Капітал: економічна суть та класифікація. Амортизація.

Капітал-це само зростаюча вартість або багатство,яке приносить додатковий дохід.

Види капіталу:

I . За сферами застосування:промисловий, торговельний, позичковий капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу.

II. За напрямами інвестування:матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали.

III. За масштабами функціонування:місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали.

IV. За значенням у створенні та перерозподілу доходу:реальний і фіктивний капітали.

V. За роллю у відтворювальному процесі:капітал-власність; капітал-функція

VI. За джерелами формування:власний та залучений капітали.

VII. За інноваційною спрямованістю:неризиковий та  венчурний (ризиковий) капітали.

VIII. За формами функціонування:індивідуальний, суспільний, колективний.

Капітал поділяється на основний та оборотний.

Основний – засоби в-цтва у платіжній формі, які переносять свою вартість на вироблену продукцію частинами протягом декількох виробничо технологічних циклів.

Оборотний-це предмети праці(сировина,напівфабрикати),грошові кошти, незавершене в-цтво,готова продукція,які переносять свою вартість на виготовлену продукцію протягом одного виробничого циклу.

Оборот основного капіталу у формі амортизації – це відшкодування відпрацьованих засобів виробництва.

Амортизація— термін, що використовується у двох значеннях: 1) процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування; 2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів.

Витрати виробництва та їхня структура.

Витрати виробництва — вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції.

Виділяють 2 підходи для визначення витрат:бухгалтерський,економічний.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зов­нішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів.

Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості (вартість втрачених можливостей, пропущена вигода) власних ресурсів.

Зовнішні (явні) витрати — витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання…)

Внутрішні (неявні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів.

Постійні, змінні та валові витрати.

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні (затрати на утримання будівель, адміністративного апарату, на орендну плату, рекламу тощо), змінні (затрати на сировину, електроенергію, оплату праці (відрядну) робітників тощо), сукупні (сума постійних та змінних витрат: TC = FC + VC), середні (середня величина витрат на виробництво одиниці продукції: АТС = TC/Q) та граничні (приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці продукції: MC=ΔTC/ΔQ.)

Закон спадної віддачі.

починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (фіксованого) ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Будь-який додатковий приріст одного з ресурсів при фіксованих значеннях інших призводить до зменшення приросту продукту. В результаті на одиницю змінного ресурсу припадає все менше фіксованого ресурсу.

                       

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: