Предмет та завдання етики.

 У Арістотеля термін “етичний” потрібний був мислителю для позначення чеснот, що стосуються людської вдачі, характеру, на відміну від чеснот, пов’язаних з мисленням, розумом людини.

З часом поняття “етика” і “мораль” стали загальнопоширеними. При цьому термін “етика” зберіг своє первісне арістотелівське значення і досі позначає головним чином науку. Під мораллю розуміють переважно предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається.

Етика, принаймні у своїй сутнісній основі, може бути тільки наукою філософською, що не виключає існування часткових, віддалених від філософської тематики галузей етичного пізнання.

Мораль постає як імперативно- оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла. Оскільки мораль є певним загальним відношенням людини до дійсності як певної форми співвідношення – стає більш очевидним філософський характер етики як науки. Адже предметом філософії саме і є загальні основи людського буття і відношення до світу. Таким чином, філософія і етика є передусім дисциплінами гуманітарними, як галузі знань про людину в цілісності її життєвих проявів.

Відповідно до своєї філософської основи, етика – це наука про людське ставлення до самої моралі: про те, який смисл, яку внутрішню необхідність вбачає людина в прийнятті тих або інших моральних норм, на чому грунтує свій вибір, звідки взагалі виникає в неї потреба в моральному самообмеженні. До сфери інтересів етики потрапляє найширше коло духовних пошуків людини,Ю поєднаних спільною тональністю вільного обмеження нею своїх суб’єктивних потенцій заради вищих смисложиттєвих цінностей.

Взагалі ж етика як дисципліна свідомого самовизначення суб’єкта нерідко вінчала собою найвеличніші філософські системи. Зрештою, це закономірно, оскільки для філософії завжди існує потреба в подоланні абстрактності, у втіленні своїх ідей і візій, у самовизначенні самого її автора, що має продемонструвати світові певні життєві висновки згідно з власною доктриною; етика ж спирається на розроблюваний філософією духовний потенціал, на тлумачення нею інтегрального досвіду людини. В цьому є зв’язок між загальнофілософською концепцією людського буття й відповідними етичними системами.

Предмет етики дуже своєрідний – його не можливо звести до звичайного зовнішньго об’єкту, описувати, вимірювати, аналізувати як певну окрему цілість.  Мораль постає як такий імперативнооцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла. (О.І.Титаренко)

Мораль (М) – це завжди певна вимога, веління, що його висуває перед людиною суспільна думка або голос сласного сумління; там, де такі імперативи відсутні, де від людини нічого не вимагається, - немає й підстав говорити про мораль. М цікавлять саме речі і прояви людини, які в принціпі можуть бути певним чином оцінені. Також осмислюють М як особливе відношення людини до дійсності. Все набуває моральністі тільки тоді. Коли потрапляє у сферу протистояння добра і зла.

 Відповідно до своєї основи, етика – це й наука про людське ставлення до самої моралі: про те, який смисл, яку внутрішню необхідність вбачає людина в прийнятті тих або інших моральних норм, на чому грунтує свій вибір, звідки взагалі виникає в неї потреба в моральному самообмеженні. Таким чином, до сфери інтересів етики потрапляє найширше коло духовних пошуків людини, поєднаних, спільною тональністю вільного обмеження нею своїх суб’єктивних потенцій заради вищих смисложиттевиє цінностей.

Саме останнє становить філосовську й духовну спеціфіку етичного погляду на світ. Якщо естетика філосовськи – духовно санкціонує чуттевий ентузіазм людини, буяння надлишкових енергій і сил, без чого неможливе ні творення, ні сприйняття прекрасного. То етика в постійному змаганні з нею висуває і розробляє свого роду культуру меж – тверезу й зосереджену культуру свідомого самовизначення людського сіб’єкта. 

Висновки і рекомендації сучасної етикі мають перспективу широкого застосування всюди, де істотним є цілісний підхід до людської особи, - в пердагогіці, практичній психології. Разом з цім етика проникає в найрізноманітніші галузі суспільного життя – в політику, наукові досладження, менеджменту та ін.

У міру зростання ступеня складності практичних завдань, що потребують розв’язання, підвищується роль етичної експертизи рвзноманітних економічних, екологічних, промислових, будівельних проєктів, що впливають на долі конкретних людей.

Надзвичайної актуальності набувають нині етичні проблеми медицини – успіхи якої і вдасконалення її матеріальних засобів спонукають нині до філософсько – етичного переосмислення ряду її фундаментальних уявлень і орієнтирів. Наростання подібних проблем привело в наші дні до винекнення на стику медицини й етики наукової дисциплини - біоетики. Пряме завдання етики – домогти наблизитися до рівня, досягнутого культурою людства в осмисленні хвилюючих нас моральних проблем. І разом з тим повніше й виразніше усвідомити неповторність власної ситуації, необхідність творчого зусілля власної волі та думки.

У цьому своєму аспекті, безпосередньо зверненому до духовного світу людини, етика теж постає як наука, що дає нам певні знання, - проте не тільки як наука, а й як необхідний компонент філософської культури та людської духовності загалом.

Створююяи таким чином адекватне духовне середовище, що не дає заснути власному ношому мисленню, етика спонукає останне долати свою самотність, спонукає до діалогу з тими. Хто репрезентує інші точки зору на предмети, що його цікавлять. Передаючи в стислій формі досвід моральної свідомості людства. Вона не може певною мірою не відтворювати й надихаючи силу одновічного людського поривання до кінцевого смислу буття, до розгадки таємниць добра і зла, ризик і безмежну привабливість морального пошуку – мова, звичайно, про етику як таку, а не про конкретні її виклади, які можуть бути скільки завгодно бездуховними й просто нудними.

Етика як наука на емперичному рівні описує мораль, на теоретичному – її пояснює; тим і тим вона сприяє критичному осмисленню, обговоренню, утвердженню і забеспеченню нормативно – ціннісних крітеріїв та орієнтирів актуальної людської моральності. Як філософська дисциплина розширює духовне видноколо особистості, з’ясовує для неї зміст і смисл моральних цінностей та проблем, утверджує і розвиває культуру філософсько – етичного мислення і дискусій. Стимулює власний духовно – моральний пошук, власну моральну творчість людини.

Смертна кара: за і проти

Смертна кара:за і проти. Розглянемо деякі аргументи, у силу яких СК є морально виправданою.1) Смертна кара(СК)- моральне діяння як справедлива відплата, тому що вона є покаранням за убивство. Цей аргумент найбільш розповсюджений, тому що справедливість заснована на принципі рівності, еквівалента (але останній у даному випадку не дотримується).Попереднє знання про смерть, її очікування, розставання з родичами роблять СК психологічно більш важкою. Еквівалентність у відплаті не дотримується і тому, що сили ката і жертви нерівні (убивця з'являється перед обличчям суспільства); не враховуються різні відтінки винності.2) СК виправдана попереджувальним значенням –тим, що вона своїм устрошающим впливом предотврощает здійснення таких же злочинів іншими.АЛЕ:СК робить сильне враження, але воно довго не зберігається в пам'яті.Якби СК була потрібна для лякання інших, то її б зробили публічної.У випадку СК, покарання не стає причиною, що попереджує злочин, тому що злочинець учиняє злочин не тому, що він згодний і готовий понести таке покарання, а тому, що він сподівається уникнути покарання.3) СК приносить благо суспільству тим, що звільняє його від особливо небезпечних злочинців.АЛЕ: суспільство могло б захистити себе і довічним ув’язненням злочинців.4)СК може бути виправдано гуманними розуміннями стосовно самого злочинця, тому що довічне ув’язнення гірше, ніж миттєва смерть.АЛЕ: умови ув’язнення можна зробити більш прийнятними; і якщо говорити про гуманне відношення до злочинця, логічно дати йому право вибору.5) СК- простий і дешевий спосіб позбутися від злочинця. Цей аргумент рідко формулюється відкрито, але є одним із самих реальних мотивів, що лежать в основі СК. АЛЕ: не доводить моральну виправданість СК. Таким чином, немає безперечних аргументів, що обґрунтовують правомірність, моральну виправданість СК. Але, СК – є виклик ідеям моралі і права. 1) СК впливає на суспільство, розбещуючи його. Наявність СК затверджує думку, що убивство хоча б у якихось випадках може бути справедливим, бути благою справою. Законний характер убивства – легалізація убивства. 2) СК – антиправовий акт. Право засноване на рівновазі особистої волі і загального блага- СК знищує індивіда, знищує і саме правове відношення.Правове покарання напрвлено тільки на індивіда:при СК також караються і родичі злочинця. Ідея правового покарання полягає в тому, що карається діяння, а не особистість: у випадку СК, покарання спрямоване проти особистості. У праві діє принцип відновлення покарання у випадку судової помилки :у даному випадку це не можливо.3)Чоловік не владний над життям. Життя – умова людських діянь і повинні залишатися їхньою межею. Емпіричні спостереження показують, що Сприговор робить у тім, кому він призначений, глибокий духовний переворот, присуджений починає дивитися на світ іншими очима.

2.1 Сутність і завдання етики. 2.Етика є наукою , і завдання, які вона розв’язує варто осмислювати, виходячи саме з цього. В структурі наукового знання звичайно виділяють два рівні –емпіричний і теоретичний. На емпіричному рівні головними завданнями виступають виокремлення фактів, що стосуються морального життя людини й суспільства, їх збирання та опис, їх первинна систематизація в межах тієї або іншої пояснювальної схеми, встановлення на основі їх узагальнення певних емпіричних закономірностей. Розв’язанням цих завдань займаються історія і соціологія моралі із залученням цілого комплексу суміжних наук.

Зрозуміло, що без ретельних досліджень у всіх цих галузях, без докладної емпіричної картини, будь-які теоретичні побудови філософської етики втрачають реальне підгрунтя. Теоретичні дослідження в етиці , пов’язані з сутнісним пізнанням моралі, дають емпіричним розвідкам основу для узагальнення, навіть просто роблять “видимими” ті або інші наявні факти.

Важливе значення для сучасної етичної думки мають дослідження з історії люд. Моральності, а також типологічні й компаративістські студії в цій галузі. Щодо власне теоретичних завдань етики. То вони, як і в будь-якої іншої науки зводяться до поняттєвого відтворення, сутнісного осмислення й обгрунтування її предмета – моралі як такої.

Отже, етика як наука на емпіричному рівні описує мораль, на теоретичному – її пояснює; тим і тим вона сприяє критичному осмисленню, обговоренню, утвердженню і забезпеченню нормативно-ціннісних критеріїв та орієнтирів актуальної люд. Моральності. Як філос. дисципліна, етика розширює духовне видноколо особистості, з’ясовує для неї зміст і смисл моральних цінностей та проблем, утверджує та розвиває культуру філософсько-етичного мислення і дискусій, стимулює власний духовно- моральний пошук, власну моральну творчість людини.

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: