Поняття і особливості юрид. Особи

У римському праві не розроблено поняття юридичної особи як особливого суб'єкта права, протиставленого фізичній особі. У Зако­нах XII Таблиць перші юридичні особи визначені як професійні об'­єднання ремісників та релігійні корпорації

Згодом вирізня­ються два типи юридичних осіб: корпорації та товариства.

В корпоративному об'єднанні немає значення, чи залишаються в ньому одні й ті ж члени, чи тільки частина, чи навіть усі замінені но­вими; борги корпорації не є боргами її членів, а права такого об'єд­нання не належать окремим його членам (Ульпіан). Прикладом кор­порації може служити міська община - навіть фізична смерть усіх її членів протягом якогось періоду, притягнення нових членів (народження, надання громадянства тощо) не має жодного впливу на майно общини і її цивільно-правові відносини. Вихід з общини її члена не супроводжується виділенням частки майна і т.д. Юрист Гай (друга пол. II ст.) так формулює статус корпорації: а) в сфері цивіль­но-правових відносин вона прирівнюється до фізичних осіб; б) вихід зі складу членів корпорації окремих осіб не впливає на її становище; в) майно корпорації відособлене від майнових прав її членів; г) корпо­рація має право вступати у майнові відносини від свого імені, але че­рез представництво окремих осіб.

У товаристві у кожного члена є певна частка майна, яка при ви­бутті йому виділяється. Смерть чи вихід одного або кількох членів тягне за собою припинення договору товариства. Навіть якщо воно продовжує свою діяльність (місце померлого займає його спадко­ємець), таке продовження прирівнюється до укладення нового дого­вору. Закони XII Таблиць дозволяли створення будь-якого товариства з довільним статутом, аби лиш у своїй діяльності воно не порушувало діючих законів. В епоху Імперії влада з недовір'ям ставиться до будь-яких громадських об'єднань, включаючи й товариства. Юлій Цезар розпустив усі корпорації, крім найдавніших, Август заборонив ство­рення нових корпорацій без дозволу сенату та санкції імператора.

Для створення юридичної особи вимагалося: а) дозвіл властей; б) ви­ділення самостійного майна; в) наявність установчого акту із зазна­ченням мети діяльності.

Припинення діяльності юридичної особивід­бувалося у разі: а) досягнення мети діяльності; б) розпаду особового складу (мінімальна кількість членів - 3); в) протизаконного характеру діяльності; г) повної втрати майна.

Правоздатність юридичної особидещо відрізняється від право­здатності особи фізичної - вона не має права на успадкування майна. Дієздатність юридичної особи відсутня, вона компенсується представни­цтвом фізичних осіб.

Найпоширенішими видами юридичних осіб в Римі були: скарбниця, муніципії, різні спілки осіб однієї професії — пекарів, м'ясників, ремісників, могильників тощо. Визнава­лися юридичними особами різноманітні релігійні об'єднан­ня. Діяльність юридичної особи припинялася в таких випад­ках: після досягнення мети, яка перед нею ставилась, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; після вибуття всіх її членів.

Зауважимо, що мінімальна кількість, необхідна для функ­ціонування юридичної особи — 3 чоловіки.

 

12))Юр особа публічного права:

За призначення статусом і обсягом повноважень є 3 види юр утворень: держава,громади і близькі до них громадські обєднання. Держава(популюсроманус) головний суб’єкт політ влади,вона мала свою власність.була суб’єктом і публічногоі приватного прав. Громади (муніціпії) та подібні до них громадські оєднання(колегії жерців,чернечі обєднання,цехи торговців) утворювалися як корпорації публічного права.користувались заступництвом з боку держави. Установи( храми,благодійні фонди) суб’єкт спец майнових відносин.державець(прінцепс) вважався представником співтовариства римського народу.мав так звані висококонцентровані повноваження. Ді яв від імені чи в імя на благо всього співтовариства.вища влада спадкоємною не визнавалася.вона могла бути передана в спадщину(обов’язково мав бути акт).влада монарха припинялась з його фізичною смертю.,чи відмова державця від влади й особисте його зречення. Відсторонення від влади розглядалось як громадський осуд.Даліст.. 188.

Державець, монарх

Державець (princeps) вважався в публічно-правовому відношенні представником співтовариства римського народу, його «головою, основою і межею» (caput, principiimietfinis).

Власною суверенністю монарх не володів; його влада виникала і ґрунтувалася на делегованій йому владі всього римського народу щодо «публічних справ». Повноваження монарха були тільки концентрацією повноважень усього співтовариства. Разом з тим, припускався високий ступінь концентрації цих повноважень. Це не суперечило засадам народного суверенітету, оскільки монарх діяв від імені, в ім'я і на благо всього співтовариства: «Те, що бажає принцепс, має силу закону, тому що саме народ за допомогою Lexregia, вищої влади, надав йому свою верховну владу і силу».

Вища влада спадкоємною не визнавалася. Влада могла бути передана в спадщину, однак ця передача вимагала акту, що підтверджував делегування влади від імені римського народу або відповідного представницького органу. Суворих цензів для особи володаря не існувало; єдиною вимогою, якої досить послідовно дотримувалася практика, була належність до патриціансько-аристократичного прошарку.

Влада монарха припинялася з його фізичною смертю. Допускалася також відмова державця від влади й особисте його зречення.

принцепс мав законодавчу владу, тобто право видавати постанови. Зі встановленням одноособової влади у римському публічноправовому порядку до монарха переходили функції і пов-новаження глави держави. Монарх мав вищу адміністративну (урядову) владу в державі. Монарх також володів широким колом судових повноважень, розпоряджається військовими силами народу, призначає командирів тощо. Як охоронця внутрішнього порядку, вона має право суду й покарання з усіх громадянами до права життя і смерть. На чолі всієї общини стояв цар (rex), який був воєначальником, Верховним жрецем й головою до судів. Зовнішніми відмінностями царя були

 

Цар (рекс)

Цар (rex) є верховним владикою держави; в руках зосереджуються всі функції структурі державної влади. Він є і верховним полководцем народу, і охоронцем внутрішнього порядку, іпредстателем за народ перед богами. Як полководця, він пурпурова мантія, золота діадема, скіпетр із орлом, крісло із слонячої кістки (sella cu-rulis). Попереду царя йшли 12 лікторів із в'язками лозин, в котрі вкладені були сокири. Майже усі ці інсигнії, тобто відмінності верховної влади, були запозичені від етрусків; від них йде, ймовірно, й поняття про вищу уладові (imperium), якою користувався цар. Всі дані кажуть про ті, що цар обирався коміціями й влада його був обмежена. Він не був майже самодержавним царем, яким його зображає Моммзен, а був племінним вождем.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: