Державне та ринкове регулювання цін

 

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки перевага надається ринковим цінам, вільним від безпосереднього цінового втручання державних органів. Перехід від фіксованих державних до вільних ринкових цін називають лібералізацією цін. Вони формуються під впливом кон’юнктури ринку, законів попиту та пропозиції, тобто взаємодії продавців та покупців. На ринку з чистою конкуренцією самі продавці можуть призначати різні ціни.

Ціна ринкова – середня ціна, за якою можна придбати товар на даному ринку, чи середня ціна здійснення угод по даному товарі в конкретний період часу.

Ринкові умови господарювання вимагають впорядкування системи ціноутворення.

Досвід держав з розвиненою економікою свідчить, що стратегія ціноутворення в умовах ринку може ґрунтуватися на трьох факторах – витратах, попиті і конкуренції.

Проте цивілізований ринок – це регульований ринок, де найважливішим об’єктом регулювання є саме ціни. Держава повинна брати безпосередню участь у процесах ціноутворення, лише слід правильно вибрати методи такої участі. Вона повинна контролювати і регулювати ціни на стратегічно важливі товари, підтримувати виробників, які продукують низькорентабельну, але необхідну споживачам продукцію через систему державних дотацій і субсидій.

Також держава повинна безпосередньо через відповідні органи контролювати ціни на продукцію підприємств-монополістів, запобігати встановленню демпінгових цін як засобу витіснення конкурентів з ринку. На це спрямовано розвиток підприємства, прийняття антимонопольного законодавства.

Цінова політика держави – це діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням.

Державне регулювання цін є спробою держави за допомогою законодавчих, адміністративних і бюджетно-фінансових заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвитку економічної системи в цілому.

Проведення державної політики цін у країні забезпечує КМУ (Постанова КМУ від 13 грудня 2000 р. „Положення про державну інспекцію з контролю за цінами”), яке визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а також повноваження органів державного управління в галузі встановлення контролю за цінами (тарифами).

Мета державного регулювання полягає в тому, щоб не допускати інфляційного росту цін, монополізму виробників, сприяти створенню нормальної конкуренції. Важливою задачею при цьому є досягнення певних соціальних результатів.

У першу чергу державному регулюванню підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них відносяться тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги і квартирну плату, послуги зв’язку тощо.

У кризових ситуаціях держані органи можуть установлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (на хліб і хлібобулочні вироби, м’ясо-молочну продукцію, дитяче харчування тощо).

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах : обмеження рівня цін, введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації.

Заходи впливу держави на підприємців можуть бути як прямими, так і непрямими. Пряме регулювання цін здійснюється головним чином у галузях суспільного користування. Серед прямих методів регулювання слід назвати адміністративне встановлення (заморожування) цін.

Непрямі міри (фінансові, валютні, податкові) спрямовані на зміну кон'юнктури встановлення оптимального співвідношення між попитом та пропозицією. До них відносяться державні закупки, податкова система, регулювання грошового обігу і кредиту, застосування граничних нормативів рентабельності, політика державних інвестицій, установлення норм амортизації.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: