Відчуття безпеки й довіри дитини до дорослих

Довірливі стосунки, які виникають між Вами і дитиною, є ключем до успішної терапії вашого пацієнта. Головне Ваше завдання - навчити дитину відрізняти і приймати справжню турботу про неї, а також дозволити їй турбуватися про Вас.

Турбуватися про інших означає турбуватися про сутність і роз­виток іншого.

Можливість розрізняти й виражати свої особисті почуття

В дитини з пост травматичним стресом емоції дуже часто збуджені або хаотичні, почуття пригнічені, всередині назріває конфлікт, що ускладнює вираження й розуміння свого емоційного стану дитиною. Страх змішується із ненавистю, яка в свою чергу часто відкидається. Гнів змішується з потребою батьківського прийняття і любові. Неможливість висловити свої почуття до того, що відбулося, призводить до неможливості ідентифікувати теперішнє. Надзвичайно важливо дати дитині висловити свої почуття. В якості стимульного матеріалу можна використовувати картинки ТАТ (зокрема, їх дитячу версію - САТ), серії малюнків Бідструпа або будь-які інші малюнки з емоційно значимим підтекстом.

Робота з почуттям провини за те, що відбулося, є не менш важливою, аніж робота із самооцінкою. Заглиблюючись в аналіз того, що відбулося, жертва сексуального насильства шукає все нових підтверджень своєї реальної або вигаданої провини. До реальної, як правило, належить невиконання правил безпечної поведінки - пішла не туди, лишилась не з тим, відгукнулась на запрошення не того, не покликала на допомогу, зайшла до ліфту із незнайомцем, дарма погодилася скоштувати спиртне, виявила нездорову цікавість - за все це і заплатила. Під уявною провиною необхідно розуміти впевненість жертви в тому, що вона сама спровокувала насильника.

3. Самооцінка

Відчуття того, що дитина нічого не вартує. Цим пояснюється висока оцінка незначного ухвалення з боку інших людей, відсутність відчуття власної сили, труднощі в необхідності сказати «ні», співзалежність.

Якщо Ви обережно проведете дитину через наступні три етапи, будете постійно закріплювати їх з нею, не дасте їй знову повернутися до самоприниження, то самооцінка дитини збільшиться й загартується настільки, що жодні життєві труднощі, які обов'язково траплятимуться на її шляху, не зможуть її похитнути.

1. Формування усвідомлення, що всі ми люди. Що кожен із нас щось робить краще за інших, а щось гірше. Створюючи ситуації, в яких діти можуть порівнювати себе й інших з різних боків, можна досягти того, що вони почнуть розуміти, що немає ідеальних людей.

2. Домогтися, щоб в справі, яка добре вдається дитині, вона досягла ще кращих результатів. Не потрібно одразу націлювати дитину на значне покращення результатів - як правило це лише відштовхне дитину! Краще запропонувати збільшити результат незначною мірою.

3. І, нарешті, на кінцевому етапі підвищення самооцінки необхідно примусити дитину прийняти свою унікальність, повірити, що лише їй притаманні саме такі виключні якості, яких немає більше ні в кого, не лише в цій дитячій групі, але й на Землі.

Прийняття власного тіла

Зміни щодо відчуття власного тіла. Необхідно звернути увагу, наскільки дитина фіксує увагу на власному тілі. Який в неї імідж тіла. Чи не прагне вона одягатися таким чином, щоб не привертати до себе увагу.

За наявності таких порушень з'являється незграбність ходи; відсутність достатньої уваги до себе, що проявляється у виникненні проблем із одягом. Такі діти прагнуть носити на собі одяг, що не відповідає порі року. Форма їх одягу мішкоподібна, вони відчувають труднощі, коли необхідно зняти одяг в приміщенні, роздягнутися на пляжі або перед сном. Вони є надзвичайно вимогливими до відсутності на цей момент сторонніх людей, прагнуть бути непоміченими й не привертати до себе уваги оточуючих.

РОБОТА ЩОДО ПРИЙНЯТТЯ ВЛАСНОГО ТІЛА.

Можна запропонувати дитині обговорити призначення всіх частин тіла.

Наприклад: „Для чого людині очі?"

Проговоривши таким чином всі частини тіла дитина починає розуміти, що в ній немає нічого однозначно поганого або непривабливого, соромливого. Що все в ній є гармонійним і доцільним.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: