Додаткові аргументи “проти”.

Етична санкція евтаназії збільшує небезпеку зловживань з боку лікарів і родичів.

Вона порушує принцип святості людського життя..

У реальному досвіді сучасної медицини в країнах, де практика евтаназії має легально упорядковані форми, відповідні рішення приймаються колегіально, колективно - спеціально призначеними для цієї мети комітетами, що називаються етичними. Туди входять лікуючий лікар, представники медичного персоналу й адміністрації лікарні, священик, філософ-етик, юрист, працівник служби соціального страхування й ін. Воно є надзвичайним, звідси – усебічне представництво, щоб більш надійно блокувати можливі зловживання.

Повага, співчуття, милосердя як моральні передумови спілкування.
Повага. Повагу в етиці визначають як таке ставлення до людини, що реалізує на практиці (в певних діях, поведінкових актах, формах субєктивного відношення) визнання людської гідності .Повага має цілісно-людський характер, постає як значущий екзистенційно- моральний прояв настроїності людини на спілкування. Побічним чином повага як практична реалізація визнання людської гідності знаходить доповнення в пошані , що реалізує насамперед визнання особистих чеснот індивіда та його належності до певних спільнот. Цілком природно, що кожна людина прагне, щоб її не тільки поважали , а й шанували, однак цього вона ще має домогтися ціною власних зусиль.Утім повага у вузькому етичному значенні цього терміна також, звичайно, передбачає активність особистості , спрямовану на реалізацію нею потенціалу власної людяності . З повагою несумісні насильництво, пригноблення, придушення свободи, жорстокість, приниження, брутальність.
Слід сказати, що саме відсутність реальної поваги до людини стала однією з
основних причин занепаду культури спілкування в суспільстві .
Моральна самоповага, як повага до своїх ближніх,- відкритий для кожного шлях утвердження поваги до людини взагалі , що є невідємною основою повноцінного людського спілкування.
Співчуття. Загальний пртотип співчуття - здатність реагувати на зміни у
внутрішньому стані близької істоти, заражатися , умовно кажучи,
самопочуттям- закладений як можна гадати, в самих витоках живого. Відпові дно до цього здатність до співчуття виявляється рисою фундаментальною, але при цьому занадто вже абстрактною, коли йдеться про власне людську моральні сть. Співчувати можна й особі , що потерпає від нестачі гумору в співбесідника, нещасному, котрого ведуть на страту.
Справді співчувати людині значить поділяти радість чи тугу, пристрасть або
страждання, захоплюватися успіхами- чи жаліти в болях, невдачах. Тож
зрозуміло, що співстраждання передбачає дещо більше, ніж просте співчуття. Воно означає добровільне моральне залучення до того полюса людського самопочуття, котрий найбільшою мірою сприймає всю трудність , стражденні сть, уразливість реального людського життя.
Милосердя можна визначити як діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу. За своїм обєктивним змістом милосердя досить близьке до
співчуття. Милосердя передбачає чітко окресленного субєкта, який, керуючись
моральними прагненнями, чинить добро тим, кого усвідомлює як інших, віддалених від себе- хоча здебільшого й не без середньої схильності до них.
Подібно до толеранткості й поваги милосердя є ставленням до іншого як до Іншого, воно не потребує неодмінно, хоча й не відкидає співчутливої схильності до цього іншого. Діяльно допомагати Іншому бути й залишатися собою- в цьому важкість сенс милосердя, хоч до якої б істоти було воно звернене.
Згідно з пустулатами релігійної етики людина має бути милосердною передусім заради блага й спасіння власної душі.
Здатність до милосердя - істотний прояв морального здоров’я суспільства, як
кожної окремої особи.

Етичні аспекти абортів.

 Після "Abortion Act" від 17 жовтня 1967 р. у Великобританії і відомому рішенні Вищого суду Сполучених Штатів Америки "Roe versus Wade" від 22 січня 1973 р., де проголошувалося, що "плід не є юридичною особистістю, захищеною Конституцією Сполучених Штатів", більшість західних країн, одна за іншою, легалізували штучне переривання вагітності, що уже давно було узаконеним і широко розповсюдженим у комуністичних країнах. Слід виділити декілька видів штучного аборту, що всіляко намагаються виправдати з етичної точки зору: лікувальний, терапевтичний і еугенистичний види абортів. Але перш, ніж почати таку дискусію, необхідно з'ясувати біологічну й антропологічну цінність людського ембріона і плоду. Біологічні дані. Наукові дослідження про біологічну сутність людського ембріона ясно доводять, що з моменту зачаття, тобто злиття жіночих і чоловічих полових кліток в ампулі фалопієвих труб матері, людський ембріон має в наявності всі характеристики людського індивідуума. Висновком із всіх цих досліджень є незаперечне підтвердження того, що людський ембріон має достоїнство людської особистості: те, ким буде доросла людина, уже закладена в ембріоні і готове фактично проявитися тоді, коли цілком реалізується генома плоду. Людська сутність особистості в її ембріональному стані. На підставі лише біологічних даних ми все-таки ще не можемо цілком затверджувати, що "ембріон є людська особистість", тому що подібне твердження містить у собі судження і про дух, який втілений в людське тіло. Ці дані потрібнті і є основою достоїнства і цінності кожного конкретного індивідуума, що належить до людського роду. Вважається, що ембріон, будучи людським індивідуумом, має достоїнство людської особистості, і до нього потрібно відноситися, як до такій. Під поняттям людської особистості мається на увазі всі те, що є людське - у порівнянні з іншими істотами, - і є джерелом її правового статусу, але не в абстрактному змісті, а стосовно прав окремо узятої, конкретної людини.

Заперечування людського характеру ембріона на перших днях його розвитку:

Відсутність зовнішньої форми ("людина в потенції"). Одне з заперечень проти визнання ембріона людською істотою базується на тім факті, що до восьмого тижня розвитку в нього ще отсутствует людське вираження обличчя. Тому, не можна вважати, що ембріон є людським індивідуумом - доти, поки він не досягне такого стану, коли буде точно визначної людська форма його тіла. До цього часу він є "людиною в потенції", але ще не реальним людським індивідуумом. Прогресивна гуманізація. Відштовхуючи від іншої точки зору, одержуємо, що ембріон є людською істотою від самого зачаття, але стає особистістю лише протягом наступного етапу розвитку. Відповідно до такої думки, особистістю є лише той, хто знаходиться у свідомості, здатний до психологічної активності і мислення. Оскільки в ембріоні ці здібності ще не розвиті, він, власне, особистістю не є. Суперечка про момент одушевления. Об'ясняя, яким способом передається первородний гріх, традуционизм вважав, що душу дитини формується з частин душ батьків. ін. затверджували, що одушевление має місце, починаючи з першого моменту існування ембріона. Висновок. Виходячи з того, що людський ембріон - а тім більше плід - має людську індивідуальну й особистісну сутність, стає зовсім ясним, що штучно спровокований аборт є грубимо порушенням основних прав людини і його особистого достоїнства, карним зазіханням на цілком людське життя. Навіть якби й існував хоч найменший сумнів про взаємозв'язок між заплідненою яйцеклітиною й особистістю, що утвориться з нього, ті сама совість змушує нас утриматися від всякої агресії проти цього зачатої дитини.

Проблема терапевтичного аборту. У випадку конфлікту між життям матері і плоду виникає проблема аборту, що називається терапевтичним. Терапевтичний аборт є припустимим у тому випадку, коли спрацьовує принцип подвійного ефекту: дозволено зробити добру справу (врятувати життя матері, видаляючи матку з раковою пухлиною), навіть якщо це має негативний наслідок, що не переслідується сам по собі (смерть плоду). Але такий принцип не можна застосовувати у випадку прямого терапевтичного аборту, коли знищується дитина зазаради того, щоб врятувати мати: старе прислів'я "non sunt facienda mala ut veniant bona" ("не можна діяти зло, з якого б виходило добро") знаходить отут своє повне застосування.

Эугенический аборт. Мова йде про аборт, з метою не допустити народження неповноцінних чи неправильно сформованих дітей як для того, щоб позбавити їх від складнощів життя інваліда, так і щоб уникнути такого вантажу для родини і суспільства. Такий тип аборту не має прямої расистської орієнтації, оскільки не ставить перед собою мети очищення раси, але керується соціально-економічними і гедоністичними мотивами. Такий аборт зв'язаний з розвитком техніки перинатальної діагностики. З етичної точки зору, наявність якої-небудь неповноцінності нічого не віднімає в онтологічної сутності майбутньої дитини - так само, як і будь-який інвалід через свій недуг не виключається із суспільства, але, навпаки, жадає від його більшої допомоги і захисту. Висновок. Ніхто ніколи не насмілився представити аборт як щось позитивне саме по собі, хоча багато хто вважає, начебто він є абсолютним добром. Ніхто із захисників аборту ніколи не ризикнув точно визначити, що ж таке ембріон.Державні законі, що дозволяють проведення штучного аборту, не тільки не в змозі зменшити число кримінальних абортів, алі і постійно провокують багатьох облич переступати ті легальні границі, що, як передбачалося, повинне були б контролювати й обмежувати аборти. Статистика, нехай недостатньо точна, демонструє широку сучасну абортивну практику. Що ще абияк дотримується, так це термін вагітності, за яким аборт стає кримінальним. Цей термін, в основному, обмежений 12 тижнями, не перевищує 24 тижня у Великобританії і Голландії, і взагалі не має границь у багатьох штатах Америки. Розвиток "антигестативной" абортивної техніки (штучний виклик раннього аборту хімічним способом) за допомогою "міні-та6льотки" Норилана, а тепер уже RU486, якісно змінює проблему, перетворюючи її у факт чисто особистого характеру і ставлячи аборт в один ряд з контрацепцією.

Культура спілкування та етикет. Культура спілкування та етикет.

Будь-який прояв людської культури, як і культура загалом, може бути розглянутий як культура спілкування, оскільки за самою своєю сутністю культура є інтерсуб’єктивною. Водночас про культуру спілкування нерідко говорять і в особливому значенні – так само як про культуру праці, культуру дозвілля, культуру побуту тощо. В такому випадку під культурою спілкування розуміють передусім наявні в суспільстві і в людському житті форми плекання спілкування як такого, форми його структурування й ціннісно-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Моральний аспект культури спілкування при цьому охоплює, природно, такі форми останньої, котрі мають морально-етичний характер, тобто певні цінності, норми, звичаї, традиції та інші способи регуляції поведінки, що визначають власне моральну структуру міжсуб’єктних відносин і забезпечують їхню реалізацію. Специфічна реальність культури не може бути сконструйованою або підігнаною під наші високі ідеали: шар за шаром, працею і досвідом поколінь нарощується вона на певному соціально-історичному, етнічному, природному грунті, в кожному разі відображаючи неповторність збігу чинників, що викликали її до життя. Тільки на підвалинах такої реальності, в її неповторному історичному, національному, морально-просторовому заломленні можуть знайти справжню опору найвищі, найзагальніші морально-етичні цінності. Істотним елементом такого “проростання” моралі в товщі культурної реальності (тобто буттєвого зростання власне моральної культури) є процес вербалізації, висловлювання, смислової експлікації основних моральних проблем – сказати б, процес їх мовно-мисленнєвого шліфування. Стрижневим елементом культури недарма завжди вважалися слово, література, здатність продукувати тексти; так і для культури морального спілкування принципово важливою є наявність такої обгрунтовуючої її ланки, як культура морального висловлювання, культура словесного обговорення моральних проблем. Відомо, що коли перестають вважати за потрібне висловлюватися і міркувати на теми моралі, дуже швидко занепадають, вульгаризуються й самі морально-етичні цінності. І навпаки, продуктивний розвиток моральної культури, моральних стосунків між людьми передбачає процес їх вільного обговорення – моральний дискурс. Надзвичайно важливим елементом культури спілкування є етика стосунків між індивідами, суспільством і локальними спільнотами, які це суспільство складають. Дедалі активніше заявляють про свої права різні локальні людські спільноти й інші спільноти та меншини від релігійних до сексуальних тощо. Змушені боротися за виживання своїх членів спілки інвалідів, ветеранів різних воєн, самотніх матерів тощо. З цієї обставини випливає ціла низка практичних моральних проблем, таких як толерантності, самоідентифікації, спільнотної відповідальності тощо. Нині існує чимало збірок конкретних настанов і рекомендацій щодо практичної організації міжлюдських взаємин (Д.Карнегі). Сукупність таких формальних правил, що регулюють зовнішні прояви людських стосунків (поводження з людьми, формули звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка в місцях загального користування, манери, одяг тощо), називають етикетом. Далеко не всі навіть формальні засади етикету мають суто конвенційний (умовний) характер, інколи за ним стоїть досить глибокий зміст, що стосується історії моралі або й її нинішнього актуального стану. Суто формальні, здавалося б, моменти спілкування здатні містити досить-таки глибокий моральний смисл. Утім, навіть чисто умовні вимоги етикету мають свою вагу: дотримуючись їх, ми тим самим наче декларуємо узгоджуваність нашого способу поведінки й дії з поведінкою і діями наших партнерів по спілкуванню, наче заявляємо про свою належність до єдиного з ними морального й смислового простору.

Трансплантація та етичні проблеми психіатрії.

 Трансплантація взагалі -це пересадка клітин, тканин органів або цілих органів від донора до реціпієнта ( хворого). Існують два види трансплантації – алотрансплантація ( пересадка органів від людини до людини) та ксенотрансплантація ( пересадка органів від тварини до людини). Сучасна трансплантологія подарувала можливість продовження життя біля 250 тис чоловік з тяжкими захворюваннями, проте вона також породила ряд нових моральних, юридичних та соціальних проблем. Найбільш гостра з них - це проблема нестачі донорського матеріалу при алотрансплантації. Лише у країнах західної Європи біля 150 тис чоловік потребують трансплантації, а ця потреба задовільняється всього на 5 –6 %. Інший стримуючий фактор – це ціна органів ( в США вартість почки – 90 тис$ + 7 тис щорічно на ліки.). Один з шляхів вирішення - пересадка органів та тканин від тварин ( ксенотрансплантація). Спочатку в якості донорів використовували шимпанзе, проте зараз використовують свиней( їхні органи найбільш подібні до людських і немає проблем з їх розведенням).

Інший негативний бік : закон забороняє купівлю – продаж органів та тканин, це призводить до нелегальної торгівлі , як всередині країни так і вивіз органів за кордон. Кримінальні структури вдаються до вбивств та викрадень з метою продажу органів. Часто люди самі бажають продати якийсь свій орган, щоб отримати гроші.

 

⇐ Предыдущая18192021222324252627Следующая ⇒

Поделиться: