Контрольний диктант. Складання діалогів

Мета: з’ясувати рівень засвоєння знань, сформованості вмінь і навичок з теми “Складне речення”, також рівень сформованості комунікативних умінь, зокрема вміння складати й підтримувати діалог; формувати вміння й навички використовувати здобуті теоретичні знання на практиці відповідно до конкретної ситуації, закріпити вміння дотримувати етичних правил спілкування; розвивати логічне мислення, пам’ять, формувати орфографічну й пунктуаційну грамотність, навички самостійної роботи, орфоепічні навички.

Тип уроку: урок перевірки й обліку здобутих знань, сформованих мовних і мовленнєвих умінь і навичок.

Обладанання: текст для диктанту, ситуативні вправи.

 

Хід уроку

І. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення.

ІІ. Написання диктанту.

ІІІ. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як диктант написано).

І V. Виконання ситуативних вправ.

 

* Скласти й “розіграти” діалог між двома дев’ятикласниками, одному з яких надзвичайно подобаються повісті Г.Квітки-Основ’яненка, інший же вважає, що сучасного читача ці твори не можуть зацікавити. Розмова відбувається на засіданні шкільного літературного гуртка.

 

* Скласти й “розіграти” діалог між двома дев’ятикласниками, однин з яких зачарований “Енеїдою” І.Котляревського, інший ставиться до неї як до твору, який має лише історичну, проте не художню вартісність. Розмова відбувається у дружньому колі на дні народження одного з співрозмовників.

 

* Скласти й “розіграти” діалог між двома (трьома) дев’ятикласниками, один з яких наполягає на тому, що вживання фразеології огрубляє мовлення, двоє інших прагнуть переконати його, що вживання фразеологізмів робить мовлення образним i виразним. Спілкування відбувається на факультативному занятті.

 

* Скласти й “розіграти” діалог між дев’ятикласником i туристом, який розпитує про найцікавіші музеї (виставки, пам’ятки історії й культури, вулиці, майдани) вашого міста (села) та цікавиться, як їх дістатися. Розмова відбувається на автовокзалі (залізничному вокзалі, аеропорту).

V. Підбиття підсумків уроку.

V І. Домашнє завдання. Повторити все вивчене про складне речення.

Тексти для контрольного диктанту

Мандрівний філософ

 

Друга половина вісімнадцятого століття принесла Україні немало трагічного: запровадження кріпацтва, гоніння української культури й мови. Народ втрачав рештки своєї державності, переходив у невільницький стан, і в гірку цю добу Григорій Сковорода вважав за обов’язок бути серед людей, несучи їм розраду, яку може дати тільки слово. З Біблією й сопілкою в торбині він мандрував селами й містечками. Зупинявся в поміщицьких будинках, навчав дворянських дітей, а тоді вирушав навчати селян. Основою його вчення була віра у всемогутність людського розуму і неминучість торжества справедливості. Філософ вважав, що ідеальне суспільство можна створити за допомогою освіти.

Йому, хлопцеві з полтавського села, вихідцю із заможної козацької сім’ї, розчинилися двері Київської академії. Узявши постриг, він міг досягти найвищих чинів і посад, але визнав за краще виїхати за кордон церковним служкою, і манила його туди жага знання. Та палко люблячи природу України, її мову, людей, він не міг лишити рідної землі.c

“Світ ловив мене, та не спіймав”, - такий напис заповідав зробити на своєму надгробкові Григорій Сковорода (За А.Денисенком; 160 сл.).

Іван Котляревський

 

Вихваляючи твори Івана Котляревського, ми залюбки заводимо мову про талант письменника. Проте щоб стати зачинателем нової української літератури, самого таланту мало: треба мати український хребет. Той хребет, який крізь усі лихоліття й катастрофи знову й знову випрямлюється і утверджує вільне людське право бути собою.

 “Енеїду” Котляревський розпочав під час свого вчителювання. Відчувається його захват легким, дотепним, вільним словом, поезією звичаїв, коли кожен звук і образ іскриться. У мовній стихії благословенної Полтавщини поет купався, як бджола в пилку в пору весняного цвіту, наповнюючи сонячним нектаром рамки Вергілієвої поеми.

Здається, “Енеїда” має чарівну силу єднати порізнених земляків щирою людською усмішкою, спонукає впізнавати себе справжнього. Крім того, в поемі вже з перших рядків закодовано запорізьку історію. Читач відчуває рідне тепло, виспіване на козацький лад. Митець утвердив високе почуття людської й національної гідності. Це почуття й стало хребтом нової української літератури, що завжди послідовно обстоювала добру славу й честь української імені. (За Є.Сверстюком; 150 сл.).

 

Найулюбленіша п ’єса

“Наталка Полтавка”, ця улюблена вистава українського народу, зросла на rрунті народної творчості. Щедро черпаючи із скарбниці духовних цінностей свого народу, автор доречно використав у творі і влучність прислів’я, і сатиричну пісню Григорія Сковороди, і пісенну лірику, створену безіменними авторами. Проте одне ім’я тепер відоме. Це Маруся Чурай, донька полтавського сотника за Хмельниччини. Саме їй, особі напівлегендарній, народна традиція приписує авторство багатьох використаних у драмі пісень. Ці перлини, вихоплені з народної пісенної стихії, у сприйнятті українця невіддільні від п’єси Котляревського.

У драмі виразно видно, як з незліченних джерелець народжується мова України, майбутній Дніпро її співучого слова. Сучасна наша літературна мова вже відчутно проступає тут у своїх основних рисах і властивостях.

Донині твір чарує первозданною свіжістю, красою почуттів. Мільйони людей, стрічаючись із образами твору, мають насолоду. Кожне нове покоління читачів і глядачів черпає для себе моральні взірці людської краси і благородства. Іскрометний гумор, щирість, теплота, природність інтонації надали творові життєвості, що не згасла й досі (За О.Гончаром; 155 сл.).

Синиця

Зранку порозсувалися обрії, побільшало світла. Небо стало таке високе, що погляд тонув у безмежжі. Сонце зникло за хмарами, і тоді донизу посіявся сніг.

Він падав легкий, лапатий, кружляючи неквапливо. Потім небеса потемніли і все довкола теж потемніло. Та скоро почало світлішати: сніг сипав не такий рясний. Коли ж оголився, зблиснувши, край неба, снігопад зовсім припинився.

Йдучи вулицею, ще здалеку почув я радісний пташиний спів. Наближався до молодих топольок, посаджених торік, і той спів лунав усе впевненіше. На вершечку тополі сиділа синиця й завзято щебетала. Мелодійний спів пташки був немов насичений світлом. Можна було подумати, що саме світло співає щасливим голоском синички.

Йшов я ввечері коло тієї самої топольки й подивився на верхівку. Потім запитав себе: чого зупинявся? Невже надіявся, що прилетить пташка і заспіває, як удень? Та чого їй сюди летіти? Десь, мабуть, на іншому дереві примостилась і щебече. (За Є.Гуцалом; 140 сл.)

Урок № 53

⇐ Предыдущая891011121314151617

Поделиться: