Порнографія і еротика: поняття і відмінності; дії громадськості.

З давньогрецьких часів і до наших днів люди по різному ставились до зображення оголеного людського тіла, і до всього що пов'язано із сексуальними взаєминами.

Так наприклад "трактат про любов" давньогрецького поета Овідія був оцінений його сучасниками, як розбещуючий розуми і серця твір. Нещасний автор був відправлений у заслання, і лише багато століть потому його праця була визнана геніальним літературним твором. У свій час абсолютно непристойною вважалася і картина Едуарда Мане "Сніданок на траві" на якій було зображено оголену жінку серед одягнених чоловіків. Чи варто говорити, що в наш час це полотно є одним з найвеличніших творів мистецтва. Подібних прикладів можна привести дуже багато, і суперечки про те, що благопристойно, а що ні, не вщухають і донині.

Порнографія - це індустрія яка виробляє і збуває дуже прибутковий продукт. Люди які займаються цим бізнесом точно знають, що таке порнографія, однак вони практично впевнені в тім, що для законодавців визначення порнографії - це щось складне або навіть не можливе." Я не можу визначити порнографію, але я впізнаю її, коли побачу" — говорив суддя Верховного суду СІПА який розглядав кримінальну справу по відношенню до матеріалів з непристойним змістом. Дійсно досить важко сформулювати визначення порнографії, що включало б тільки порнографію. Спочатку під порнографією розумілись зображення з життя повій і їхніх клієнтів. В " Радянському енциклопедичному словнику", говориться що порнографія - це " вульгарно-натуралістичне, непристойне зображення". Серед законодавців, журналістів, вчених і представників громадськості існує думка, що порнографічні матеріали або предмети - це особливий вид продукції сексуального характеру, основним змістом якої є детальне зображення анатомічних і (або) фізіологічних подробиць сексуальних дій. Популярний американський підручник сексології визначає еротику як "сексуально — орієнтований матеріал, прийнятний для глядача", а порнографію, як " сексуально — орієнтований матеріал, не прийнятний для глядача". Крім того в сучасній естетиці є декілька нормативних критеріїв, що відрізняють еротичне мистецтво від порнографії. Ось основні з них: Еротичне, як і будь-яке інше мистецтво, цілісно і зображує людину у всьому багатстві його переживань.

Порнографія аналітична, вона фіксує увагу на окремих моментах сексуальності, вириваючи їх з життєвого контексту і призводить сексуальність до статевого акту і його техніці. Еротичне мистецтво індивідуальне. Як у виконанні, так і в предметі його цікавить неповторне, своєрідне. Порнографія має справу зі стандартним сексом, який позбавлений особистісного змісту. її головний предмет не особистість і навіть не індивідуальне тіло, а гениталіі. Еротичне мистецтво, що розширює границі людської волі, гуманно і морально. Порнографія ж заперечує моральність, принижує людину, робить його об'єктом маніпуляцій. Вона закріплює традиційну ідеологію чоловічого панування і є одним зі способів сексуальної експлуатації жінок і дітей. Еротичне мистецтво - насамперед засіб вільного самовираження художника. Порнографія - це комерція, виробництво, націлене на одержання прибутку. Це не вид мистецтва а частина індустрії розваг.

В психології є дві теоретичні установки з цього питання, зовсім протилежні один одній. Теорія наслідування стверджує, що демонстрація емоційно притягуючих і збудливих сексуальних зразків викликає наслідування, збільшуючи тим самим імовірність поширення такої поведінки. Отже, якщо якась поведінка нам не подобається, її не слід виражати. Однак теорія катарсису, навпаки вважає, що еротичні матеріали і видовища діють, як запобіжний клапан, дозволяючи людині розрядити свої пригнічені сексуальні потяги, і тим самим, зменшуючи імовірність реалізації соціально неприйнятних бажань. Думки психіатрів і медичних психологів щодо впливу матеріалів сексуального характеру на поведінку людини, також дуже сильно відрізняються. Одні вважають, що захоплюватися порнографією можуть лише люди з нездоровою психікою, і перегляд подібних відеофільмів або фотознімків може підштовхнути їх до здійснення зґвалтувань або інших протиправних дій сексуального характеру. Інші стверджують, що серед лютих борців з порнографією непропорційно багато людей з неблагополучним або (загальмованим) сексуальним життям, що не отримують сексуального задоволення або не можуть прийняти власних еротичних бажань. "Захист моральності" дозволяє їм обговорювати і "провітрювати" власні психосексуальні комплекси й одночасно почувати себе вище інших. Відповідно до статистики, у тих країнах, де анти порнографічні закони були скасовані, кількість злочинів на сексуальному ґрунті різко зменшилося. У Данії, наприклад, їхнє число знизилося на 85%. Те ж саме відбулося у Швеції, Німеччині і Японії. Відповідно до закону питання про регулювання в засобах масової інформації відверто сексуальних

матеріалів викликає дебати в багатьох країнах. Найчастіше законодавства задовольняються мірами, що обмежують публікацію непристойних матеріалів у ЗМІ під приводом захисту суспільної моральності. Однак і тут немає єдиної думки - вживання заходів регламентаційного характеру і визначення поняття "непристойний" є предметом самих палких суперечок. Так у Великобританії, публікація непристойної статті є злочином, що несе за собою адміністративну і кримінальну відповідальність. Матеріал вважається непристойним, якщо його зміст "сприяє розбещенню і розтлінню громадян...". У Німеччині Кримінальний Кодекс передбачає покарання за продаж порнографічних матеріалів особам яким ще не виповнилось вісімнадцяти років. Також заборонено розповсюдження порнографії, що зображує " насильство над дітьми, або знущання над ними, або сексуальні дії з дітьми". Всі інші форми порнографії можуть вільно поширюватися, але тільки не серед дітей. Разом з тим кожна Земля має своє законодавство, і думки про заборону або дозвіл публікацій можуть бути різними. В Австрії і Нідерландах публікація порнографічних і інших матеріалів, що порушують норми суспільної моральності, є карним злочином. У США Верховний Суд оголосив, що "непристойності", тобто визначена група виражень з відверто сексуальним відтінком, цілком лежать поза гарантіями, даних першим виправленням до Конституції. Однак саме визначення непристойності вкрай розмите і багатозначно і, очевидно, відноситься тільки до лайки, а не до сексуальних матеріалів. У Канаді Верховний Суд використовував новий підхід при визначенні поняття "непристойність". Він визнав, що шкода від порнографії для жінок, дітей, і всього суспільства виправдує обмеження свободи слова для осіб, що займаються розповсюдженням порнографічної продукції, і зробив висновок про те що вираження думки у формі непристойних матеріалів ні яким чином не відповідає Основній ідеї гарантування свободи слова.

В Росії, правове регулювання представлення в ЗМІ сексуальних матеріалів і порнографії, здійснювалося в останні роки за допомогою статті 242КК РФ що забороняє незаконне виготовлення і розповсюдження порнографічних матеріалів. Оскільки не було обговорено, що ж саме розуміється під незаконним виготовленням (про законне виготовлення так само не було скачано ні слова), за замовчуванням і на про всяк випадок майже будь-яке зображення оголених тіл і любовних сцен вважалось "сексом і порнографією". Виключення складали тільки "визнані шедеври світового мистецтва" і малюнки в медичних публікаціях.

 

Садизм і мазохізм.

В коханні приймають участь двоє. Але дуже рідко буває, щоб ця участь була рівною. Саме в цьому виявляються найдивніші властивості людської природи - один намагається привласнити іншого, а інший підкорюється цьому бажанню.

Кохання - це об'єднання двох людей при умові збереження цілісності власного "Я". Всі інші форми кохання можна назвати симбіотичними зв'язками.

В психічному симбіозі дві людини незалежні один від одного, але психологічно вони невід'ємні. Тобто це союз однієї людини з іншою, в якому кожен з них втрачає особистісні якості і потрапляє в повну залежність від іншого.

Пасивна форма симбіотичного зв'язку - мазохізм (підкорення). Взаємовідносини ґрунтуються на ідолопоклонстві. Це психологічне явище виражається не лише в еротичній сфері, а й може виявлятися в любові до Бога, долі, глави держави, хвороби та інше. Мазохічне кохання до людини може співвідноситися з фізичною залежністю і тобі людина підкорюється не лише душею, а й тілом. В усіх випадках такого кохання людина стає зброєю в інших руках, втрачає власне обличчя, припиняє самостійно приймати рішення. Найпоширеніші форми прояву мазохізму є почуття власної неповноцінності, неспроможності. Особливість мазохіста полягає в тому, що він потребує щоб його принижували, він ніколи не відчуває свого „Я" або „Я хочу", відчуває статеве збудження, коли його партнер робить йому боляче.

Активна форма симбіотичного зв'язку - садизм (владарювання). Садист намагається звільнитися від самотності, роблячи з іншої людини частину самого себе. Він самостверджується коли підкорює собі повністю людину яку кохає.

Бажання садиста дуже часто приховується під гіперкоханням.до іншої людини.

Типи садизму:

• Намагання зробити іншу людину залежною від нього, створити абсолютну владу над ним, зробити з нього маріонетку в своїх руках.

• Намагання не лише керувати над іншою людино, а й використовувати його для власного задоволення (це стосується не лише матеріальної бази, а й інтелектуальних і моральних якостей цієї людини).

• Бажання зробити боляче (активна форма прояву), або бачити як страждає інша людина (пасивна форма прояву).

Існує фактор який з'єднує садизм і мазохізм - це абсолютна залежність від об'єкта. Але якщо залежність мазохіста не викликає ніяких заперечень, то важко погодитися з тим, що садист маючи таку силу і владу насправді дуже залежить від підкореної людини. Таке явище пояснюється тим, що відчуття власної сили у садиста базується на абсолютній владі. Така залежність дуже часто не усвідомлюється, найбільше проявляється в коханні.

Почуття які засновані на підкорені або владарюванні ніколи не принесуть задоволення, бо для цього потрібна повна свобода і незалежність.

Різновиди кохання

Психологи виділили і визначили шість різновидів чи шість „кольорів" кохання, куди увійшли майже всі давньогрецькі види. Це кохання-сторге, кохання-агапе, кохання-ерос, кохання-маніа, кохання-прагма, кохання-гра.

Кохання-сторге - це кохання-дружба, кохання-розуміння. Виникає вона поступово. Закохані вслуховуються один в одного, намагаються йти один одному назустріч. Між ними панує тісне спілкування, глибока щиросердечна близькість. Секс при такому коханні є продовженням щиросердечної близькості, і він входитьу їхні відносини не відразу, а на пізніх ступінях зближення.

У такого кохання особлива міцність, закохані не бояться невірності, знаючи, що їхній внутрішній потяг один до одного не згасне від захоплення. Сторге - сама довіра, що припускає уміння чекати і прощати. Це почуття неегоїстичне, і навіть розстаючись, люди не стають ворогами, а залишаються добрими друзями.

Другий вид кохання - кохання-агапе. Як і в греків, воно зосереджене на Ти і повне альтруїзму й обожнювання коханого. Закоханий готовий пробачити все, навіть зраду, готовий відмовитися від себе, якщо це дає щастя іншому. Таке кохання частіше зустрічається в жінок, рідше у чоловіків. Це кохання важке і трагічне, воно повне надмірного самозречення. Для агапе властива тривога, болісна й у той же час радісна, що робить людини духовно богатішою. Агапе характерна для першого кохання, для почуття, що тільки зароджується. Це почуття, як правило, асексуальне, секс тут не домінує. Кохання-ерос - це палке почуття, що довго і бурхливо горить у людині. Ерос - стихія, ніщо не може зрівнятися з ним по силі емоційного впливу. Це справжня пристрасть, вона захоплює людину повністю, позбавляє її можливості міркувати, тому це почуття і називають "безрозсудною любов'ю". Люди, що відчувають його, не дуже влюбливі і можуть довго жити без кохання; але коли вони закохуються, любов захоплює їх цілком. При такому коханні дуже загострена щиросердечна залежність від близької людини. Такими людьми править потяг до повного злиття душ. Головна радість життя для них - в коханому, тому вони розлучаються рідко, ненадовго. При розриві вони відчувають важкий, майже смертельний біль, і трагедія розриву для них може бути страшніше смерті. У любові-еросі тілесний потяг стоїть на першому місці, особливо на початку. Але вони глибоко наповнені естетичними фарбами - тут сильний потяг до фізичної краси, добірності ліній, силі тіла.

Наступний вид кохання - маніа, кохання-одержимість (від гречок, "манія" - хвороблива пристрасть). Маніа - кохання-тривога, кохання-туга. Це почуття надзвичайно небезпечне, котре несе вічну невпевненість у собі, в коханому, ревнощі, недовіру, воно не виносить розлуки. Таке кохання бере людину в полон, підкоряє її собі. Треба мати велике терпіння, щоб зрозуміти і пробачити людину, котра страждає манією. Маніа рідко буває щасливою; це песимістичне кохання, її відчувають люди, у яких недостатня енергія світлих почуттів. Таке почуття зустрічається звичайно в неврівноважених людей холеристичного темпераменту, що занурені в себе і мають внутрішній розлад. У таких людей зазвичай занижена самооцінка. Невпевненість у собі робить їхнє почуття войовничим, власницьким, ними може правити хворобливий егоцентризм. Це може викликати зламане, хворобливе кохання-ненависть.

Ще один вид кохання - прагма (справа, практика). Це спокійне, розсудливе почуття. Тут поруч з потягом, емоціями, пристрастю, завжди присутня - свідомість. Прагма не відрізняється розмаїттям емоційних відтінків: вони можуть бути і досить тьмяними, і по-справжньому добрими і надійними - цим прагма схожа на сторге. Справжній прагматик не покохає того, хто не гідний кохання. Для прагматиків дуже важливий розумний розрахунок, причому не егоїстичний, а життєвий. Вони намагаються усе планувати . Девіз прагми - як можна більша повна сумісність (цей принцип покладений в основу сучасної служби знайомств і шлюбу).

Наступний вид кохання - людус - кохання-гра. Людина тут як би грає в кохання, і його ціль - виграти, причому виграти якнайбільше, витративши якнайменше сил. У людусі немає ні глибини почуттів, ні дійсної відданості, ні тривоги за себе і кохану людини. У нього немає ревнощів, немає власницького відношення до коханого; він не відкриває перед ним душу і не чекає від нього того ж. У нього висока самооцінка, він ніколи не має почуття неповноцінності.

Ці люди не вміють любити, у їхніх душах немає струн, на яких грає це почуття, у них панують лише найпростіші почуття насолоди. Вони хочуть радісних безтурботних відносин, їх лякає серйозна прихильність. Деякі з них прагнуть мати двох, чи трьох коханих відразу.

Крім того, варто мати на увазі, що серед розглянутих нами різновидів кохання є сумісні, напівсумісні і несумісні.

Агапе - саме уживчиве кохання, тому що воно відмовляється від себе і приймає чужі правила. Людус, гра, навпаки, самий неуживчивий зв'язок; воно не сполучається ні з чим, крім іншого людуса, але і з ним лише на деякий час.

Прагма, користь, найкраще уживается з іншим прагмой. Вона несумісна з химерною манією, ворожа вульгарному людусу. Не дуже близький її розважливої стриманості палкий ерос. Більш-менш мирно вона уживается з агапе і зі сторге.

Маніа найкраще сполучається з агапе; тип поводження, властивий агапе, заспокоює маніа. Маніа може сполучатися зі сторге і з еросом, але їм, особливо еросу, буде важко з нею.

Сторге найкраще сполучається зі сторге, ерос - з еросом. Але сторге й ерос можуть бути сумісні й один з одним.

Звичайно, найкраще, коли зустрічаються однакові види любові: їм завжди легше один з одним. Але в житті з'єднуються люди з різними типами характерів і системами цінностей. І це теж треба мати на увазі, з огляду на темперамент іншого і намагаючись пристосувати до нього свій власний.

Долі союзу різних почуттів залежать також від їхньої активності чи неактивності. По силі активності виділяють три пари: активні почуття - ерос і людус, напівактивні - маніа і прагма; малоактивні - агапе і сторге.

На жаль, усі реєстри любовних почуттів - і древні, і нові - неповні і приблизні. Усі вони уловлюють зовнішні прояви кохання і не бачать внутрішніх коренів: у них не вистачає психологічної й етичної бази. А разом з тим темперамент, характер, моральна культура -усі вони створюють тканину любовного почуття, свою своєрідність.

І звичайно, склад любовних почуттів прямо залежить від нашої моральної орієнтації, від нашого егоцентризму, чи альтруїзму егоїзму.

Отже, своєрідну музику любовного почуття, його неповторність створює тріо своєрідностей: психологічна своєрідність наших темпераментів, вольова своєрідність характеру, своєрідність нашого морального складу. Вид кохання, до якого тягнеться людина, виникає на їхньому зіткненні, породжується їхнім сплавом, рівнодією. Як саме це відбувається - у цьому і полягає, очевидно, велика таємниця кохання.

Суїцид

Суїцид розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікро соціальних конфліктів. Під сущидадьшмо поведінкою людей розуміють різні форми їхньої активності, обумовлені прагненням позбавити себе життя, які служать засобом вирішення особистої кризи, утриманням якої виступає гострий емоційний стан при зіткненні особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. Криза досягає такої інтенсивності, що людина не може знайти правильного виходу зі сформованої ситуації.

Суїцидальна поведінка має внутрішні і зовнішні форми свого прояву. Внутрішні форми:

а) антивітальні уявлення (тобто міркування про відсутність цінності життя);

б) пасивні суі їдальні думки (уявлення на тему своєї смерті при відсутності чіткого
задуму на самовільне позбавлення себе життя: "добре б померти" і т.д.);

в) суїцидальиі задуми (розробка плану самогубства, врахування його деталей);

г) суїцидальиі наміри (ухвалення рішення про самогубство).

До зовнішніх форм сущидальної поведінки відносяться: сущидальні висловлювання, сущидальні спроби (цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилося смертю), завершений суїцид.

Аналіз форм суїцндальної поведінки сприяє більш глибокому розумінню його динаміки. Головну роль у виникненні суїцидально небезпечної ситуації грають конфлікти. Найбільш поширеними с:

І.Конфлікти, пов'язані з специфікою діяльності і соціальної взаємодії людей: індивідуальні адаптаційні труднощі.

2.Особисто-сімейні конфлікти: нерозділена любов, зрада коханої дівчини, розлучення, важка хвороба, смерть близьких, статева неспроможність.

ЗЖонфлікти, обумовлені станом здоров'я: психічні захворювання, хронічні, соматичні (тілесні) захворювання, фізичні нестачі (дефекти промови та особливості зовнішності);

4.Конфлікти, пов'язані з анти соціальною поведінкою: страх кримінальної відповідальності, побоювання ганьби.

5.Конфлікти, обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

В результаті досліджень встановлено, що суїцидальна поведінка, як би швидко вона не розвивалась, завжди мас визначену фазність. Самогубство передує пресуїциду, що включає дві фази: передіспозиційну і власне суїцидаяьну. Передіспозиційна фаза характеризується винятково високою активністю людини (період пошуку "точки опори"), але щ активність не супроводжується суїцидадьними виконавчими діями. У міру того, як вичерпуються варіанти поліпшення ситуації, міцніс думка про її нерозв'язність. Суїцидеит гостро відчуває нестерпність існування і приблизно констатує відсутність бажання жити, але думки про самогубство блокуються механізмами захисту, що залишає можливість допомогти людині, вивезти її з складного становища

Якщо ж суїцидент не знайшов виходу з кризи, не одержав підтримки, відбувається поглиблення дезадаптації і починається власне сущидальна фаза пресуїциду: у людини виникають сущидальні думки, а пізніше і обмірковування способу. На цьому етапі, як

правило, зусилля психолога по запобіганню самогубства малоефективні. Тут вже необхідне втручання фахівців. Суїцидальна фаза пресуїциду, початок якої пов'язаний з появою суїциидальних задумів, триває аж до замаху на своє життя. Існують три ознаки суїциду:

а) прихований гнів: гнів приховують, видаючи за інші почуття, він спрямований у
середину себе, прихований, але його наявність можна помітити;

б) важка втрата: становище справ не поліпшується, ніхто не може допомогти, немає
ніякої надії;

в) почуття безпорадності.

Отже, люди роблять суїцид переважно:

а) коли не видно вирішення або зміни їхніх проблем;

б) якщо спроби справитися з проблемами завершилися невдачею;

в) при різкому загостренні почуття безнадійності.

В залежності від типів суїцидальних спроб поведінка може бути істинною, демонстративно-шантажною і афективною.

Істинна суїцидальна поведінка характеризується стійкістю, цілеспрямованістю дій, пов'язаних з усвідомленням бажання позбавити себе життя (заздалегідь вибирається місце, час, щоб ніхто не міг перешкодити). Демонстративно-шантажне - виявляється в наданні психологічного тиску на навколишніх осіб, щоб змінити ситуацію в сприятливий для суїциденха бік, тобто людина розуміє, що її дії не повинні спричинити за собою смерть і вживає заходи обережності, що, на жаль, не завжди достатні. Ця обставина не рідко стає причиною трагічного кінця, і це необхідно враховувати в практичній діяльності психолога. Афективна суїцидальна поведінка звичайно обумовлена незвичайно сильним афектом, супроводжується дезорганізацією і звуженням свідомості.

Представляється, що профілактика самогубств, насамперед повинна починатися з розгляду "міфів", серед яких найбільшого поширення одержали наступні.

1 .Самогубства здійснюються в основному психічно нормальними людьми. Вивчення обставин суїциду показало: більшість з позбавлених себе життя - це практично здорові люди, що потрапили в гострі психотравмуючі ситуації. Вони ніколи не лікувалися в психіатрів, не виявляли яких-небудь особливостей в поведінці, що дозволяло б віднести їх до категорії хворих.

2.Деякі керівники висловлюють сумнів щодо самої можливості попередження самогубства. Суїцидні наміри, вважають вони невідворотні, якщо людина вирішила покінчити з собою, ніхто і ніщо не може її зупинити. Однак ще В.М. Бєхтєрєв відзначив, що потреба у самознищенні в переважної більшості людей є лише тимчасовою. А.Н. Бердясв підкреслював, що самогубці - це люди з "обдертою шкірою", тобто суїцид - це "крик про допомогу". Таким чином, потреба сущидента в душевній теплоті, бажання бути вислуханим, зрозумілим готовність прийняти запропоновану допомогу - усе це переконує, що організація профілактики самогубств необхідна.

3.Частина керівників вважає, що, якщо людина відкрито заявляє про бажання покінчити із собою, то вона ніколи не зробить самогубства.

4.У деяких керівників склалося спрощене розуміння можливості попередження суїцидальної події. На їхню думку, якщо люди будуть завантажені роботою і за ними буде здійснюватися жорстокий контроль, ця проблема буде вирішена Реальне ж втілення такої "профілактики": порушення елементарних умов праці і відпочинку - може призвести до виснаження психофізіологічних ресурсів організму, підвищуючи імовірність суїцидальних вчинків.

5.Бар'єром для профілактики самогубств ? думка керівників про відсутність зовнішніх ознак, які вказують на рішення покінчити із собою, У подібних висловлюваннях с раціональне зерно: "заглянути в душу", пізнати внутрішній світ підлеглого дійсно дуже складно. Але такі можливості в керівника, як правило, є.

Ознаками високої імовірності реалізації суїцидал ьних тенденцій можуть бути наступні:

а) відкриті висловлювання про бажання покінчити життя самогубством;

б) непрямі "натяки" на можливість су їцидальних дій;

в) активне попереднє підготування, цілеспрямований пошук засобів;

г) фіксація на прикладах самогубств;

д) символічне прощання клієнта з найближчим оточенням;

є) змінившийся стереотип поведінки: невластива замкнутість і зниження рухової активності в рухливих, товариських, збуджена поведінка і підвищена товариськість у малорухомих гмовчазннх; ж) звуження кола контактів, прагнення до самоти та інші етичні проблеми трансплантології

Нажаль, „заборонені тенденції" в біоетиці торкаються не тільки природного запліднення, але й багатьох інших питань, наприклад, такого вже складеного напрямку в медицині, як трансплантологія. Ще нещодавно пересадка органів однієї людини іншій, особливо таких, як серце і мозок, відносилася до області наукової фантастики. Сьогодні не тільки вирішені „технічні" проблеми, пов'язані з можливостями здійснення таких операцій, але й знайдені засоби з долання імунобіологічного бар'єру - бар'єра несумісності. Це і породжує ті складнощі, які не можна враховувати.

Можна виділити деякі етичні проблеми, що породжуються розвитком трансплантології і заважають йому.

 Проблема донора і реципієнта.

Безумовно, найбільш оптимальний і високоморальний варіант тут - добровільна жертва одного з своїх органів родичем хворого. Але не завжди такий варіант є. Як відомо, добровільна і свідома згода пацієнта на те, щоб забрати в нього орган і тканину, є одним з найважливіших деонтологічних принципів. Вона обумовлена як гуманним відношенням донора до реципієнта, так і вірою зацікавлених осіб ( донора, реципієнта та їх родичів) в дотриманні лікарем високих моральних принципів. При цьому лікар має право на ризик, але він зобов'язаний повідомити про цей ризик і можливих наслідках, пов'язаних з операцією, як донорові, так і реципієнтові.

Разом з тим, за законом, стороння людина не може, будучи живою, продати або подарувати свій орган. Отже, необхідний хворому орган може бути позичений у трупа, причому чим раніше, тим краще. А от тут виникає серйозне етичне протиріччя. Реаніматологи, як вже було сказано, до останньої можливості вагаються врятувати життя людини, що помирає (навіть безнадійного хворого) а трансплантологи в цей же час нетерпляче чекають його смерті, так як вона дає їм можливість врятувати життя іншого.

Сьогодні в багатьох країнах світу проблема використання органів трупа для пересадки вже отримала правове рішення, причому в двох варіантах. Перший з яких, отримав назву „заохочувального добровільного підходу", широко розповсюджений у США. На його основі кожний має можливість юридично оформити передачу своїх органів іншим особам - з метою їх наступної пересадки або використання в наукових цілях. Вважається, що такий підхід повною мірою узгоджується з вимогами поваги свободи особистості і її прав і разом з тим сприяє розвитку почуття альтруїзму. Другий підхід отримав переважного розповсюдження в країнах Європи. Він заснований на концепції „припущеної згоди". Суть такого підходу полягає в наданні лікареві юридичного права „відбирати" необхідні для трансплантації органи з організму людини, яка померла, оскільки припускається, що дозволення на ці дії він міг би отримати. Разом з тим за пацієнтом зберігається право вето на проведення такої процедури.

 Ціна і цінність конкретного людського життя

Доцільність трансплантації органів та тканин, що надає можливість продовжити життя і покращити його якість, ховає в собі небезпечність перетворення донорства в комерційну згоду (купівля або продаж органів людини, купівля пріоритетного права в списку черговиків на той чи інший орган). Тому при трансплантації органів і тканин повинен бути дотриманий деонтологічний принцип колегіальності при прийнятті рішення. Наприклад, хто з багатьох потребуючих отримає здоровий орган, що знову з'явився, в умовах дефіциту донорських органів: самий тяжко хворий, хворий з найбільш сприятливим прогнозом, пацієнт, що найбільш цінний для суспільства (видатний композитор, письменник, політик) або найбільш забезпечений, здатний щедро сплатити послугу, що надається. Зрозуміло, що тут можливі зловживання, підкуп, корупція.

І все одно - заборонені тенденції проблем не вирішують. Не можна, наприклад, побоюючись зловживань, заборонити обмін донорськими органами з іншими країнами і операції по пересадці органів громадянам інших держав. Це означає не мати можливості не тільки передавати, але й отримувати необхідні приреченим людям органи за міжнародними системами співробітництва в області трансплантології. Також неспроможна пропозиція деяких законодавців заборонити вилучення органів у трупів без прижиттєвій письмовій згоді на те померлих людей. Це означає перекреслити всі програми трансплантації органів і тканин, які сьогодні рятують життя і здоров'я тисячі людей.

Проблема в області трансплантації мозока

Тут до вище перерахованих питань додаються ще більш складні, що призвели до накладення мораторія на подібні операції. По-перше, мозок для пересадки повинен бути узятий до витікання критичного терміну його життя і початку неповоротних процесів його руйнування, а це вбивство людини, навіть якщо вмираючий має інші травми, несумісні з життям. По-друге, враховуючи, що мозок - це орган особистості, як визначити положення людини з пересадженим мозком: він стає тим, ким було і є його тіло? Ці проблеми, що не мають поки однозначної відповіді, нагадують сюжети фантастичних фільмів, але їх актуальність очевидна.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: