Стадії процедури загального адміністративного оскарження.

14.1. Публічно-правові спори у сфері публічного управління виникають як у зв’язку із наявністю у діянні особи складу певного делікту (адміністративного чи дисциплінарного) та відповідно застосуванням до винної особи санкції правової норми так і у зв’язку з порушенням суб’єктивних прав, законних інтересів органами публічного управління. В останньому випадку, якщо особа вважає, що внаслідок рішення, дії або бездіяльності органу публічного управління порушено її права чи законні інтереси вона має право звернутися за захистом і отримати захист таких прав або законних інтересів з боку вповноваженого органу (право на оскарження).

Публічно-правові спори щодо порушення органами публічного управління прав чи законних інтересів фізичних або юридичних осіб можуть вирішуватися в позасудовому (адміністративному) порядку або в судовому (перш за все у формі адміністративного судочинства) порядку.

Позасудовий порядок вирішення таких публічно-правових спорів є одним з атрибутів публічно-управлінської діяльності. Сутність його полягає у прийнятті вповноваженим органом публічного управління (посадовою особою) внаслідок розгляду спору індивідуального адміністративного акту, у якому надається оцінка рішення, дії або бездіяльності, що оскаржуються, і яким усуваються порушення а у разі необхідності й передбачаються заходи по відновленню порушеного права чи законного інтересу.

Судовий порядок вирішення публічно-правових спорів щодо порушення органами публічного управління прав чи законних інтересів фізичних або юридичних осіб пов’язаний із реалізацією судової влади - здійсненням правосуддя. Більшість з таких спорів у судовому порядку розглядаються та вирішуються у формі адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в Україні. Таким чином, вирішення публічно-правового спору органом публічного управління не може виключати наступного судового розгляду такого спору. Але зазначене не означає відмови від адміністративного порядку вирішення публічно-правових спорів щодо порушення органами публічного управління прав чи законних інтересів фізичних або юридичних осіб, який порівняно із судовим порядком вирішення має таки переваги як економічність та оперативність. До того ж у позасудовому порядку оскаржуватися можуть як законність, так і доцільність рішення чи дії органу публічного управління. Ці два порядки вирішення публічно-правових спорів покликані створити реальну можливість для всебічного та ефективного захисту прав особи у сфері публічного управління. Адміністративний і судовий порядки вирішення конфліктів - дві частини єдиного механізму захисту прав особи, що розумно доповнюють один одного.

Треба додати, що певну роль при розв’язанні публічно-правових спорів щодо порушення органами публічного управління прав чи законних інтересів фізичних або юридичних осіб відіграють і деякі інші органи, такі як прокуратура, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Але вони, як правило, не володіють правом приймати рішення безпосередньо по суті конфлікту.

Діяльність органів публічного управління з розгляду та вирішення публічно-правових спорів щодо порушення прав чи законних інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері публічно-управлінської діяльності здійснюється у процедурній формі. Процедури, що опосередковують такій різновид адміністративно-юрисдикційної діяльності іменуються процедурами адміністративного оскарження (адміністративними процедурами з розгляду скарг).

Процедури адміністративного оскарження встановлюються великою кількістю нормативно-правових актів, до яких відносяться: Закон України “Про звернення громадян” від 02 жовтня 1996 р., Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р., Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р., Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р., Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 05 листопада 1997 р., Закон України „Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р., Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р., Закон України „Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 01 грудня 2005 р., Закон України „Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” від 22 лютого 2006 р., Наказ Міністерства юстиції України від 18 березня 2004 р. „Про затвердження Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління”, Наказ Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2003 р. „Про затвердження Регламенту Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності”, Наказ Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 08 січня 2003 р. „Про затвердження Положення про апеляційну комісію з питань інтелектуальної власності на сорти рослин”, Наказ Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 30 жовтня 2001 р. „Про затвердження Типового положення про апеляційні комісії при призначених органах з оцінки відповідності та порядок розгляду ними скарг” та ін.

14.2. Залежно від категорій публічно-правових спорів, які є предметом процедур адміністративного оскарження і обумовлених цим особливостей самих процедур адміністративного оскарження вони поділяються на: процедуру загального адміністративного оскарження (адміністративну процедуру з розгляду загальних скарг) та процедури спеціального адміністративного оскарження (адміністративні процедури з розгляду спеціальних скарг).

Предметом процедури загального адміністративного оскарження є усі публічно-правові спори щодо порушення прав чи законних інтересів при здійсненні публічного управління, крім тих спорів, для вирішення яких встановлено процедури спеціального адміністративного оскарження. Процедура загального адміністративного оскарження врегульована Законом України “Про звернення громадян”.

Процедури спеціального адміністративного оскарження передбачають розгляд окремих категорій публічно-правових спорів щодо порушення прав чи законних інтересів у певних сферах публічно-управлінської діяльності, особливостями яких і обумовлено запровадження відмінних від процедури загального адміністративного оскарження процедур оскарження.

Сьогодні, ґрунтуючись на вимогах ст. 40 Конституції України Законом України “Про звернення громадян” правом на адміністративне оскарження будь яких рішень, дій, бездіяльності органів публічного управління наділено лише фізичних осіб (право на загальне адміністративне оскарження). Юридичні особи позбавлені такого загального права, а можуть оскаржувати у позасудовому порядку лише певні рішення органів публічного управління у випадках, встановлених законом (право на спеціальне адміністративне оскарження). В усіх інших випадках юридичні особи не мають права на адміністративне оскарження, і реалізують своє право на оскарження лише через звернення до суду. Відсутність у юридичних осіб права на загальне адміністративне оскарження, з урахуванням економічності та оперативності відповідної процедури, необґрунтовано обмежує можливість юридичних осіб захищати свої права у сфері публічного управління. Цю прогалину має бути усунуто з прийняттям Адміністративно-процедурного кодексу, проектом якого передбачено закріплення права на загальне адміністративне оскарження як за фізичними, так і за юридичними особами.

Процедури спеціального адміністративного оскарження характеризуються наступними ознаками:

- встановлюються окремими нормативно-правовими актами, які як правило регулюють відносини певних сферах публічно-управлінської діяльності;

- їх предметом є окремі, визначені законом, категорії публічно-правових спорів щодо порушення прав і законних інтересів;

- чітко визначені лідируючі суб’єкти, що вирішують спори;

- зацікавленими особами виступають як фізичні, так і юридичні особи;

- містять спеціальні, відмінні від загальних, правила розгляду таких спорів.

Однією з процедур спеціального адміністративного оскарження виступає процедура розгляду заперечень проти рішень Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. До основних нормативно-правових актів, якими встановлено зазначену процедуру відносяться законодавчі акти, які регулюють відносини з охорони інтелектуальної власності (Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” та ін.) та Наказ Міністерства освіти і науки України „Про затвердження Регламенту Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності”.

Предметом зазначеної процедури є спори пов’язані із рішеннями Державного департаменту інтелектуальної власності щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Такі спори розглядуються та вирішуються Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності.

Правом звернення до Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності наділено як фізичних, так і юридичних осіб.

Регламентом Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності встановлені спеціальні вимоги до звернення (заперечення), правила розподілу обов’язку доказування, процедурні строки, стадії процедури тощо.

14.3. Підставою для відкриття провадження за процедурою адміністративного оскарження виступає адміністративна скарга (у процедурах спеціального адміністративного оскарження може позначатися й по іншому, наприклад - заперечення). Під адміністративною скаргою розуміється звернення з вимогою про захист прав і законних інтересів особи, порушених рішеннями, діями чи бездіяльністю органів публічного управління, яке розглядається у позасудовому порядку.

До адміністративних скарг (як загальної так і спеціальних) нормативно-правовими актами встановлено низку вимог, недотримання яких унеможливлює їх розгляд до усунення відповідних порушень.

Так, Законом України „Про звернення громадян” визначено вимоги до скарги, якою ініціюється процедура загального адміністративного оскарження:

- скарга повинна містити вказівку на адресата – орган публічного управління (посадову особу) до повноважень якого належить вирішення порушених у скарзі питань;

- у скарзі має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина;

- у скарзі мають бути викладені та обґрунтовані вимоги особи;

- письмова скарга повинна бути підписана заявником (заявниками) або його представником із зазначенням дати.

Загальна скарга може бути усною (викладеною громадянином і записаною посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовою, надісланою поштою або переданою громадянином до відповідного органу особисто чи через представника.

Загальна скарга може бути подана як окремою особою (індивідуальна скарга), так і групою осіб (колективна скарга). Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками. Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.

Загальні адміністративні скарги розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для її розгляду, про що повідомляється особі, яка подала скаргу. При цьому загальний термін вирішення адміністративної справи по скарзі не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду скарги може бути скорочений.

14.4. До суб’єктів процедури загального адміністративного оскарження належать:

1. Лідируючи суб’єкти – органи публічного управління, що розглядають скаргу по суті і ухвалюють рішення по ній та органи публічного управління, що здійснюють перегляд рішення по скарзі.

Відповідними лідируючими суб’єктами є вищі у порядку підлеглості органи або посадові особи по відношенню до органу (посадової особи) чиї рішення, дії, бездіяльність оскаржуються. Іншими словами скарга розглядається або рішення по скарзі переглядається органом (посадовою особою), якому безпосередньо підпорядкований орган (посадова особа) чиї рішення, дії, бездіяльність оскаржуються.

2. Зацікавлені особи:

- скаржник – громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, що звернулася із скаргою, до основних процедурних прав якого належать: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу; бути присутнім при розгляді скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду скарги;

- представники скаржника – його законні представники, адвокат, представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію та інші особи, повноваження яких оформлені у встановленому порядку.

3. Суб’єкти, що сприяють розгляду скарги: спеціалісти, перекладачі тощо.

14.5. Аналіз норм Закону України “Про звернення громадян” дозволяє виділити наступні стадії процедури загального адміністративного оскарження:

а) стадія відкриття провадження по скарзі;

б) стадія перевірки скарги;

в) стадія розгляду скарги по суті й ухвалення рішення по ній;

г) стадія оскарження чи опротестування рішення по скарзі;

д) стадія виконання рішення по скарзі.

Стадія відкриття провадження по скарзі має своєю безпосередньою ціллю формальну перевірку підстав для початку діяльності з розгляду скарги.

Провадження починається з прийому скарги, отриманої від громадянина в усній або письмовій формі - присланої поштою, чи переданої громадянином особисто чи через уповноважену особу, в порядку підпорядкованості вищому органу чи посадовій особі. До скарги додаються наявні у громадянина рішення чи копії рішень, що приймалися по його зверненню раніш, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги. Усі скарги підлягають реєстрації в день надходження.

На даній стадії перевіряються чи є підстави для повернення скарги, при цьому скарга повертається, якщо: 1) не дотримані встановлені вимоги до скарги (ст. 5 Закону України “Про звернення громадян” - у скарзі повинні бути зазначені прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладена суть скарги. Письмова скарга повинна бути підписана заявником (заявниками) із зазначенням дати. Скарга, оформлена без дотримання цих вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніше чим через десять днів із дня її надходження.); 2) скарга не містить дані, необхідні для ухвалення обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, у такому випадку вона в п'ятиденний термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Також лідируючий суб’єкт з'ясовує, чи підлягає зазначена скарга розгляду (ст. 8 Закону України “Про звернення громадян” - письмова скарга без указівки місця проживання, не підписана автором (авторами), а також така, з якої неможливо установити авторство, визнається анонімною і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні скарги тим самим органам від того самого громадянина по тому самому питанню, якщо перша вирішена по суті, а також ті скарги, терміни розгляду яких пропущені, а також скарги осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звертання приймає керівник органу, про що, якщо у скарзі є необхідні дані, повідомляється особі, що подала скаргу.).

Ще однією процедурною дією на даній стадії є перевірка відповідності питань, порушених у скарзі, повноваженням органу, що одержав скаргу. У випадку невідповідності така скарга в термін не більш п'яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється скаржнику.

Наступна стадія - стадія перевірки скарги має своєю ціллю забезпечення умов для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи по скарзі.

На цій стадії лідируючим суб’єктом перевіряються достатність та обґрунтованість матеріалів у справі, а у разі потреби здійснюється збір додаткової інформації (доказів), що необхідні для вирішення справи по скарзі. Збір доказів здійснюється у тому числі й шляхом їх витребування, за клопотанням скаржника чи за власною ініціативою лідируючого суб’єкта, який реалізує при цьому свій обов’язок об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити скаргу.

Також на цій стадії лідируючий суб’єкт, якщо громадянин звернувся з клопотанням про особисту участь у розгляді скарги, здійснює повідомлення громадянина про дату, час та місце розгляду скарги.

Як правило, на цій стадії готується також і проект індивідуального адміністративного акту.

Третя стадія процедури загального адміністративного оскарження - стадія розгляду скарги по суті й ухвалення рішення по ній. Назва цієї стадії відбиває її цільове призначення. На цій стадії лідируючий суб’єкт досліджує та оцінює докази, що містяться у зібраних по скарзі матеріалах і встановлює факти, правова оцінка (кваліфікація) яких дозволяє застосовувати відповідні норми права і винести рішення по скарзі.

У випадку винесення позитивного рішення по скарзі воно може скасовувати чи змінювати рішення, яке оскаржується, якщо воно не відповідає закону чи іншим нормативним актам, містити перелік заходів для припинення неправомірних дій, забезпечення поновлення порушених прав, відшкодуванню матеріальних збитків, заподіяних громадянину в результаті обмеження його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущене порушення. Орган, що розглядає скаргу, зобов'язаний виявляти, усувати причини й умови, що сприяли порушенням, що також може знайти своє відображення в рішенні по скарзі.

Громадянину повинна бути направлена письмова відповідь про результати розгляду скарги, при цьому у випадку визнання скарги необґрунтованою громадянину повинно бути роз'яснено порядок оскарження прийнятого рішення. Вказівок про терміни повідомлення громадянам про результати розгляду їхніх скарг у законі не міститься. На практиці зазначені терміни повинні відповідати звичайним термінам проходження листа поштою від органа до місця проживання громадянина.

Стадія оскарження чи опротестування рішення по скарзі є факультативною стадією, цільовим призначенням якої є перевірка законності та обґрунтованості прийнятого по скарзі рішення. Перегляд рішення по скарзі здійснюється вищестоящим органом публічного управління в порядку, передбаченому для розгляду скарги.

Стадія виконання рішення по скарзі має своєю ціллю забезпечення фактичного поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку із скаргою рішень.

Виконання рішення по скарзі досягається крім повідомлення громадянина про результати розгляду скарги й вчиненням певних дій, якщо вони зазначені у рішенні (видача певних документів, відшкодування матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів та ін.). Виконання рішення по скарзі покладається, як правило на органи державної влади і місцевого самоврядування, їхніх керівників і інших посадових осіб, що розглядали скаргу.

ПИТАННЯ, ЗАДАЧІ, ЗАВДАННЯ АБО КЕЙСИ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ І ВМІНЬ СТУДЕНТІВ

 

Питання

1. Корупція як адміністративно-правова категорія.

2. Поняття та ознаки корупційного правопорушення.

3. Правове регулювання основ запобігання і протидії корупції.

4. Основні міжнародні документи у сфері протидії корупції.

5. Співвідношення понять «корупція» та «корупційне правопорушення».

6. Об’єктивні причини корупції в Україні.

7. Суб’єктивні причини корупції в Україні.

8. «Антикорупційна політика» та «антикорупційні програми»: поняття та особливості правового регулювання.

9. Основні напрямки державної антикорупційної політики.

10. Національна доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики.

11. Міжнародна Антикорупційна стратегія України.

12. Загальна характеристика антикорупційного законодавства.

13. Організація діяльності Верховної Ради України щодо запобігання і протидії корупції.

14. Повноваження Президента України щодо запобігання і протидії корупції.

15. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо запобігання і протидії корупції.

16. Участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидію корупції.

17. Організація діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.

18. Повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції.

19. Правовий статус працівників Національного агентства з питань запобігання корупції.

20. Уповноважені особи Національного агентства з питань запобігання корупції.

21. Гарантії незалежності Національного агентства з питань запобігання корупції.

22. Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом.

23. Особливості адміністративно-правового статусу працівників Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

24. Повноваження Служби безпеки України щодо запобігання і протидії корупції.

25. Повноваження органів прокуратури щодо запобігання і протидії корупції.

26. Повноваження органів внутрішніх справ щодо запобігання і протидії корупції.

27. Організація діяльності Державної фіскальної служби України щодо запобігання і протидії корупції.

28. Адміністративно-правовий статус Національного антикорупційного бюро.

29. Структура та склад Національного антикорупційного бюро.

30. Правовий статус працівників Національного антикорупційного бюро.

31. Контроль за діяльністю Національного антикорупційного бюро України.

32. Загальна характеристика суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

33. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

34. Особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

35. Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми.

36. Фізичні особи, як суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення.

37. Поняття та види обмежень щодо запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням.

38. Обмеження щодо використання службового становища.

39. Обмеження щодо суміщення та сумісництва.

40. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв).

41. Обмеження щодо роботи близьких осіб.

42. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функції держави, місцевого самоврядування.

43. Співвідношення понять «приватний інтерес» та «неправомірна вигода».

44. Правила етичної поведінки.

45. Спеціальна перевірка як захід забезпечення запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням.

46. Законодавчі основи спеціальної перевірки.

47. Поняття та особливості спеціальної перевірки.

48. Особи, які підлягають спеціальній перевірці.

49. Порядок проведення спеціальної перевірки.

50. Особливості «реагування» на різні види розбіжностей заявлених та фактичних даних про особу.

51. Поняття та риси конфлікту інтересів.

52. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

53. Обов’язки осіб, пов’язані з конфліктом інтересів.

54. Способи врегулювання конфлікту інтересів.

55. Правила щодо врегулювання конфлікту інтересів.

56. Співвідношення понять»близькі особи» та «члени сім’ї».

57. Загальні положення щодо декларування майна, доходів, витрат і зобов’язання фінансового характеру.

58. Характеристика інформації, що зазначається в інформації.

59. Суб’єкти декларування.

60. Строки подання декларації та основні правила заповнення.

61. Облік та оприлюднення декларації.

62. Моніторинг способу життя суб’єктів декларування.

63. Порядок виготовлення бланків, подання, зберігання декларацій та використання зазначених у них відомостей.

64. Перевірка декларації та відповідальність за порушення вимог законодавства.

65. Повна перевірка декларації.

66. Характеристика основних напрямки роботи щодо запобігання корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування.

67. Антикорупційні підрозділи та плани.

68. Корупційні ризики.

69. Характеристика та види посад з підвищеним корупційним ризиком.

70. Доброчесні інформатори.

71. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції.

72. Службові розслідування.

73. Антикорупційна експертиза: поняття та особливості.

74. Порядок проведення антикорупційної експертизи.

75. Загальна характеристика юридичної відповідальності за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

76. Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

77. Характеристика законодавства про юридичну відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

78. Адміністративна відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

79. Кримінальна відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

80. Особливості звільнення у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційні правопорушення.

81. Поняття та особливості складу корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.

82. Види окремих складів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.

83. Незаконні акти та правочини як прояв корупції.

84. Порядок відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, шкоди, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення.

85. Характеристика суб’єктів, уповноважених на застосування відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

86. Загальні засади запобігання корупції у діяльності юридичної особи.

87. Антикорупційна програма юридичної особи: загальна характеристика.

88. Вимоги до антикорупційної програми юридичної особи.

89. Міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання і протидії корупції.

90. Проблемні питання реалізації антикорупційного законодавства України.

 

Критерії оцінювання під час підсумкового контролю[62]

У відповідності до визначених критеріїв підсумковий контроль здійснюється за визначеною силабусом (робочою навчальною програмою) системою.

Загальна сума балів (при наявності 100% вірних відповідей) з теоретичної частини підсумкового контролю повинна складати 60 балів (по 20 балів за кожне теоретичне питання), тестів – 10 балів (вірна відповідь на кожне тестове завдання оцінюється 2 балами), визначення основних понять – 30 балів.

Після розрахунку балів за теоретичну і практичну частину завдання передбачається подальше переведення їх загальної суми у систему оцінювання відповідно до силабусу (табл. 1).

 

Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти[63]

Шкала оцінювання
Оцінка	Відсотки	Бали за 4-бальною шкалою/ за 12-бальною шкалою / залік	Опис
A	90-100	Відмінно/  10-12/ зараховано	виставляється у разі, якщо здобувач: - постійно готувався до занять та згідно з програмою дисципліни глибоко та всебічно розкривав зміст питань, які обговорювалися; - показав вміння формулювати висновки та узагальнення за питаннями теми, здатність аналізувати навчальний матеріал; - аргументовано та логічно викладав матеріал, володіє культурою мови; - виявляв творчий підхід до виконання індивідуальних проектів і творчих завдань; - акуратно оформлював завдання для самостійної роботи.
B	82-89	Добре/ 7-9/ зараховано	виставляється у разі, якщо здобувач: - розкривав згідно з програмою дисципліни зміст питань, які обговорювалися; - робив узагальнення та висновки з окремих питань; - логічно викладав свої знання; - виконував завдання для самостійної роботи.
C	74-81	Добре/ 7-9 / зараховано	виставляється у разі, якщо здобувач: - розкривав згідно з програмою дисципліни зміст питань, які обговорювалися; - формулював висновки з окремих питань; - брав участь у виконанні творчих завдань; - виконував завдання для самостійної роботи
D	64-73	Задовільно/ 4-6/ зараховано	виставляється у разі, якщо здобувач: - відповідав на окремі питання, які обговорювалися; - формулював висновки з окремих питань; - виконував завдання для самостійної роботи.
E	60-63	Задовільно/ 4-6/ зараховано	виставляється у разі, якщо здобувач: - відповідав на окремі питання, які обговорюватися; - виконував завдання для самостійної роботи; - недостатньо використовував додаткову літературу; - неохайно виконував індивідуальні завдання; - виконав не всі завдання для самостійної роботи.
Fx	35-59	Незадовільно/ 3 / не зараховано	виставляться у разі, якщо здобувач: - поверхнево розкривав зміст питань, які розглядалися; - допускав суттєві помилки під час усних та письмових відповідей; - поверхнево ознайомився з рекомендованою літературою; - неохайно виконав завдання для самостійної роботи; - не виявляв активності на заняттях при обговоренні питань; - допускав окремі неточності під час усних відповідей (будуючи свою відповідь на звичайному повторенні навчального матеріалу без його осмислення), тестування; не виявляв належної активності на заняттях, старанності при виконанні завдань для самостійної роботи; недостатньо використовував основну та додаткову літературу; неохайно виконував індивідуальне завдання.
F	0-34	Незадовільно/ 1-2/ не зараховано	виставляється у разі, якщо здобувач, відвідуючи заняття: - поверхнево розкривав зміст питань, які розглядалися; - допускав суттєві помилки під час усних та письмових відповідей, тестування; - поверхнево ознайомився з рекомендованою літературою; - не виконав завдання для самостійної роботи; - не виявляв активності на заняттях при обговоренні питань; - на підсумковому занятті не вміє навіть відтворити зміст окремих питань, передбачених програмою дисципліни.

 

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: