Валютні системи: поняття, структура, призначення, види. Проблеми формування валютної системи країн СНД

 

     Валютна система – державно-правова форма організації валютних відносин, що регулюється законодавством або міжнародними угодами.

     Спочатку склалася національна валютна система. Її характеризують елементи:

– національна валюта та умови її конвертованості (тобто, обміну на іноземні валюти);

– режим валютного паритету (тобто, співвідношення між двома валютами); режим валютного купра (фіксований, плаваючий);

– наявність або відсутність валютних обмежень; регулювання міжнародної валютної ліквідності країни;

– регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу і форм міжнародних розрахунків;

– статус національних органів, що регулюють валютні відносини.

               

По мірі розвитку світових господарських зв’язків була створена світова валютна система, яка переслідує глобальні цілі світового співтовариства і покликана забезпечити інтереси країн-учасниць та має особливий механізм регулювання і функціонування.

     В наслідок тривалого історичного розвитку сформувались такі основні елементи світової валютної системи:

– функціональні форми світових грошей;

– регламентація умов взаємної конвертованості валют;

– уніфікація режиму валютних паритетів і валютних курсів;

– регламентація обсягу валютних обмежень;

– регламентація складу компонентів міжнародної ліквідності;

– уніфікація правил користування міжнародних кредитних форм обігу (векселів, чеків т. ін.) і форм міжнародних розрахунків;

– режими світових валютних ринків і ринків золота;

– статус інституту міждержавного регулювання (з 1944р. – Світового валютного фонду).

 

Особливості і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності принципів побудування її структури принципам побудування структури світового господарства, РАССТАНОВКЕ сил на світовій арені і інтересам провідних країн. У випадку невідповідності цих принципів періодично виникає криза, яка закінчується руйнацією світової валютної системи.

Розглянемо валютні світові системи, що існували в світі, їх переваги, недоліки та причини руйнації.

 

Золотий стандарт

Золотий стандарт є першою формою організації грошово-кредитних відносин, яка базувалось на використанні золота як грошового товару. Систем золотого стандарту в своєму розвитку пройшла три етапи:

– золотомонетний (власне золотий стандарт);

– золотозлитковий;

– золотодевізний, або золотовалютний.

 

Золотий стандарт склався в Великобританії наприкінці XVIII ст., законодавчо був закріплений в 1816 р. Проте в більшості країн світу (Німеччині, Франції, Швейцарії, Бельгії, Італії, Греції, США, Росії) запроваджений був в останній третині ХІХ ст.

Золотий стандарт як форма грошово-кредитних відносин був характерним для умов вільної конкуренції. Його особливими рисами були:

– вільний обіг і чеканка золотих монет державними монетними дворами,

– розрахунок цін товарів у золоті, вільний обмін кредитних (паперових) грошей на золоті монети за номіналом,

– відсутність обмежень на ввіз і вивіз золота,

– паралельний обіг на внутрішніх ринках поряд із золотими монетами неповноцінних розмінних монет і паперових грошей з "примусовим" курсом.

Перевагою золотого стандарту було те, що країни золотого стандарту повинні були забезпечувати стабільне співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей, що перебували в обігу, а також вільну міграцію золота, що забезпечувало покриття пасивного сальдо платіжних балансів і стабільність валютних відносин. Крім того, забезпечувалась повна конвертованість національних валют, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів а також стабільність світових цін.

Подальший розвиток ринкових відносин та світової торгівлі, перша світова війна призвели до того, що в більшості країн світу, крім США (до 1934р.), було заборонено обмін валют на золото, вивіз золота за кордон, а основна частина золота перейшла до скарбниць.

В 20 роках XIX ст. в деяких країнах Заходу було запроваджено золотозлитковий стандарт, згідно з вимогами якого банкноти обмінювались на золоті зливки масою близько 12,5 кг. Завдяки введенню золотозлиткового стандарту золото було витіснено з поточного обігу у великій оптовий міжнародний обіг. У більшості країн безпосередній обмін паперових грошей на золото вже не відновлювався, а передбачався обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту, а потім на золото. При золотозлитковому стандарті валюти одних країн залежали від валют інших країн, що давало змогу країнам лідерам накопичувати значні золоті резерви.

Зауважимо, що умови були однаковими для всіх країн, проте головну роль міжнародних платіжних засобів взяли на себе долар США та англійський фунт стерлінгів.

За таких умов докорінно змінилися функції золота, а відсутність реального обігу золота створювало умови відриву курсів валют від золотої бази та посилення інфляційних процесів. Ця система забезпечувала грошам повну конвертованість, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) урівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін.

Золотозлитковий стандарт був відносно ефективним до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютних курсів та платіжних балансів. Країни з дефіцитним платіжним балансом були змушені проводити дефляцій ну політику та обмежувати грошову масу в обігу в умовах переливання золота за кордон. Було введено валютні обмеження. Валютний курс встановлювався адміністративно і не відповідав його реальному значенню.

 

Бреттон-вудська система

Була юридично оформлена у Беттон-вудсі (США) в липні 1994р. Логічно виходить з різновиду золотого стандарту – його золотодевізної форми.

Основні риси системи:

1. за золотом зберігається функція світових грошей в тій мірі, в якій воно залишалося загальним втіленням багатства та використовувалося для остаточних розрахунків між країнами, однак масштаби його використання в міжнародних валютних відносинах значно звузилися;

2. поряд з золотом в міжнародному обігу як міжнародні платіжні засоби могли використовуватися національні грошові одиниці окремих країн: долар США, декларативно прирівняний до золота як еталона цінності валют всіх інших країн, а також меншою мірою – англійських фунт стерлінгів;

3. резервні валюти могли обмінюватись на золото;

4. встановлення валютних курсів та взаємний обмін валют здійснювався на основі узгодження країнами – членами МВФ валютних паритетів, змінити які можна було тільки з санкції МВФ, виражених одночасно в золоті та доларах США.

5. ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більше ніж на 1 %, тобто досить жорстко були прив’язані до долара США.

6. на валютних ринках національні валюти вільно обмінювались на долари США та одна на іншу за курсами, які коливалися в межах 1 %, на основі чого здійснювались багатосторонні розрахунки між країнами;

7. міжнародне регулювання валютних відносин здійснювалося переважно через посередництво МВФ, який забезпечував додержання країнами – учасниками Фонду офіційних валютних паритетів, курсів і вільної конвертованості валют. Для зміни паритетів або введення валютних обмежень обов'язково потрібна була згода МВФ.

 

Після другої світової війни коли поступово економіка країн Європи була відновлена, встановились протиріччя між встановленими фіксованими курсами валют, що спричинило дефіцит платіжного балансу (пропозиція значно перевищувала попит). Поступово використання однієї валюти вступило в суперечності із завданням інтернаціоналізації світового господарства, в якому значно посилилась роль країн Західної Європи та Японії, що остаточно підірвало принципи Бреттон-Вудської системи. Проіснувала вона до 1973 р., а окремі елементи до 1976р.

 

Ямайська валютна система

Вона прийшла на зміну Бреттон-Вудської системі і юридично була оформлена угодою країн – членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) в 1976р.

Основні риси системи:

1. Проголошено повну демонетизацію золота в сфері валютних відносин, відмінено золотий паритет і офіційну ціну золота. Золото перестало бути мірою вартості та базою валютних курсів;

2. Замість фіксованих валютних курсів було введено поняття плаваючих валютних курсів, а країни – члени МВФ отримали право самостійно обирати режими конвертованості валют і курсоутворення.

3. Базою нової валютної системи проголошено заново створену 1 січня 1970р. на основі "кошика валют" міжнародну розрахункову одиницю – спеціальні права запозичення (СДР);

4. Замість системи "золото – долар – національна валюта" було запроваджено систему "СДР – національна валюта", яка на практиці перетворилась в систему поперово-доларового валютного стандарту, що загострило економічні протиріччя між групами провідних країн. Це знайшло прояв в створенні регіональних валютних угруповань, одним з яких став валютний союз країн Західної Європи – Європейська валютна система.

 

 

⇐ Предыдущая17181920212223242526

Поделиться: