Творчість Т. Шевченка останніх років життя

(1857-1861)

2 серпня 1857 року Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді. За зиму 1857-1858 Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у " Більшу книжку" свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: " Неофіти", " Юродивий", триптих " Доля", " Муза", " Слава". Одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

27 березня Шевченко прибув до Петербурга. Тут він знайомиться з М.Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.

У 1856 році почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 року вийшла збірка " Новые стихотворения Пушкина и Шевченко". В травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. В цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися на Україні. 15 липня поблизу с. Прохоровки його заарештували, звинувативши в блюзнірстві. Шевченка звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року поет прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком " Кобзар". Двома накладами вийшов альманах " Хата" з дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою " Кобзарський гостинець". У журналі " Народное чтение" як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета. Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. У портретах, картинах, акварелях і малюнках в альбомах він правдиво відтворив істотні сторони дійсності, народного побуту

В 1861 році Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його " Букварь южнорусский". Поет дбав про поширення освіти серед народу.

На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу " Основа", де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою " Кобзар". У рецензії " Современника" на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші " Чи не покинуть нам, небого" поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. 26 квітня 1861 року домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав " Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут на Чернечій (тепер Тарасова) горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Повісті Шевченка

Протягом 28 листопада 1854-15 січня стр 201 написав повість музикант. Музикант має цілком оригінальний сюжет. Шевченко порушив у ній нову тему – страждання кріпацької інтелігенції.

Шевченко володів цим мистецтвом, але в той час не наважився дати повість до друку.

Через кілька днів після закінчення “Музиканта” 24 січня 1855 р., письменник почав нову повість “Несчастный” і закінчив її дуже швидко – 20 лютого. Пояснюється це тим, що твір писався під свіжим враженням. В листі до Бр. Залеського 9 жовтня 1854 року Шевченко повідомляв: “Цього літа прибуло сюди кілька конфірмованих; та краще було б не бачити мені їх ніколи. Пустота, страшенна! ” Назва повісті – іронічна. Солдат називали “нещасними” вкрай розбещених дворянсько-поміщінських синків, яких батьки видавали в солдати за різні кримінальні злочини. Таким є головний герой твору Іполитушка Хлюпін, взятий у солдати на прохання рідної матері. Шевченко нещодавно викривав кріпосництво, яке розбещувало людей. Мати Іполитушки знущається не тільки з кріпаків, але й з учителя, нерідних дітей. Свого сина – злодія й розпусника – вона змушена віддати в солдати. Зважаючи на гострий викривальний характер повісті, Шевченко також не робив спроби його надрукувати.

15 березня 1855 р. Письменник почав нову повість “Капитанщина”, закінчивши її десь на початку червня того ж року. І цей твір має оригінальний зміст. Провідна думка – викриття розбещеності царського офіцерства. Стр 203

Між 10 червня і 20 липня 1855 р. написано повість “Близнецы”. Провідною думкою твір близький до попередньої повісті. Близнят підкидає мати-покритка після виїзду з Переяслава кавалерійського полку, а сама кінчає життя самогубством.

Між 25 січня і 4 жовтня 1856 р. Написано автобіографічну повість “Художник”.

На заслані Шевченко почав повсть “Матрос, или Старая погудка на новий лад “, а пізніше названу “Прогулка с удовольствием и без морали”, а закінчив після повернення із заслання.

Була ще написана “Повість о безродном Петрусе”, але до нас вона не дійшла.

Доля повістей Шевченка склалася дуже важко. Усі спроби надрукувати “Княгиню” і “Варнака”, а пізніше й першу частину “Матроса” кінчилися невдачею.

Комплекс прози " Наймичка", " Варнак", " Княгиня", " Музыкант", " Несчастный", " Капитанша", " Близнецы", " Художник" і " Прогулка с удовольствием и не без морали" може бути розглянутий як цикл і за мовними, і за тематичними, і за текстуальними характеристиками, що обумовлені особистісними рисами автора.

Повістям Шевченка притаманні домінантні риси, у дослідженні яких виявляється поліфункціональність образності:

–  багатоаспектність художньої майстерності;

–  комплексність мистецьких засобів;

–  національний світогляд як риса, що пронизує ідейно-тематичний пласт структури тесту;

–  адекватність/неадекватність обраної мови викладу.

Отже, у повістях Шевченка переважає діалогічний наратив, який стає носієм поліфункціональності образності через створення системи кількісно і якісно відмінних нараторів. Найпоказовіша в цьому аспекті структура образів-персонажів, вона надає повний спектр структурованості. Персонажі виступають у творах як:

–  моральні ідеали-антиідеали автора;

–  типи національної ментальності;

–  літературні кліше і псевдокліше;

–  втілення мотива двійництва як реалізація ситуації життєвого вибору.

Отже, повісті Шевченка – мистецьке відтворення вражень від втраченої батьківщини, враження солодкі і болючі, і це пояснює їх художні риси: описовість, захоплення деталізацією, специфіку образності, яка стає обоюдогострою зброєю – сприяє фіксації трагічного переживання драматичних відвідин рідної України, реалізує властиву Кобзареві майстерність у відтворенні власних переживань і картин світу, і предає основний емоційний стан – втрату надії, що автор повернеться колись. Звідси і конгломеративність наратора, і елементи інтертекстуальності – проникнення інших текстів (від Біблії до власне Шевченкових), сподівання, що читач зрозуміє підтекст творів.

⇐ Предыдущая26272829303132333435Следующая ⇒

Поделиться: