці людськім – цілий світ. (Д.Павличко.) Слова підлітають над гривою казки, і серце підказує правду уму. (Л.Костенко.) З дитячих років пам’ятаю легенд чимало і казок, але одна, як шепіт гаю, не йде і досі ще з думок. (Д.Фальківський.)

* Попереджувальний диктант. Вказати речення прості та складні. У кожному з речень підкреслити граматичні основи.

І. Жовтий лист покружляв і зів’яло опав на плече. (Б.Олійник.) Коло броду дотлівали жовті віти яворів, а над ними пролітали білі лебеді вгорі. (Д.Луценко.) Стоїть ще літо, але тихий сум вже осінню в повітрі повіває. (Г.Рибцуник.) Вже літо бабине нитки шовкові ткало, а навкруги весною все співало. (М.Сливко.) І пливла у далеч біла павутина, і сміялось небо, як блакитний сад. (М.Рильський.) За сонцем хмаронька пливе, червоні поли розстилає і сонце спатоньки зове у синє море. (Т.Шевченко.) Знов весна настане і квітки барвисті принесуть хвилини щастя і добра. (В.Сосюра.)

ІІ. День до останку згорів, і лишилася нічка бліда. Темна ще ніч, та вже хутко минеться вона. А завтра знов сонце загляне в віконце і збуджене серце моє заспіва. За горою блискавиці, а в долині нашій темно. Квітки цвітуть, і золотом багряним, немов огнем, долина пойнялась. По узліссі і на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Світло сліпить, та не грає веселе проміння. Вітер гуде, та задуха гнітить, як каміння. Дев’ятий грізний вал! У глибині якісь печери позіхали чорні, та високо здіймались гребені.

З тв. Лесі Українки.

* Диктант із коментуванням.

Тихесенький вечір на землю спадає, і сонце сідає в темнесенький гай. (В.Самійленко.) Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить. (М.Рильський.) Давно із яблунь зник весняний шовк і сад журивсь за вродою своєю. (Д.Луценко.) Одшуміло літо... Одспівало жито. Тільки вітер креше іскри по стерні і, як тінь докори, наступа копитом сухоребра осінь на поля сумні. (Д.Фальківський.) Застиг, як ратник, явір край села, і бджоли витанцьовують на квітах. (Д.Луценко.) Тільки захід горів жовтогарячим огнем та навислі над ним хмари червоніли, мов кров, а кругом усе тонуло в мороці. (Панас Мирний.) Небо над морем стало сизе, і на тому сизому небі заблищала пишна веселка. (І.Нечуй-Левицький.) А серед ночі, в тихий час, тут мавочки гуляють у таночку і ясний місяць дивиться на нас. (Л.Глібов.)

* C амостійна робота. Переписати речення, розставляючи пропущені розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення).

І. Піднялися крила сонних вітряків, і черешню білу вітер розбудив. Була метелиця – і тиша залягла. Та ронять верби жовте пір’я на чорні колії доріг, і строгий погляд постеріг відльотний ключ серед безмір’я. Прив’яла папороть ще зеленіє, та вже горять, як свічі, дерева, і памороззю криється трава уранці-рано. Як жива, між віттям павутина проплива, а сонце світить тихо, мов крізь вії. Я натомився від екзотики, від хитро вигаданих слів, а на вербі срібляться котики, і став холодний посинів.

З тв. М.Рильського.

ІІ. Вікам посивіли вже скроні, а все про волю не чувать. Порозпрягали хлопці коні і полягали спочивать. Бряжчать мені  невільницькі кайдани, а я шукаю сховані ключі. Духовний Чорнобиль давно вже почався, а ми іще тільки його боїмось. Вже леви ждуть, і жде мене арена. Життя, мабуть, - це завжди Колізей. Було життя як вірш без пунктуації, а смерть поставить крапку і тире. Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку. І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!

З тв. Л.Костенко.

V . Перевірка самостійної роботи учнів.

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: