Європейський Парламент (European Parliament)

Відповідно до Паризького договору про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі ( European Coal and Steel Community , ECSC ) було створено Парламентську (Спільну) Асамблею (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів). Відповідно до Римських договорів передбачалося створити Парламентські асамблеї для ЄЕС та Євроатому, однак приєднана до Римських договорів конвенція передбачала об’єднання всіх трьох асамблей в одну. Від 20 березня 1958 р. розпочала роботу Парламентська асамблея, котра з 30 березня 1962 р. прийняла назву Європейський парламент. Назва та була офіційно прийнята ЄЄА, підтверджена Договором про ЄС.

Спочатку як консультаційний форму ЄП не відігравав якогось особливого значення. В 1975 р. він набув певних бюджетних повноважень, але безпосередні вибори до нього було запроваджено тільки у 1979 р. Дещо розширив повноваження ЄП в певних сферах ЄЄА. Маастрихтський договір надав ЄП право звертатися до ЄК для отримання різного роду висновків, а також повноваження в процесі вибору єврокомісарів. Ніцейський договір (2001 р.) в рамках підготовки до розширення ЄС також розширив повноваження ЄП. Йдеться про розширення застосування процедури узгодження різного роду рішень між інституціями спільноти. Відчутно модифікував ЄП Лісабонський договір.

ЄП як наднаціональний орган є насамперед органом, який представляє інтереси громадськості країн-членів, а не їх урядів. Його компетенція далека від компетенції національних парламентів. ЄП є єдиною інституцією ЄС, яка обирається безпосередньо громадянами країн-членів ЄС. До цього часу не узгоджено єдиної виборчої процедури. Відповідно до рішень Ради від 25 червня і 23 вересня 2002 р. було визначено окремі правила, яких слід дотримуватися при виборах до ЄП. Серед них: пропорційність, свобода в утворенні виборчих округів, вільний характер мандату. Встановлено прохідний бар’єр на рівні 5 %. Також в документах йшлося про те, що елементи положення про вибори, з яких не прийнято конкретного рішення регулюються законодавством конкретних країн.

Виборче право громадяни ЄС можуть реалізувати не залежно від місця проживання. Для кандидування у іншій країні, потрібно прожити у ній певний час. Вибори до ЄП є загальні, безпосередні, вільні, таємні, але не рівні (правило дегресивної або зменшуваної пропорційності). Каденція ЄП триває 5 років. Відповідно до Лісабонського договору кількість депутатів ЄП становить не більше 750 осіб, не враховуючи головуючого. Жодна з країн не може мати більше 96 і менше 6 мандатів. В даний час у ЄП нараховується 753 депутати.

ЄП складається із керівних, функціональних, політичних та адміністративних органів.

Керівні органи:

Бюро Парламенту, (до складу якого входять Президент**, 14 Віце-президентів, 5 квесторів з правом дорадчого голосу), Нарада голів (включає Президента ЄП та голів політичних фракцій) , Нарада голів комітетів (керівники всіх постійних і тимчасових комісій), Нарада голів делегацій (голови постійних міжпарламентських делегацій) – може давати рекомендації щодо роботи делегацій.

Президент ЄП вибирається на 2,5 років. Він керує роботою ЄП в цілому і окремих його органів, а також пленарних сесій, з яких 12 відбувається у Страсбургу, а 6 у Брюсселі. Президент здійснює наглядові функції за роботою ЄП, представляє його у юридичних справах та зовнішніх відносинах.

Рішення ЄП приймає більшістю голосів за наявності кворуму в 1/3 депутатів. Окремі питання передбачають 2/3 голосів (для висловлення вотуму недовіри ЄК тощо).

Компетенція

Спільно з Радою і Комісією виконує законотворчу функцію. ЄП можу бути співавтором закону, може його модифікувати і навіть відкинути. ЄП спільно з Радою творять бюджетну владу (бюджетна функція), яка визначає щорічні видатки та доходи, відповідно до спеціальної процедури. ЄК пропонує проект бюджету. Коли ЄП його не схвалить, то комісія змушена запропонувати новий варіант навіть коли Рада його підтримала. Коли ж ситуація протилежна – то після другого схвалення ЄП бюджет входить в життя. ЄП також володіє контрольними функціями, які реалізуються через створення слідчих комісій, аналіз звітів різноманітних інституцій (ЄР, ЄК, ЄЦБ, СА, Європейського Омбудсмена), право висловлення вотуму недовіри ЄК, право не скаргу до Суду ЄС. Креативна функція: після отримання думки ЄК і згоди РЄС призначає Омбудсмена, а також може звернутися до Суду ЄС, щоб його відкликати; бере участь у призначенні ЄК і затверджує її керівника і весь склад; РЄС консультує ЄП в справі призначення членів СА; РЄС консультує ЄП в справі призначення керівництва ЄЦБ.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: