|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
|
|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Міністерство освіти і науки України. Т. М. БоровикСтр 1 из 16Следующая ⇒
Міністерство освіти і науки України
Черкаський державний бізнес-коледж
Т. М. Боровик
Ціноутворення Навчальний комплекс
Черкаси – 2006
Видання здійснено за фінансової підтримки громадської організації „Рада батьків Черкащини” УДК 519.21+519.22125(07) Розповсюдження та тиражування Рекомендовано до друку рішенням без офіційного дозволу ЧДБК методичної ради Черкаського заборонено державного бізнес-коледжу Протокол № 18 від 24.02 2006 р.
Укладач: Боровик Т. М., викладач ІІ категорії
Ціноутворення. Навчальний комплекс
Черкаси, 2006 р. – 90 с.
Рецензент: Харічкін О.Г. к.е.н., доцент кафедри фінансів Черкаської філії Української академії банківської справи Національного банку України.
Навчальний комплекс містить опорний конспект лекцій, задачі, завдання для індивідуальної роботи, теми рефератів та список рекомендованої літератури. Призначений для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.
Затверджено на засіданні циклової © Т. М. Боровик, 2006 комісії економіки, комерції та аудиту Протокол № 6 від 24. 01 .2006 року. Зміст Вступ 4 1. Курс лекцій 5 Тема 1. Поняття про ціну та ціноутворення, предмет, завдання курсу 5 Тема 2. Види цін. Державне та ринкове регулювання цін 9 Тема 3. Ціноутворення на основі маркетингу 16 Тема 4. Цінова політика підприємства 30 Тема 5. Ціноутворення з врахуванням торгових знижок і надбавок 36 Тема 6. Ціноутворення з врахуванням умов поставки товарів у зовнішній торгівлі 42 Тема 7. Ціноутворення в зовнішній торгівлі 55 Тема 8. Біржові ціни 61 2. Задачі 67 3. Контрольні тести 72 4. Теми рефератів та вимоги до їх оформлення 82 Перелік запитань до заліку 86 Список рекомендованої літератури 87
Ціноутворення є одним із ключових елементів ринкової економіки, а ціна – складна економічна категорія. У ній перетинаються практично всі основні проблеми розвитку економіки, суспільства в цілому. У першу чергу це відноситься до виробництва і реалізації товарів, формування їхньої вартості, до створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту і національного доходу. Метою посібника є формування у студентів сучасного економічного мислення та системи глибоких теоретичних знань і практичних навичок з питань ціноутворення, що відбувається на рівні господарюючих суб’єктів, а також навчити орієнтуватися їх у механізмі формування цін на товари вітчизняного та імпортного виробництва, розуміння маркетингового впливу підприємства на споживача з метою забезпечення ринкової рівноваги між попитом і пропозицією. У процесі вивчення дисципліни рекомендується використовувати, окрім підручників і навчальних посібників, Закони України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента і Уряду України та інших державних органів, що стосуються питань цінового механізму держави та підприємства. Посібник призначений для самостійного вивчення дисципліни “Ціноутворення”, закріплення студентами знань та оволодіння вміннями і навичками, для подальшого застосування цих знань у бізнесі на рівні підприємств; розвитку у студентів здібностей до науково-дослідницької діяльності, самостійності та відповідальності. Методична розробка складається зі вступу, короткого викладу основних тем курсу, переліку питань для підготовки до заліку, тематики рефератів, тестів для самостійної перевірки знань, задач для самостійного розв’язку та списку рекомендованої літератури, а також містить поради з самостійної та індивідуальній роботі студентів. Посібник підготовлений у відповідності до навчальної і робочих програм з дисципліни “Ціноутворення” для напрямку: 0501 “Економіка і підприємництво”. Призначений для студентів стаціонарної, заочної форм навчання, а також для тих, хто працює за індивідуальними планами і самостійно опановує зміст навчальної дисципліни “Ціноутворення”. Курс лекцій Оптова ціна підприємства
витрати прибуток націнки ПДВ АЗ
Рис 2.2.Структура оптової ціни підприємства
Різновидом оптової ціни підприємства є трансфертна ціна, що застосовується при комерційних операціях між підрозділами однієї і тієї ж фірми чи підприємства. 1.1.2. Оптова ціна промисловості – ціна, за якою підприємства й організації-споживачі оплачують продукцію виробникам чи збутовим оптовим організаціям. 1.2. Закупівельні ціни – ціни, за якими реалізується сільськогосподарська продукція фермерами і населенням. Закупівельні ціни – це договірні ціни, установлені за згодою сторін (без ПДВ і АЗ). 1.3. Ціни на будівельну продукцію. 1.3.1. Кошторисна вартість – граничний розмір витрат на будівництво окремого об'єкта. 1.3.2. Прейскурантна ціна – усереднена кошторисна вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об'єкта. 1.3.3. Договірна ціна – установлюється за згодою між підрядчиком і замовником. 1.4. Тарифи вантажного і пасажирського транспорту – стягується транспортними організаціями з відправників вантажів і населення. 1.5. Ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот. 1.5.1. Світові ціни – грошове вираження інтернаціональної вартості одиниці реалізованого на світовому ринку товару. 1.5.2. Тверді ціни – ціна, встановлена при укладенні договору, і яка залишається незмінною впродовж усього терміну його дії. 1.6. Тендерна ціна – одна із конкурсних форм розміщення замовлень на міжнародному ринку, обладнання або залучення іноземних підрядників для спорудження національних народногосподарських об’єктів, виконання інших робіт, виконання певних послуг. 1.7. Роздрібні ціни – це ціна, за якими товари реалізуються в роздрібній торгівлі населенню, підприємствам і організаціям. 2. Ціни, у залежності від території дії: 2.1. Загальнодержавні – встановлюються і регулюються державними органами. 2.2. Регіональні ціни – регулюються регіональними органами влади. 2.3. Зональні ціни – виділяються кілька географічних зон і встановлюється єдина ціна для клієнтів, розташованих у межах однієї зони. У міру віддаленості зони ціна зростає. 3. Ціни, у залежності від порядку відшкодування споживачем транспортних витрат по доставці вантажів: 3.1. Ціна ФОБ – покупець оплачує всі фактичні витрати до місця призначання. ФОБ (франко-борт, франко-склад, франко-вагон, франко-станція) – ціна товару, обчислена з урахуванням страхування і транспортних витрат відправника по доставці товарів на транспортний засіб. 3.2. Єдині ціни – із включенням витрат по доставці, припускає формування єдиної ціни для всіх покупців незалежно від їхнього місця розташування з включенням в неї однакової суми транспортних витрат. 3.3. Ціна, визначена на основі базисного пункту – підприємство встановлює в декількох географічних пунктах базисні ціни на ту саму продукцію. Фактичні ціни - продаж розраховується шляхом додавання до ціни найближчого від замовника базисного пункту транспортних витрат по доставці йому товару. 4. Види цін у залежності від ступеня свободи (лібералізації): 4.1. Вільні ціни – ціни формуються самостійно або на договірній основі з врахуванням попиту і пропозиції; ціни, що складаються на ринку під впливом кон'юнктури незалежно від державних органів. Такі ціни повинні економічно зацікавлювати підприємство у розширенні асортименту продукції. 4.2. Регульовані ціни – ціни, що складаються під впливом попиту та пропозиції, але відображають при своєму формуванні певний вплив державних органів або за допомогою прямого обмеження їхнього росту чи зниження, або шляхом регламентації рентабельності; встановлюються на товари першої необхідності (хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування, тощо). 4.3. Фіксовані ціни – це ціни, встановлені державними органами на обмежене коло товарів і є єдиними для всіх категорій споживачів (оплата послуг за користування електроенергією, природним газом, тощо). 5. Види цін у залежності від ступеня новизни товару: 5.1. Метод “зняття вершків” – спочатку встановлюється максимально висока ціна, після спаду першої хвилі попиту ціна знижується (одержання великої частини прибутку, покупці позитивно реагують на зниження цін, цей метод приваблює конкурентів). 5.2. Метод “проникнення” (упровадження) на ринок – встановлюється більш низька ціна, чим ціна на аналогічні товари конкурентів. 5.3. Психологічна ціна – визначаючи ціну, продавець повинен враховувати психологію сприйняття її споживачем – встановлюється нижче круглої суми. 5.4. Стратегія проходження за лідером – ціна на товар встановлюється відповідно до ціни, пропонованої основним конкурентам, як правило, ведучої фірми галузі. 5.5. Ціни з відшкодуванням витрат виробництва – визначаються з урахуванням витрат виробництва і середньої норми прибутку. 5.6. Престижна ціна – ціна встановлюється на виріб дуже високої якості дуже відомої фірми, що володіє унікальними властивостями. 6. Види цін у залежності від тривалості реалізації товару на ринку: 6.1. Змінна (падаюча) ціна – встановлюється в прямій залежності попиту від пропозиції і поступово знижується в міру насичення ринку. 6.2. Довгострокова ціна – встановлюється на товари масового попиту, не піддана змінам протягом тривалого часу. 6.3. Ціни споживчого сегмента ринку – встановлюються приблизно на ті самі види товарів і послуг, реалізованих різним соціальним групам населення з неоднаковим рівнем доходів за різними цінами. 6.4. Гнучка ціна – швидко реагує на зміну співвідношення попиту і пропозиції на ринку. 6.5. Переважна ціна – передбачає певне зниження цін на свої товари підприємством, що займає домінуюче положення на ринку (70%). 6.6. Ціни на вироби, уже зняті з виробництва, – у даному випадку ціни вищі, ніж ціни на звичайні товари. 6.7. Ціни встановлені нижчі, ніж у більшості підприємств – встановлюються на товари, що доповнюють інший товар, реалізований за звичайною ціною. 6.8. Договірна ціна – покупцям пропонуються знижки в порівнянні зі звичайною ціною. 7. Види цін, використовувані в обліку і статистиці: - порівняльні і незмінні; - поточні, середні, облікові. 8. Види цін, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот: - світові - це експортні ціни основних постачальників конкретного товару та імпортні ціни у найважливіших центрах імпорту цього товару; - тверді - не змінюються з моменту підписання контракту до моменту надходження товару до покупця.; - змінні, які в процесі виконання контракту можуть бути змінені; - остаточні, які не підлягають перегляду і зміні; - ціни з наступною фіксацією – встановлюються у призначені договорами строки на основі узгоджених джерел (у т. ч. у процесі виконання контракту), біржові ціни, ціни в довідкових та галузевих журналах, реальні ціни світового ринку); - франко-пункт відправлення – коли всі витрати по доставці вантажу несе покупець; - франко-пункт призначення – всі витрати по транспортуванню вантажу до покупця бере на себе продавець. У процесі проектування нових виробів використовуються ціни: - лімітні; - проектні; - орієнтовані. У ході планово-управлінських робіт використовують ціни: - планові; - прогнозовані (бізнес-план). Види цін у залежності від ринків: - біржові - являють собою ціни спеціально організованого постійно діючого ринку масових, якісно однорідних товарів; - комісійні; - аукціонні - ціни, які діють на спеціально організованих на визначений строк і в завчасно обумовлених місцях-ринках публічних торгів за максимально запропонованою ціною на попередньо розглянуту покупцем партію товару. Цінові стратегії Розроблення цінової стратегії передбачає прийняття великої кількості різних рішень (рис.3.5. ).
Рис.3.5. Класифікація цінових стратегій
Стратегічні рішення щодо рівня цін дуже важливі у процесі ціноутворення. Виділяють два принципово відмінні типи стратегій щодо цінового рівня: - стратегія високих цін; - стратегія низьких цін. Вибираючи відповідну стратегію, ураховують цілі цінової політики фірми, а також психологію ціносприйняття. Високі, „престижні" ціни асоціюються у споживачів із високою якістю товарів, що зумовлена використанням коштовних матеріалів, ретельним виготовленням, суворим контролем, а також високим рівнем сервісу. Висока ціна, відіграючи роль індикатора якості, має найбільший вплив при купівлі складних і цінних товарів (автомобілів, дорогої парфумерії тощо). Низькі ціни, привабливі для значної частини ринку, дають змогу збільшувати обсяги продажу товарів, вести активну цінову конкурентну боротьбу. При встановленні цін на принципово нові, „піонерні" товари, захищені патентом, ці дві альтернативні стратегії проявляються найяскравіше і мають свої назви: - стратегія „зняття вершків”; - стратегія „проникнення”. При використанні стратегії „зняття вершків" фірма спочатку встановлює на свій товар високу престижну ціну, яка робить його досяжним лише для верхніх ешелонів ринку. Після уповільнення першої хвилі збуту ціни поетапно знижують, що дає змогу поступово залучати до купівлі товару дедалі більшу кількість ринкових сегментів, знімаючи з кожного з них фінансові „вершки". Таку цінову стратегію використовує, наприклад, корпорація „Дюпон", яка вивела на світовий ринок багато справжніх новинок (целофан, нейлон тощо). Використання стратегії „зняття вершків" зумовлюють такі фактори: - вона допомагає компенсувати значні витрати на науково-дослідні розробки „піонерних” товарів і впровадження їх у виробництво, а також витрати на рекламу при виведенні новинок на ринок; - перша група споживачів нового товару (сегмент із високим рівнем доходів) менш чутлива до високої ціни, ніж подальші сегменти; - висока початкова ціна створює образ високої якості товару; - збільшення початкової ціни найчастіше викликає опір ринку, тоді як поступове зниження ціни сприймається доброзичливо. Деякі фірми ефективно використовують стратегію „проникнення”, відразу встановлюючи на свою новинку відносно низьку ціну, сподіваючись у такий спосіб залучити велику кількість споживачів та захопити значну частку ринку. Встановленню ціни “проникнення” сприяють такі умови: - ринок характеризується високою ціновою еластичністю попиту; - збільшення обсягів збуту сприяє зниженню витрат на виробництво і реалізацію продукції; - низька ціна не приваблює потенційних конкурентів. Стосовно цін на нові товари-імітатори, аналоги яких уже існують на ринку, можуть бути використані різні стратегії відносно показників „ціна-якість" з урахуванням кон'юнктури конкретного ринку (рис. 3.6.).
Рис. 3.6. Стратегія вибору комбінацій показників “ціна-якість товару”
У такій ситуації ціна слугує засобом позиціонування даного товару серед товарів конкурентів. Цінові стратегії 1, 5 і 9 можна водночас використовувати на одному й тому самому ринку. Вони ілюструють диференціацію ціни залежно від рівня якості: фірма пропонує є продукт високої якості за найвищою ціною; продукт середньої якості - за середньою ціною і, нарешті, продукт низької якості - за найнижчою ціною. Умовою одночасного використання даних цінових стратегій є лише наявність відповідних сегментів ринку, які виявляють попит на різні за якістю і ціною товари. Позиції 2, 3 і 6 являють собою різні варіанти цінової стратегії, націленої на витіснення конкурента з діагональних позицій 1, 5, 9. Це стратегії створення цінових переваг. Їх представники можуть рекламувати себе так: „Ми пропонуємо товар тієї самої якості, але за прийнятнішими цінами!” На відміну від них, стратегії 4,7,8 ілюструють завищення цін відносно корисного ефекту продукції. Якщо фірма використає такі стратегії в умовах розвинутого ринку, її клієнти відчують себе скривдженими, введеними в оману, що, безперечно, зашкодить репутації фірми. Ще один елемент, який розглядають при визначенні цін, і пов'язаний із психологією ціносприйняття — використання стратегії незаокруглених цін. Такі ціни — на декілька одиниць нижчі від подальшого круглого числа (4,95 грн., 298 грн.) — здебільшого сприймаються споживачами як ретельно розраховані і створюють враження трохи нижчого рівня ціни, ніж насправді. Але якщо фірма прагне створити імідж дорогого високоякісного товару, а не товару, доступного за ціною, їй варто відмовитись від стратегії незаокруглених цін. Стратегії єдиних чи перемінних цін При використанні стратегії єдиних цін фірма встановлює однакову ціну для усіх споживачів, які хотіли б придбати товар чи послугу за аналогічних умов. Ціна може змінюватись залежно від рівня сервісу, кількості придбаного товару чи надання кредиту, однак вона єдина для усіх споживачів при однаковому поєднанні товарів та послуг. Єдину ціну чітко позначають на упаковці чи самому товарі (за умови фінансової стабільності). Такий підхід зміцнює довіру споживачів і зручний у практичному використанні. Значна кількість виробників і торговельників застосовує диференціацію цін. Перемінні ціни можуть мати різний характер. Якщо витрати на виробництво чи реалізацію продукції змінюються під впливом певних факторів, може бути застосована стратегія гнучких цін. Прикладом таких цін є диференційовані по зонах доби тарифи на електроенергію (найнижчі — уночі, максимальні — у вечірні години). Застосування гнучких цін допомагає енергетичним компаніям покрити додаткові витрати, пов'язані з нерівномірним споживанням електроенергії, і водночас стимулює синхронізацію попиту на неї. Якщо фірма при незмінних витратах продає товар за двома чи більше різними цінами, вони можуть мати дискримінаційний характер. Наприклад, фірма продає за нижчою ціною товар тим споживачам, в яких вона особливо зацікавлена (це може бути предметом комерційної таємниці). У деяких випадках застосування дискримінаційних цін може забороняти законодавство. В інших навпаки — такі ціни вводяться за пропозицією чи схвалюються державою і мають характер пільгових для деяких сегментів ринку. Так, протягом тривалого часу в Україні використовували пільгові ціни на електроенергію для побутових і сільськогосподарських споживачів, а для промислових підприємств ціни були значно вищі. Цінову дискримінацію застосовує навіть європейська пошта. Наприклад, службовий лист, надісланий у конверті з друкованим текстом, коштує дешевше, ніж особистий лист такого самого розміру. Ще одним різновидом стратегії перемінних цін є ціни, встановлені за географічним принципом. Їх використовують у разі суттєвих коливань транспортних витрат залежно від розміщення клієнтів. Це можуть бути зональні ціни, коли виділяють декілька територіальних зон, у межах кожної з яких ціна залежить від середніх транспортних витрат у цій зоні. Дуже поширеною у світовій практиці є система франкування цін, яка охоплює різні варіанти зарахування транспортних витрат до ціни товару. „Франко” — умова продажу, згідно з якою продавець зобов'язується доставити товар у відповідне місце за свій рахунок і на свій ризик, причому до ціни, крім транспортних, можуть входити і страхові витрати, а інколи й митні (якщо товар експортують). Ось деякі з умов франкування: - ціна „франко – завод” — це фактично відпускна ціна виробника; покупець сам оплачує усі витрати, пов'язані з доставкою; - ціна „франко-перевізник” (місце зазначене) означає, що зобов'язання продавця щодо доставки вважається виконаним після передання товару під відповідальність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці: - ціна„франко-кордон" містить у собі всі витрати, пов'язані з доставкою товару до кордону між державами, якщо товар експортують; - ціна „франко-склад споживача" означає максимальні зобов'язання продавця і до неї входять усі витрати, пов'язані з доставкою, страхові збори і мито (при експорті товару). Цінові стратегії у межах товарного асортименту Якщо товар є частиною товарного асортименту фірми, то розробляючи цінову стратегію, треба враховувати його зв'язок з іншими складовими цього асортименту. Розглянемо три аспекти цієї проблеми. Коли фірма виробляє асортиментну групу товарів різного рівня якості (високого, середнього і допустимого), вона використовує ступеневе диференціювання цін. На кожному рівні якості коливання цін на аналогічні товари незначне, а при переході від одного рівня якості до іншого ціна змінюється суттєво. У наслідку формуються так звані „цінові лінії” (наприклад, для фотоапаратів різних класів). При тому найбільший ціновий відрив має бути при переході на вищий рівень якості, оскільки тут попит стає менш еластичним. Багато фірм поряд із своїм основним продуктом пропонує до нього доповнювальні товари. Так, покупець автомобіля може додатково придбати пристрої для регулювання сили світла фар, радіо - та аудіоапаратуру тощо. При визначенні цін на такі товари фірмі треба стратегічно визначитись, що саме з цього обладнання має встановлюватися на серійному варіанті продукції і входити в її базову ціну, а що можна пропонувати додатково і за окремою ціною. Такі рішення не є простими, оскільки впливають на ставлення споживачів до фірми та її товару, і тому потребують ретельного обґрунтування. Наприклад, „Дженерал моторз" найчастіше рекламує „оголену" модель автомобіля за доволі низькою ціною для залучення публіки в демонстраційні салони, де виставлені й укомплектовані додатковим обладнанням моделі за значно вищою ціною. Але аналогічна цінова стратегія фірми „Фольксваген", яка пропонувала дешеву „оголену" модель машини і доповнювальні товари за високими цінами, дещо підірвала до неї довіру німецьких споживачів, і з 1989 року фірма розпочала нову маркетингову кампанію під гаслом „Більше „Фольксвагена” за одну марку". Нова стратегія полягала в тому, що в базову версію багатьох своїх моделей фірма внесла додаткові елементи обладнання, які раніше пропонувала за окрему плату, але при тому залишила без змін базову ціну. Деякі фірми виробляють так зване „обов'язкове приладдя", що використовується разом з основним товаром (леза до гоління, фотоплівка, дискети та лазерні диски для комп'ютера). Виробники основних товарів (апаратів для гоління, фотокамер тощо) часто призначають на ці товари доволі низькі ціни, а на обов'язкове приладдя до них — досить високі. Такий підхід використовує, приміром, фірма „Кодак", яка добре заробляє на продажу плівки. Інші виробники, які не пропонують власну плівку, для отримання такої самої норми прибутку вимушені встановлювати на свої камери вищі ціни, що знижує їх конкурентоспроможність.
Методи ціноутворення Після визначення цінових стратегій можна переходити до вибору моделі й конкретного методу розрахунку ціни. У практиці ціноутворення використовують різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об'єднати у три базові моделі, відповідно до факторів, що визначають цінову політику фірми: 1) модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва; 2) модель ціноутворення, що базується на попиті; 3) модель ціноутворення, що базується на конкуренції. Використання будь-якої з цих моделей передбачає урахування факторів, які покладено в основу двох інших моделей. Так, якщо використано витратну модель, визначену ціну на товар доцільно скоригувати з урахуванням ринкового попиту на цей товар і цін на товари конкурентів. Кожна модель містить конкретні методи ціноутворення. Модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва, містить наступні методи: 1.1. Встановлення ціни на підставі середніх витрат і забезпечення цільового прибутку Цей метод широко використовувався у вітчизняній економіці. В умовах адміністративно-командної економіки він був основним. У ринковій економіці сфера його використання обмежена. Відповідно до цього методу ціна повинна враховувати повну собівартість і чистий дохід у вигляді прибутку від реалізації. Прибуток у ціні визначається за нормативом у відсотках до собівартості (рентабельність продукції). Виходячи з прибутковості продукції та конкурентоспроможності, величина рентабельності встановлюється товаровиробником; вона може регулюватися державою за допомогою встановлення граничного рівня рентабельності. Цим методом визначається нижня границя ціни, тобто ціна виробництва, ринкова ціна може бути нижче цієї границі тільки у виняткових випадках і протягом короткого періоду часу. Ціна на товар визначається за формулою: Ц=С+Р(С+А), (3.3) де С – фактичні витрати виробництва; Р – середня норма прибутку на ринку, у відсотках (встановлюється до загальної суми витрат); А – витрати, пов’язані з реалізацією товару та адміністративні витрати. Цей метод відображає традиційну орієнтацію, головним чином, на виробництво, а не на ринковий попит. Він має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивні сторони цього методу полягають у його простоті, негативні – у відсутності орієнтації на ринкові фактори ціноутворення (у першу чергу на попит). Тому при нормальному функціонуючому ринку така схема встановлення ціни абстрактна і відірвана від реальних ринкових умов ціноутворення. У реальному житті цей метод можуть використовувати підприємства (фірми)- монополісти (тип цінової політики - „ціновий лідер”); підприємства, що виготовляють зовсім нову, оригінальну продукцію (тип цінової політики - „зняття вершків”); підприємства, що виконують одиничні (разові) замовлення; підприємства, що виробляють продукцію, на яку держава обмежує рівень рентабельності. 1.2. Метод надбавок Цей метод ціноутворення належить до витратної моделі. Згідно з цим методом ціну товару визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки. Існує два способи визначення цієї надбавки і внесення її у ціну товару. 1) Розрахунок здійснюють, виходячи із собівартості продукції:
де S— собівартість товару; Нs— надбавка у відсотках до собівартості. 2) Розрахунок роблять, виходячи з бажаного доходу з обороту (ціни продажу):
де Нцп — надбавка у відсотках до ціни продажу. Багато виробників використовує стандартний розмір надбавки, характерний для даної галузі. У Німеччині, наприклад, середні значення надбавок становлять 17% для продуктів харчування, 30% для текстильних виробів, 20% для тютюнових виробів тощо. Загалом надбавки вищі для товарів із великими витратами на складування та зберігання і уповільненим обігом. Виникає запитання: чи доцільно використовувати в ціноутворенні тверді надбавки ? Найчастіше відповідь негативна, оскільки при тому не враховують поточні зміни попиту й конкурентне оточення. Це означає, що використання твердих надбавок доволі часто веде до неоптимальних цінових рішень. І все ж даний метод дуже популярний з огляду на декілька причин: - по-перше, він простий у використанні, адже фірма значно більше знає про власні витрати, ніж про ринковий попит; - по-друге, якщо всі виробники галузі застосовують саме цей метод, то ціни на їх товари будуть близькими, і цінова конкуренція не набуде жорстких форм; - по-третє, багато виробників і споживачів вважає, що метод середніх надбавок найбільш коректний і не дає можливості кожній із сторін збагачуватись за рахунок іншої. Найбільшого ефекту від використання цього методу можна очікувати, якщо брати середні надбавки по галузі лише за орієнтир, а далі ціну коригувати з урахуванням кон'юнктури конкретного ринку. 1.3. Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал Він також належить до витратної моделі ціноутворення. Фірма прагне встановити таку ціну, яка дасть їй змогу покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал. Ціну розраховують за формулою:
де S - собівартість одиниці продукції; Н - запланована норма прибутку на інвестований капітал у відсотках; Кінв - величина інвестованого капіталу; Nпл - запланований обсяг виробництва і збуту продукції. Цей метод застосовує, зокрема, компанія „Дженерал моторз". Вона встановлює ціни на свої автомобілі з таким розрахунком, щоб забезпечити собі 15—20% прибутку на інвестований капітал. Однак, використовуючи цей метод, слід пам'ятати, що значні відхилення фактичних обсягів збуту віл запланованих суттєво вплинуть на величину норми прибутку на капітал. Тому фірмі треба проводити аналіз беззбитковості. Модель ціноутворення, що базується на попиті, розглядає наступні методи: 2.1 Метод максимізації поточного прибутку Належить до другої моделі ціноутворення — моделі, що базується на ринковому попиті на товар. Оскільки згідно із законом попиту зниження ціни на товар збільшує попит на нього (обсяг його збуту) і навпаки, фірма хоче знайти таку точку ціни на кривій попиту, яка забезпечить максимальний прибуток у найближчій перспективі. Даний метод доцільно використовувати для товарів із доволі високою еластичністю попиту по ціні. Математична модель цієї задачі має вигляд:
де П - прибуток фірми; Ц — ціна товару; N— обсяг його збуту; F— постійні витрати фірми за певний період; V— змінні витрати на одиницю продукції. Найскладнішим при використанні даного методу є встановлення залежності між ціною товару і попитом на нього (обсягом його збуту). Для отримання необхідних даних може проводитись ринкове тестування товару, в ході якого ціну декілька разів знижують і фіксують кількість товару, реалізованого при кожному зниженні ціни. Результати дослідження обробляють із використанням прийомів кореляційно-регресійного аналізу й отримують рівняння регресії:
Оскільки взаємозв’язок між ціною і попитом, зазвичай, обернено пропорційний, коефіцієнт регресії b1 має від'ємне значення. Після визначення взаємозв’язку між Ц і N функцію прибутку максимізують із використанням першої похідної dП/dЦ. У наслідку знаходять оптимальну ціну, використання якої забезпечує фірмі максимальний прибуток протягом певного періоду. Якщо надалі ситуація зміниться, ціну слід скоригувати. 2.2 Аукціон Цей своєрідний метод ринкового ціноутворення базується на попиті. тобто належить до другої цінової моделі. Споживачі змагаються між собою за право купівлі якогось унікального товару (найчастіше це предмети антикваріату, твори мистецтва тощо). Ціну визначає попит на товар, сила бажання придбати його. Аукціон можна проводити у двох формах: 1. Звичайний аукціон, коли виграє той покупець, який у відкритому змаганні запропонував найвищу ціну. 2. Так званий „Veiling" (зворотний аукціон), який проходить ніби згори вниз. Призначену максимальну ціну поступово знижують через рівні проміжки часу. Товар отримує той, хто озветься першим. Цей метод пов'язаний з великою невизначеністю і напруженням, оскільки жоден із покупців не знає, при якому рівні ціни зголоситься інший і придбає товар. Модель ціноутворення, що базується на конкуренції, розглядає наступні методи ціноутворення: 3.1 Метод ціноутворення на основі рівня поточних цін Цей метод належить до конкурентної моделі ціноутворення. Його широко застосовують на олігопольних ринках металу, паперу, мінеральних добрив тощо, де коливання цін на однорідні товари незначні. У такій ситуації фірми орієнтуються передусім не на власні витрати чи попит, а на ціни конкурентів. Поведінка фірм адекватна їх становищу на ринку. Дрібні фірми „прямують за лідером”, змінюючи власні ціни лише в разі відповідних дій ринкового лідера. Іноді вони дозволяють собі маленькі знижки чи надбавки, як, приміром, власники невеликих автозаправних станцій. Цей метод ціноутворення має популярність. У тих випадках, коли еластичність попиту складно виміряти, фірмам здається, що рівень поточних цін ніби втілює колективну мудрість галузі, є запорукою справедливої норми прибутку і дає змогу зберігати ринкову рівновагу. 3.2 Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару Цей метод також належить до конкурентної моделі ціноутворення. Якщо фірма розробила новий товар із певними технічними та економічними параметрами, кращими чи гіршими за аналогічні параметри товару свого основного ринкового конкурента, то вона може встановлювати ціну з урахуванням інтегрального показника конкурентоспроможності:
де Цб — ціна базового виробу конкурента; К — інтегральний показник конкурентоспроможності товару.
де Ітп — індекс технічних параметрів (індекс якості); Іеп — індекс економічних параметрів (індекс ціни споживання). Визначену за цим методом ціну доцільно проаналізувати з огляду витрат на виробництво і збут товару, а також ринковий попит. 3.3 Метод встановлення ціни на підставі торгів Це ще один своєрідний метод конкурентного ціноутворення. Покупець (замовник) оголошує конкурс на виробництво складного товару із заздалегідь визначеними параметрами, масштабну науково-дослідну розробку, будівництво певного об'єкта тощо. Одержавши і порівнявши пропозиції, замовник підписує контракт із виробником (продавцем), який пропонує найвигідніші умови. Для організації торгів замовник створює тендерний комітет, який готує документацію, проводить торги, аналізує і оцінює пропозиції — оферти, надані учасниками торгів. Торги можуть бути відкриті або закриті. Відкриті торги проводять, як звичайно, для порівняно нескладних проектів, у здійсненні яких захоче взяти участь багато фірм. Умови проведення конкурсів публікують у пресі. До участі в закритих торгах залучають обмежену кількість фірм із високою репутацією. Оголошення про проведення таких торгів не публікують, запрошення надсилають індивідуально. У ході торгів кожна фірма-конкурсант призначає свою ціну пропозиції. Чим вища ціна, тим менша ймовірність отримання замовлення і навпаки. Множачи прибуток, закладений у тому чи іншому варіанті ціни, на ймовірність отримання за такою ціною замовлення, можна одержати так звану оцінку очікування прибутку.
Д,В
Рис. 3.7. Графік беззбитковості (при даному рівні ціни)
Якщо обсяг збуту буде менший, ніж Nкр, то фірма матиме збитки, а якщо більше — прибутки. Точку самоокупності можна визначити й аналітично за формулою:
де F – постійні витрати фірми за певний період часу; Ц – вихідна ціна на товар; V – змінні витрати на одиницю продукції. Якщо ціну підвищити (при тих самих витратах), точка самоокупності зміститься на графіку ліворуч, оскільки лінія валового доходу від реалізації підніметься під більшим кутом. Аналогічно при зниженні ціни - точка зміститься праворуч. Пристосування ціни Після того, як цінова стратегія починає втілюватись у життя, вона потребує постійного коригування для урахування змін у витратах, конкуренції, попиті, умовах придбання товарів тощо. Ціни можна пристосовувати, використовуючи поправки (знижки, надбавки), а також зарахування. Важливо, щоб ціну використовували як адаптивний механізм. Розглянемо найпоширеніші види поправок до ціни. Поправки на умови платежів (отримання авансу, надання кредиту, прискорення платежів, розрахунки готівкою): - оскільки при авансі (часткова попередня оплата замовлення) покупець кредитує постачальника та вилучає зі свого обороту часом значну суму коштів, продавець найчастіше встановлює йому знижку; - у разі надання кредиту - навпаки продавець кредитує покупця, тому ціна має бути підвищена; - під знижкою за прискорення платежів та розрахунки готівкою („сконто") розуміють зниження ціни для покупців, що оперативно оплачують рахунки. Типовим прикладом є умова „2/10, нетто 30". Це означає, що платіж має бути здійснений протягом 30 днів, але покупець може відняти від суми платежу 2%, якщо розрахується упродовж 10 днів. Такі знижки допомагають поліпшити стан ліквідності продавця. Знижки за кількість товару, який купують стимулюють придбання товарів у великій кількості, що веде до економії витрат на зберігання, транспортування і реалізацію товарів, а також прискорюють швидкість обороту капіталу фірми-виробника, що дає їй змогу отримувати додаткові прибутки. Функціональні знижки - це знижки для сфери торгівлі. Виробники пропонують їх фірмам, які спеціалізуються на організації товарного руху і збуту товарів, їх різновид— дилерські знижки, які дають можливість ділерам покрити витрати на реалізацію товарів і надання сервісу, а також забезпечують їм зумовлений прибуток. Бонусні знижки надаютьх постійним споживачам, якщо вони за певний період придбали зумовлену кількість товару. Найчастіше під кількісним бонусом розуміють знижку з річного обороту. Сезонні знижки надають споживачам, які здійснюють позасезонні покупки товарів чи послуг. Ці знижки дають можливість виробникові (продавцеві) підтримувати стабільніший рівень виробництва і збуту впродовж року. Наприклад, виробник лиж надає весняні та літні знижки роздрібним торгівцям, щоб ті заздалегідь замовляли його продукцію. Дуже поширені знижки на всілякі послуги, попит на які має значні сезонні коливання: туристичні послуги, авіаперевезення тощо. Крім знижок, продавці можуть пропонувати покупцям і зарахування. Найчастіше це товарообмінне зарахування — зниження ціни нового товару за умови здачі аналогічного старого. Його застосовують у торгівлі автомобілями, телевізорами та іншими товарами довготермінового використання. Пристосування ціни передбачає також урахування змін у мікро- і макросередовищі маркетингу, за якими керівництво фірми повинне ретельно стежити і шукати відповіді на багато запитань: - Чи змінюють ціни конкуренти? - Чи може це суттєво вплинути на обсяги збуту продукції фірми? - Як слід реагувати фірмі на ініціативні зміни цін конкурентами? - Чому падає попит на товар? - Чи зможе деяке зниження ціни виправити становище? - Як урахувати в ціновій політиці вплив інфляційних процесів, особливо при - Які зміни відбулися у державній політиці регулювання цін? Постійна адаптація ціни до змін ринкового середовища є важливим чинником комерційного успіху підприємства. Питання для самоперевірки: 1. Охарактеризуйте процес встановлення вихідної ціни на товар. 2. Назвіть фактори, що впливають на цінову політику підприємства. 3. Що являє собою цінова еластичність попиту? 4. Коли попит стає нееластичним? 5. Що являє собою можлива ціна? 6. Назвіть цінові стратегії, які підприємство може використовувати у своїй діяльності. 7. Які використовуються стратегії при виведенні на ринок товару-імітатора? 8. Охарактеризуйте модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва. 9. Дайте характеристику моделі ціноутворення, що базується на попиті. 10.Назвіть методи, що відносяться до моделі ціноутворення, що базується на конкуренції. 11. Чим відрізняється аукціон від торгів? 12. Як проводиться аналіз беззбиткової роботи підприємства? 13. Чому ціна повинна пристосовуватися до ринкового середовища?
Страхування. 23. Переуступка (цесія). Як правило, сторони зобов’язуються не передавати свої права та обов’язки за договором іншим особам. Однак у разі потреби вони можуть передбачити можливий варіант передачі права іншій фізичній чи юридичній особі. 24. Звільнення від зобов’язань. У міжнародній економічній діяльності можуть статися непередбачувані події, що абсолютно не залежать від контрагентів (запровадження або збільшення ставок мита, зростання внутрішньої ціни на товар тощо). Тому сторони договору (контракту) домовляються про те, що вони звільняються від компенсації збитків один одному в зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за контрактом, якщо сторона доведе, що це сталося не з її вини. 25. Форс-мажор. Передбачають можливі випадки появи обставин непереборної сили, які перешкоджають належному виконанню умов контракту: повінь, пожежа, землетрус, епідемії тощо. У разі таких подій сторона, що потрапила під її вплив, повинна інформувати іншу сторону про факти, що перешкоджають виконанню контракту. Тоді строк виконання контракту може бути перенесений на інший час без застосування санкції до такої сторони договору (контракту). 26. Зміни та доповнення до контракту. Зазначають про можливість (або неможливість) внесення змін та доповнень до контракту. 27. Розірвання та припинення контракту. У разі, коли одна із сторін не виконує взяті на себе обов’язки або неналежно виконує їх, інша сторона має право звернутися до неї з пропозицією про припинення або розірвання контракту. 28. Обмеження прав за контрактом. У цьому розділі чітко та однозначно визначають, на що ніколи не може претендувати кожна із сторін угоди (наприклад, на передачу своїх прав третій особі). 29. Порядок виконання контракту. Встановлюють послідовність та строки виконання контракту. 30. Відповідальність сторін. У контракті передбачають відповідальність, яку несуть сторони у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань. 31. Конфіденційність. У багатьох випадках сторони не зацікавлені у розголошенні своєї діяльності. Тому вони домовляються про конфіденційність інформації. 32. Вирішення спорів та застосування права. Іноді сторони не можуть дійти згоди щодо вирішення деяких питань. Тоді визначають, хто вирішуватиме їх. Як правило, це – арбітражний суд. У цьому розділі контракту також встановлюють, за законодавством (правом) якої країни вирішуватимуться неврегульовані питання. 33. Прикінцева частина контракту. Встановлюють, в якій кількості оригінальних примірників укладено контракт; скільки примірників отримує кожна із сторін і для чого (для отримання ліцензії на експорт у державному виконавчому органі тощо). Слід також зазначити, якою мовою або мовами написано текст контракту і яка з них має пріоритет. Контрольні тести Студенти, які повністю опрацювали теоретичний матеріал дисципліни, закріплюють отриманні знання шляхом розв’язання тестів, які охоплюють всі теми курсу. При виконанні даного завдання необхідно бути досить уважним, так як на поставлене запитання може бути правильна тільки одна відповідь.
1. Основною формою реалізації товарно-грошових відносин виступає: а) ринок; б) попит і пропозиція; в) собівартість, прибуток; г) фінанси, кредит; д) ціна. 2. Ціна певної кількості товарів складає його: а) собівартість; б) рентабельність; в) вартість; г) прибуток; д) якість. 3. На рівень ціни впливають наступні фактори: а) співвідношення покупців і продавців; б) собівартість, якість і кон’юнктура ринку; в) монополізм та вільне ціноутворення; г) зміна галузевої структури, новітні технології; д) відповідь а, б, г. 4. Ціна на товар встановлюється: а) виробником; б) покупцем; в) внаслідок торгування покупця і продавця; г).державними органами; д) роздрібною торгівлею. 5. Завданням курсу „Ціноутворення" є: а) вивчення методів розрахунку цін; б) мати базові знання щодо процесу встановлення та аналізу цін; в) розширення, конкретизація знань теоретичного курсу; г) усвідомлення місця ціни в системі економічних категорій; д) відповідь а, б, в. 6. Назвіть теорії, що визначають цінність товару: а) теорія простої вартості, теорія пропозиції, теорія витрат виробництва; б) теорія трудової вартості, теорія граничної корисності, теорія попиту і пропозиції; в) теорія цін, теорія попиту, теорія випадковості; 7. Прихильники теорії трудової вартості: а) за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці; б) вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів; в) основою цінності товару вважають ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу; г) вважають, що зведення вартості до витрат є неприйнятним, тому що не дає змоги враховувати корисність товару; д) вважають, що ціна комплексно виражає дію різних ціноутворюючих чинників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозицій. 8. Прихильники теорії попиту і пропозиції: а) за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці; б) вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів; в) основою цінності товару вважають ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу; г) вважають, що зведення вартості до витрат є неприйнятним, тому що не дає змоги враховувати корисність товару; д) вважають, що ціна комплексно виражає дію різних ціноутворюючих чинників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозицій. 9. Назвіть економічну категорію, що означає суму грошей, за яку продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар: а) собівартість; б) ціна; в) прибуток; г) аванс; д) рентабельність. 10. Процес встановлення цін на товари і послуги називається: а) ціноутворення; б) формування собівартості: в)визначення рентабельності підприємства; г) визначення витрат підприємства; д) цінова політика підприємства. Тематика рефератів
Місце ціни в системі економічних категорій. Система цін і ознаки покладені в її основу. Функції та принципи ціноутворення. Сучасні теорії ціноутворення. Ціноутворення, його суть та характеристика. Види цін та їх характеристика. Модифікація цін. Державне регулювання ціноутворення в Україні. Форми і методи державного регулювання цін. Практика державного регулювання цін у деяких країнах світу. Теоретичні основи ціни. Класичні погляди на ціну та вартість товару. Цінова стратегія підприємства та фактори, що на неї впливають. Характеристика основних методів маркетингового ціноутворення. Витратні методи ціноутворення. Витрати підприємства як основа формування ціни. Методи встановлення та регулювання цін на підприємстві. Формування цінової стратегії підприємства. Регулювання та пристосування ціни. Торгові знижки та надбавки, їх характеристика. Особливості застосування торгових знижок та надбавок в різних галузях народного господарства. Умови зовнішньоторговельного контракту. Управління контрактною діяльністю. Практика ведення комерційних переговорів. Транспортне забезпечення зовнішньої торгівлі. Характеристика базисних умов поставки товарів у зовнішній торгівлі. Особливості визначення митної вартості товарів із застосуванням умов “Інкотермс”. Митна політика інших країн. Цінова стратегія фірм на зовнішньому ринку. Ціни зовнішньоторгових контрактів і методика їх розрахунку. Механізм розрахунків у зовнішньоторговельних операціях. Організація діяльності товарних ринків. Фундаментальний аналіз біржових цін. Особливості діяльності аграрної біржі в Україні. Відпускні, оптові та роздрібні ціни. Тарифи та умови їх застосування. Формування цін на підакцизні товари. Порядок встановлення та регулювання тарифів. Складові елементи оптової ціни виробника. Монопольні ціни. Олігополістичні цінові війни. Залежність ціноутворення від структури ринку та конкуренції. Вплив життєвого циклу товару на процес ціноутворення. Ціноутворення у різних фазах життєвого циклу товару. Проблеми та шляхи вдосконалення ціноутворення в Україні. Перелік питань до заліку Предмет та завдання курсу “Ціноутворення”. Поняття про ціну та її місце в системі економічних категорій. Теорії, що визначають цінність товару. Суть процесу ціноутворення. Функції та принципи ціноутворення. Елементи ціни. Класифікація цін. Види цін у залежності від обслуговування конкретних галузей чи сфери економіки та їх характеристика. Ціни у залежності від території дії та їх характеристика. Ціни у залежності від порядку відшкодування споживачем транспортних витрат з доставки вантажів та їх характеристика. Види цін у залежності від ступеня свободи (лібералізації) та їх характеристика. Види цін у залежності від ступеня новизни товару та їх характеристика. Види цін у залежності від тривалості реалізації товару на ринку та їх характеристика. Види цін, використовувані в обліку і статистиці, та їх характеристика. Види цін, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот та їх характеристика. Відпускні, оптові та роздрібні ціни, тарифи та їх характеристика. Державне регулювання цін. Відмінність ціни виробника від ціни споживача. Цілі цінової політики і фактори, що на неї впливають. Цінові стратегії. Витратні методи ціноутворення. Маркетингові методи ціноутворення. Пристосування ціни. Мета підприємства на ринку і процес ціноутворення. Порядок установлення ціни на рівні підприємства. Витрати підприємства як основа формування ціни. Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на поведінку підприємства. Розроблення підприємницької стратегії ціноутворення. Що таке диверсифікація цін і які її основні напрямки ? Суть та види цінових знижок. Вплив знижок на фінансовий стан підприємства. Встановлення цін зі знижками і надбавками для стимулювання збуту. Надбавка до ціни. Особливості укладання зовнішньоторговельних контрактів. Базисні умови поставки товарів. Особливості визначення митної вартості товарів із застосуванням умов „Інкотермс". Міжнародні правила тлумачення торгових термінів „Інкотермс". Цінова політика фірми на зовнішньому ринку. Види цін у зовнішній торгівлі. Механізм розрахунку зовнішньоторговельних цін. Система поправок до зовнішньоторговельних цін. Митне регулювання ціноутворення. Митне оформлення та оподаткування зовнішньоторговельних операцій. Розрахунки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Поняття товарної біржі та принципи її функціонування. Біржова угода. Типи біржових угод. Біржове котирування. Список рекомендованої літератури
Бойчик І.М.Економіка підприємства. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 321-338 с. Будановська С. Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник – К.: Основи, 1999 – 452с. Герасименко В.В. Ценовая политика фирмы. – М.: Финстатинформ, 1995. – 187с. Денисова И. П. Цены и ценообразование. – М., 1997. – 64 с. Дудяк Р.П., Бугіль С.Я. Організація біржової діяльності: основи теорії і практикум: Навчальний посібник. 2-ге видання, доповнене. Львів: “Новий світ-2000”, “Магнолія плюс”, - 2003. – 360с. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф.Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. –К.: КНЕУ, 2001.-528с. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001.-457с. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: /Навч. посібник/ С. Ф. Покропивний, Г. О. Швиданенко, О.С.Федонін та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000. – 328с. Ерахумович М.Л. Ценообразование: Учебно-методическое пособие. – К.: МАУП, 1998. – 100 с. Корінев В. Л. Особливості калькулювання витрат при формуванні цінової політики підприємства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. - № 9. – С. 78, 79. Корінев В. Л. Ринкова ціна та цінова політика підприємства // Вчені записки: Наук. зб. – 1999.-№2. – С. 134-140. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М., 1990. – 736 с. Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: Ніка-Центр, Ельга, 2004. – 216с. Липсиц И. В. Коммерческое ценообразование: Учебник. – М., 1997. – 368с. Литвиненко Я. В. Сучасна політика ціноутворення: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2001. – 149 с. Маркетинг: бакалаврський курс: Навчальний посібник / За загальною редакцією д. е. н., проф. С. М. Іляшенка. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2004. – 976 с. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Кулішов В.В. та ін. Економіка підприємства: Підручник/ За загальною редакцією Й.М. Петровича. – Львів: “Магнолія плюс”, видавець В.М.Піча. – 2004. – 608с. Писаченко Т.М.Ціноутворення. Збірник задач та конкретних ситуацій. – Черкаси: 2005. - 82 с. П (С)БО 16 "Витрати" // Все про бухгалтерський облік. - № 37. – 2001. Про акцизний збір: Декрет КМУ від 26.12.92. Про внесення змін до Закону України: Про ціни і ціноутворення. Закон України від 17 березня 1999. №495-ХШ / Урядовий кур'єр. – 1999. - № 104. – 8 червня. - С. 4. Про збір та обов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 26.06.97 р. № 400/97 - ВР // Відомості ВРУ // 1997. - № 37. Про збір та обов'язкове соціальне страхування: Закон України від 26.06.97р. № 402/97 - ВР // Відомості ВРУ // 1997. - № 37. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18.02.1992. № 2133-12 та доповнення до нього. Про оподаткування прибутку підприємства: Закон України від 1.01.2003р. Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.97. № 168/97 –ВР // Відомості ВРУ // 1997. - №21. Про ціни і ціноутворення: Закон України від 03.12.1990р. № (із змінами і доповненнями) // Закони України Т.1. К., 1996р. Про ціноутворення в умовах реформування економіки: Постанова КМУ від 21 жовтня 1994. №733. Про товарну біржу: Закон України від 15 квітня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №10. – С.139. Салимжанов И. К. Цены и ценообразование: Учебник. – М.: Финстатинформ, 2001. – 295 с. Семернікова І. О., Мєшкова-Кравченко Н. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (курс лекцій). – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. – С. 256-268. Термоса Ю. Г. Ціни та цінова політика: Навч. метод, посібник. – К.: КНЕУ, 2003. - С.87. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. ред. А.І.Кредісова. – К., 1997. – 448с. Уткин Э. А. Цены; ценообразование. ценовая политика: Учебное пособие. – М., 1997-227с. Шкварчук Л.О. Ціни і ціноутворення: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 248с. Шуляк П. Н. Ценообразование. – М., 1998. – 152 с. Фінансова діяльність підприємства: Підручник/ Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. – 2-ге вид., перероб і доп. – К.: Либідь, 2003. – 384с.
ПРО АВТОРА
Боровик Тетяна Михайлівна – викладач Черкаського державного бізнес-коледжу. Закінчила Полтавський державний сільськогосподарський інститут за спеціальністю „Менеджмент організацій” (1999). Спеціаліст ІІ категорії. Автор методичних розробок “Ціноутворення. Збірник задач та конкретних ситуацій” (2005 р.), та “Економіка підприємства. Методичні рекомендації з дисципліни для студентів заочного відділення” (2006 р) . Навчальне видання
Боровик Тетяна Михайлівна
ЦІНОУТВОРЕННЯ НАВЧАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС
Редактор Азьмук Н. А. Комп’ютерний набір Боровик Т. М. Коректор Красюк В.Л.
Підписано до друку 20.04.06 р. Формат 60х84⅛ Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman. Друк офсетний Умов. друк. арк. 2,7. Тираж 50 прим. Зам. № 58
Видавництво ТОВ „Інтеграл-Техноімпекс” 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 2
За довідками з питань реалізації звертатися за тел. (0472) 64-05-15
Міністерство освіти і науки України
Черкаський державний бізнес-коледж
Т. М. Боровик
Ціноутворення Навчальний комплекс
Черкаси – 2006
|
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-10; Просмотров: 224; Нарушение авторского права страницы
(собівартість) (знижки)
Цінові стратегії
Ціна
Якість
(3.4)
(3.5)
(3.6)
(3.7)
(3.8)
(3.9)
(3.10)
Після визначення вихідної ціни на товар доцільно провести аналіз беззбитковості. Аналіз дасть змогу визначити критичний обсяг збуту Nкр, при якому фірма ще не матиме збитків (при даному рівні вихідної ціни). Графічна інтерпретація аналізу беззбитковості наведена на рис. 3.7.
(3.11)