Варіанти тонових змін у живописних шкалах

Жовтий	Жовто-оранжевий	Оранжевий
Оранжевий	Червонувато-оранжевий	Оранжево-рожевий
Оранжево-рожевий	Коричнево-рожевий	Рожево-фіолетовий
Пурпурно-фіолетовий (бузковий)	Коричневий з пурпурно-фіолетовим відтінком	Коричневий, середній між двома суміжними кольорами
Коричневий	Коричневий із золотистим відтінком	Золотисто-оливковий
Коричнево-оливковий	Золотисто-оливковий	Оливковий
Оливковий	Оливковий	Охристо-оливковий
Зелено-оливковий	Оливково-зелений	Охристий
Зелений	Зелений	Зелено-охристий
		Зелений

Порядок зміни світлоти ступенів у шкалі може бути найрізноманітнішим. Можна побудувати шкалу за принципом повітряної перспективи, розглядаючи гори зверху, або, навпаки, за принципом освітлювання догори, спостерігаючи їх як би з рівнини (рис. 6.5). Можна також враховувати природну світлоту зон. Наприклад, орну зону височин зробити найсвітлішою, а подальшу зону лісів поступово затемнювати, зону ж луків дещо освітлити, залишаючи ряд наступних ступенів таким, що не змінюється за світлотою тощо.

Одна з умов живописних шкал полягає в тому, що ближче до вершин гір використовуються кольори найчистіших у спектральному відношенні забарвлень. Вони можуть бути і густими, сильними, і відносно блідими, слабкими.

Із зміною світлоти і насиченості живописні шкали підрозділяються на шість підгруп, характеристика яких наводиться нижче.

Шкали «повітряної перспективи»

Ці шкали будуються за принципом посилення фарбування догори і вживання для низин прозорих білястих зелених ступенів більш холодного тону, ніж оливкові ступені середньої зони. Зміна кольорів при зменшенні їх світлоти може бути дана, наприклад, в такій послідовності (табл. 6.5).

Рис. 6.5. Приклад живописної шкали з освітленими верхніми ступенями.

Таблиця 6.5

Варіанти шкал

Шкали «повітряної перспективи»	Шкали з постійною світлотою і зростаючою догори насиченістю	Шкали із збільшеною догори світлотою і змінюваною насиченістю
Коричнево-оранжевий або оранжевий	Оранжевий, Коричнево-оранжевий	Оранжевий
Коричнево-червоний або рожевий	Коричневий з рожево-вишневим відтінком Коричневий теплий	Рожево-оранжевий
Коричневий із відтінком вишневого кольору	Зелено-коричневий	Рожево-коричневий
Коричневий або сієна палена	Зелено-охристий	Коричневий з рожево-вишневим відтінком, коричневий,
Охристо-коричневий	Сіро-зелений, Зелено-сірий, Зеленувато-сірий	Коричнево-зелений (оливковий теплий), сіро-зелений теплий, сіро-зелений, сіро-зелений холодний
Зелено-охристий справжній
Оливково-зелений, зелений, блідо-зелений, зелено-блакитний

 

Оскільки нижня ступінь цієї шкали світла, доцільно водні простори фарбувати більш густою блакитною фарбою, щоб краще виділити межу суші і води. Шкала може застосовуватися як з відмиванням, так і без неї. Пластика в обох випадках досягається вельми ефектна, особливо з відмиванням. Але передача розчленованості високогірного рельєфу при відмиванні виходить слабка, ніж у всій решті варіантів живописних шкал.

Шкали з постійною св ітлото ю і зростаючою догори насиченістю

Приклад фарбування цих шкал вказаний в таблиці (6.2). Фарбування такої шкали краще виглядає в світлій гаммі, ніж у затемненій, а тому шкала більш придатна для настільних карт. Світле, прозоре фарбування створює ілюзію легкості, просторових форм рельєфу, яка посилюється відмиванням рельєфу легкими голубувато-фіолетовими тінями з соковитими теплими «ударами» вгорі. Зростання чистоти фарбування забезпечує ілюзію сонячної освітленості.

Шкали із збільшеною догори світлотою і змінюваною насиченістю

У цій підгрупі шкал можуть бути три варіанти: насиченість догори убуває, насиченість постійна, насиченість догори зростає.

Приклад фарбування ступенів у цих шкалах поміщений в останньому стовпці таблиці. Варіант, коли насиченість догори зростає, дуже ефектний. Але слід врахувати, що зростання насиченості пов’язано з втратою світлоти. Щоб шкала за умовою була освітленою, потрібне затемнювання нижніх ступенів, що також небажане.

Для правильної побудови освітлюваних шкал необхідно в нижній частині їх добиватися відмінності ступенів головним чином, за рахунок легкого утеплення кольору або збільшення чистоти фарбування при дуже незначному освітлюванні. У верхній же частині шкали різницю в світлоті ступенів роблять найбільшою. Недотримання цієї умови неминуче призводить до помилкового уявлення про пластику рельєфу через слабку помітність ступенів у високогірній частині. У цьому відношенні примітним є швейцарський Атлас  Е. Імгофа для середньої школи. Гіпсометричне фарбування в ньому подано наступними кольорами (зверху вниз): від білого до зелено-блакитного через блідо-жовтий, блідо-оранжевий, коричневий світлий, оливковий. Фарбування супроводжується виразним відмиванням рельєфу сірого кольору. Оформлення справляє вельми приємне враження.

Е. Імгоф назвав своє фарбування шкалою повітряної перспективи, маючи у вигляді тональності дуже далекі гори, що розглядаються знизу. Таку назву не слід ототожнювати з першим способом живописних шкал, що оформлюються за принципом повітряної перспективи, при якому передбачається звичний для карт вигляд зверху. Тому і насиченість у цьому способі збільшується від низу до верху, а не зменшується, як у Е. Імгофа.

Шкали з освітлюванням фарбування по обидва кінці

Даний вид шкал будується на по'єднанні принципу повітряної перспективи з принципом освітлювання догори, що і призводить до освітлювання шкали в обидва кінці. Таке по'єднання дозволяє взяти кращі якості від обох способів: від першого — дуже хорошу кольорову пластику, від другого — виразну передачу форм високогірного рельєфу в поєднанні з відмиванням. У зв'язку з наявністю світлосної зміни в обидва кінці спосіб дозволяє досягати хорошої помітності ступенів, тим більше що в центральній зоні пошарового фарбування ряд ступенів може мати майже однакову світлоту. Значні світлісні контрасти можна зосередити на найвужчих верхніх ступенях.

У СРСР цей спосіб був розроблений П. А. Скворцовим для Великого радянського атласу світу (1937 р.). Спосіб був використаний також при оформленні великої мозаїчної карти СРСР з природного каміння, що знаходиться в Санки-Петербуржському Ермітажі.

 

Шкали з подвійним перел омом за світлотою

Сутність побудови цих шкал полягає в тому, що для низовин беруться властиві їм зелені тональності з освітлюванням догори (перший перелом), а для височин і малих гір — їх природні фарбування зелено-оливкового колориту із згущенням догори. Верхня частина шкали дається з наростаючим освітлюванням (другий перелом). При цьому насиченість може зменшуватися, зростати або залишатися постійною. Наявність подвійного світлісного перелому дозволяє підвищити помітність ступенів шкали, а світлий верх забезпечує високий пластичний ефект, особливо в поєднанні з відмиванням. Використання характерних тональностей вечірнього освітлення висотних поясів гірського ландшафту і доповнення гіпсометричного фарбування художнім малюнком лісового покриву наближають даний спосіб оформлення до ландшафтного.

Зображення рельєфу з подвійним світлісним переломом вперше було використано на картах першого кишенькового Атласу СРСР (1934 р.), що вийшов під редакцією              В. А. Каменецкого, А. А. Борзова, Д. Р. Ермонського. В радянській картографії це була перша спроба пошуків нового оформлення. Для картографії Швейцарії і Великобританії шкали з подвійною зміною за світлотою були досить характерними.

 

Шкали із звичним світлотним переломом (світлота зростає до середини шкали)

Дана підгрупа може бути побудована з використанням принципів двох раніше розглянутих шкал: фарбування низин і височин виконується, як у зелено-коричневих шкалах, а високогірний пояс — як у шкалах, побудованих за принципом повітряної перспективи. Таке оформлення в порівнянні із зелено-коричневою шкалою збагатило тонову палітру: карта стає живописнішою, ступені значно краще розрізняються. Підвищуються і пластичні якості зображення при поєднанні із відмиванням рельєфу за рахунок більш світлих і теплих верхніх ступенів.

Кольорове оформлення рельєфу на картах залежить від призначення і способу їх використання.

Довідкові карти звичайно оформлюють в багатоступінчастій шкалі. Не дивлячись на детальність шкали, фарбування ступенів повинне забезпечувати хорошу читаність при дотриманні вимоги відповідності яскравості ступенів їх висотному положенню. Як правило, на цих картах кольорове оформлення рельєфу виконується гіпсометричним фарбуванням без тіньового відмивання. Для довідкових карт настільного використовання підходять спокійні, приглушені або світлі малонасичені кольори.

Для настінних шкільних карт першочергове значення має наочність зображення, візуальне сприйняття об'ємності форм рельєфу, хороша читаність висотних поясів. На цих картах немає необхідності застосовувати багатоступінчасті детальні шкали. Коротка висотна шкала полегшує помітність верхніх ступенів навіть при відносно світлому фарбуванні їх. На шкільних картах доцільне вживання яскравих, насичених кольорів, оскільки карти повинні добре читатися з відстані 8—12 метрів.

Багатокольорові освітлені шкали. У групі багатокольорових шкал заслуговують уваги шкали де світлота збільшується з висотою з постійною або змінною насиченістю. Правильно побудована за принципом освітлення шкала при поєднанні з відмиванням дає добрі результати по своїй живописності, пластиці, відображенню типів і розчленуванню рельєфу. Ці шкали широко застосовувалися в оформленні рельєфу на учбових шкільних картах.

Освітлені шкали особливо доцільні для географічних районів з гірським рельєфом. У різній кольоровій гамі вони були застосовані в поєднанні з відмиванням на картах вищих учбових закладів гірських районів, зокрема на карті «Памір і Тянь-Шань», Вірменської РСР і ін. Особливо примітна за кольоровим колоритом і зміні кольорових характеристик шкала на карті «Памір і Тянь-Шань» масштабу 1:500 000. Шкала суші містить 17 ступенів, включаючи два нижні ступені, що відображають негативні форми — глибокі западини і депресії. Зміна кольорового тону в шкалі чітко підкреслює зміну висотних зон рельєфу. Особливо яскраво обкреслено високогір'я (ступені 1500 м і вище) рожево-оранжевим і оранжевим кольорами із зростаючою насиченістю і практично постійною світлотою і, починаючи з 3500 м, з різким освітленням і переходом до світло-рожевого, а на висотах 4000—6000 м до дуже світлого жовто-рожевого кольору. Шкала відрізняється високою пластикою, а в поєднанні з відмиванням дає реалістичну і наочну картину гірського рельєфу.

Побудова багатокольорових шкал можлива з освітлюванням кольорів по обидва кінці шкали. Виразні й наочні за своїєю пластикою шкали з подвійним переломом за насиченістю і світлотою: нижні ступені (рівнини) даються традиційним зеленим кольором з освітленням догори, середні (височини, низькі і середні гори) — збільшенням насиченості кольору з висотою, а верхні ступені (високі гори) — знов різким освітленням кольору. Цей спосіб вперше був застосований на картах рельєфу Атласу СРСР (1934), а також на багатьох швейцарських і англійських картах. Шкали з таким принципом побудови застосовуються і на сучасних картах.

Велика різноманітність кольорових шкал і їх подальші розробки направлені в основному на зображення рельєфу суші.

Батиметричні шкали. Для відображення рельєфу морського дна застосовуються традиційні однокольорові шкали блакитного кольору зростаючої з глибиною насиченості і пониженням світлоти. Збільшення вивчення рельєфу дна океану, видання новітніх карт і атласів океанів з докладним зображенням типів і форм рельєфу спонукали до розробки і вживання багатокольорових шкал, наочності і пластичності зображення глибин, що відображають характерні зони, і їх специфічні форми. Експериментальні роботи в цьому напрямі початі у зв'язку із створенням нових серій карт для вищих учбових закладів.

Вперше багатокольорова шкала рельєфу морського дна прийнята на стінній Орографічній карті світу масштабу 1:15 000 000 (1983). Принципи вибору кольорових переходів обумовлені вимогою чіткої і наочної передачі основних зон глибин: неритової (шельф), батиальної, субабисальної, абисальної і гипабисальної (глибоководні жолоби). У побудові шкали використано три кольорові тони: блакитний, фіолетовий з пурпурним відтінком, синій, які в межах зон змінюються за насиченістю і світлотою. Для всієї гамми в цілому характерне загальне пониження світлоти з глибиною.

Використання багатокольорової шкали в оформленні рельєфу дна океану значно посилює наочність і виразність карти, що особливо важливе при читанні карти на відстані, тобто її використанні як стінної, демонстраційної.

Сучасне вивчення рельєфу дна океанів робить можливим створення єдиної багатокольорової взаємозв’язаної шкали суші і моря (рис. 6.6).

 

Рис. 6.6. Генеральна батіметрична карта океанів.

Вибір кольорових шкал

 Вибір кольорової гами гіпсометричних шкал конкретних карт залежить від ряду чинників. Основні з них: масштаб; призначення і тип карт; особливості рельєфу території; площа її охоплення; характер використання карт.

З масштабом, призначенням і типом карти звичайно пов'язана детальність гіпсометричної шкали, число інтервалів перетину, вживання шкал з постійною або змінною висотою перетину, що багато в чому визначає загальну кольорову будову шкали, вибір прийомів побудови кольорового ряду, характер зміни кольорових параметрів у шкалі. Ступінь складності побудови кольорового ряду залежить від кількості вибраних гіпсометричних шарів, від їх співвідношення за розмірами (вузькі, широкі) на різних висотах, від загального діапазону висот.

На загальногеографічних картах, призначених для середньої школи, інтервали перетину звичайно розріджені і в більшості випадків їх число співпадає з числом кольорових шарів, і воно, як правило, невелике. На загальногеографічних картах науково-довідкового призначення, а також гіпсометричних картах шкали перетину рельєфу будують достатньо докладними, але для забезпечення наочності пошарового забарвлення число кольорових ступенів в порівнянні із загальною кількістю ступенів в шкалі приймається значно меншим (табл. 6.6).

Таблиця 6.6 

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒

Поделиться: